Постанова

від 16.01.2020 по справі 761/46572/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа 761/46572/18 Головуючий у І-й інстанції - Осаулов А.А.

апеляційне провадження № 22-ц/824/1 038 /2020 Доповідач Заришняк Г.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2020 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - Заришняк Г.М.

Суддів - Мараєвої Н.Є., Рубан С.М.

при секретарі - Діденку А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України) на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 серпня 2019 року в справі за позовом Генеральної прокуратури України до Товариства з обмеженою відповідальністю Будінвест , Товариства з обмеженою відповідальністю Граніт-Плюс , Публічного акціонерного товариства Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Граніт-Інвест , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Прокуратура міста Києва, Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_2 про визнання недійсним правочинів та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2018 року Генеральна прокуратура України звернулася в суд з позовом до ТОВ Будінвест , ТОВ Граніт-Плюс , ПАТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Граніт-Інвест , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Прокуратура міста Києва, Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_2 про визнання недійсним правочинів та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову позивач вказував на те, що Прокуратурою м. Києва 10.02.2005 року укладено з ТОВ Будінвест Договір участі в будівництві житлового будинку, відповідно до якого сторони зобов`язалися шляхом прямих інвестицій Товариства та залученням коштів населення, фізичних і юридичних осіб, спільними зусиллями виконати роботи з будівництва 7000 кв.м. загальної площі житлового будинку із вбудованими нежитловими приміщеннями і паркінгом по АДРЕСА_1 . Також між Прокуратурою м. Києва і Товариством 04.06.2014 року укладено додаткову угоду № 1 до вказаного договору, якою зменшено площу житла, що залишається у власності замовника, до 510 кв. м.

На виконання умов вказаного договору ТОВ Будінвест 22.11.2013р. уклало з ТОВ Граніт-Плюс Договір резервування квартири в житловому будинку шляхом вкладення цільових облігацій № ДРБ-(3)-71К, відповідно до якого за ТОВ Будінвест здійснено резервування квартири АДРЕСА_2 .

Надалі, 18.12.2013року між ТОВ Будінвест та ПАТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Граніт-Інвест підписано Договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ13-280/1, відповідно до якого продавець зобов`язується передати у власність ТОВ Будінвест облігації відповідної кількості та серії, зазначені в договорі резервування квартири в житловому будинку, шляхом вкладення цільових облігацій № ДРБ-(3)-71К, укладення якого узгоджено між покупцем та емітентом на дату підписання цього договору.

Цього ж дня, Прокуратурою м. Києва на підставі акту від 22.11.2013 № 2/13 спірну квартиру передано Генеральній прокуратурі України. Із цього часу Генеральна прокуратура України набула майнові права на вказане майно, зокрема і за договорами, укладеними між ТОВ Будінвест та ПАТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Граніт-Інвест , та між ТОВ Будінвест і ТОВ Граніт-Плюс .

Розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації № 621 від 25.11.2014 року однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 за вказаною вище адресою включено до числа службового житла Генеральної прокуратури України. За розпорядженням Печерської районної державної адміністрації № 263 від 08.05.2018 року право на зайняття службового жилого приміщення надано начальнику управління правового забезпечення Генеральної прокуратури України ОСОБА_2

У вересні 2015 року ТОВ Будінвест звернулося до Господарського суду м.Києва з позовом до Прокуратури м. Києва про розірвання Договору від 10.02.2005р. про участь у будівництві житлового будинку із вбудованими нежитловими приміщеннями і паркінгом по АДРЕСА_1 .

Рішенням господарського суду м. Києва від 12.11.2015р. у справі №910/23710/15, у задоволенні позовних вимог ТОВ Будінвест відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2016р. зазначене судове рішення скасовано, а позов задоволено повністю.

Наступного дня між ПАТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Граніт-Інвест і ТОВ Будінвест укладено Угоду від 22.03.2016 року про розірвання Договору купівлі-продажу цінних паперів від 18.12.2013 року № БВ13-280/1.

Також 22.03.2016 року між ТОВ Граніт-Плюс та ТОВ Будінвест підписано Угоду про розірвання договору резервування квартири в житловому будинку шляхом вкладення цільових облігацій № ДРБ-(3)-71К. Проте на час розірвання цих угод Товариство Будінвест вже не володіло майновими правами на спірне майно, оскільки ще у 2013 році передало їх Прокуратурі м. Києва, а остання - Генеральній прокуратурі України. Водночас Генеральна прокуратура України, як власник майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 , згоди на розірвання цих договорів не надавала та не була стороною цих угод.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.04.2016 року задоволено касаційну скаргу прокуратури м. Києва, постанову суду апеляційної інстанції скасовано та залишено в силі рішення господарського суду м. Києва від 12.11.2015 року.

У березні 2016 року згаданий будинок, у якому розташована спірна квартира, став об`єктом права власності, оскільки його прийнято в експлуатацію, про що видано сертифікат від 11.03.2016 року. Незважаючи на те, що будинок по АДРЕСА_2 прийнято до експлуатації, ТОВ Граніт-Плюс , 15.11.2016 року укладено з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу майнових прав на спірну квартиру в„– ДМП-(3)-48К, а не нотаріально посвідчений договір її купівлі-продажу. Цього ж дня між ПАТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Граніт-Інвест та ОСОБА_1 укладено договір № 31472-А купівлі-продажу деривативу, яким передбачено зобов`язання ТОВ Граніт-Плюс продати майнові права на спірну квартиру відповідачці ОСОБА_1 .

Проте, на час укладення вказаних договорів спірна квартира вже була окремим об`єктом нерухомості та перебувала на обліку в Генеральній прокуратурі України як службове житло, а тому ТОВ Граніт-Плюс і ПАТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Граніт-Інвест не мали майнових прав на неї, а відповідно й не могли їх відчужувати.

З урахуванням викладеного, на момент укладення спірних правочинів ТОВ Будінвест і ТОВ Граніт-Плюс не були власниками майнових прав на спірну квартиру, оскільки ще 22.11.2013 року їх було передано прокуратурі м. Києва, а в подальшому - Генеральній прокуратурі України.

Крім того, на момент укладення угод згадана нерухомість розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації № 621 від 25.11.2014 року включена до числа службового житла Генеральної прокуратури України у передбаченому чинним законодавством порядку, а тому Товариство Будінвест і ТОВ Граніт-Плюс вже не були власниками спірних майнових прав.

Таким чином, при укладенні зазначених правочинів ТОВ Будінвест і ТОВ Граніт-Плюс діяли з порушенням вимог ст.ст. 203, 658 ЦК України, що є підставою для визнання їх недійсними в порядку, передбаченому ст. 215 ЦК України.

Посилаючись на викладене, Генеральна прокуратура України просила: задовольнити позов та визнати недійсною угоду від 22.03.2016 року, укладену між ПАТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Граніт-Інвест і ТОВ Будінвест , про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів від 18.12.2013 року №БВ13-280/1; а також визнати недійсною угоду від 22.03.2016 року, укладену між ТОВ Граніт-Плюс і ТОВ Будінвест , про розірвання договору резервування квартири в житловому будинку шляхом вкладення цільових облігацій № ДРБ-(3)-71К; визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 15.11.2016 року № ДМП-(3)-48К, укладений між ТОВ Граніт-Плюс та ОСОБА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу деривативу від 15.11.2016 року №31472-А, укладений між ПАТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Граніт-Інвест та ОСОБА_1

Зобов`язати ТОВ Будінвест , ТОВ Граніт-Плюс , ПАТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Граніт-Інвест та ОСОБА_1 не чинити перешкоди Генеральній прокуратурі України у здійсненні права користування службовою квартирою АДРЕСА_2 , шляхом надання технічного паспорта на цю квартиру та забезпечення безперешкодного доступу до неї.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07 серпня 2019 рокуу задоволені позову - відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, що вжиті ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 січня 2019 року щодо квартири АДРЕСА_2 .

В апеляційній скарзі Офіс Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України), посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України) підтримав апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.

Представник ТОВ Будінвест проти апеляційної скарги заперечував, вважаючи рішення суду законним.

Інші учасники судового процесу в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не сповістили.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.

Однак, колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 10 лютого 2005 р. між Прокуратурою м. Києва, як замовником, та ТОВ Будінвест , як інвестором-підрядником, був укладений Договір про участь у будівництві житлового будинку, за умовами якого сторони зобов`язались шляхом прямих інвестицій інвестора-підрядника та залученням коштів населення фізичних й юридичних осіб, спільними зусиллями виконати роботи по будівництву 7000 кв.м. загальної площі житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями і паркінгом по АДРЕСА_1 (п.1.1 Договору) (т. 1 а.с. 12-16).

Пунктом 2.2 вказаного Договору визначено, що після введення в експлуатацію об`єкта у власності замовника залишається 15 % загальної площі квартир, передбачених п. 1.1. Договору.

Також у п. 2.3.3 цього Договору сторонами передбачено, що з початком виконання будівельних робіт на об`єкті Інвестор - підрядник може здійснювати розрахунки із замовником площею інших збудованих будинків на території м. Києва в рахунок площі, передбаченої для Замовника в п. 2.2 договору.

Між Прокуратурою м. Києва і Товариством 04.06.2014 року укладено додаткову угоду № 1 до вказаного договору, якою зменшено площу житла, що залишається у власності замовника, до 510 кв. м.

Судом встановлено, що 22 листопада 2013 ТОВ Будінвест уклало з ТОВ Граніт-Плюс Договір резервування квартири в житловому будинку шляхом вкладення цільових облігацій № ДРБ-(3)-71К (т. 1 а.с. 47-55), відповідно до якого за ТОВ Будінвест здійснено резервування квартири АДРЕСА_2 . Таким чином, ТОВ Будінвест набуло майнові права на вказану квартиру.

В подальшому, 18 грудня 2013 року, між ТОВ Будінвест та ПАТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Граніт-Інвест підписано Договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ13-280/1 (а.с. 57-60), за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність ТОВ Будінвест облігації відповідної кількості та серії зазначені в договорі резервування квартири в житловому будинку.

Як слідує з Акту від 22 листопада 2013 року приймання-передачі майнових прав за договором від 10 лютого 2005 р., укладеним між ТОВ Будінвест та Прокуратурою м. Києва, ТОВ Будінвест передало, а Прокуратура м. Києва прийняла майнові права на квартиру АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 19). Також, у вказаному акті зазначено, що акт приймання-передачі квартири (щодо майнових прав на яку підписано цей Акт), сторони зобов`язуються укласти у встановленому порядку після прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкта у порядку, встановленому чинним законодавством України.

З матеріалів справи слідує, що Прокуратура м. Києва передала, а Генеральна прокуратура України прийняла житлову площу, зокрема, й квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується актом №2/13 від 22.11.2013 року, (т. 1 а.с. 20-21).

Станом на 22.11.2013 року Прокуратурі м. Києва належали лише майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , оскільки на той час вказаний об`єкт нерухомості не було введено в експлуатацію, а тому Генеральній прокуратурі України були передані лише майнові права на квартиру.

04 червня 2014 р. між Прокуратурою м. Києва та ТОВ Будінвест була укладена Додаткова угода № 1 про внесення змін та доповнень до договору участі в будівництві житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом по АДРЕСА_1 , укладеному 10 лютого 2005 р. між Прокуратурою м. Києва та ТОВ Будінвест (т. 1 а.с. 17-18).

Даною угодою п. 2.2 Договору від 10 лютого 2005 року викладено у наступній редакції: Після введення відповідно до чинного в Україні законодавства Об`єкта в експлуатацію, у власності Замовника залишається 510 кв.м. загальної площі квартир .

Рішенням Господарського суду м. Києва від 12 листопада 2015 року у задоволенні позову ТОВ " Будінвест " про розірвання договору від 10.02.2005 р. № б/н про участь у будівництві житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями і паркінгом по АДРЕСА_1 , що укладений між ТОВ Будінвест " та Прокуратурою міста Києва - відмовлено. ( 1 а.с. 22-24).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 березня 2016 року рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2015 року у справі №910/23710/15 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю. Розірвано договір про участь у будівництві житлового будинку, укладений 10 лютого 2005 року між Прокуратурою м. Києва та ТОВ Будінвест (т. 1 а.с. 25-34).

Постановою Вищого господарського суду України від 27.04.2016 року постанова Київського апеляційного господарського суду від 21 березня 2016 скасована, а рішення Господарського суду міста Києва від 12 листопада 2015 року залишено в силі.

Судом встановлено, що 22 березня 2016 року, тобто після винесення постанови Київського господарського суду від 21 березня 2016 року про розірвання договору про участь у будівництві житлового будинку, укладеного 10.02.2005 року між Прокуратурою м.Києва та ТОВ Будінвест , між ПАТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Граніт-Інвест і ТОВ Будінвест укладено Угоду від 22 березня 2016 року про розірвання Договору купівлі-продажу цінних паперів від 18.12.2013 року (т. 1 а.с. 61). Також, в цей же день, 22 березня 2016 року між ТОВ Граніт-Плюс та ТОВ Будінвест підписано Угоду про розірвання договору резервування квартири в житловому будинку шляхом вкладення цільових облігацій № ДРБ-(3)-71К від 22 листопада 2013 року (т. 1 а.с. 56).

Підставою для розірвання вказаних вище договорів стала взаємна згода сторін, оскільки взаєморозрахунки сторін та платежі за договорами не здійснювалися.

Проте на час розірвання цих угод Товариство Будінвест вже не володіло майновими правами на спірне майно, оскільки ще у 2013 році передало їх прокуратурі м. Києва, а остання - Генеральній прокуратурі України, яка як власник майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 згоди на розірвання цих договорів не давала, не була стороною цих угод.

Вказаною постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2016р. питання про витребування майнових прав на спірну квартиру не вирішувалось, майнові права в прокуратури м. Києва на указану квартиру, які передані ще 22.11.2013р. не були витребувані, тому Товариство Будінвест в силу вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України не могло укладати спірних договорів.

11 березня 2016 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта на АДРЕСА_2 , площа вбудованих, вбудовано-прибудинкових та прибудинкових приміщень - 2538,8 кв.м., площа технічних приміщень - 110,8 кв.м., кількість поверхів технічних приміщень -1 поверх, про що видано Сертифікат серії ІУ № 165160711656 (т. 1 а.с. 44).

Оспорювані угоди між ПАТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Граніт-Інвест і ТОВ Будінвест від 22.03.2016р. про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів від 18.12.2013р. № БВ13-280/1 та між ТОВ Граніт-Плюс і Товариством Будінвест про розірвання договору резервування квартири в житловому будинку шляхом вкладення цільових облігацій № ДРБ-(3)-71К були укладені 22.03.2016р., тобто після введення об`єкта нерухомості в експлуатацію.

15 листопада 2016 року між ТОВ Граніт-Плюс та ОСОБА_1 укладено Договір № ДМП-(3)-48К купівлі-продажу майнових прав квартиру, за яким продавець продає, а покупець купує майнові права на квартиру АДРЕСА_2 шляхом сплати продавцю договірної ціни (т. 1 а.с. 62-77).

В цей же день, 15 листопада 2016 року між ПАТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Граніт-Інвест та ОСОБА_1 укладено Договір № 31472-А купівлі-продажу деривативу, який засвідчує зобов`язання ТОВ Граніт-Плюс продати майнові права на квартиру АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 78-87).

Угодою про розірвання Договору купівлі-продажу деривативу № 31472-А від 15 листопада 2016 року, яка укладена 10 лютого 2017 року між ПАТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Граніт-Інвест та ОСОБА_1 , розірвано укладений договір між ними (т. 1 а.с. 243).

Пунктом 8.1. Договору №ДМП-(3)-48К купівлі - продажу майнових прав на квартиру від 15 листопада 2016р., сторонами було визначено, що цей договір укладений під відкладальною обставиною, якою Сторони визначають пред`явлення Покупцем Продавцю для виконання Форвардного контракту, що має бути здійснено до 15 лютого 2017р., з огляду на що цей Договір набуває чинності з моменту настання вказаної відкладальної обставини.

З урахуванням того, що Договір купівлі - продажу деривативу від 15.11.2016 року було розірвано, а відповідно, Форвардний контракт ОСОБА_1 Товариству Граніт Плюс не пред`явлено, відкладальна обставина не наступила, тому Договір продажу майнових прав на квартиру від 15.11.2016р. №ДМП-(3)-48К чинності не набрав.

Разом з тим , на цей час спірна квартира вже була окремим об`єктом нерухомості й перебувала на обліку в Генеральній прокуратурі України як службове житло. За таких обставин, ТОВ Граніт-Плюс і ПАТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Граніт-Інвест не мали майнових прав на квартиру, а тому не могли розривати фактично виконані договори та відчужувати майнові права на квартиру ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК України, ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності з ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є не споживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеному в рішенні від 7 грудня 2016 року по справі № 6-1111цс16, майнове право, яке є предметом договору купівлі-продажу, це обумовлене право придбання в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні і достатні для придбання речового права.

Майнове право, яке можна визначити як право очікування , є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна і яке засвідчує правочинність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Як вбачається з правового висновку, зробленого Верховним Судом України 12 листопада 2014 року при розгляді справи № 6-129цс14, - захист майнових прав на новостворене майно, прийняте до експлуатації та оформлене (зареєстроване) на іншу особу, у разі невизнання цією особою прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства, зокрема на підставі статті 392 ЦК України. При цьому рішення суду про захист порушеного права та визнання за позивачем прав на спірне майно є підставою для реєстрації такого права.

Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст.ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Наслідки визнання недійсним договору в судовому порядку визначені законом (ст. 216 ЦК України) та передбачають відсутність юридичних наслідків для сторін такого договору з моменту його укладення.

Тобто, при підтвердженні судом факту порушення вимог законодавства у момент укладення договору та при задоволенні позову щодо визнання договору недійсним, вважається, що такий договір не міг бути укладений за існуючого правового регулювання, і з такого договору для сторін не можуть виникати права та обов`язки, які ним обумовлені саме з моменту його укладення.

При цьому, як вказано у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17, відповідно до положень цивільного та господарського законодавства розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторін права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/2012/14-ц та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 592/10359/15-ц, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. З ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Генеральна прокуратура України зазначала, що на час укладення оспорюваних договорів та на даний час саме їй належать майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , передані їй Прокуратурою м. Києва на підставі Акту №2/13 від 22.11.2013 року, зокрема, і за договорами, укладеними між ТОВ Будінвест та ПАТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Граніт-Інвест , і ТОВ Граніт-Плюс . На час укладення спірних правочинів ТОВ Будінвест та ТОВ Граніт-Плюс не були власниками майнових прав на вказану квартиру, діяли з порушенням вимог ст.ст.203, 658 ЦПК України, що є підставою для визнання їх недійсними в порядку, передбаченому ст.215 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з такими доводами позивача, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону та підтверджуються зібраними у справі доказами.

Окрім того, на підставі розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 25.11.2014р. № 621 однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 включено до числа службових Генеральної прокуратури України (т. 1 а.с. 42), а розпорядженням Печерської районної державної адміністрації від 08.05.2018р. № 263 право на зайняття службового жилого приміщення надано начальнику управління правового забезпечення Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 43).

Дані розпорядження не скасовано у встановленому законом порядку, й вони є чинними на даний час.

За таких обставин, при укладенні спірних договорів Генеральна прокуратура України хоча й не є їх стороною, проте права та законні інтереси Генеральної прокуратури України порушено вчиненими правочинами, а тому вона є заінтересованою особою в розумінні ст.ст.215, 216 ЦК України.

Як видно з пояснень представника позивача в суді апеляційної інстанції, від визнання вказаних правочинів недійсним залежить подальша можливість Генеральної прокуратури України законно реалізувати свої права власності на спірне майно.

З огляду на викладене, рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними: угоди від 22 березня 2016 року, укладеної між ПАТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Граніт-Інвест і ТОВ Будінвест про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів від 18 грудня 2013 року №БВ13-280/1; угоди від 22 березня 2016 року, укладеної між ТОВ Граніт Плюс і ТОВ Будінвест , про розірвання договору резервування квартири в житловому будинку шляхом вкладення цільових облігацій №ДРБ-(3)-71К; договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 15 листопада 2016 року №ДМП-(3)-48К, укладеного між ТОВ Граніт Плюс та ОСОБА_1 ; договору купівлі-продажу деривативу від 15 листопада 2016 року №31472-А, укладеного між ПАТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Граніт-Інвест та ОСОБА_1

Посилання представника ТОВ Будінвест на те, що відсутній предмет спору в частині позовних вимог про визнання недійсними спірних договорів, укладених з ОСОБА_1 , з тих підстав, що Договір купівлі-продажу деривативу № 31472-А від 15 листопада 2016 року було розірвано, а відповідно Форвардний контракт ОСОБА_1 не пред`явлено, тому договір купівлі-продажу майнових прав чинності не набув, не заслуговують на увагу, оскільки суд перевіряє їх законність на час укладення.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання відповідачів не чинити перешкод Генеральній прокуратурі України у здійсненні права користування службовою квартирою АДРЕСА_2 шляхом надання технічного паспорту на квартиру та забезпечення безперешкодного доступу до неї, то колегія суддів вважає, що позовні вимоги в цій частині на знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з п. 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 07.02.2014, № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із того, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57 - 59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Судом встановлено, що Генеральна прокуратура України не є власником спірного майна, їй належать лише майнові права на квартиру, за якими позивач наділений певними, але не всіма правами власника майна, яке засвідчує правочинність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Позивачем не надано належних та переконливих доказів, які б свідчили про те, що відповідачами по справі чиняться перешкоди у доступі до спірної квартири та не надається технічний паспорт на неї.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає законних підстав для задоволення позову в цій частині.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України) - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 серпня 2019 року - скасувати та постановити нове рішення? яким позов Офісу Генерального прокурора України (Генеральної прокуратури України) до Товариства з обмеженою відповідальністю Будінвест , Товариства з обмеженою відповідальністю Граніт-Плюс , Публічного акціонерного товариства Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Граніт-Інвест , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Прокуратура міста Києва, Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_2 про визнання недійсними правочинів та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати недійсною угоду від 22 березня 2016 року, укладену між Публічним акціонерним товариством Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Граніт-Інвест і Товариством з обмеженою відповідальністю Будінвест про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів від 18 грудня 2013 року №БВ13-280/1.

Визнати недійсною угоду від 22 березня 2016 року, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю Граніт Плюс і Товариством з обмеженою відповідальністю Будінвест , про розірвання договору резервування квартири в житловому будинку шляхом вкладення цільових облігацій №ДРБ-(3)-71К.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 15 листопада 2016 року №ДМП-(3)-48К, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Граніт Плюс та ОСОБА_1 .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу деривативу від 15 листопада 2016 року №31472-А, укладений між Публічним акціонерним товариством Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Граніт-Інвест та ОСОБА_1 .

В іншій частині позовних вимог -відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлений 24 січня 2020 року.

Головуючий:

Судді: