Ухвала

від 28.01.2020 по справі 640/17189/18

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 640/17189/18

н/п 6/953/88/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2020 р. Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Якуші Н.В.

за участю секретаря судового засідання Коваль А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу №640/17189/18 (6/953/88/20) за поданням приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитра Анатолійовича, боржник - ОСОБА_1 , стягувач - ОСОБА_2 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, -

ВСТАНОВИВ :

До суду надійшло вказане подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенко Д.А., в якому він просить тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України фізичну особу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на строк до виконання зобов`язань за судовим рішенням по справі №640/17189/18 від 16.04.2019р., що виконується у ЗВП №59841562.

В обґрунтування вказаних підстав посилається на наступне, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенко Д.А. знаходяться виконавчі листи №640/17189/18, видані 18.07.2019р. Київським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 355401,95 грн., та судового збору в сумі 3554,02 грн. 19.08.2019року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаних виконавчих листів, та накладено арешт на все майно боржника у межах суми боргу. 19.08.2019р. вказані виконавчі провадження були об`єднані у ЗВП. Приватним виконавцем здійснені запити з метою виявлення майнового стану боржника, та встановлено, що згідно інформації наданої на запити майно належне боржнику на праві власності відсутнє, доходи останній не отримує, та державним виконавцем встановлено, що боржник перетинав державний кордон, а за місцем проживання боржник завжди відсутній, виклики не отримує. Також з`ясовано, що боржник є керівником ПП Торанто , на адресу даної юридичної особи також було направлено вимогу до боржника, однак відповіді не надійшло. А тому, у зв`язку з тим, що до теперішнього часу рішення не виконано, а боржник ухиляється від його виконання, і не вживає заходів щодо його виконання, тому приватний виконавець звернувся з вказаним поданням до суду для вжиття відносно боржника заходів примусового виконання.

Приватний виконавець в судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином про місце і час розгляду подання, вказав у поданні, що просить розглядати справу за його відсутністю.

З урахуванням того, до відповідно до ч.4 ст. 441 ЦПК України на суд покладено обов`язок негайно розглянути подання, то неявка до суду державного виконавця, який належним чином повідомлений, не є перешкодою у розгляді справи по суті.

Суд , дослідивши подання та надані до нього документи, вважає що дане подання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи та подання, рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16.04.2019 року, позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені, та стягнуто на користь з ОСОБА_1 суму залишкової заборгованості за договором позики у розмірі 353340,00 грн., суму 3% річних від суми залишкової заборгованості у розмірі 2061,95 грн., а всього 355401,95 грн., та сплачений судовий збір в розмірі 3554,02 грн.

Стягувачем було отримано виконавчі листи та пред`явлено їх до примусового виконання до приватного виконавця Виконавчого округу Харківської області Бабенко Д.А., за якими було відкриті ВП №59840715 від 19.08.2019р. та ВП №59841101 від 19.08.2018р., які було об`єднано у ЗВП №59841101.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Разом з тим, відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Право на свободу пересування є фундаментальним правом природно-правового походження та складається із таких основних складових: право фізичної особи на в`їзд і на виїзд з території країни, на якій вона перебуває, право вільного пересування у межах цієї території, у тому числі право на вільний вибір місця про живання. Це конституційне право належить всім фізичним особам: громадянам України, іноземцям та особам без громадянства.

Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

При виконанні судових рішень порядок розгляду подання державного (приватного) виконавця про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України регулюється статтею 441 ЦПК України.

Статтею 441 ЦПК України передбачено, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.

Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

За змістом пункту 19 частини 2 статті 18 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 року із змінами виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Із змісту цього пункту вбачається, що ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням позначає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Проте особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Відповідно до положення статті 12 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання .

В статті 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України наведені підстави тимчасової відмови у виїзді за кордон, зокрема, якщо боржник ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням.

При цьому сам факт наявності невиконаного рішення суду боржником не є відповідно до цього Закону підставою для тимчасової заборони виїзду особи за кордон без обов`язкового визначення дій боржника по ухиленню від виконання судового рішення.

Таким чином, законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Саме на державного виконавця покладається тягар доказування умисного ухилення боржника від виконання рішення суду.

Так, судом встановлено, що копії постанов приватного виконавця про відкриття виконавчих проваджень та про їх об`єднання від 19.08.2019 року були направлені сторонам виконавчого провадження до виконання та відома, про що свідчать копії квитанції щодо оплати послуг з відправлення та копія конверту про повернення з відміткою пошти за закінченням терміну зберігання , проте копія конверту стосується лише стягувача по справі. Відомості про отримання чи неотримання цих постанов боржником матеріали подання у собі не містять.

Відповідно до ч. 1 ст.28 ЗУ Про виконавче провадження копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника, та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови.

Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 травня 2018 року, справа № 916/1605/15-г, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2019 року, справа № 554/13475/15-ц (провадження № 61-25124св18).

Так, під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей особам у письмовому вигляді, а й отримання цими особами відомостей, які мають бути їм повідомлені. Отже, за загальним змістом термін повідомлення включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими особа має бути обізнаною, а й отримання цією особою зазначених відомостей.

Таким чином, належним доказом підтвердження надсилання постанови про відкриття виконавчого провадження є квитанція про відправлення та повідомлення про вручення рекомендованого листа.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що постанови приватного виконавця від 19 серпня 2019 року про відкриття виконавчих проваджень та про їх об`єднання в одне провадження дійсно були направлені на адресу боржника, однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання їх боржником, тобто, фактично боржнику не було відомо про відкриття виконавчого провадження. Сам факт направлення державним виконавцем, постанови про відкриття виконавчого провадження не доводить факт обізнаності боржника про дане провадження.

Також, матеріали справи свідчать про те, що боржнику не було відомо й про те, що приватний виконавець здійснював його виклики на 09 жовтня 2019 року, 30 жовтня 2019 року, 20 листопада 2019 року як за адресою його місця реєстрації та за встановленою адресою його місця роботи, оскільки дані виклики приватного виконавця були повернуті без вручення адресату у зв`язку з закінченням встановленого строку зберігання. Постанова приватного виконавця від 19.08.2019 року, якою було накладено арешт на майно, що належить боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 394851,57 грн., також направлялась боржнику, але отримана боржником не була у зв`язку з поверненням конверту з відміткою пошти за закінченням терміну зберігання .

Дійсно, в ході вказаного виконавчого приватним виконавцем було надано запити для виявлення майна боржника, його місця роботи, складено акти приватного виконавця про недоступ до квартири боржника, отримано відповідь з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 21.08.2019 р. про те, що громадянин ОСОБА_1 неодноразово перетинав державний кордон України.

Проте вказані обставини не є належними доказами на підтвердження умисного ухилення боржника від виконання судового рішення в контексті положень ст. 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду громадян України та ст. 18 Закону України Про виконавче провадження . Надані приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області матеріали подання на переконання суду містять у собі лише фактичні дані щодо перебігу вчинених ним дій, спрямованих на примусове виконання виконавчого документу, однак не містять доказів про вчинення ним саме умисних дій, спрямованих на приховання грошових коштів, рухомого та нерухомого майна, інших цінностей, а також про ухилення від виконання зобов`язань, покладених на нього приватним виконавцем у зв`язку з примусовим виконання рішення суду. Крім того, будь-яких доказів того, що на теперішній час боржнику відомо про наявність відкритого виконавчого провадження відносно нього суду надано не було. Отже, заявником не надано достатніх доказів на підтвердження навмисного чи іншого свідомого невиконання боржником своїх обов`язків по сплаті боргу, його наміру ухилитися від виконання покладених на нього зобов`язань та переховування від виконавчих органів, а сама по собі наявність невиконаного рішення суду не може бути підставою для обмеження свободи пересування боржника.

Суд, належним чином дослідивши подання, перевіривши матеріали справи, вважає, що подання приватного виконавця про обмеження права виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 12, 76-81, 441 ЦПК України, ст. 18 ЗУ Про виконавче провадження , ст. 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду громадян України , ст. 33 Конституції України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитра Анатолійовича, боржник - ОСОБА_1 , стягувач - ОСОБА_2 , про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом пятнадцяти днів з дня її підписання.

Ухвалу підписано 28.01.2020 року.

Суддя Н.В. Якуша