Рішення

від 24.01.2020 по справі 920/804/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.01.2020 Справа № 920/804/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у порядку загального позовного провадження справу № 920/804/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сумитеплоенерго (40022, м. Суми, вул. 2-га Залізнична, буд. 10, ідентифікаційний код 33698982)

до відповідача Приватного акціонерного товариства Сумський завод Енергомаш (40022, м. Суми, вул. Юрія Вєтрова, 4; код ЄДРПОУ 00223208)

про стягнення 2 537 393,89 грн,

за участю представників:

від позивача: Черняк К.М. (адвокат, довіреність № 64 від 04.12.2019)

від відповідача: Рибницька І.О. (довіреність № 01-01/юр від 15.01.2020)

при секретарі судового засідання Пономаренко Т.М.

Суть спору: до господарського суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Сумитеплоенерго з позовом, відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача 2537393,89 грн. заборгованості, у тому числі 2124060,23 грн. основного боргу за спожиті послуги з централізованого опалення, 82111,75 грн. пені, 248156,80 грн. інфляційних нарахувань, 83065,11 грн. - суму 3% річних; покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 38060,91 грн.

Ухвалою суду від 06.08.2019 відкрито провадження у справі № 920/80/19, справу постановлено розглядати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, проти вимог позивача заперечує, просить суд відмовити у задоволенні позову.

Позивачем подані заперечення на відзив на позову заяву, доводи відповідача позивач не визнає та наполягає на задоволенні позову у повному обсязі.

12.09.2019 представник відповідача подав до суду клопотання, у якому просив зобов`язати позивача надати докази надання послуг у період з жовтня 2017 року по грудень 2017 року та з жовтня 2018 року по квітень 2019 року в обсягах та розмірі, визначених Актами прийому-передачі теплової енергії за вказані періоди, та у разі ненадання позивачем таких доказів просив суд визнати обставини відсутності такого факту надання послуг встановленими.

02.10.2019 відповідачем подані заперечення, доводи позивача відповідач відхиляє та просить суд відмовити у задоволенні позову.

10.10.2019 до суду надійшли додаткові пояснення позивача з додатковим обґрунтуванням позовних вимог.

Ухвалою суду від 15.10.2019 суд зобов`язав позивача надати докази на підтвердження фактів надання послуг з теплопостачання в об`ємах, зазначених у поясненнях щодо відпуску теплової енергії, доданих до додаткових пояснень позивача від 10.10.2019 № 4237, а саме за періоди з жовтня 2017 року по грудень 2017 року, з листопада 2018 року по квітень 2019 року.

Позивач витребуваних судовою ухвалою від 15.10.2019 документів не подав.

21.10.20219 відповідач направив на адресу суду клопотання № 759-01 від 21.10.2019 про долучення до матеріалів справи додаткового доказу - листа № 011-07 від 10.01.2019.

Судом у підготовчому засіданні 05.11.2019 постановлено протокольну ухвалу про задоволення клопотання відповідача та долучено до матеріалів справи доказ, поданий за цим клопотанням.

Ухвалою суду від 05.11.2019 закрито підготовче провадження та справу №920/805/19 призначено до розгляду по суті.

28.11.2019 до суду надійшло клопотання представника відповідача про визнання поважними причин пропуску строку на подання доказів та долучення до матеріалів справи письмових доказів - документів про проведення періодичної повірки вузла обліку.

Протокольною ухвалою, постановлено у судовому засіданні 28.11.2019, суд задовольнив клопотання представника позивача, поновив відповідачу строк для подання доказів та долучив до матеріалів справи докази, подані за вказаним клопотанням.

24.01.2020 відповідач подав до суду заяву про часткове визнання позовних вимог, у якій визнав позовні вимоги в частині нарахувань за показниками засобу обліку теплової енергії за спірний період на суму 630 069,47 грн.

Суд протокольною ухвалою, постановленою у судовому засіданні 24.01.2020, прийняв до розгляду подане відповідачем клопотання.

У вступному слові представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача підтримав заперечення проти позову, викладені у відзиві на позовну заяву, а також у додатково поданих до суду запереченнях, зокрема у заяві про часткове визнання позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

01.10.2006 між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води (далі - Договір).

Умовами п. 1.1 Договору передбачено, що виконавець (позивач) зобов`язується надавати споживачеві (відповідачу) вчасно та відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами, у строки на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 9 Умов обліку спожитих послуг, які є Додатком № 2 до Договору, визначено, що для підтвердження кількості фактично спожитих послуг, щомісячно 6-го числа сторони складають та підписують визначений п. 11 договору Акт прийому-передачі послуг.

Споживач протягом 2-х днів з дня отримання від виконавця акта прийому-передачі послуг, зобов`язаний направити виконавцю підписаний з свого боку акт прийому-передачі послуг або вмотивовану відмову від його підписання.

Згідно з умовами п.10 Умов обліку спожитих послуг якщо споживач протягом строку, вказаного в п. 9 даного додатку, не підпише зі свого боку вищевказаний акт та не надасть вмотивовану відмову щодо причин його непідписання , вважається, що акт прийому-передачі є підписаним без заперечень, а послуги (теплова енергія) вважаються наданими в обсязі, вказаному в акту.

Отже, обсяг послуг та їх вартість ставиться в залежність від виконання сторонами правочину наступних умов одночасно: факту направлення виконавцем (позивачем) акту прийому-передачі послуг за певний розрахунковий період; факту підписання такого акту з боку споживача (відповідача), або відсутності мотивованої відмови від його підписання.

У випадку наявності такої вмотивованої відмови, настають наслідки, визначені п. 11 Умов обліку спожитих послуг, а саме сторони складають та підписують акт прийому-передачі послуг із запереченнями, із визначенням у ньому переліку заперечень, порядку і строків їх усунення.

Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з нормами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення , в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини . У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір є договором про надання послуг, що підпадає під правове регулювання глави 63 Цивільного кодексу України.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором, (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Договори про надання послуг є двосторонніми (оскільки створюють права та обов`язки для обох сторін), та зазвичай є відплатними.

Нормами ч. 5 ст. 626 ЦК України визначено, що договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

При цьому, нормами ч. 1 ст. 903 ЦК України визначено, що істотними умовами відплатного договору про надання послуг є розмір, строки та порядок оплати послуги.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Позовні вимоги та наявність порушеного права позивач мотивує невиконанням відповідачем зобов`язань з оплати за надані позивачем і отримані відповідачем послуги.

Так, в обґрунтування позову позивач посилається на те, що вузол обліку теплової енергії споживача ПрАТ Сумський завод Енергомаш в опалювальному сезоні 2017/2018 років складався з блоку обробки сигналів БОСД зав.№3, витратомірного перетворювача САПФІР-22М №1163, блоку витягу кореню БВК-1 та дросельної діафрагми. Згідно до вимог заводу виробника до метрологічних характеристик складових елементів, проводити їх метрологічну повірку потрібно щороку.

28.12.2017 при проведенні обстеження системи централізованого теплопостачання ПрАТ Сумський завод Енергомаш , у тому числі й коректності роботи приладу обліку, облаштованого на об`єкті відповідача, було встановлено, що перед початком опалювального сезону 2017-2018 років споживач здійснив повірку лише трьох з чотирьох необхідних складових, а саме блоку обробки сигналів БОСД зав.№3, витратомірного перетворювача САПФІР-22М №1163, блоку витягу кореню БВК-1 зав.№7248. Не була повірена дросельна діафрагма, яка є засобом вимірювальної техніки вузла обліку споживання теплової енергії.

Тобто вузол обліку позивачем визнаний таким, що не пройшов періодичну державну повірку . За результатами обстеження було складено акт № 28.12.1 від 28.12.2017, за яким відповідачу заборонено ведення комерційного обліку за допомогою наявного приладу.

Заборона комерційного обліку за допомогою наявного у відповідача приладу обумовлена порушенням останнім п.3 ст.17 Закону України Про метрологію та метрологічну діяльність від 05.06.2014 №1314-УІІ щодо зобов`язання суб`єктів господарювання своєчасно з дотриманням встановлених міжповірочних інтервалів подавати законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, на періодичну повірку , а саме несвоєчасним поданням на періодичну державну повірку законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації.

Враховуючи дані обставини, керуючись п.2.2 діючого галузевого нормативного документу Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарчо-побутові потреби в Україні КТМ 204 України 244-94, ПрАТ Сумський завод Енергомаш було виконано нарахування згідно договірного навантаження за період з жовтня по грудень 2017 року.

В обґрунтування наявності зобов`язання відповідача сплатити нараховані позивачем суми за надані послуги з постачання тепла, позивач посилається на факт направлення відповідачу Актів прийому-передачі теплової енергії від 31 жовтня 2017 року; від 30 листопада 2017 року; від 31 грудня 2017 року; від 30 листопада 2018 року; від 31 грудня 2018 року; від 31 січня 2019 року; від 28 лютого 2019 року; від 31 березня 2019 року; від 30 квітня 2019 року.

Із змісту укладеного між сторонами у справі договору вбачається, що підставою для оплати послуг є підписані сторонами Акти приймання-передачі наданих за договором послуг, що підтверджує факт здійснення господарської операції.

Так, відповідно до пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.1 та 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Отже про фактичне виконання умов договору можуть свідчити первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п. 9.2. ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні і п. 2.4. ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку у випадку їх наявності .

Як встановлено судом, листом № 5147 від 27.11.2017 відповідачем було викладено мотивовані заперечення щодо підписання з його боку Акту прийому-передачі теплової енергії від 31 жовтня 2017 року з огляду на невідповідність показників у акті розрахунку (кількості) фактично спожитої енергії за жовтень 2017 року. Отримання позивачем зазначеного листа підтверджується відміткою про отримання з вказівкою на вхідний номер 4359 від 05.12.2017.

Листом № 1259-06 від 13.12.2017 відповідачем було викладено мотивовані заперечення щодо підписання з його боку Акту прийому-передачі теплової енергії від 30 листопада 2017 року з огляду на невідповідність показників у акті розрахунку (кількості) фактично спожитої енергії за листопад 2017 року. Отримання позивачем зазначеного листа підтверджується відміткою про отримання з вказівкою на вхідний номер 4504 від 13.12.2017.

Листом № 41-06 від 17.01.2018 відповідачем було викладено мотивовані заперечення щодо підписання з його боку Акту прийому-передачі теплової енергії від 31 грудня 2017 року з огляду на невідповідність показників у акті розрахунку (кількості) фактично спожитої енергії за грудень 2017 року. Отримання позивачем зазначеного листа підтверджується відміткою про отримання з вказівкою на вхідний номер 236 від 17.01.2018.

Листом № 011-07 від 10.01.2019 відповідачем було викладено мотивовані заперечення щодо підписання з його боку Акту прийому-передачі теплової енергії від 30 листопада 2018 року з огляду на невідповідність показників у акті розрахунку (кількості) фактично спожитої енергії за листопад 2018 року, та в зв`язку з необхідністю визначення сторонами форм оплати з урахуванням втрат. Отримання позивачем зазначеного листа підтверджується відміткою про отримання з вказівкою на вхідний номер 129 від 10.01.2019.

Листом № 268-07 від 02.04.2019 відповідачем було викладено мотивовані заперечення щодо підписання з його боку Актів прийому-передачі теплової енергії від 31 грудня 2018 року, 31 січня 2019 року, 28 лютого 2019 року, а також 31 березня 2019 року з огляду на невідповідність показників у акті розрахунку (кількості) фактично спожитої енергії за вказані періоди. Отримання позивачем зазначеного листа підтверджується відміткою про отримання з вказівкою на вхідний номер 1314 від 02.04.2019. При цьому додатково листом № 097-07 від 13 лютого 2019 року відповідачем наголошено на невиконанні позивачем досягнутих між сторонами домовленостей, що зумовлює неможливість визначення обсягу послуг, а також їх вартість, які було б надано позивачем у зазначені проміжки часу, відмітка про отримання 14.02.19 №738.

Листом № 416-07 від 14.05.2019 відповідачем було викладено мотивовані заперечення щодо підписання з його боку Акту прийому-передачі теплової енергії від 30 квітня 2019 року з огляду на невідповідність показників у акті розрахунку (кількості) фактично спожитої енергії за квітень 2019 року, та у зв`язку з необхідністю визначення сторонами форм оплати з урахуванням втрат. Отримання позивачем зазначеного листа підтверджується відміткою про отримання з вказівкою на вхідний номер 2181 від 14.05.2019.

Тобто відповідач заперечує факт надання послуг у період з жовтня по грудень 2017 року та з жовтня 2018 року по квітень 2019 року, про що додатково зазначав у листі № 459-10 від 22.05.2019, направленого на адресу позивача.

Як зазначалось судом, правомірність позовних вимог позивач обґрунтовує порушенням відповідачем положень п. 3 ст. 17 Закону України Про метрологію та метрологічну діяльність , яке виявилось у ненаданні на повірку дросельної діафрагми. Так, на підтвердження позовних вимог позивач посилається на норми статті 17 Закону України Про метрологію та метрологічну діяльність , якими визначено, що суб`єкти господарювання зобов`язані своєчасно з дотриманням встановлених міжповірочних інтервалів подавати законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, на періодичну повірку .

При цьому в якості доказу останній посилається на Акт № 28.12.1 обстеження системи централізованого теплопостачання об`єкту від 28.12.2017.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

У свою чергу, відповідач в обґрунтування безпідставності позовних вимог та підтвердження факту відповідності вузла обліку вимогам до його повірки за клопотанням від 28.11.2019 подав суду протокол № 0962 вимірювань геометричних розмірів стандартної діафрагми на підтвердження факту повірки вказаного елементу вузла обліку.

У відповідності до вимог статей 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно із ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 78 даного Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд також враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Таким чином, на підставі наявних у справі доказів суд доходить висновку, що відповідачем надані суду належні і допустимі докази того, що всі елементи вузла обліку споживання теплової енергії відповідача станом на дату обстеження системи централізованого постачання об`єкту були повірені у встановленому порядку, що повністю спростовує факти, викладені в Акті позивача № 28.12.1 від 28.12.2017.

Відтак суд не може при ухваленні рішення у даній справі спиратись на обставини, викладені у вищезгаданому Акті обстеження, оскільки його правомірність та достовірність спростовані у ході вирішення спору наданими відповідачем доказами, тому нарахування за спожите останнім тепло має бути розраховане за показами лічильника, правильність вимірювання показань якого підтверджена відповідним протоколом повірки.

Наданими відповідачем розрахунками, актами зняття показників засобів обліку, розрахунками витрат тепла по засобам обліку, розрахунком теплових втрат, актами перевірки та зняття показників приладів обліку підтверджується факт споживання відповідачем за спірний період 417,630 Гкал тепла на суму 630069,47 грн. У цій сумі відповідачем позов визнаний.

На підставі викладеного, враховуючи, що наданими позивачем доказами не підтверджено розмір заборгованості відповідача, оскільки не доведено факту порушення останнім положень Закону України Про метрологію і метрологічну діяльність , позов підлягає частковому задоволенню у розмірі 630069,47 грн (на суму підтвердженого показаннями лічильника обсягу споживання відповідачем тепла).

Враховуючи, що позивачем не доведено у встановленому порядку факту порушення відповідачем вимог законодавства та, відповідно, проведено безпідставне нарахування заборгованості за спожиті послуги, що встановлено судом у ході розгляду справи, суд зазначає про недоведеність вимог і в частині нарахування відповідачу штрафних санкцій - пені, сум інфляційних нарахувань ти 3% річних, тому суд відмовляє у задоволенні цих позовних вимог.

Відповідно до ст. ст. 123, 129 ГПК України у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог витрати по сплаті судового збору у даній справі підлягають відшкодуванню позивачеві пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 236- 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Сумський завод Енергомаш (40022, м. Суми, вул. Юрія Вєтрова, 4; код ЄДРПОУ 00223208) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сумитеплоенерго (40022, м. Суми, вул. 2-га Залізнична, буд. 10, ідентифікаційний код 33698982) 630069,47 грн заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно умов договору № 68-Т від 01.10.2006; 9451,04 грн витрат по сплаті судового збору.

3. В іншому відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).

Повний текст рішення складено 28.01.2020.

Суддя В.Л. Котельницька