Рішення

від 22.01.2020 по справі 120/3834/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2020 р. Справа № 120/3834/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сала П.І.,

за участю

секретаря судового засідання Михайловського М.В.,

представника позивача Сажка М.В.,

представника відповідача Тиховського М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача селянське (фермерське) господарство "Лілія",

про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

22.11.2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати відмову відповідача у формі листа за № У-8350/0/1956/0/95-19 від 04.06.2019 у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) орієнтовною площею 2,189 га для передачі позивачу безоплатно у власність, як члену фермерського господарства "Лілія", із земельної ділянки, що використовується цим господарством відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ВН № 016000, виданого Жмеринською районною радою Вінницької області 14.01.2002, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 53-77, загальною площею 19,70 га, кадастровий номер 0521085800:03:002:0118;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути подане позивачем клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) орієнтовною площею 2,189 га для передачі позивачу безоплатно у власність як члену фермерського господарства "Лілія", із земельної ділянки, що використовується цим господарством відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ВН № 016000, виданого Жмеринською районною радою Вінницької області 14.01.2002, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 53-77, загальною площею 19,70 га, кадастровий номер 0521085800:03:002:0118, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) орієнтовною площею 2,189 га, як члену фермерського господарства "Лілія", за рахунок площі земельної ділянки, що використовується цим господарством відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ВН № 016000 від 14.01.2002, загальною площею 19,70 га, кадастровий номер 0521085800:03:002:0118. Проте оскаржуваним листом відповідач відмовив у наданні зазначеного дозволу, посилаючись на те, що в поданих матеріалах відсутні документи, що підтверджують право власності або право користування фермерського господарства "Лілія" на земельну ділянку. Водночас згідно з державним атом серії ІІІ-ВН № 016000 від 14.01.2002 земельна ділянка загальною площею 19,70 га надана на умовах користування для ведення фермерського господарства фізичній особі та відповідно до закону не може відноситись до земель фермерського господарства. Позивач з такими діями відповідача не погоджується, вважає, що вищевказаний лист є незаконною відмовою у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, а тому за захистом своїх прав звертається до суду.

Ухвалою суду від 27.11.2019 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

12.12.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що позивач бажає отримати дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 2,189 га із земельної ділянки, що використовується фермерським господарством "Лілія" відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ВН № 016000, що, однак, не відповідає дійсності. Відповідач вказує на те, що цим актом підтверджується право постійного користування землею позивача ОСОБА_1 , а не фермерського господарства. Водночас в силу приписів ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. За цих обставин відповідач вважає свою відмову правомірною і такою, що надана з дотриманням вимог чинного законодавства.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та надав пояснення згідно з обґрунтуваннями, наведеними у позовній заяві. При вирішенні справи просить врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.12.2019 в справі № П/811/2514/17.

Представник відповідача в судове засідання позов заперечив з підстав, зазначених у відзиві. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа повторно на виклик суду не з`явилась, хоча належним чином повідомлялась про дату, час та місце судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відтак суд розглядає справу за відсутності третьої особи.

Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив, що 08.05.2019 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) орієнтовною площею 2,189 га для передачі позивачу безоплатно у власність, як члену фермерського господарства "Лілія", із земельної ділянки, що використовується цим господарством відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ВН № 016000, виданого Жмеринською районною радою Вінницької області 14.01.2002, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 53-77, загальною площею 19,70 га, кадастровий номер 0521085800:03:002:0118.

Листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № У-8350/0/1956/0/95-19 від 04.06.2019 позивачу відмовлено у наданні вказаного дозволу. В листі зазначено, що в поданих матеріалах відсутні документи, що підтверджують право власності або користування фермерського господарства "Лілія" на земельну ділянку. Крім того, згідно з державним атом серії ІІІ-ВН № 016000 від 14.01.2002 земельна ділянка загальною площею 19,70 га на території Станіславчицької сільської ради Жмеринського району Вінницької області надана в користування для ведення фермерського господарства громадянину ОСОБА_1 та відповідно до ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" не може відноситись до земель фермерського господарства.

Позивач не погоджується з законністю вказаного листа та вважає його протиправною відмовою у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Крім того, частиною другою статті 31 ЗК України визначено, що громадяни-члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) із земель державної власності сільськогосподарського призначення.

Згідно зі ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку

Відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою мотивована тим, що земля, за рахунок якої позивач бажає отримати земельну ділянку у власність в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства, належить громадянину, а не фермерському господарству, про що зазначено у клопотанні.

Водночас суд наголошує, що вичерпний перелік випадків, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено у частині сьомій статті 118 ЗК України, і підстави, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачу, до них не належать.

Відтак суд констатує незаконність відмови відповідача, викладеної у формі листа за № У-8350/0/1956/0/95-19 від 04.06.2019, у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Крім того, відповідно до ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" громадяни України, які до 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що громадяни можуть отримати землі державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному Земельним кодексом України. Водночас статтею 13 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Наведений правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 816/1920/17.

Водночас при наданні спірної відмови відповідач не врахував, що з відповідним клопотанням звернувся саме той член фермерського господарства, якому земельна ділянка надана у постійне користування.

Отже, право позивача на отримання безоплатно у власність земельної ділянки в розмірі частки (паю) узгоджується з положеннями статті 13 Закону України "Про фермерське господарство". Втім, відповідач жодним чином не обґрунтував правомірність своєї відмови в цій частині.

Крім того, суд враховує, що відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у місячний строк розглядає клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Таким чином, при вирішенні питання про надання або відмову у наданні вказаного дозволу відповідач здійснює владно-управлінські функції на підставі закону та від імені держави вирішує питання щодо передачі земельних ділянок у власність або користування громадянам.

Тобто відповідне рішення є актом організаційно-розпорядчого характеру, що видається органом державної влади в процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України та спрямований на їх реалізацію.

Відтак за своєю юридичною природою рішення про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, що приймається відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України, має відповідати формі розпорядчого документа.

Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з п. 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої наказом Держгеокадастру від 15.10.2015 № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому пунктом 123 Типової інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, положеннями вказаних нормативно-правових актів передбачено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру має видаватися відповідний наказ. Водночас листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Відтак рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим правовим актом індивідуальної дії у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Аналогічна правова позиція викладена у численних постановах Верховного Суду, зокрема від 14.08.2019 у справі № 480/4298/18, від 16.05.2019 у справі № 812/1312/18, від 06.06.2019 у справі № 812/922/16, від 10.10.2019 у справі № 814/1959/17, від 03.12.2019 у справі № 811/2514/17.

Щонайголовніше, такої позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, про свідчать висновки, наведені у постанові від 28.11.2018 під час розгляду справи № 820/4219/17.

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правило подібного змісту містить також частина шоста статті 13 Закону № 1402-VIII, в силу якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Крім того, в силу вимог ч. 5 ст. 13 Закону № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідач повинен прийняти відповідне управлінське рішення у формі наказу.

В цьому контексті суд враховує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у справі "Рисовський проти України" Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" , заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" , п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" , п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" , заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Частиною першою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши доводи сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити, а саме: визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену у формі листа від 04.06.2019 за № У-8350/0/1956/0/95-19, про відмову у задоволенні клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства орієнтовною площею 2,189 га на території Станіславчицької сільської ради Жмеринського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності), зобов`язати відповідача повторно розглянути вказане клопотання та за результатами його розгляду прийняти рішення у формі наказу з урахуванням висновків суду.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, у зв`язку з задоволенням позову, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1536,80 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену у формі листа від 04 червня 2019 року за № У-8350/0/1956/0/95-19, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства орієнтовною площею 2,189 га на території Станіславчицької сільської ради Жмеринського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності).

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства орієнтовною площею 2,189 га на території Станіславчицької сільської ради Жмеринського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності), та за результатами його розгляду прийняти рішення у формі наказу з урахуванням висновків суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до адміністративного суду судовий збір в розмірі 1536,80 грн (одна тисяча п`єятсот тридцять шість гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39767547, місцезнаходження: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027);

3) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача фермерське господарство "Лілія" (код ЄДРПОУ 31713342, місцезнаходження юридичної особи: с. Станіславчик, Жмеринський район, Вінницька область, 23160).

Повне судове рішення складено 27.01.2020.

Суддя Сало Павло Ігорович