Постанова

від 23.01.2020 по справі 927/563/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2020 р. Справа№ 927/563/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі Даниленко Т.О.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 23.01.2020.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Ніжинської міської ради Чернігівської області

на рішення Господарського суду Чернігівської області

від 16.09.2019 (повний текст складено 25.09.2019)

у справі №927/563/19 (суддя Фесюра М.В.)

за позовом Фізичної особи - підприємця Борзенка Владислава Володимировича

до Ніжинської міської ради Чернігівської області

про визнання поновленим договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець Борзенко Владислав Володимирович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Ніжинської міської ради Чернігівської області (далі - відповідач), у якому позивач просить суд визнати укладеною додаткову угоду до договору (далі - відповідач) оренди землі, загальною площею 0,0045 га, що знаходиться в м. Ніжин по вул. Шевченка, 118, (на 4 роки), в редакції орендаря.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди землі від 24.03.2014, відповідно до умов якого та ст. 33 Закону України "Про оренду землі" він має переважне право на поновлення договору оренди землі від 24.03.2014 після закінчення строку його дії. Як до закінчення строку дії договору оренди, так і після його закінчення, позивач звертався до відповідача із заявою та додатковою угодою про продовження строку дії цього договору. Відповідач заперечень проти продовження договору оренди не надав, але і не уклав додаткову угоду з позивачем. Отже, позивач вважає, що бездіяльність відповідача щодо підписання додаткової угоди про продовження строку дії договору оренди порушує права позивача, що стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 16.09.2019 позов задоволено.

Визнано укладеною Додаткову угоду про поновлення терміну дії договору до Договору оренди землі від 24.03.2014 між Ніжинською міською радою та Фізичною особою - підприємцем Борзенком Владиславом Володимировичем в редакції викладеній в резолютивній частині рішення.

Стягнуто з Ніжинської міської ради на користь Фізичної особи - підприємця Борзенка Владислава Володимировича 1921,00 грн. судового збору

Не погодившись з прийнятим рішенням, Ніжинська міська рада Чернігівської області звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.09.2019 у справі №927/563/19 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права. Зазначаючи при цьому, про відсутність проекту додаткової угоди до Договору оренди землі, а також зазначає, що його пролонгація можлива лише за згодою сторін, а суд, в даному випадку, не може підміняти орган місцевого самоврядування (орендодавця) та примушувати його приймати відповідні рішення.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2019 апеляційну скаргу Ніжинської міської ради Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.09.2019 у справі №927/563/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Шаптали Є.Ю., Яковлєва М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 апеляційну скаргу Ніжинської міської ради Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.09.2019 у справі № 927/563/19 - залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

18.11.2019 від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додане платіжне доручення №135 від 11.11.2019 про сплату судового збору в сумі 2 881, 50 грн., та докази на підтвердження надсилання копії апеляційної скарги позивачу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 11.01.2020) задоволено клопотання Ніжинської міської ради Чернігівської області про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.09.2019 у справі № 927/563/19. Відновлено Ніжинській міській раді Чернігівської області строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.09.2019 у справі № 927/563/19. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Ніжинської міської ради Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.09.2019 у справі № 927/563/19. Призначено справу до розгляду на 23.01.2020.6. Зупинено дію рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.09.2019 у справі № 927/563/19 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги.

19.12.2019 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.09.2019 у справі №927/563/19 без змін.

22.01.2020 від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі представника скаржника.

В судовому засіданні 23.01.2020 представник позивача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.09.2019 у справі № 927/563/19 залишити без змін.

Відповідач в судове засідання 23.01.2020 не з`явився.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення відповідача про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу за відсутності відповідача та його повноваженого представника за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 23.01.2020 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судовою колегією, 24.03.2014 між позивачем та Ніжинською міською радою було укладено договір оренди землі, відповідно до умов п. 1 якого Ніжинська міська рада (орендодавець) надала, а позивач як орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (комерція) на підставі рішення 53 сесії 6 скликання Ніжинської міської ради від 14.03.2014 в м. Ніжині, вул. Шевченка, 118

Пунктом 2 договору встановлено, що в оренду надається земельна ділянка з кадастровим номером: 7410400000:04:022:0065 загальною площею 0,0045га.

За умовами п. 20 даного договору сторони визначили, що передача земельної ділянки орендареві здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі.

Відповідно до п. 8 договору оренди землі його укладено строком на 4 роки до 26.12.2018. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до п. 42 договору оренди він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Право оренди земельної ділянки зареєстровано 02.04.2014 Реєстраційною службою Ніжинського міськрайонного управління юстиції Чернігівської області, строк дії 26.12.2018, площа земельної ділянки 0,0045га, адреса: вул. Шевченка, 118, м. Ніжин, кадастровий №7410400000:04:022:0065.

19.11.2018 позивачем на ім`я Ніжинського міського голови подано заяву про продовження строку дії договору оренди землі під павільйон, площею 0,0045га за адресою вул. Шевченка, 118, м. Ніжин. Заяву прийнято 19.11.2018 та присвоєно реєстраційний номер №2983.

На 49 сесії VII скликання Ніжинської міської ради 28.12.2018 прийнято рішення №24-49/2018 "Про поновлення договорів оренди земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками, надання земельних ділянок суб`єктам господарювання фізичним особам", п. 1. якого поновлено договір оренди терміном до 01 грудня 2019 року на земельну ділянку площею 0,0045 га за адресою: м. Ніжин, вул. Шевченка, 118 кадастровий номер 7410400000:04:022:0065 Фізичній особі-підприємцю Борзенку Владиславу Володимировичу для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення тимчасової споруди торгівельного призначення для здійснення підприємницької діяльності (павільйон)) при умові: до закінчення терміну дії договору оренди привести тимчасову споруду у відповідність до типового зразку.

Пунктом 1.1. встановлено орендну плату на рівні 9% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за один рік. Пунктом 1.2. Фізичній особі - підприємцю Борзенку Владиславу Володимировичу заключити додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки. Пунктом 1.3. рішення №24-49/2018 Ніжинської міської ради від 28.12.2018 встановлено позивачу тримісячний термін для реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки площею 0,0045 га за адресою: м. Ніжин, вул. Шевченка, 118. При невиконанні пп.1.2. та 1.3. пункт 1. з відповідними підпунктами втрачає чинність.

26.06.2019 позивачем з супровідним листом направлено на адресу відповідача два примірника додаткової угоди про поновлення терміну дії договору оренди землі від 24.03.2014 на 4 роки в порядку ч.6, 8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до відмітки, проставленої відповідачем, лист з додатками отримано 02.07.2019.

У зв`язку із тим, що вимоги про укладання додаткової угоди відповідачем були проігноровані, позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання договору оренди поновленим.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що позивач після закінчення строку дії договору оренди належним чином виконує свої обов`язки за спірним договором, продовжує використовувати спірну земельну ділянку та має намір у подальшому нею користуватись за цільовим призначенням, сплачуючи орендну плату. При цьому, рішення про поновлення договору оренди на менший строк ніж передбачений п. 8 договору оренди від 24.03.2014 відповідач приймав виходячи за рамки норм, зокрема як вимог так і строків, передбачених ст. 33 Закону України "Про оренду землі"

Розглянувши апеляційну скаргу Ніжинської міської ради Чернігівської області, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне

Спеціальним законом, що регулює питання оренди землі, є Закон України "Про оренду землі", яким встановлено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Частиною першою ст. 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється, зокрема, шляхом укладання договору оренди земельної ділянки.

Згідно із ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ст. 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Законом України "Про оренду землі" визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктом 8 договору оренди землі від 24.03.2014 передбачено, що після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк.

Це положення договору узгоджується із загальною нормою ч.1 ст. 777 ЦК України та ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Так, у ч.1 ст. 777 ЦК України законодавець закріпив переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права.

Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди.

Так, у частинах 1-5 ст. 33 цього Закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою ст. 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Таким чином, згідно із ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у разі поновлення договору оренди землі умови договору можуть бути змінені за згодою сторін з укладенням додаткової угоди. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати чи інших істотних умов договору, передбачених ст. 15 цього Закону, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Отже, для застосування ч.1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором, орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Судовою колегією встановлено, що позивач звернувся до відповідача з заявою про поновлення договору оренди з проектом додаткової угоди 19.11.2019, тобто більше ніж за місяць до закінчення дії даного договору.

Водночас, судова колегія звертає увагу, що законодавцем у частині 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" визначено алгоритм дій, який зобов`язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря:

1) розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону;

2) узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору;

3) за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності);

4) укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Зазначені положення слід розуміти таким чином:

а) орендодавець у разі невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону повинен протягом місяця із дати його отримання повідомити орендареві про такі невідповідності, що, у свою чергу, може бути підставою для заперечення у задоволенні заяви орендаря;

б) може запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі.

При цьому необхідно мати на увазі, що заперечення орендодавця щодо невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни.

Якщо орендар та орендодавець у процесі погодження фактично дійшли згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі, але не уклали додаткової угоди, то способом захисту прав орендаря буде саме його звернення до суду із позовом про укладення додаткової угоди на нових узгоджених істотних умовах, а не автоматична пролонгація на попередніх умовах.

Натомість, як вірно встановлено судом першої інстанції, заява про поновлення договору оренди не була розглянута відповідачем в місячний термін, що самим скаржником не спростовано у своїй апеляційній скарзі.

Отже, суд першої інстанції встановив факт порушення відповідачем місячного терміну для повідомлення орендареві про прийняте рішення, що, у свою чергу, дало позивачеві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Таким чином, у разі встановлення обставин дотримання орендарем процедури і строків звернення до орендодавця із повідомленням про намір поновити договір оренди землі та невиконання орендодавцем установленого частиною 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" обов`язку у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення поведінку орендодавця не можна визнати добросовісною.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що за встановлених судом першої інстанції обставин належного виконання орендарем обов`язків за договором, своєчасного звернення до орендодавця із заявою про поновлення договору орендодавець порушив право позивача на встановлений законом порядок розгляду питання про поновлення договору оренди на новий строк, а отже і на укладення додаткової угоди до договору.

Частиною 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" передбачена інша підстава поновлення договору оренди: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частинами 8, 11 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку; відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, які передбачені ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує свої обов`язки за договором, відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди, сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов`язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у ч.8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Отже, підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у ч. 1-5 і ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", не пов`язані одна з іншою.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема у постанові Верховного Суду від 10.09.2018 у справі 920/739/17.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено надсилання листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі.

Законом не встановлений початок перебігу строку для надсилання повідомлення орендодавця. В даному випадку має значення лише те, чи закінчився встановлений законом місячний строк для повідомлення орендодавцем про відмову в поновленні договору оренди, оскільки саме з його закінченням пов`язане продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце обґрунтовані заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Як вбачається із матеріалів справи та не спростовано скаржником, передбачений ч.6 ст.33 Закону України "Про оренду землі" лист-повідомлення про відмову в поновленні договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах на адресу позивача не направлявся.

Щодо посилань скаржника на можливість позивача ознайомитись, з прийнятим відповідачем рішенням через публікацію на інтернет-сторінці Ніжинської міської ради, судова колегія зазначає, що публікація на інтернет-сторінці не є належним та допустимим доказом повідомлення позивача про відмову в поновленні договору оренди на тих самих умовах і на той самий строк, оскільки такий спосіб суперечить ч.6 ст.33 Закону України "Про оренду землі".

Більш того, судова колегія звертає увагу, що вищезазначене рішення було прийняте без погодження з позивачем змін до істотних умов договору, що є порушенням ст. 33 Закону України "Про оренду землі"

Таким чином судова колегія дійшла до переконання, що скаржником була порушена процедура реалізації позивачем переважного права відповідно до ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" на поновлення договору, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо безпідставного позбавлення відповідачем позивача права скористатись переважним правом на поновлення договору оренди на той самий термін (4 роки) і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У ході розгляду справи судом був встановлений факт вчинення орендарем дій, які полягають у продовженні користування земельною ділянкою, внесення відповідної орендної плати після закінчення строку дії договору, укладення договорів про надання послуг з вивезення та захоронення побутових відходів, договір на постачання електричної енергії, що свідчить про намір скористатися своїм переважним правом та поновити договір оренди землі.

Так, позивач після закінчення строку дії договору оренди належним чином виконує свої обов`язки за спірним договором, продовжує використовувати спірну земельну ділянку та має намір у подальшому нею користуватись за цільовим призначенням, сплачуючи орендну плату.

За вказаних обставин, враховуючи те, що позивач належним чином продовжує виконувати свої обов`язки за договором оренди землі після закінчення строку його дії 26.12.2018, в матеріалах справи відсутні докази відмови орендодавця в поновленні договору у встановлений законодавством місячний строк, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до переконання, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.09.2019 у справі №927/563/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Ніжинської міської ради Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.09.2019 у справі №927/563/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Ніжинської міської ради Чернігівської області - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.09.2019 у справі №927/563/19 - залишити без змін.

Матеріали справи №927/563/19 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст складено 28.01.2020.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді М.Л. Яковлєв

Є.Ю. Шаптала