Постанова

від 27.01.2020 по справі 554/7213/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 січня 2020 року

м. Київ

справа № 554/7213/13-ц

провадження № 61-11723св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Видавництво Полтавський літератор ,

третя особа - Полтавська обласна рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Видавництва Полтавський літератор , третя особа - Полтавська обласна рада, про стягнення авторської винагороди, збитків, моральної шкоди, захист честі, гідності та ділової репутації,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 05 березня 2019 року у складі судді Андрієнко Г. В.та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 травня 2019 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Дряниці Ю. В., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, який неодноразово уточнював в процесі розгляду справи та просив стягнути з Видавництва Полтавський літератор на свою користь авторську грошову винагороду за використання його твору Український вузол в розмірі 338 520 грн чи будь-яку іншу суму; зобов`язати Видавництво Полтавський літератор виконати умови видавничого договору на літературні твори від 14 жовтня 1999 року (далі - видавничий договір); визнати заяви представників Видавництва Полтавського літератора в суді у справі та поданнях до обласної, районної прокуратур завідомо неправдивими повідомленнями про вчинення злочину, завідомо неправдивими показаннями та притягнути їх до кримінальної відповідальності; зобов`язати в.о. директора Видавництва Полтавський літератор ОСОБА_2 та представника видавництва Полтавський літератор ОСОБА_3 . публічно вибачитися перед ним через засоби масової інформації, спростувавши відомості про підроблення документів та інші відомості, поширювані ними публічно; стягнути з Видавництва Полтавський літератор завдану матеріальну шкоду в розмірі 338 520 грн чи будь-яку іншу суму та перерахувати її на рахунки полтавських волонтерів на потреби добровольців у АТО та Української армії; стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди в сумі 338 520 грн чи будь-яку іншу суму; стягнути з Видавництва Полтавський літератор отриману від реалізації книг серії Український вузол суму 338 520 грн чи будь-яку іншу суму та перерахувати її на рахунки полтавських волонтерів на потреби добровольців в АТО та Української армії; стягнути з Видавництва Полтавський літератор втрачену ним як автором вигоду від видання та реалізації видавництвом твору Український вузол в сумі 338 520 грн чи будь-яку іншу суму та перерахувати її на рахунки полтавських волонтерів на потреби добровольців в АТО та Української армії; зобов`язати Видавництво Полтавський літератор відшкодувати збитки в сумі 338 520 грн чи будь-яку іншу суму; після проведення відповідних розрахунків з дня прийняття судом відповідного рішення і назавжди, позбавити Видавництво Полтавський літератор права на видання та перевидання твору Український вузол .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 14 жовтня 1999 року він як автор-професійний письменник, уклав з Видавництвом Полтавський літератор видавничий договір на створення та видання роману Український вузол в 10 томах у 26 книгах тиражем по 25 000 примірників кожного тому. В день укладення договору він передав готові до видавництва тексти та ілюстрації всіх 26 книг в рукописах, оригіналах і на комп`ютерних дисках. Винагорода за виконану роботу була встановлена в сумі 1 612,80 доларів США за кожний том, тобто 16 128 доларів США, що в гривневому еквіваленті за його підрахунками складає 129 024 грн. Видавництво Полтавський літератор станом на 28 березня 2013 року видало 7 томів у 19 книгах з 10 томів у 26 книгах, передбачених договором, а саме: Загибель імперії в трьох томах, тиражем 25 000 примірників; Нашестя в трьох томах, тиражем 2 000 примірників; Гетьманська держава в трьох томах, тиражем 1 000 примірників; Війна з Росією в одній книзі, тиражем 2 000 примірників; Повстанські вихори в трьох книгах, тиражем 1 000 примірників; Отаманщина в трьох книгах, тиражем 25 000 примірників; Махновці в одній книзі, тиражем 2 000 примірників; Вогонь холодного яру в трьох книгах, тиражем 1 000 примірників; Повстанці , першу книгу з трьох, тому Останні гайдамаки пробним тиражем 20 примірників. Як автор він отримав 10 примірників кожного виданого тому. До видання томів Окупація та Останні гайдамаки Видавництво Полтавський літератор ще не приступало. Тільки два томи - Загибель імперії та Отаманщина видано тиражами, які визначені у видавничому договорі. Свої зобов`язання він виконав у день підписання договору, що власноручно зафіксував у договорі, однак Видавництво Полтавський літератор не у повному обсязі виконало взяті на себе за видавничим договором зобов`язання про видання твору і не виплатило йому винагороди, передбаченої умовами договору. Він неодноразово звертався до відповідача з вимогами виплати гонорару, на що отримував усні відмови. Виплата винагороди автору не залежить ні від фактичного видання чи не видання твору, ні від реалізації книг, а тому діями відповідача порушені його права на отримання авторської винагороди, чим завдана моральна шкода, що полягає у приниженні людської гідності і авторитету письменника-професіонала, душевних і моральних стражданнях, що спричинили розвиток хвороб нервової системи. Крім того, вказував, що в.о. директора видавництва Полтавський літератор ОСОБА_2. та представник видавництва ОСОБА_3. усно і в поданнях до суду та прокуратури стали поширювати про нього вигадані відомості, які порочать його честь, гідність та ділову репутацію, які підлягають спростуванню, а завдана моральна шкода - відшкодуванню.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Справа в судах попередніх інстанцій розглядалася неодноразово.

Октябрський районний суд міста Полтави останнім рішенням від 05 березня 2019 року відмовив у задоволенні позову.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що ОСОБА_1 не доведено його перебування з Видавництвом Полтавський літератор у договірних правовідносинах, а отже і порушення ним умов видавничого договору. Вимога про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 завданої незаконно отриманої вигоди від реалізації книг в сумі 338 520 грн та втраченої ним як автором вигоди від видання та реалізації твору - десятитомника Український вузол в сумі 338 520 грн також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від зазначених вище вимог. Реалізація Видавництвом Полтавський літератор права на звернення до суду та правоохоронних органів не свідчить про поширення наклепу чи неправдивої інформації.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Полтавський апеляційний суд постановою від 08 травня 2019 року рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 05 березня 2019 року залишив без змін.

Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому, суд виходив з того, що позивачем не доведено будь-яких порушень його авторських прав з боку відповідача, визначених статтею 50 Закону України Про авторське право і суміжні права . Відомості про те, що твори ОСОБА_1 використовувалися чи реалізовувалися Видавництвом Полтавський літератор у матеріалах справи відсутні. Фактично, заявляючи вимоги про відшкодування збитків, позивач не зазначає якими саме діями такі збитки було завдано. Доводи позивача щодо поширення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 неправдивих відомостей є безпідставними, оскільки ці відомості були викладені у зверненні до правоохоронних органів. Вимога про вирішення питання про порушення кримінальної справи проти Видавництва Полтавський літератор також не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до законодавства вирішення питання про відкриття кримінального провадження не відноситься до компетенції суду.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У червні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 05 березня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 травня 2019 року і передати справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що в оскаржуваних судових рішеннях є посилання на докази, які наявні в матеріалах справи, з якими він не був ознайомлений. При цьому, місцевим судом відмовлено в задоволенні клопотання про виклик свідків, які могли б надати інформацію зазначену у відповідних доказах (листах) та не було постановлено відповідного процесуального рішення з цього питання, що позбавило його можливості оскаржити такі процесуальні дії в апеляційному порядку. Суди попередніх інстанцій безпідставно не визнали допустимими доказами вихідні дані нанесені на оригінали примірників твору, оскільки ці примірники пройшли редакційно-видавниче опрацювання, виготовлені друкуванням, містять інформацію призначену для поширення і відповідають вимогам державних стандартів, інших нормативно-правових актів щодо видавничого оформлення, поліграфічного і технічного виконання, тобто є надрукованими примірниками. Суди не взяли до уваги того, що його вину у фальсифікації документів не доведено, а видавничий договір (чого частини) недійсним в судовому порядку не визнавався, його оригінал був досліджений при досудовому розслідуванні в кримінальному провадженні, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог, які виникли з договірних правовідносин.

У серпні 2019 року Полтавська обласна рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що ці судові рішення є законними і обґрунтованими. Зазначила, що посилання позивача на існування договірних відносин між ним та Видавництвом Полтавський літератор є помилковим, оскільки видавничий договір підписаний зі сторони видавництва особою, яка у ньому не працювала на час його укладення. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт існування договірних відносин між Видавництвом Полтавський літератор та іншими видавництвами щодо публікації творів ОСОБА_1 , а надані копії договорів правильно невзяті судами до уваги так як не містять необхідних реквізитів, які б беззаперечно засвідчували їх дійсність. Позивачем не доведено факту порушення відповідачем його авторського права або загрозу такого порушення, розмір шкоди, якщо вона завдана та причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою та діями відповідача.

У вересні 2019 року Видавництво Полтавський літератор також подало відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що ці судові рішення є законними і обґрунтованими. Вказувало на те, що позивач з жовтня 1992 року по 2004 рік працював на посаді начальника управління у справах преси та інформації Полтавської обласної державної адміністрації. Комунальне підприємство Видавництво Полтавський літератор створене за участю ОСОБА_1 та знаходилося під його впливом, який в свою чергу, за участю підлеглих йому керівників, сфальсифікував низку договорів на друк його творів, що встановлено судовими рішення у аналогічних справах.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

06 серпня 2019 року справа № 554/7213/13-ц надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що ОСОБА_1 надано копію видавничого договору.

Зі змісту видавничого договору встановлено що, він підписаний між видавництвом Полтавський літератор як видавництвом в особі директора ОСОБА_5 та ОСОБА_1 як автором, за умовами якого автор передає або зобов`язується створити та передати видавництву для видання та перевидання українською мовою свій твір - роман Український вузол у 10-ти томах у 2-х примірниках, надрукованих на машинці з великим очком літер через два інтервали, по 28-30 рядків на кожній сторінці і 60-65 знаків у рядку. Видавництво зобов`язується видати твір та виплатити гонорар у загальному розмірі 16 128 умовних одиниць.

Згідно з листом-відповіддю Видавництва Полтавський літератор від 20 березня 2013 року № 20/03-01 у видавництві немає жодного примірника книги Український вузол . Вказаний лист-відповідь підписаний також директором видавництва Кременчук , директором Гадяцької районної друкарні, директором видавництва Поліграфсервіс , головою ради Полтавської Спілки літераторів, директором видавництва Кобеляки , директором Лубенської районної друкарні, директором Новосанжарської друкарні.

09 липня 2013 року Видавництво Полтавський літератор зверталось до прокуратури Полтавської області із заявою про проведення перевірки діяльності колишнього начальника управління у справах преси та інформації Полтавської державної адміністрації ОСОБА_6 за 1999-2001 роки. Підставою для цього, Видавництво Полтавський літератор зазначило можливий факт підроблення ОСОБА_1 документів, у тому числі і літературного договору. У заяві видавництво Полтавський літератор вказало, що ніколи з позивачем видавничого договору на видання вищевказаного твору не укладало.

ОСОБА_5 , особа якого вказана у видавничому договорі як директор Видавництва Полтавський літератор і який уклав вказаний договір від імені останнього, у період з квітня 1995 року по серпень 2002 року працював головним редактором КТ ІВА Астрея .

Зазначене підтверджується довідкою, виданою директором-головним редактором КТ ІВА Астрея , довідкою, виданою в.о. головного редактора обласного комунального інформаційного агентства Новини Полтавщини , бухгалтерською відомістю нарахувань заробітної плати за відповідний період 1999 року, а також іншими матереріалами справи у їх сукупності.

Згідно з наказом начальника управління у справах преси та інформації Полтавської обласної державної адміністрації ОСОБА_6 від 11 жовтня 1999 року № 49-к ОСОБА_5 був призначений на посаду директора Видавництва Полтавський літератор на контрактній основі, за погодженням з управлінням майном області строком на 1 рік з 12 жовтня 1999 року згідно з штатним розкладом. З наведеного слідує, що працюючи на вказаній посаді, ОСОБА_5 перебував у безпосередньому підпорядкуванні ОСОБА_1 .

В цей час, а саме 14 жовтня 1999 року, між ОСОБА_1 як автором та призначеним ним же директором Видавництва Полтавський літератор ОСОБА_5 укладається видавничий договір, стягнення сум за яким та зобов`язання вчинити дії є предметом цього позову.

Сторонами визнано, що ОСОБА_6 це літературний псевдонім позивача ОСОБА_6

Видавництво Полтавський літератор приймало участь в друці книг за авторством ОСОБА_6. Повстанці (2003 рік), Вогонь холодного яру (2000 рік), Загибель імперії (1999 рік), Повстанські вихори (2001 рік), Нашестя (2000 рік), Гетьманська держава (2000 рік).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Звертаючись з цим позовом ОСОБА_1 , зокрема посилався на укладення між ним та відповідачем видавничого договору 14 жовтня 1999 року, тобто в період дії Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року (далі ? ЦК Української РСР ), статтею 153 якого передбачено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 472 ЦК Української РСР законодавством України охороняються особисті (немайнові) і майнові права авторів та їх правонаступників, пов`язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права). Відносини, що складаються у зв`язку із створенням і використанням об`єктів авторського права і суміжних прав, регулюються Законом України Про авторське право і суміжні права та іншими законодавчими актами України.

За змістом статті 1 Закону України Про авторське право і суміжні права автор - фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір; ім`я автора-сукупність слів чи знаків, що ідентифікують автора: прізвище та ім`я автора; прізвище, ім`я та по-батькові автора; ініціали автора; псевдонім автора; прийнятий автором знак (сукупність знаків) тощо. Контрафактний примірник твору, фонограми, відеограми - примірник твору, фонограми чи відеограми, відтворений, публікований і (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі примірники захищених в Україні творів, фонограмі відеограм, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці твори, фонограми і відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися.

Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України Про авторське право і суміжні права в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі, а також у договорах, що укладаються організаціями, які управляють майновими правами авторів на колективній основі, з користувачами. Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися мінімальні ставки авторської винагороди, які індексуються одночасно з індексацією мінімальних розмірів заробітної плати.

Згідно з частинами першою, другою статті 33 ЗУ Про авторське право і суміжні права Договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі. В усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо). Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 2010 року № 5 Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав визначено, що належним відповідачем у справі про захист авторського права і (або) суміжних прав є особа, яка своїми діями порушила особисті немайнові чи майнові права суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не довів факту укладання та виконання видавничого договору з Видавництвом Полтавський літератор через відсутність його оригіналу і запереченням відповідачем проти укладання такого договору.

Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу (частина друга статті 64 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення позивача з цим позовом).

Згідно з частиною другою статті 95 ЦПК України в чинній редакції письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Установивши, що позивачем не надано оригіналу видавничого договору, суди попередніх інстанцій, оцінивши інші наявні в матеріалах справи докази на предмет їх достовірності дійшли правильного висновку про недоведеність позовних вимог. У зв`язку з цим безпідставними є аргументи касаційної скарги про те, що оригінал видавничого договору був досліджений при досудовому розслідуванні в кримінальному провадженні, оскільки докази на підтвердження зазначеного в матеріалах справи відсутні, а сам договір не був предметом дослідження в судах попередніх інстанцій в межах розгляду цієї справи.

В оцінці спірних правовідносин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови у позові у зв`язку з недоведеністю недотримання Видавництвом Полтавський літератор авторських прав ОСОБА_1 і порушення його честі, гідності та ділової репутації. Таким чином, твердження заявника про доведеність факту укладення видавничого договору, не заслуговують на увагу, оскільки суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Посилання в касаційній скарзі на те, що місцевим судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про виклик свідків і не постановлено про це відповідної ухвали, не заслуговують на увагу, оскільки судом було встановлено, що в клопотаннях про виклик свідків не було зазначено конкретних осіб яких необхідно допитати як свідків, а також встановлено, що в судовому засіданні представником відповідача було знято питання про виклик свідків, що підтверджується протоколом судового засідання від 23 січня 2019 року.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 05 березня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. П. Курило