Постанова

від 23.01.2020 по справі 820/3546/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2020 р.Справа № 820/3546/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Чалого І.С.,

суддів: П`янової Я.В. , Зеленського В.В. ,

за участю секретаря судового засідання Олійник А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2019, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., м. Харків, повний текст складено 14.11.19 по справі № 820/3546/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ГЛАВМАШ" до Головного управління ДФС у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень в частині,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ГЛАВМАШ" (надалі - ТОВ "Торговий дім "ГЛАВМАШ") звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив, з урахуванням уточнених позовних вимог, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0000881412 від 29.11.2017, № 0000891412 від 29.11.2017, № 0000901412 від 29.11.2017.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 позовні вимоги ТОВ "Торговий дім "ГЛАВМАШ" задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 29.11.2017 №0000881412 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 612542,72 грн., у тому числі: 490034,18грн. за основним платежем та 122508,54грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на неправомірність формування позивачем показників податкового обліку за взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю "Індіго Фінанс" з огляду на фіктивність укладених правочинів та безтоварний характер проведених операцій. Стверджує, що первинні бухгалтерські документи складені за результатом господарських відносин позивача з вказаним контрагентом не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для подальшого бухгалтерського та податкового обліку з подальшим декларуванням податкових показників. Відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулася, а не та, зміст якої лише відображено в первинних документах. Також відповідач зазначає, що ані до перевірки, ані під час розгляду справи позивачем не було надано вичерпного переліку первинних документів на підтвердження правомірності формування податкового кредиту.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що відповідно до наказу Головного управління ДФС у Харківській області №6156 від 27.10.2017 фахівцями Головного управління ДФС у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Торговий дім "Главмаш" (податковий номер 32759608) з питань дотримання вимог податкового законодавства України в частині господарських взаємовідносин з ТОВ "Топ Стрім Трейд" (податковий номер 40921310) за грудень 2016 року, ТОВ "Індіго Фінанс" (податковий номер 39854964) за червень-серпень 2016 року, та подальшої реалізації або виконання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг), за результатами якої складено акт перевірки №18961/20-40-14-12-11/32759608 від 09.11.2017.

Відповідно до висновків акту № 18961/20-40-14-12-11/32759608 від 09.11.2017 перевіркою встановлено порушення:

- завищення податкового кредиту на загальну суму 748601 грн., у тому числі, за червень 2016 року у сумі 13816 грн., за липень 2016 року у сумі 299161 грн., серпень 2016 року у сумі 189891 грн., за грудень 2016 року у сумі 245733 грн., чим порушено пп. а п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України;

- завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 38 956 грн. за грудень 2016 року, чим порушено пп. а п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України;

- заниження суми податку на додану вартість до сплати на суму 709645 грн., у тому числі, за червень 2016 року на суму 13816 грн., за липень 2016 року на суму 299161 грн., за серпень 2016 року на суму 189891 грн., за грудень 2016 року на суму 206777 грн., чим порушено пп. а п. 198.1 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України;

- п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України - не надано документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем 29.11.2017 складено податкові повідомлення-рішення:

- № 0000881412, яким за встановлене порушення пп. "а" п. 198.1 ст.198, п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 887056,25 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями 709645,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 177411,25 грн.;

- № 0000891412, яким за встановлене порушення пп. "а" п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) 0,00 грн., за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), а також визначено суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду 38956,00 грн.;

- № 0000901412, яким за встановлене порушення п.85.2 ст. 85 Податкового кодексу України застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 510,00 грн. за платежем адміністративні штрафи та інші санкції.

Позивач, не погодившись з зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями, звернувся до суду за їх оскарженням.

За результатами розгляду цієї справи, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.05.2019 касаційну скаргу ТОВ "Торговий дім "ГЛАВМАШ" залишено без задоволення; касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Харківській області задоволено частково; рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2018 у справі №820/3546/18 в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.11.2017 № 0000881412 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 612542,72 грн., у тому числі: 490034,18 грн за основним платежем та 122508,54грн за штрафними (фінансовими) санкціями скасовано та направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції; в решті позовних вимог постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2018 у справі № 820/3546/18 залишено без змін.

Так, відповідно до змісту постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 14.05.2019 встановлено, що при новому розгляді справи суду на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з контрагентом Товариство з обмеженою відповідальністю "Індіго Фінанс" необхідно: з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; перевірити факт реального руху активу по всьому ланцюгу учасників схеми; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції. При цьому, Верховним Судом зазначає, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку. Також Верховним Судом вказано, що для з`ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладених в акті перевірки або підтверджених іншими доказами.

Отже, предметом судового дослідження є правомірність податкового повідомлення - рішення від 29.11.2017 № 0000881412 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 612542,72 грн., у тому числі: 490034,18 грн. за основним платежем та 122508,54 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, оскільки постановою Верховного Суду від 14.05.2019 справу № 820/3546/18 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 29.11.2017 № 0000881412 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 612542,72 грн., у тому числі: 490034,18 грн. за основним платежем та 122508,54 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки первинні документи по взаємовідносинам позивача із контрагентом ТОВ "Індіго Фінанс" оформлені у відповідності до вимог ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", чим спростовано висновки перевіряючих під час проведення перевірки стосовно порушення позивачем положень податкового законодавства, а також не підтверджено доводів контролюючого органу стосовно фактичного нездійснення господарської операції, наявні підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.11.2017 № 0000881412 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 612542,72 грн, у тому числі: 490034,18 грн за основним платежем та 122508,54 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (надалі - Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З`ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 996-XIV фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону № 996-XIV).

При цьому, колегія суддів зазначає, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

З врахуванням наведеного вище колегія суддів дійшла висновку, що реалізація господарської операції здійснюється не в момент укладення договору, а під час виконання зобов`язань, що з нього випливають та підтверджується первинними документами, які складаються на підставі договору: видатковими накладними, актами прийому-передачі товару, виконання робіт або надання послуг та відповідними платіжними дорученнями тощо.

Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 22.09.2015 у справі №826/16369/13-а.

З огляду на матеріали справи, зокрема зі змісту акту перевірки щодо взаємовідносин ТОВ "ТД "Главмаш" (податковий номер 32759608) з ТОВ "Індіго Фінанс" (податковий номер 39854964) за червень 2016 - серпень 2016 року задокументовано висновки контролюючого органу про те, що з наданих до перевірки документів по взаємовідносинам позивача із контрагентом ТОВ "Індіго Фінанс" встановлено неузгодженість даних у первинних документах відсутність адрес, відсутність посвідчень водіїв у товарно-транспортних накладних, тощо; неможливість ідентифікувати особу підписанта первинних документів з боку постачальника; відсутність обов`язкових реквізитів у первинних документах, які складені за результатами господарської операції, зокрема відсутні посади та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; номера та дати, інші дані, що дозволяють ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; формальне оформлення первинних документів.

Вказаних висновків контролюючий орган дійшов у зв`язку з встановленням під час проведення перевірки обставин невідповідності первинних документів з огляду на їх складення із порушенням, а також з огляду на встановлення обставини наявності інформації стосовно ТОВ "Індіго Фінанс" щодо порушення кримінальної справи за фактом скоєння злочину, передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України, а також наявної податкової інформації від 13.09.2017 №65/7/16-31-14-05, відповідно до якої не підтверджено рух активів, зобов`язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарської діяльності, відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та контрагентом ТОВ "ІНДІГО ФІНАНС" 01 червня 2016 року укладено договір поставки №25/06, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується на умовах, визначених договором, передавати у власність покупця будівельні матеріали, промислове обладнання, запасні частини, електричне обладнання (далі продукція), а покупець зобов`язується на умовах, визначених договором приймати та оплачувати цю продукцію в кількості і асортименті вказаному у рахунках. Відповідно до розділу 2 договору поставки найменування, асортимент, кількість, ціна та вартість продукції, що поставляється визначається згідно заявок покупця, загальна вартість договору становить 2000000,00 грн., ціни на конкретну партію продукції визначаються в залежності від виду продукції та умов поставок. Розділом 5 договору поставки визначено умови, терміни та порядок поставки, а саме в п. 5.1 сторонами визначено, що продукція повинна бути поставлена на умовах та в строки, що передбачені в специфікаціях до договору по кожній партії продукції окремо. Також у 5.3 договору поставки передбачено, що доставка продукції транспортом та за рахунок покупця, якщо інше не встановлено додатковою угодою до договору. Відповідно до положень п. 6.2 договору поставки постачальник надає покупцю такі документи власний рахунок-фактуру на продукцію; податкові накладні; видаткова накладна. Порядок і умови оплати сторонами визначено у розділі 7 договору поставки.

Зі змісту та налізу зазначеного договору поставки від 01.06.2016 року №25/06 вбачається, що шляхом укладення останнього сторонами визначено усі необхідні умови задля здійснення господарської діяльності на його виконання.

На підтвердження реальності виконання умов договору поставки позивачем до матеріалів справи долучено копії первинних документів, а саме: видаткові накладні, рахунки-фактури.

Так, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що 03 червня 2016 року на підставі видаткової накладної № РН-0000068 (рахунок-фактура № СФ-000045) позивачем було придбано товар загальною вартістю з ПДВ 5893,20 грн; 29 червня 2016 року на підставі видаткової накладної № РН-0000063 (рахунок-фактура № СФ-000046) було придбано товар загальною вартістю з ПДВ 75597,80 грн.; 03 липня 2016 року на підставі видаткової накладної № РН-039 (рахунок-фактура № СФ-044) було придбано товар загальною вартістю з ПДВ 18443,81 грн.; 04 липня 2016 року на підставі видаткової накладної № РН-040 (рахунок-фактура № СФ-042) було придбано товар загальною вартістю з ПДВ 45508,84 грн.; 04 липня 2016 року на підставі видаткової накладної № РН-041 (рахунок-фактура № СФ-043) було придбано товар загальною вартістю з ПДВ 12966,30 грн.; 04 липня 2016 року на підставі видаткової накладної № РН-042 (рахунок-фактура № СФ-045) було придбано товар загальною вартістю з ПДВ 93474,20 грн.; 10 липня 2016 року на підставі видаткової накладної № РН-059 (рахунок-фактура № СФ-051) було придбано товар загальною вартістю з ПДВ 14941,14 грн.; 10 липня 2016 року на підставі видаткової накладної № РН-058 (рахунок-фактура № СФ-052) було придбано товар загальною вартістю з ПДВ 14054,30 грн.; 14 липня 2016 року на підставі видаткової накладної № РН-043 (рахунок-фактура № СФ-046) було придбано товар загальною вартістю з ПДВ 97489,62 грн.; 14 липня 2016 року на підставі видаткової накладної № РН-045 (рахунок-фактура № СФ-047) було придбано товар загальною вартістю з ПДВ 84408,50 грн.; 15 липня 2016 року на підставі видаткової накладної № РН-046 (рахунок-фактура № СФ-048) придбано товар загальною вартістю з ПДВ 113259,38 грн; 15 липня 2016 року на підставі видаткової накладної № РН-047 (рахунок-фактура № СФ-049) було придбано товар загальною вартістю з ПДВ 95804,76 грн.; 22 липня 2016 року на підставі видаткової накладної № РН-060 (рахунок-фактура № СФ-053) було придбано товар загальною вартістю з ПДВ 909780,43 грн.

Матеріали справи свідчать, що позивачем було проведено оплату за придбаний товар, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено копії платіжних доручень № 279 від 30.06.2016 року на суму 500000,00 грн., № 287 від 30.06.2016 року на суму 179000,00 грн., № 292 від 04.07.2016 року на суму 190000,00 грн., № 291 від 04.07.2016 року на суму 190000,00 грн., № 316 від 14.07.2016 року на суму 270000,00 грн., № 337 від 18.07.2016 року на суму 100000,00 грн., № 336 від 18.07.2016 року на суму 200000,00 грн., № 335 від 18.07.2016 року на суму 250000,00 грн., № 356 від 21.07.2016 року на суму 141763,00 грн, № 358 від 26.07.2016 року на суму 57500,00 грн., № 370 від 01.08.2016 року на суму 71000,00 грн., № 396 від 26.08.2016 року на суму 342000,00 грн., № 438 від 30.08.2016 року на суму 487000,00 грн., № 446 від 30.08.2016 року на суму 130000,00 грн., № 459 від 06.09.2016 року на суму 104450,00 грн., № 458 від 06.09.2016 року на суму 200000,00 грн., № 161 від 15.09.2016 року на суму 195103,15 грн ( т.1 а.с.155-164). Вказані первинні документи засвідчують факт виконання позивачем зобов`язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов`язаності цих осіб), до матеріалів справи суб`єктом владних повноважень не подано.

При цьому встановлено, що перевезення придбаних товарів здійснювалось автомобільним транспортом зі складу постачальника автомобільним перевізником ТОВ "Стройтрансавто" відповідно до товарно-транспортних накладних, копії яких долучено до матеріалів справи (т.1 а.с.109, 111, 113, 115, 117, 119, 121-122, 124, 127, 129, 131, 133, 135, 137, 139, 141, 143, 145-146, 148, 150, 152, 154).

Перевіряючи факт реального руху активу по всьому ланцюгу учасників схеми та наявність ділової мети у розглядуваних операціях, встановлено, що в подальшому придбані у контрагента ТОВ "Індіго Фінанс" товарно-матеріальні цінності позивачем було використано у власній господарській діяльності, а саме у будівельних роботах за договорами підряду, укладеними із контрагентами Комунальний заклад "Балаклійська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів", Савинська селищна рада, Комунальний заклад "Харківський обласний палац дитячої та юнацької творчості", Комунальний заклад "Харківська обласна станція юних туристів Харківської обласної ради", Комунальний заклад "Обласна спеціалізована школа-інтернат ІІ-ІІІ ступенів "Обдарованість" Харківської обласної ради, Управління економічного розвитку Первомайської районної державної адміністрації, Комунальне підприємство "Харківводоканал", ТОВ УНВЦ "Охорона праці", Миколаївська сільська рада, а також придбаний товар був реалізований ТОВ "СтройТрансАвто".

Отже, колегія суддів уважає, що фактично проведений рух активів, змінено майновий стан підприємств, а також змінено структуру активів та стан зобов`язань суб`єктів господарювання, що в свою чергу підтверджує реальність здійснених господарських операцій.

За таких обставин, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що матеріали справи не містять та до суду не надано доказів вчинення позивачем дій, направлених на порушення норм чинного податкового законодавства під час здійснення господарських відносин із контрагентом ТОВ "Індіго Фінанс". При цьому, як правильно встановлено судом першої інстанції, придбання товару у контрагента постачальника було обумовлено необхідністю виконання умов договорів із іншими контрагентами, що підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що підтверджує господарську мету та економічну доцільність при укладенні спірного договору.

Водночас, відповідач ані в акті перевірки, ані у доводах апеляційної скарги не навів заперечень проти того, що підприємство позивача дійсно провадить господарську діяльність. При проведенні перевірки контролюючим органом не встановлено обставин відсутності товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем у перевіряємому періоді у контрагента, з якими він мав господарські взаємовідносини та по операціям з яким сформовано податковий кредит, не встановив контролюючий орган і невикористання позивачем у господарській діяльності придбаних товарів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем під час перевірки та впродовж розгляду справи в суді першої інстанції надані всі первинні документи, які відповідають вимогам статей 1, 9 Закону № 996-XIV, відображають реальність господарських операцій з його контрагентами в частині задоволених позовних вимог та є підставою для формування податкового обліку Товариства відповідно до пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України.

Згідно чинного законодавства України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Такий висновок цілковито узгоджується з положенням ст. 61 Конституції України, згідно якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, слід наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом".

Наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Наявні у справі докази не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентами позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом не виявлено.

Посилання податкового органу на інформацію стосовно контрагента, у відношенні якого розпочате кримінальне провадження, не є належним та допустимим доказом в контексті висновків Європейського Суду з прав людини, оскільки на час складання акту перевірки та розгляду адміністративної справи відсутні рішення суду за результатами розгляду кримінальних проваджень.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів вказує на те, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом.

Окрім того, суд апеляційної інстанції також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Отже, враховуючи встановлені обставини справи, а також враховуючи умови укладених договорів та специфіку придбаних товарів у контрагента, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларований позивачем податковий кредит за господарською операцією з придбання товарів сформовано безпідставно за господарськими операціями, які в реальності не виконувались.

Вказаний висновок відповідає позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 27.03.2018 по справі № 816/809/17, який відповідно до вимог ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховується судом при вирішенні даної справи.

З приводу доводів контролюючого органу в апеляційній скарзі про неподання позивачем товарно-транспортних накладних, наявності окремих помилок та неточностей у їх оформленні, колегія суддів зазначає таке.

Відсутність в товарно-транспортних накладних інформації про пункт навантаження за наявності інших даних, які ідентифікують автомобіль та інше, та за наявності первинних документів (видаткових накладних, рахунків, платіжних доручень та інших), які підтверджують обставини транспортування та поставки товарів, не свідчить про порушення нами податкового законодавства.

Водночас наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Наявність транспортних документів на перевезення товарно - матеріальних цінностей за наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та на додану вартість не є визначальними при оподаткуванні операцій за договором поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення.

Крім того, товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього має підтверджуватись видатковою накладною.

Вказане узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 12.06.2018 по справі № 826/11879/13-а.

Щодо відсутності контрагентів позивача за місцезнаходженням, відсутності матеріальних та трудових ресурсів, колегія суддів зазначає таке.

Посилання контролюючого органу на відсутність контрагентів позивача за місцезнаходженням, оскільки цей факт не може свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем, як не може свідчити про вказане і відсутність достатніх (на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів, зокрема транспортних засобів, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин контрагенти позивача не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання договорів з метою виконання своїх зобов`язань перед позивачем.

Також, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, зокрема і щодо подання звітності та декларування податкових зобов`язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Таким чином, з урахуванням досліджених судом первинних документів, які у їх сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності підприємства, та враховуючи висновки податкового органу викладені в акті перевірки, надані сторонами докази, а також принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, згідно якого негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит або на бюджетне відшкодування, можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи (позивача), та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презюмується податковим законодавством, зокрема, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), колегія суддів дійшла висновку, що позивачем підтверджено реальність проведених операцій з контрагентом ТОВ "Індіго Фінанс".

Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 по справі № 820/3546/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.С. Чалий Судді Я.В. П`янова В.В. Зеленський Повний текст постанови складено 28.01.2020.