Ухвала

від 13.03.2020 по справі 344/7415/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

13 березня 2020 року

м. Київ

справа № 344/7415/18

провадження № 61-3713ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у справі за позовом Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року Івано-Франківська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 14 лютого 2017 року інспекторами самоврядного контролю управління земельних відносин виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 на предмет дотримання вимог земельного законодавства - наявності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, у відповідності до вимог статті 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та Положення про здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Івано-Франківську, затвердженого рішенням сесії Івано-Франківської міської ради від 28 серпня 2014 року № 1508-47. В процесі підготовки документів до обстеження, збору необхідної інформації та проведення обстеження земельної ділянки, встановлено наступне: земельна ділянка використовується для обслуговування нежитлових та виробничих приміщень. Земельна ділянка не сформована, кадастровий номер не присвоєно. Відповідно до план-схеми земельної ділянки, виконаної ТОВ НВП "ГІС , площа земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості становить 0,2987 га, має форму трикутника та межує з двома суміжними між собою земельними ділянками, які знаходяться в користуванні ДТГО Львівської залізниці , кадастровий номер 2610100000:07:002:0019, та ВАТ Залізобетон , кадастровий номер 2610100000:20:003:0065. Відповідно до договору дарування, нотаріально посвідченого 30 грудня 2005 року, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 30 грудня 2005 року, правочин № 1100181, зареєстрованого в Івано-Франківському ОБТІ, згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно

№ 10061684, виданим 11 березня 2006 року за реєстраційним № 12407353

ОСОБА_1 належить 40/100 ідеальних часток виробничих приміщень по

АДРЕСА_2 . Площа нерухомого майна ОСОБА_1 становить 215,2 кв. м. Загальна площа нерухомого майна, що знаходиться по АДРЕСА_1 становить 978 кв. м. частка ОСОБА_2 усього нерухомого майна становить

0, 22 кв. м. На день проведення обстеження відсутня інформація про наявність документів у відповідача на право користування земельною ділянкою, зокрема, що стосується укладених договорів оренди.

Позивач вказував, що 23 лютого 2017 року Департаментом комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради надіслано відповідачу клопотання з вимогою укласти договір оренди земельної ділянки між Івано-Франківською міською радою та

ОСОБА_1 , здійснити сплату за користування земельною ділянкою за минулий період із розрахунку договору оренди, який мав би бути укладений на час користування, проте таке звернення було проігноровано. Департаментом комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради неодноразово надсилалось відповідачу повідомлення для участі у засіданні комісії для визначення збитків власникам землі, землекористувачам, проте таке повідомлення залишалось проігнорованим, що і зумовило затвердити 20 вересня 2017 року акт про визначення збитків власнику землі. Згідно з даним актом, затвердженим рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 19 жовтня 2017 року № 871, сума неодержаного територіальною громадою м. Івано-Франківська доходу визначається збитками, які нанесені міській раді за час фактичного використання земельної ділянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 площею

0,02987 га (частка 0,220) становить 44 571,88 грн. Розрахунок суми зроблено за період з 20 вересня 2014 року по 20 вересня 2017 року.

Позивач зазначав, що 24 жовтня 2017 року відповідачу було надіслано лист-претензію № 1293/01-18/19-в, разом з вимогою про добровільне відшкодування збитків шляхом укладення договору про відшкодування територіальній громаді збитків за минулий період.

Відповідач у добровільному порядку не сплатив зазначеної суми. Зважаючи на ці положення, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

ОСОБА_1 набувши право власності на об`єкт нерухомості, розташованого на спірній ділянці, належним чином не оформив правовідносини щодо користування земельною ділянкою. Протиправна поведінка відповідача виражається у користуванні земельною ділянкою без належних правовстановлюючих документів та не внесення плати за таке використання, що має наслідком неотримання цієї плати міською радою, оскільки розмір збитків, нарахований як орендна плата, могла би бути отримана Івано-Франківською міською радою при передачі земельної ділянки в оренду. У зв`язку з цим, міська рада, як власник, позбавлена права користуватись земельною ділянкою через протиправну поведінку відповідача. На підставі наведеного позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської міської ради кошти в сумі 44 571,88 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської міської ради збитки в розмірі 44 571,88 грн за період з 20 вересня 2014 року по 20 вересня

2017 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 січня 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2019 року змінено, зменшивши розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської міської ради коштів за користування земельною ділянкою до 37 343, 73 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ).

25 лютого 2020 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від

22 січня 2020 року, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 8 частини статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За правилами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Предметом позову у цій даній справі є стягнення збитків, тобто ціна позову становить 44 571,88 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн).

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином

(рішення у справі Зубац проти Хорватії , від 05 квітня 2018 року).

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію суду права , що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Верховний Суд дослідив та взяв до уваги ціну та предмет позову у справі, складність справи, а також її значення для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії, та дійшов висновку, що винятків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження у малозначній справі, не встановлено.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від

07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Разом з цим, у поданій касаційній скарзі, у супереч положенням частини другої статті 389 ЦПК України, чітко не зазначено у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, не наведено (достатньо не мотивовано) аргументи, доводи та міркування щодо незаконності оскаржених судових рішень, не обґрунтовано в чому саме полягає їх незаконність, чітко не зазначено яку саме норму (закон) суд застосував неправильно або застосував без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, як її слід було б застосувати до спірних правовідносин і як це вплинуло на вирішення спору. Касаційна скарга не містить доводів щодо необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, чи про те, що такий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній.

З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 05 листопада

2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у справі за позовом Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Сердюк А. І. Грушицький І. М. Фаловська

рррл