Постанова

від 22.01.2020 по справі 631/323/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

справа № 631/323/17

провадження № 22-ц/818/880/20

22 січня 2020 року

м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Піддубного Р.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря - Огар І.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Старовірівська сільська рада Нововодолазького району Харківської області,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 29 липня 2019 року в складі судді Пархоменко І.О.,

у с т а н о в и в:

В травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області про визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його двоюрідний дядько ОСОБА_3 . До дня його смерті він був зареєстрований та проживав разом з сестрою ОСОБА_2 в житловому будинку АДРЕСА_1 , який відповідно до свідоцтва про право особистої власності, виданого 25 жовтня 1988 року виконкомом Старовірівської сільської ради народних депутатів Нововодолазького району Харківської області, належав колгоспному двору, головою якого був померлий двоюрідний дядько.

Після смерті двоюрідного дядька ОСОБА_3 відкрилась спадщина на вказаний будинок. ОСОБА_2 в установлений законом строк відмовилась від спадщини на його користь.

Він звернувся в установлений законом строк до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом йому було відмовлено у зв`язку з тим, що колгоспний двір не є суб`єктом цивільних відносин.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати право власності на спірний житловий будинок.

Рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 29 липня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 з 1960 року зареєстрована в будинку АДРЕСА_1 та на момент смерті брата мешкала за вказаною адресою. Отже, право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після його існування, мають ті члени колгоспного двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в цьому майні. Доказів щодо наявності інших членів колгоспного двору станом на 15 квітня 1991 року позивач не надав.

28 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення ухвалено за наявності в матеріалах справи доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 був власником житлового будинку АДРЕСА_1 . На спірний будинок ніхто не претендує, а рідна сестра померлого двоюрідного дядька відмовилась від спадщини на його користь. Розгляд справи не відповідає критерію розумного строку , оскільки його позов не розглянуто протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. Крім того, третя особа була залучена до участі у справі після того, як було закрито підготовче провадження.

Відповідач, третя особа рішення суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Матеріали справи свідчать, що відповідно до виписки з погосподарської книги за 201602020 роки № 7 (особовий рахунок № 01-0623-1) за адресою: АДРЕСА_1 , який був побудований в 1960 році. Площа земельної ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель - 0,25 га.

Згідно з свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок (домоволодіння), виданого 25 жовтня 1988 року виконкомом Старовірівської сільської ради народних депутатів Нововодолазького району Харківської області, будинок належав на праві особистої власності колгоспному двору, головою якого був ОСОБА_3 .

Членами колгоспного двору станом на 15 квітня 1991 року були ОСОБА_3 та його рідна сестра ОСОБА_2 , що визнано сторонами і підтверджується довідкою виконкому Старовірівської сільської ради народних депутатів Нововодолазького району Харківської області від 01 червня 2016 року (а. с. 61, 99, 166).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на будинок АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 в установлений законом шестимісячний строк відмовилась від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 , який є двоюрідним племінником ОСОБА_3

ОСОБА_1 в установлений законом шестимісячний строк звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Постановою приватного нотаріуса Нововодолазького районного нотаріального округу у Харківській області Крючкової Д.А. від 12 квітня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом у зв`язку з тим, що колгоспний двір не є суб`єктом цивільних відносин.

За положеннями статті 120 ЦК Української РСР 1963 року (чинного на момент спірних правовідносин) колгоспний двір визначається як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

За змістом частини другої статті 123 ЦК Української РСР 1963 року розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Згідно зі статтею 126 ЦК Української РСР 1963 року працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 6 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності , положення статей 17, 18 Закону України Про власність щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору. Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

Таким чином, до введення в дію Закону України Про власність частка майна померлого члена колгоспного двору з майна колгоспного двору не виділялась. Майно колгоспного двору спадкувалось тільки у разі смерті останнього члена колгоспного двору. Такий порядок спадкування поширювався на випадки припинення колгоспного двору з цих підстав до 01 липня 1990 року.

Статтею 563 ЦК Української РСР визначено, що якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовується Розділ УП (спадкове право).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції наведеного не врахував та, відмовляючи в позові, не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 (як останній член колгоспного двору) в установлений законом строк відмовилась від спадщини на користь ОСОБА_1 . Тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Крім того, судова колегія враховує, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок: площею 5,0405 га (кадастровий номер 6324285500:06:000:0018), цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, склад угідь - рілля на території Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області; та площею 0,4589 га (кадастровий номер 6324285500:03:000:0113), цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, склад угідь - пасовища на території Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданих приватним нотаріусом Нововодолазького районного нотаріального округу у Харківській області Крючкової Д.А. 20 квітня 2017 року за реєстровими номерами 671 та 673 (а. с. 95, 96).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти перший, четвертий частини першої статті 376 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову ОСОБА_1

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина 1 статті 133 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За правилами пункту в частини 4 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має зазначатися розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судовий збір за подання ОСОБА_1 позовної заяви в розмірі 916,80 грн. документально підтверджується квитанцією № 81 від 03 травня 2017 року на а. с. 1.

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову, сума судового збору в розмірі 916,80 грн підлягає стягненню з Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області на користь ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 29 липня 2019 року скасувати та ухвалити нову постанову.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на будинок АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку в літері А-1 загалькою площею 48,0 кв м, житловою площею 25,2 кв м, веранди в літері а ; тамбурів в літерах а1 та б , льоху в літері Г , літньої кухні в літері Б , сараїв в літерах Б1 , В , Д , Е та Л , вбиральні в літері е , навісу в літері Ж , Ѕ частки колодязя в літері К , воріт з хвірткою в літері N1 , огорожі в літері №2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 916,80 грн (дев`ятсот шістнадцять грн. 80 коп.).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 24 січня 2020 року.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді Р.М.Піддубний

О.Ю.Тичкова