Рішення

від 27.01.2020 по справі 904/5816/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2020м. ДніпроСправа № 904/5816/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.

та представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ирбис" (м. Харків)

до Приватного акціонерного товариства "Укренергоремонт" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором № 34 від 02.07.2018 у загальному розмірі 65 423 грн. 70 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Ирбис" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Укренергоремонт" (далі - відповідач) заборгованості за договором № 34 від 02.07.2018 у загальному розмірі 65 423 грн. 70 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 55 271 грн. 20 коп. - основний борг;

- 9 313 грн. 53 коп. - пеня;

- 838 грн. 97 коп. - 3% річних.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921 грн. 00 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 4 700 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором № 34 від 02.07.2018 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем у період з 03.05.2019 по 31.05.2019 товару та, відповідно, наявністю боргу в сумі 55 271 грн. 20 коп. За прострочення виконання зобов`язань на підставі пункту 8.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 03.06.2019 по 27.11.2019 в сумі 9 313 грн. 53 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних від простроченої суми за загальний період прострочення з 03.06.2019 по 27.11.2019 в сумі 838 грн. 97 коп.

Ухвалою суду від 05.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 26.12.2019 .

Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 59980/19 від 23.12.2019), в якому він просив суд здійснювати розгляд справи без участі представника позивача; зазначав, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання 26.12.2019 не з`явився, при цьому судом була врахована заява позивача про розгляд справи без участі його представника, яка була задоволена судом.

Представник відповідача у вказане судове засідання також не з`явився, причин нез`явлення суду не повідомив, будь-яких клопотань від відповідача до суду не надходило. Відповідач про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується реєстром згрупованих поштових відправлень рекомендованої пошти по Україні з повідомленням № 159 від 11.12.2019 та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства зв`язку "Укрпошта", з якого вбачається, що поштове відправлення з ухвалою суду від 09.12.2019 було отримано відповідачем 17.12.2019 (а.с.54-55, 59). При цьому, як вбачається з матеріалів справи, строк для подання відзиву на позовну заяву, встановлений ухвалою суду від 09.12.2019, - не закінчився, що унеможливлювало вирішення спору в даному судовому засіданні, та було підставою для оголошення перерви у судовому засіданні.

Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про необхідність оголошення перерви у судовому засіданні, з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності.

Так, ухвалою суду від 26.12.2019 було оголошено перерву у судовому засіданні до 27.01.2020 .

Від позивача надійшла заява (вх. суду № 3802/20 від 24.01.2020), в якій він просив суд здійснювати розгляд справи без участі представника позивача; зазначав, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання 27.01.2020 не з`явився, при цьому судом була врахована заява позивача про розгляд справи без участі його представника, яка була задоволена судом.

Представник відповідача у вказане судове засідання також не з`явився, причин нез`явлення суду не повідомив, будь-яких клопотань від відповідача до суду не надходило, з приводу чого суд зазначає слідуюче.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Ухвали суду для відповідача надсилались судом на адресу, яка міститься у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 05.12.2019, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50004, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Гданцівська, будинок 37 Б (а.с.40-43).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Суд відзначає, що про день, час та місце судового засідання відповідач був повідомлений належним чином , що підтверджується поштовим повідомлення №4930010931241, з якого вбачається факт отримання ухвали суду від 26.12.2019 - 08.01.2020 , отже завчасно (а.с.61).

При цьому, відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Більше того, ухвалою суду від 05.12.2019, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи дату отримання вказаної ухвали суду - 17.12.2019 (а.с.59), відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 02.01.2020 включно.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 27.01.2020 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився. Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Так, відповідно до частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву, участь у судовому засіданні його представника та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки:

- останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином (частина 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України);

- відповідач не повідомив про причини неявки його представника, отже, з урахуванням положень пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу за відсутності такого учасника.

В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Крім того, матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення у даному судовому засіданні.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку .

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Провадження у даній справі відкрито 05.12.2019, отже строк на розгляд даної справи закінчується 03.02.2020 та нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості його продовження з будь-яких поважних причин.

Враховуючи, що строк вирішення даного спору закінчується 03.02.2020, суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на іншу дату та ще раз належним чином повідомити учасників справи про дату наступного судового засідання (враховуючи встановлений процесуальним законом строк на виготовлення повного тексту ухвали суду, строк на її направлення сторонам, а також строк на поштовий перебіг, визначений Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, оскільки відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представника відповідача у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 02.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Ирбис" (далі - постачальник, позивач) та Приватним акціонерним товариством "Укренергоремонт" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір № 34 (далі - договір, а.с.13-14), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставляти, а покупець приймати й оплачувати на визначених договором умовах підшипники та іншу продукцію технічного призначення (далі - товар), партіями, в асортименті, номенклатурі, кількості і за ціною, відповідно до накладних та/або специфікацій, які є невід`ємною частиною договору (пункт 1.1. договору).

У пункті 10.7. договору сторони визначили, що термін дії договору - з моменту його підписання сторонами по 31.12.2018 включно.

У додатковій угоді № 1 від 28.12.2018 до договору сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору № 34 від 02.07.2018 до 31.12.2019 (а.с.15).

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, у пункті 2.1. договору сторони погодили, що загальна сума договору визначається сукупністю погоджених накладних та/або специфікацій у грошовому виразі.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У розділі 4 договору сторонами були визначені умови постачання, зокрема:

- постачання товару здійснюється зі складу постачальника м. Кривий Ріг у терміни, погоджені в кожній конкретній специфікації. Базисна умова постачання товару: СРТ (м.Кривий Ріг) відповідно до вимог Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс-2010" (пункт 4.1. договору);

- приймання-передача товару здійснюється: по кількості - при одержанні товару, відповідно до товаросупроводжувальних документів, а по якості - згідно пункту 5.1. договору. Порядок приймання товару по кількості визначається Інструкцією Держарбітражу СРСР від 15.06.1965 № П-6, по якості - Інструкцією Держарбітражу СРСР від 25.04.1966 №П-7 (зі змінами і доповненнями) з урахуванням Роз`яснень Вищого арбітражного суду України № 01-6/1106 від 12.10.1993 (пункт 4.2. договору);

- датою постачання є дата підписання покупцем видаткової накладної про приймання товару. Підписання покупцем видаткової накладної про приймання товару має на увазі (розуміється як одержання) одержання покупцем одночасно з товаром його приналежностей і документів, що стосуються товару і які підлягають передачі разом з товаром. При відсутності яких-небудь із приналежностей товару або документів, що стосуються товару, покупець робить про це відмітку у видатковій накладній (пункт 4.3. договору).

На виконання умов договору, позивачем в період з 03.05.2019 по 31.05.2019 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 63 271 грн. 20 коп. відповідно до таких видаткових накладних:

- видаткової накладної № 67760 від 03.05.2019 на суму 30 333 грн. 78 коп. (а.с.16);

- видаткової накладної № 75007 від 15.05.2019 на суму 65 грн. 88 коп. (а.с.20);

- видаткової накладної № 76544 від 16.05.2019 на суму 227 грн. 16 коп. (а.с.21);

- видаткової накладної № 80229 від 22.05.2019 на суму 18 796 грн. 20 коп. (а.с.18);

- видаткової накладної № 80232 від 27.05.2019 на суму 5 869 грн. 38 коп. (а.с.19);

- видаткової накладної № 88215 від 31.05.2019 на суму 7 978 грн. 80 коп. (а.с.22).

В матеріалах справи також наявна копія довіреності, на підставі якої представником відповідача було отримано товар за вказаними накладними (а.с. 17).

Як вказує позивач, разом з накладними відповідачу були надані і рахунки на оплату поставленого за ними товару, а саме:

- рахунок № 79003 від 25.04.2019 на суму 54 999 грн. 36 коп. (а.с.23);

- рахунок № 90714 від 15.05.2019 на суму 65 грн. 88 коп. (а.с.24);

- рахунок № 92341 від 16.05.2019 на суму 227 грн. 16 коп. (а.с.25);

- рахунок № 97443 від 22.05.2019 на суму 7 978 грн. 80 коп. (а.с.26).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаними накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Кожна з вказаних видаткових накладних підписана представником відповідача та скріплена його печаткою.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості, як того вимагає пункт 5.2. договору поставки, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними накладними відповідачем також не заявлено.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Так, у пункті 3.1. договору сторони погодили, що оплату товару покупець зобов`язаний здійснити протягом 30 календарних днів з моменту одержання товару.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем отриманий товар було оплачено лише частково в загальній сумі 8 000 грн. 00 коп., що підтверджується:

- банківською випискою від 02.10.2019 на суму 3 000 грн. 00 коп. (а.с.27);

- банківською випискою від 06.11.2019 на суму 5 000 грн. 00 коп. (а.с.28).

Отже, позивач посилається на те, що поставлений в період з 03.05.2019 по 31.05.2019 товар на загальну суму 63 271 грн. 20 коп. відповідачем у визначені договором порядку та строки оплачений у повному обсязі не був, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 55 271 грн. 20 коп. Вказане і є причиною спору.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів, які становлять вартість поставленого позивачем за договором № 34 від 02.07.2018 товару, який відповідач у повному обсязі відмовився оплатити у добровільному порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було вказано вище, у пункті 3.1. договору сторони погодили, що оплату товару покупець зобов`язаний здійснити протягом 30 календарних днів з моменту одержання товару.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, враховуючи визначені контрагентами у пункті 3.1. договору умови розрахунків, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару настав у такі строки:

- за видатковою накладною № 67760 від 03.05.2019 на суму 30 333 грн. 78 коп. граничний строк оплати, з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а саме: 03.06.2019;

- за видатковою накладною № 75007 від 15.05.2019 на суму 65 грн. 88 коп. граничний строк оплати - 14.06.2019;

- за видатковою накладною № 76544 від 16.05.2019 на суму 227 грн. 16 коп. граничний строк оплати, враховуючи норми частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 18.06.2019;

- за видатковою накладною № 80229 від 22.05.2019 на суму 18 796 грн. 20 коп. граничний строк оплати - 21.06.2019;

- за видатковою накладною № 80232 від 27.05.2019 на суму 5 869 грн. 38 коп. граничний строк оплати - 26.06.2019;

- за видатковою накладною № 88215 від 31.05.2019 на суму 7 978 грн. 80 коп. граничний строк оплати, враховуючи норми частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 01.07.2019.

При цьому, як встановлено судом, відповідачем отриманий товар було оплачено лише частково в загальній сумі 8 000 грн. 00 коп., що підтверджується:

- банківською випискою від 02.10.2019 на суму 3 000 грн. 00 коп. (а.с.27);

- банківською випискою від 06.11.2019 на суму 5 000 грн. 00 коп. (а.с.28).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості в сумі 55 271 грн. 20 коп. (63 271,20 - 8 000,00) відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 55 271 грн. 20 коп.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 8.1. договору сторони передбачили, якщо покупець у термін, зазначений у пункті 3.1. договору, не здійснить оплату товару постачальнику, то покупець, сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від вартості поставленого, але не сплаченого товару за кожен день прострочення.

Отже, за прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 8.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 03.06.2019 по 27.11.2019 в сумі 9 313 грн. 53 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.5), та встановлено, що під час його проведення позивачем не були враховані положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, під час розрахунку за видатковими накладними від 03.05.2019 та від 31.05.2019, крім того, в інших правильно визначених періодах прострочення позивачем здійснено арифметично невірний розрахунок пені.

Враховуючи вказане, розрахунок пені, здійснений позивачем у позовній заяві (а.с.5), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

З урахуванням пункту 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому, порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв`язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов`язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов`язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (аналогічні положення містяться також у частині 3 статті 343 Господарського кодексу України). Отже, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено слідуюче:

- за видатковою накладною № 67760 від 03.05.2019 на суму 30 333 грн. 78 коп. граничний строк оплати, з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 03.06.2019; товар було оплачено частково відповідачем 02.10.2019 в сумі 3 000 грн. 00 коп., отже правомірним є нарахування пені за період з 04.06.2019 по 01.10.2019 на суму 30 333 грн. 78 коп., яка за розрахунком суду складає 3 406 грн. 53 коп. В подальшому товар було частково оплачено відповідачем 06.11.2019 в сумі 5 000 грн. 00 коп., отже правомірним є нарахування пені за період з 02.10.2019 по 05.11.2019 на суму 27 333 грн. 78 коп., яка за розрахунком суду складає 864 грн. 95 коп., однак у вказаному періоді позивач нараховує та заявляє до стягнення 844 грн. 60 коп. ; за період з 06.11.2019 по 27.11.2019 пеня підлягає нарахуванню на суму 22 333 грн. 78 коп., яка за розрахунком суду складає 444 грн. 23 коп., однак у вказаному періоді позивач нараховує та заявляє до стягнення 417 грн. 64 коп. ;

- за видатковою накладною № 75007 від 15.05.2019 на суму 65 грн. 88 коп. граничний строк оплати - 14.06.2019; позивач за вказаною накладною не нараховує та не заявляє до стягнення пеню;

- за видатковою накладною № 76544 від 16.05.2019 на суму 227 грн. 16 коп. граничний строк оплати, враховуючи норми частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 18.06.2019; позивач за вказаною накладною не нараховує та не заявляє до стягнення пеню;

- за видатковою накладною № 80229 від 22.05.2019 на суму 18 796 грн. 20 коп. граничний строк оплати - 21.06.2019; товар не оплачений відповідачем, отже правомірним є нарахування пені за період з 22.06.2019 по 27.11.2019 на суму 18 796 грн. 20 коп., яка за розрахунком суду складає 2 755 грн. 06 коп., однак у вказаному періоді позивач нараховує та заявляє до стягнення 2 715 грн. 85 коп. ;

- за видатковою накладною № 80232 від 27.05.2019 на суму 5 869 грн. 38 коп. граничний строк оплати - 26.06.2019; товар не оплачений відповідачем, отже правомірним є нарахування пені за період з 27.06.2019 по 27.11.2019 на суму 5 869 грн. 38 коп., яка за розрахунком суду складає 832 грн. 17 коп., однак у вказаному періоді позивач нараховує та заявляє до стягнення 819 грн. 88 коп. ;

- за видатковою накладною № 88215 від 31.05.2019 на суму 7 978 грн. 80 коп. граничний строк оплати, враховуючи норми частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 01.07.2019; товар не оплачений відповідачем, отже правомірним є нарахування пені за період з 02.07.2019 по 27.11.2019 на суму 7 978 грн. 80 коп., яка за розрахунком суду складає 1 092 грн. 99 коп., однак у вказаному періоді позивач нараховує та заявляє до стягнення 1 083 грн. 90 коп.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаних вище періодах пеню, розмір якої є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 9 288 грн. 40 коп.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язань щодо оплати поставленого товару у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були нараховані та заявлені до стягнення з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 03.06.2019 по 27.11.2019 в сумі 838 грн. 97 коп.

Господарським судом також здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не були враховані положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, під час розрахунку за видатковими накладними від 03.05.2019 та від 31.05.2019, в іншій частині (за видатковими накладними від 22.05.2019 та від 27.05.2019) розрахунок здійснено вірно.

Враховуючи вказане, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем у позовній заяві (а.с.5-6), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи в частині його здійснення за видатковими накладними від 03.05.2019 та від 31.05.2019.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено слідуюче:

- за видатковою накладною № 67760 від 03.05.2019 на суму 30 333 грн. 78 коп. граничний строк оплати, з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 03.06.2019; товар було оплачено частково відповідачем 02.10.2019 в сумі 3 000 грн. 00 коп., отже правомірним є нарахування 3% річних за період з 04.06.2019 по 01.10.2019 на суму 30 333 грн. 78 коп., які за розрахунком суду складають 299 грн. 18 коп. В подальшому товар було частково оплачено відповідачем 06.11.2019 в сумі 5 000 грн. 00 коп., отже правомірним є нарахування 3% річних за період з 02.10.2019 по 05.11.2019 на суму 27 333 грн. 78 коп., які за розрахунком суду складають 78 грн. 63 коп. ; за період з 06.11.2019 по 27.11.2019 3% річних підлягають нарахуванню на суму 22 333 грн. 78 коп., які за розрахунком суду складають 40 грн. 38 коп. ;

- за видатковою накладною № 75007 від 15.05.2019 на суму 65 грн. 88 коп. граничний строк оплати - 14.06.2019; позивач за вказаною накладною не нараховує та не заявляє до стягнення 3% річних;

- за видатковою накладною № 76544 від 16.05.2019 на суму 227 грн. 16 коп. граничний строк оплати, враховуючи норми частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 18.06.2019; позивач за вказаною накладною не нараховує та не заявляє до стягнення 3% річних;

- за видатковою накладною № 80229 від 22.05.2019 на суму 18 796 грн. 20 коп. граничний строк оплати - 21.06.2019; товар не оплачений відповідачем, отже правомірним є нарахування 3% річних за період з 22.06.2019 по 27.11.2019 на суму 18 796 грн. 20 коп., які за розрахунком суду та позивача складають 245 грн. 64 коп. ;

- за видатковою накладною № 80232 від 27.05.2019 на суму 5 869 грн. 38 коп. граничний строк оплати - 26.06.2019; товар не оплачений відповідачем, отже правомірним є нарахування 3% річних за період з 27.06.2019 по 27.11.2019 на суму 5 869 грн. 38 коп., які за розрахунком суду та позивача складають 74 грн. 29 коп. ;

- за видатковою накладною № 88215 від 31.05.2019 на суму 7 978 грн. 80 коп. граничний строк оплати, враховуючи норми частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 01.07.2019; товар не оплачений відповідачем, отже правомірним є нарахування 3% річних за період з 02.07.2019 по 27.11.2019 на суму 7 978 грн. 80 коп., які за розрахунком суду складають 97 грн. 71 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 835 грн. 83 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

З матеріалів справи вбачається, що 27.11.2019 між адвокатом Чуфаровим Володимиром Миколайовича (далі - адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Ирбис" (далі - позивач, клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги з підготовки та ведення справи у господарському суді № 04г19 (далі - договір про правову допомогу, а.с. 30-31).

Відповідно до пункту 1.1. вказаного договору адвокат зобов`язується надати клієнтові правову допомогу (послуги) у господарській справі за позовом ТОВ "ТД Ирбис" до Приватного акціонерного товариства "Укренергоремонт" про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України) (подається у порядку господарського судочинства за формою та змістом, визначеними статтею 162 Господарського процесуального кодексу України).

Пунктом 2.1. договору про правову допомогу визначено, що адвокат бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором, а клієнт зобов`язується сплатити адвокату узгоджену суму гонорару у порядку та строки обумовлені сторонами.

У пунктах 3.1. та 3.2. договору про правову допомогу погоджено, що про надання послуг за договором адвокат складає та передає клієнту на розгляд акт прийому-передачі наданих послуг. Клієнт зобов`язаний прийняти та підписати акт прийому-передачі наданих послуг протягом 5-ти днів з дня його отримання, або обґрунтувати відмову від прийняття наданих адвокатом послуг.

На підтвердження факту надання послуг за вказаним договором, позивачем та адвокатом 03.12.2019 складено акт прийняття-передачі наданих послуг № 1, в якому сторони вказали, що адвокат у період з 27.11.2019 до 03.12.2019 надав клієнту правову допомогу (правничі послуги) відповідно до договору № 04г19 про надання правової допомоги з підготовки та ведення справи у господарському суді від 27.11.2019, а саме: здійснив аналіз документів по спірним правовідносинам, вартість послуги становить 500 грн. 00 коп.; підготовив (склав) позовну заяву, вартість послуги становить 4 000 грн. 00 коп., а клієнт прийняв надані послуги (а.с.34).

Загальна вартість наданих послуг за період, вказаний у пункті 1 Акту складає 4 500 грн. 00 коп. Всього до сплати - 4 500 грн. 00 коп. (пункт 2 Акту прийняття-передачі наданих послуг № 1 від 03.12.2019).

Також, адвокатом Чуфаровим Володимиром Миколайовича був виставлений рахунок-фактура № 8-19 від 03.12.2019, в якому було визначено найменування робіт та їх вартість, а саме: підготовка (складання) позовної заяви - 4 000 грн. 00 коп.; аналіз документів по спірним правовідносинам - 500 грн. 00 коп.; компенсації витрат адвоката (поштові та інші) - 200 грн. 00 коп., а всього 4 700 грн. 00 коп. (а.с.32).

Також в матеріалах справи наявне платіжне доручення № 17129 від 03.12.2019, відповідно до якого позивачем на користь ОСОБА_1 було сплачено 4 700 грн. 00 коп. з призначенням платежу "оплата адвокатського гонорару та компенсації витрат адвоката за договором № 04г19 від 27.11.2019" (а.с.33).

Зазначені докази подані суду в межах строків, визначених частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надати належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Оцінюючи зазначені вище докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем доведено розмір витрат на професійну правничу допомогу, які він мав сплатити у зв`язку з розглядом справи № 904/5816/19, і які підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За змістом частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, якщо їх розмір не відповідає вимогам частини 4 даної статті.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на відсутність заперечень відповідача стосовно розміру витрат на правничу допомогу, суд вважає зазначені витрати обґрунтованими в заявленому розмірі 4 700 грн. 00 коп.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 4 697 грн. 97 коп. - частина витрат на професійну правничу допомогу та 1 920 грн. 17 коп. - частина витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ирбис" до Приватного акціонерного товариства "Укренергоремонт" про стягнення заборгованості за договором № 34 від 02.07.2018 у загальному розмірі 65 423 грн. 70 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Укренергоремонт" (50004, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Гданцівська, будинок 37 Б; ідентифікаційний код 21888124) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ирбис" (61001, м.Харків, провулок Микитинський, будинок 24; ідентифікаційний код 31559190) - 55 271 грн. 20 коп. - основного боргу, 9 288 грн. 40 коп. - пені, 835 грн. 83 коп. - 3% річних, 1 920 грн. 17 коп. - частину витрат по сплаті судового збору, 4 697 грн. 97 коп. - частину витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 27.01.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко