Рішення

від 27.01.2020 по справі 120/3644/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

27 січня 2020 р. Справа № 120/3644/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ: 13308892, адреса: вул. Пирогова, 135-А, м. Вінниця, Вінницька область, 21037)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю Вендичанська цегла (код ЄДРПОУ: 38608066, адреса: вул. 50-річчя Жовтня, 17, смт. Вендичани, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24032)

про: стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ: 13308892, адреса: вул. Пирогова, 135-А, м. Вінниця, Вінницька область, 21037) з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Вендичанська цегла (код ЄДРПОУ: 38608066, адреса: вул. 50-річчя Жовтня, 17, смт. Вендичани, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24032) про стягнення заборгованості.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідачем не забезпечено встановленого нормативу одного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю та не сплачено адміністративно-господарських санкцій у розмірі 86977,78 грн., що зумовило нарахування пені у розмірі 8871,96 грн. Вказана заборгованість у добровільному порядку відповідачем не сплачена, а тому позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.11.2019 року позовну заяву Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишено без руху та встановлено строк для усунення її недоліків, шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням поважності пропуску цього строку.

21.11.2019 року на адресу суду від представника Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів надійшло клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку звернення до суду. В обґрунтування вказаного клопотання позивач зазначає, що причиною пропуску встановленого строку звернення до суду стало порушення строків реєстрації роботодавця у відділені Фонду соціального захисту інвалідів та, як наслідок, невчасне подання звіту про зайнятість і працевлаштування.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 26.11.2019 року поновлено Вінницькому обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів строк звернення до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Вендичанська цегла про стягнення заборгованості, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

23.12.2019 року на адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю Вендичанська цегла надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що протягом 2018 року, у передбачений законодавством спосіб, відповідач створив вакансії для працевлаштування людей з інвалідністю, подав звітність форми № 3-ПН та повідомив про наявність відповідних вакансій центр зайнятості. Крім того, відповідач наголошує, що подав звітність форми № 10-ПІ, діяв сумлінно та жодній особі з інвалідністю не відмовив у працевлаштуванні, приймав участь у семінарах, які проводилися центром зайнятості, а також постійно інформував населення про зайнятість для інвалідів шляхом розповсюдження оголошення на паперових носіях у населених пунктах, що знаходяться поблизу. Таким чином, на думку відповідача, ним виконані зобов`язання, що виникають відповідно до вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а тому підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій відсутні.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Вендичанська цегла перебуває на обліку в Вінницькому обласному відділенні Фонду соціального захисту як суб`єкт господарської діяльності, який у своїй діяльності використовує найману працю.

Згідно з даними поданого відповідачем до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників становить - 54 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 2 особи.

Оскільки, у даному випадку, відповідач не забезпечив встановленого нормативу одного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю та не сплатив адміністративно-господарські санкції, Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з вимогами про їх стягнення, а також про стягнення нарахованої пені у загальному розмірі 95849,74 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами є Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування інвалідів.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 9 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 31.01.2007 року № 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно зі статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Отже, особа з інвалідністю, яка виявила бажання працювати може самостійно звернутись до підприємства, установи, організації та самостійно влаштуватись на роботу, або звернутись до державної служби зайнятості, яка забезпечить їй таке право. У свою чергу, підприємства, установи, організації мають подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів центру зайнятості за місцем їх реєстрації з моменту виникнення такого обов`язку.

Відповідно до статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком здійснювати підбір та працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на державну службу зайнятості.

Даний висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 08.08.2019 у справі № 805/1436/16-а, яка є обов`язковою для врахування судами при застосування подібних норм права.

Разом із тим, на суб`єктів господарської діяльності хоч і не покладається обов`язок працевлаштовувати осіб з інвалідністю, але покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю.

Згідно з частиною 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та у повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії суб`єкт господарської діяльності, фактично, вживає усіх залежних від нього, передбачених чинним законодавством, заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до форми 10-ПІ "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2018 рік, що надавався відповідачем до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 54 осіб, серед яких, за даними звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів, відсутні особи, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 року за № 988/23520, затверджено форму статистичної звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", та порядок її подання.

На час спірних правовідносин законодавство не встановлювало обов`язку суб`єктів господарської діяльності подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю.

З матеріалів справи встановлено, що наказом Товариства з обмеженою відповідальністю Вендичанська цегла № 37 від 22.06.2016 року прийнято на роботу ОСОБА_1 , який відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 16.06.2011 року являється інвалідом ІІІ групи.

При цьому, відповідачем у 2018 році була створена необхідна кількість робочих місць для осіб з інвалідністю та проінформовано про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, шляхом подання звітів за формою 3-ПН протягом 2018 року.

Листом Вінницького міського центру зайнятості № 01-11/526 від 13.09.2019 року підтверджується, що протягом 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Вендичанська цегла надавала звіти про попит на робочу силу (вакансії) для осіб з інвалідністю. Крім того, протягом 2018 року з роботодавцем проводилась інформаційна робота щодо працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, а саме: підприємству направлялися листи з інформацією про професійно-кваліфікаційний склад інвалідів з числа безробітних, а також участь представника товариства у семінарі 16.01.2018 року.

Як встановлено судом, у період з січня 2018 року по березень 2018 року Вінницький міський центр зайнятості, згідно з поданою відповідачем вакансією від 09.01.2018 року, скеровував до позивача для працевлаштування трьох осіб з інвалідністю - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , однак від запропонованої роботи особи самостійно відмовились.

У подальшому, роботодавцем подано звіт № 3-ПН від 07.02.2018 року на посаду підсобний робітник, яка була запропонована п`ятьом особам, які мають інвалідність - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , однак від запропонованої роботи особи також самостійно відмовились.

Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць, відповідно до нормативів встановлених статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Також суд враховує, що позивач, як суб`єкт владних повноважень, не надав жодних доказів на підтвердження того, що відповідач протягом 2018 року не створив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю або неправомірно відмовив таким особам у прийнятті на роботу.

Згідно з частиною першою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин, згідно з частиною 1 статті 218 Господарського кодексу України, є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже для стягнення (сплати) передбачених статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" адміністративно-господарських санкцій обов`язковою умовою є наявність вини особи в спричиненому нею правопорушенні.

Судом встановлено, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю та прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю. Доказів, які б свідчили про те, що відповідач відмовляв у прийнятті на роботу осіб з інвалідністю, які безпосередньо зверталися до суб`єкта господарської діяльності, або які були направлені до відповідача для працевлаштування, позивачем не були представлені та у справі відсутні.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Вендичанська цегла адміністративно-господарських санкцій нормативно та документально необґрунтовані, а тому не підлягають задоволенню.

З урахуванням положень статті 139 КАС України питання про розподіл судових витрат у справі не вирішується.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ: 13308892, адреса: вул. Пирогова, 135-А, м. Вінниця, Вінницька область, 21037);

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Вендичанська цегла (код ЄДРПОУ: 38608066, адреса: вул. 50-річчя Жовтня, 17, смт. Вендичани, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24032).

Рішення у повному обсязі виготовлене: 27.01.2020 року

Суддя Чернюк Алла Юріївна