Постанова

від 22.01.2020 по справі 344/7415/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/7415/18

Провадження № 22-ц/4808/103/20

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І.А.

Суддя-доповідач Ясеновенко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Ясеновенко Л.В.,

суддів: Мелінишин Г.П., Томин О.О.,

секретаря Мельник О.В.,

з участю ОСОБА_1 та представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків , за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене у складі судді Пастернак І.А. 05 листопада 2019 року в м. Івано-Франківську,

в с т а н о в и в :

31 травня 2018 року Івано-Франківська міська рада звернулась з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків.

В заяві зазначено, що ОСОБА_1 належить на праві власності нерухоме майно (40/100 ідеальних часток виробничих приміщень), розташоване по АДРЕСА_1 . Власниками 25/100 та 35/100 ідеальних часток виробничих приміщень є відповідно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Вказані виробничі приміщення по АДРЕСА_2 розташовані на земельній ділянці 0,2987 га, яка огороджена частково бетонними плитами та частково металевою сіткою.

Частка ОСОБА_1 у нерухомому майні становить 0,22 відповідно така ж частка земельної ділянки перебуває у його користуванні.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 використовував земельну ділянку без оформлення договору оренди, чим заподіяв власнику землі збитки у розмірі 44 571,88 грн., що становить неотриману орендну плату за період з 20.09.2014 року по 20.09.2017 року, та у добровільному порядку відмовився оплатити збитки згідно акту про визначення збитків власнику землі, позивач просив задовольнити позов.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2019 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської міської ради збитки в розмірі 44 571,88 грн. за період з 20.09.2014 року по 20.09.2017 року, та 1762 грн. витрат по оплаті судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, користуючись земельною ділянкою, на якій розташовані належні йому на праві власності виробничі приміщення, без укладення з ОСОБА_4 - ОСОБА_5 міською радою договору оренди земельної ділянки не сплачував відповідну орендну плату за період з 20.09.2014 року по 20.09.2017 року, тому актом про визначення збитків власнику землі, затвердженого рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, та розрахунком збитків, сума неодержаного територіальною громадою м. Івано-Франківська доходу - 44 571,88 грн. визначена як збитки, які нанесені міській раді за час фактичного використання земельної ділянки відповідачем. При цьому, суд першої інстанції застосував до даних правовідносин приписи статті 22 та главу 83 ЦК України, зокрема ст. 1212 ЦК України.

У апеляційній скарзі ОСОБА_6 посилається на незаконність рішення суду.

Зазначає, що позивач не довів, що заявлена ним до стягнення сума є збитками. При цьому, посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 року у справі № 629/4628/16-ц про те, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Також вказує на те, що суд застосував до спірних правовідносин також і положення ст. 1212 ЦК України, хоча позивач заявив позов про стягнення збитків та не скористався своїм правом на зміну підстави та предмета позову.

Апелянт зазначає, що земельною ділянкою 0,2987 га користуються чотири власники нерухомого майна, в тому числі і кооператив Карпати , до якого Івано-Франківською міською радою був заявлений позов до господарського суду. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.02.2019 року було залишено без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову за недоведеністю площі земельної ділянки, якою користувався відповідач без правовстановлюючих документів, і яка є необхідною складовою при здійсненні розрахунку суми збитків.

Відповідач вважає, що вказане судове рішення має преюдиційне значення.

Також апелянт вказує на те, що в матеріалах справи відсутні документи щодо площі земельної ділянки, яка за твердженням позивача перебувала у його (відповідача) користуванні, докази того, що земельна ділянка сформована як об`єкт цивільних прав у розумінні ст. 79-1 ЗК України, тобто визначено площу земельної ділянки, межі та внесено інформацію про таку до Державного земельного кадастру, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований в установленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав. А оскільки станом на період з 20.09.2014 року по 20.09.2017 року земельна ділянка не була сформована, державна реєстрації права власності на таку не була здійснена, Івано-Франківська міська рада не мала об`єктивної можливості передати її в оренду та отримувати дохід у вигляді орендної плати.

Під час розгляду справи Івано-Франківська міська рада прийняла рішення про передачу йому у користування 0,0267 га земельної ділянки по АДРЕСА_1 та 25.04.2019 року було укладено відповідний договір оренди.

Разом з тим, у позовній заяві Івано-Франківська міська рада визначила його частку у нерухомому майні як 0,22, відповідно визначила і таку ж частку земельної ділянки, тобто 0,0657 га, хоча земельною ділянкою 0,2987 га користуються чотири власники без визначення розміру земельної ділянки кожного з них.

Також апелянт посилається на неправильне визначення розміру орендної плати, оскільки обов`язковим для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, натомість Івано-Франківська міська рада нарахувала збитки з урахуванням листа відділу Держгеокадастру у м. Івано-Франківську від 23.05.2017 року, у якому зазначено про орієнтовну нормативно-грошову оцінку 1 кв.м. земельних ділянок станом на 2014-2017 роки. При цьому, зазначає, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2015 року рішення Івано-Франківської міської ради № 248-10/1 від 25 червня 2011 року визнано незаконним та скасовано.

Також судом не вирішена його заява про застосування позовної давності. Так, позов пред`явлений 31.05.2018 року про стягнення коштів за період з 20.09.2014 року по 20.09.2017 року, тобто вимога про стягнення коштів за період з 20.09.2014 року по 31.05.2015 року заявлена позивачем з пропуском позовної давності.

Суд призначив справу до розгляду без постановлення ухвали про закриття підготовчого провадження.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Івано-Франківської міської ради зазначає, що за змістом ст. 120 ЗК України перехід права власності на об`єкт нерухомого майна не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення договору оренди земельної ділянки, а тому новий власник не звільняється від обов`язку оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Івано-Франківська міська рада як власник земельної ділянки позбавлена права користуватись такою та не отримує кошти від оренди земельної ділянки, які могла б отримати у разі виконання відповідачем належним чином взятих обов`язків за договором оренди, або своєчасного повернення земельної ділянки власнику.

Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник апеляційну скаргу підтримали з мотивів, наведених у ній.

Представник Івано-Франківської міської ради апеляційну скаргу не визнав.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта нерухомого майна, сформованої 06.02.2017 року, власником нежитлового приміщення площею 196,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 . Підстава виникнення права власності - договір про виділ в натурі частки нерухомого майна від 24.04.2007 року № 272-Д.(а.с.45)

14 лютого 2017 року Департаментом комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради було проведено обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_3 та встановлено наступне.

На підставі п. 9. рішення Івано-Франківської міської ради від 25.02.2009 року було вилучено, за згодою, частину земельної ділянки площею 0,1899 га, яка знаходилась в постійному користуванні у ВАТ Залізобетон відповідно до державного акту на право постійного користування землею ІФ №0005777 15/04-000249 від 26.12.1996 року, з передачею її в оренду кооперативу Карпати для обслуговування адміністративно-виробничих приміщень за адресою АДРЕСА_4 . Цим же рішенням зобов`язано кооператив Карпати укласти договір оренди земельної ділянки площею 0,1899 га, відповідно ВАТ Залізобетон було зобов`язано внести зміни в державний акт на право постійного користування землею. Кооператив Карпати договір оренди земельної ділянки не уклав.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 10.07.2008 року надано дозвіл на складання проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки підприємцю ОСОБА_1 на АДРЕСА_4 орієнтовною площею 0.0523 га для обслуговування виробничого приміщення, викупленого у ВАТ Залізобетон . Форма та площа обстежуваної земельної ділянки орієнтовно становить 0,3 га. На території знаходяться три одноповерхові цегляні будівлі, в двох з яких знаходиться устаткування та обладнання, різноманітні станки. Третя будівля під час обстеження була зачинена, тому, як вона використовується встановити не вдалося.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 12.12.2016 року, кооперативу Карпати належать нежитлові приміщення (адміністративно-виробничі) площею 0,0444 га по АДРЕСА_4 .

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 02.02.2017 року, нежитлові приміщення, які належать В. Бабаку, та виробничі приміщення, які належать В. Пастернаку та П. Ципердюку по АДРЕСА_4 , знаходяться в третій будівлі. (а.с.11,12,13)

Відповідно до договору про виділення майна в натурі від 24.04.2007 року, зареєстрованого в реєстрі за №272-Д, ОСОБА_1 належить частина приміщень в розмірі 196,2 м2 (в тому числі цех) (а.с.33).

Земельна ділянка орієнтовною площею 0,3 га, на якій розташоване майно вищевказаних осіб має форму трикутника, огорожена частково бетонними плитами, частково металевою сіткою, знаходиться в східній частині міста, в промисловому районі та межує з двома суміжними між собою земельними ділянками, які знаходяться в користуванні ДТГО Львівської залізниці , кадастровий номер 2610100000:07:002:0019 та ВАТ Залізобетон кадастровий номер 2610100000:20:003:0065(а.с.11-13, 38).

Згідно листа ДПІ в м. Івано-Франківську № 16/9/09-15-12-03-23-/2919 від 05.01.2017 року кооператив Карпати сплачував за 2014 рік 2739,03 грн., за 2015 рік 2740,30 грн., за 2016 рік 3560,03 грн. земельного податку за площу 0,0444 га.

Згідно листа ДПІ в м. Івано-Франківську №1465/10/09-15-13-03/9411 від 16.02.2017 року землекористувачі, зокрема, ОСОБА_1 протягом 2014-2016 років не здійснював плати за користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 (а.с.16).

23.02.2017 року Департаментом комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради на адресу відповідача було надіслано клопотання з вимогою оформити право користування земельною ділянкою орієнтовною площею 0,0523 га згідно рішення Івано-Франківської міської ради від 10.07.2008 року та здійснення плати за користування земельною ділянкою за минулий період з розрахунку договору оренди, який мав бути укладений на час користування (а.с.9-10).

Відповідно до Акту про визначення збитків власнику землі від 20.09.2017 року, затвердженого рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 19.10.2017 року №871, та розрахунку збитків, заподіяних суб`єктом господарювання внаслідок використання земельних ділянок комунальної власності з порушенням законодавства, сума недоодержаного територіальною громадою м. Івано-Франківська доходу визначається збитками, які нанесені міській раді за час фактичного використання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та кооперативом Карпати земельної ділянки 0,2987 га в залежності від площі забудови за адресою: АДРЕСА_3 та розмір завданих ОСОБА_1 збитків становить 44 571,88 грн. (а.с.24-26).

Листами Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради від 12.09.2017 року та від 24.10.2017 року відповідач неодноразово запрошувався на засідання комісії з визначення та відшкодування територіальній громаді м. Івано-Франківська збитків, заподіяних внаслідок використання земельних ділянок комунальної власності з порушенням законодавства, для надання пояснень щодо оформлення права землекористування, добровільне відшкодування збитків та вжиття заходів щодо оформлення орендних відносин з міською радою (а.с.20, 22).

На день проведення обстеження в Департаменті комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради відсутня інформація про наявність документів на право користування обстежуваною ділянкою, зокрема що стосується укладеного (діючого) договору оренди.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 25 квітня 2019 року № 90-25 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0267 га у користування та 25 квітня 2019 року ОСОБА_1 уклав з Івано-Франківською міською радою договір оренди земельної ділянки площею 0,0267 га строком на 5 років.(а.с.124)

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності, право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 182 ЦК України встановлені такі ж саме вимоги щодо здійснення державної реєстрації речових прав на земельну ділянку.

Таким чином, відповідач володіє виробничими приміщеннями, які знаходиться на спірній земельній ділянці. Проте, з моменту виникнення права власності на вказане нерухоме майно у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, яка знаходиться під нежитловою будівлею.

Однак такий обов`язок ОСОБА_1 почав виконувати лише з 25 квітня 2019 року уклавши договір оренди, тобто поза межами періоду, за який позивачем нараховано кошти за користування земельною ділянкою. Відповідачем не подано доказів про те, що для виконання згаданого обов`язку у нього були перешкоди.

Отже, до 25 квітня 2019 року відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалася для розміщення об`єкта нерухомого майна.

У разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Таким чином, предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

Отже, немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

З огляду на викладене відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

При таких обставинах справи суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні.

У зв`язку з наведеним безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що судом неправильно застосовано до спірних правовідносин положення ст.1212 ЦК.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17.

Вищенаведене спростовує посилання апелянта у скарзі на те, що суд першої інстанції змінив предмет і підставу позову.

Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 ПК України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідач не є власником чи постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст. 14.1.36, 14.1.125, 288.5 ПК України).

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 , як фактичний землекористувач земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, провадження № 14-77цс18, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, провадження № 12-182гс18.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом д частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Отже, немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Тому з відповідача ОСОБА_1 , як користувача земельної ділянки, на користь Івано-Франківської міської ради, як власника земельної ділянки, підлягають стягненню кошти за користування земельною ділянкою в порядку ст. 1212 ЦК України.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що відповідач ОСОБА_1 , користуючись земельною ділянкою без укладення із Івано-Франківською міською радою відповідного договору оренди земельної ділянки, позбавив територіальну громаду м. Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради отримання доходу у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою у визначеному позивачем розмірі - 44 571,88 грн. за період з 20.09.2014 року по 20.09.2017 року, що підтверджується відповідним розрахунком. При цьому відповідачем цей розрахунок жодними доказами не спростований.

Позивачем при нарахуванні коштів за фактичне користування земельною ділянкою вірно застосовано інформацію, що міститься у листі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області щодо нормативної грошової оцінки ряду земельних ділянок, інформація про які не внесена до відомостей Державного земельного кадастру.

Разом з тим, перевіряючи правильність нарахування заборгованості по платі за землю, колегія суддів враховує те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заявив про застосування позовної давності.

Враховуючи те, що Івано-Франківська міська рада звернулась з позовом 31.05.2018 року та просила стягнути збитки за період з 20.09.2014 року по 20.09.2017 року в сумі 44 571,88 грн., то вимога про стягнення збитків за період з 20.09.2014 року по 31.05.2015 року в сумі 7 228,15 грн. заявлена з пропуском позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Згідно ч.4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи вищенаведене та положення ст. 376 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2019 року слід змінити в частині суми стягнутих коштів, зменшивши таку до 37 343,73 грн.

Частиною 1 зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частини 13 зазначеної статті якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи та переглядом справи у суді апеляційної інстанції, частково покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2019 року змінити, зменшивши розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської міської ради коштів за користування земельною ділянкою до 37 343, 73 (тридцять сім тисяч триста сорок три грн. 73 коп.) грн. та стягнутого судового збору до 1476,26 грн.

Стягнути з Івано-Франківської міської ради (м. Івано-Франківськ, вул. Грушевського, 21, код ЄДРПОУ 33644700) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_5 ради) 428,61 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду набирає законної сили з дня її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Л.В. Ясеновенко

Судді: Г.П. Мелінишин

О.О. Томин

Повний текст постанови складено 28 січня 2020 року.