Постанова

від 23.01.2020 по справі 910/10225/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2020 р. м. Київ Справа№ 910/10225/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Разіної Т.І.

Іоннікової І.А.

при секретарі судового засідання Пшеницькій Т.І.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 23.01.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2019 (повний текст рішення підписано 10.04.2019)

у справі №910/10225/18 (суддя Балац С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Новий регіон

до Київської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві (третя особа-1)

Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (третя особа-2)

про стягнення 149 248 874,35 грн.

В судовому засіданні 23.01.2020 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2019 у справі №910/10225/18 позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Новий регіон задоволено частково, вирішено стягнути з Київської міської ради 3 % річних в сумі 450 713, 18 грн., інфляційні втрати в сумі 148 415 546, 83 грн.; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2019 у цій справі та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Новий регіон (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (відповідач) про стягнення 148 781 918, 42 грн. інфляційних втрат, 466 955, 93 грн. - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат у зв`язку із несвоєчасним поверненням відповідачем грошових коштів (триваюче порушення).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2019 у справі №910/10225/18 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Новий регіон задоволено частково.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий господарський суд подані позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних збитків визнав арифметично невірними та здійснив власний розрахунок у межах заявлених позивачем сум до стягнення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

В апеляційній скарзі відповідач вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що строк позовної давності переривався, та не пропущений позивачем.

Згідно доводів апеляційної скарги:

- 18.01.2011 розпочав перебіг трирічний строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення компенсаційних виплат, передбачених ст. 625 ЦК України, який закінчився 17.01.2014;

- позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат за період з 18.01.2011, викладені у позовній заяві позивача, подані з пропуском строку позовної давності більше ніж на 4 роки, а доводи останнього про переривання строків позовної давності є необґрунтованими;

- ч. 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності є підставою для відмови в позові, Київська міська рада наполягає на застосуванні строків позовної давності в цій частині;

- позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, разом з тим помилково трактуючи її зміст.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2019 апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 у справі №910/10225/18 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 27.06.2019.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2019, від 11.07.2019, від 05.09.2019, від 12.09.2019, від 26.09.2019 розгляд справи №910/10225/18 відкладався, останній раз на 31.10.2019.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2019 у зв`язку з перебуванням суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б., які не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустках, апеляційна скарга передана на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Разіна Т.І., Іоннікова І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019 колегією суддів у визначеному складі відкрито апеляційне провадження у справі №910/10225/18 , розгляд справи призначено на 05.12.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 оголошено перерву у справі на 23.01.2020, у зв`язку з неявкою представника третьої особи-1.

До справи під час апеляційного провадження позивачем подано відзив на апеляційну скаргу; надійшов також відзив на апеляційну скаргу третьої особи-1 (Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві).

Явка представників сторін

Відповідачем у справі в судових засіданнях апеляційної інстанції підтримано доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, оскаржуване рішення відповідач просив скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до Київської міської ради.

Представник позивача в судових засіданнях апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник третьої особи - 2 у справі в судових засіданнях апеляційної інстанції підтримано доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, оскаржуване рішення відповідач просив скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до Київської міської ради.

Представник третьої особи - 1 в судове засідання апеляційної інстанції 23.01.2020 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини його неявки суду невідомі.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвал в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника третьої особи - 1 обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Між відповідачем, як продавцем та позивачем, як покупцем, укладено Договір купівлі-продажу акцій акціонерного товариства холдингової компанії КИЇВМІСЬКБУД від 29.07.2009 № Д-2009/07/29.

На виконання вказаного договору позивачем на користь відповідача було проведено оплату акцій, що підтверджується платіжними дорученнями: від 16.07.2009 № 2 на суму 11 407 559,85 грн., від 27.08.2009 № 16 на суму 45 630 239,43 грн., від 24.09.2009 № 25 на суму 29 400 000,00 грн., від 25.09.2009 № 1 на суму 27 637 799,28 грн., а також банківськими виписками з рахунку Головного управління комунальної власності міста Києва за 16.07.2009, 31.08.2009, 27.08.2009, 02.09.2009, 25.09.2009 та 28.09.2009. Факт сплати позивачем відповідачу акцій в повному обсязі встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 20.10.2010 у справі № 11/304, постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011 та постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2011.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011 року № 11/304 рішення Господарського суду м. Києва від 20.10.2010 у справі № 11/304 скасовано в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання Договору № Д-2009/07/29 недійсним. Визнано недійсним Договір №Д-2009/07/29.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2011 №11/304, касаційні скарги позивача, Сатіліна Лімітед (SATILINA LIMITED) , Атіма Лімітед (ATIMA LIMITED) залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011 у справі № 11/304 - без змін

Як встановлено вищевказаними рішеннями, Договір № Д-2009/07/29 визнано недійсним у зв`язку з порушенням вимог чинного законодавства, а саме норм: Закону України Про приватизацію державного майна ; Закону України Про товарну біржу ; Положення про порядок продажу в процесі приватизації на фондових біржах пакетів акцій відкритих акціонерних товаристві, затвердженого наказом Фонду державного майна України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України від 16.11.1998 № 2141/297/9.

Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Так, позивач 24.12.2014 звернувся до Господарського суду м. Києва із позовом до відповідача про стягнення грошових коштів в сумі 114 075 598, 56 грн., які отримані від позивача на виконання умов недійсного Договору №Д-2009/07/29, а також процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 50 243 742, 50 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.03.2015 у справі №910/29514/14 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 114 075 598, 56 грн. грошових коштів, 50 243 724, 50 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами в період з 25.09.2009 по 23.12.2014.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2017 рішення Господарського суду м. Києва від 24.03.2015 у справі № 910/29514/14 скасовано частково та прийнято нове рішення, яким стягнуто з відповідача на користь позивача 114 075 598, 56 грн. грошових коштів та 28 116 202, 28 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2017 залишено без змін.

На виконання рішення від 24.03.2015 у справі № 910/29514/14, яке частково скасовано постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2017, відповідачем перераховано на користь позивача грошові суми, а саме: 28.09.2017 - 83 544 632,40 грн., 02.10.2017 - 30 530 966,16 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.08.2017 у справі №910/10156/17, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 58 739 001, 85 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами в період з 24.12.2014 по 11.08.2017.

Рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/10156/17 від 17.08.2017 та постанова Київського апеляційного господарського суду мотивовані наступним.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду у справі від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17:

- висновки судів про необхідність застосовувати до спірних відносин положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як ч. 1 ст. 1048 ЦК України застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині;

- крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що ст. 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Верховний Суд (у складі Великої Палати), приймаючи постанову 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, виходив з того, що у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв`язку з чим визнав такими, що підлягають до стягнення 3% річних виходячи із суми простроченого грошового зобов`язання (114 075 598, 56 грн.) за період, заявлений позивачем, тобто з 24.12.2014 по 11.08.2017 (2 роки і 231 день), в сумі 9 010 409, 61 грн. (114 075 598, 56 грн. х (2 + 231 : 365) х 3 % : 100 %).

Вимоги позивача про стягнення нарахованих сум 3 % річних 466 955, 93 грн. (з 11.08.2017 по 28.09.2017 та з 29.09.2017 по 01.10.2017) та 148 781 918,42 грн. - інфляційних втрат (з 01.2011 по 10.2017) суд першої інстанції у даній справі задовольнив частково, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків з урахуванням періодів прострочення, зокрема:

- у відношенні 3% річних за період прострочення з 12.08.2017 - 27.09.2017 та з 28.09.2017 - 01.10.2017 (виходячи з обставин вирішення спору у справі №910/10156/17, де з відповідача стягнуто суму 3 % річних за період з 24.12.2014 по 11.08.2017 (2 роки і 231 день), у зв`язку з чим право нарахування 3 % річних позивач має з 12.08.2017; та з урахуванням дати здійснення оплати відповідачем (28.09.2017 - 83 544 632,40 грн., 02.10.2017 - 30 530 966,16 грн.);

- у відношенні інфляційних збитків за період прострочення з 18.01.2011 по 28.09.2017; визнавши невірним здійснення нарахування інфляційних збитків в період з 29.09.2017 по 01.10.2017, оскільки кількість днів прострочки становила 3 дні, в той час, як нарахування інфляційних втрат вважається правомірним при простроченні понад 15 днів у місяці.

При прийнятті рішення у справі, судом першої інстанції заперечення відповідача судом відхилені з наступних підстав:

- Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/10156/17 забезпечила єдність правозастосовної практики у разі порушення позадоговірного грошового зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України;

у вказаній вище постанові додатково підтверджено порушення відповідачем позадоговірного грошового зобов`язання у зв`язку з утриманням грошових коштів позивача;

- у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №22034/15 зроблений висновок, що ст. 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду погодилася із цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України;

у справі № 910/10156/17 позовною вимогою були лише відсотки, а інфляційні втрати заявлені до стягнення не були, відтак Великою Палатою Верховного Суду розглянуті лише 3 % річних, однак правозастосовну практику здійснено щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України в цілому (індекс інфляції та 3 % річних);

- постановою Верховного Суду від 26.04.2017 у справі № 3-1522гс16 (918/329/16) зазначено, що законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня індексу інфляції та 3 % річних за весь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим;

відтак, враховуючи те, що з огляду на вказану вище практику та приймаючи до уваги, що вимоги за ч. 2 ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань та є частиною боргу, доводи відповідача про сплив строку позовної давності суд визнав помилковими, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК України;

відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред`явлення позову до боржника і у тому разі, коли предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач;

таким чином, строк позовної давності переривався вказаними вище поданими позивачем до суду позовами, оскільки, як встановлено судом, предметом поданих позовів була лише частина вимог, право на які має позивач.

Окрім того, судом першої інстанції відхилені твердження відповідача, що аналогічний спір вже розглянуто в межах справи № 910/1523/18, оскільки позивачем були заявлені вимоги про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами на підставі ст.ст. 8, 536, 1048, 1212, 1214 ЦК України, і позов було пред`явлено позивачем до постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/10156/17.

Водночас, після постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №910/10156/17 позивачем було подано заяву про зміну предмету позову, яка не була прийнята судом, з огляду на те, що відбулася одночасна зміна предмету і підстав позову, а при винесенні рішення у справі № 910/1573/18 суд керувався практикою Великої Палати Верховного Суду за наслідками розгляду справи №910/10156/17 щодо необхідності застосування у даному випадку норм ч. 2 ст. 625 ЦК України, за результатами розгляду вказаної справи №910/1523/18 прийнято рішення від 19.07.2018 про відмову у задоволенні позову, яке оскаржено не було.

Оцінюючи надані до справи докази в сукупності, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав задовольнити вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

При цьому, рішення суду першої інстанції про задоволення вимог про стягнення інфляційних збитків за період прострочення з 18.01.2011 по 28.09.2017 прийняте внаслідок неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду підлягає частковому скасуванню, виходячи з наступного.

Вирішення спору в частині вимоги позивача щодо стягнення суми 3% річних за період прострочення з 12.08.2017 - 27.09.2017 та з 28.09.2017 - 01.10.2017 відповідно до проведеного судом першої інстанції розрахунку є правильним, при цьому в частині застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції правомірно посилався на приписи п. 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , а також враховував правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/10156/17, що розглядалась між цими ж сторонами та у відношенні спірних правовідносин.

В свою чергу, суд першої інстанції належним чином не дослідив наданий позивачем розрахунок інфляційних збитків по заявленому періоду прострочення та дійшов передчасного висновку про стягнення інфляційних збитків за весь період, визначений позивачем, а саме: з 18.01.2011 по 28.09.2017, оскільки відповідачем в суді першої інстанції було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, а тому такі нарахування можуть підлягати до примусового стягнення в межах трирічного строку, що передував зверненню позивача до суду.

Судом першої інстанції правильно зазначено про застосування положень ч. 2 ст. 264 ЦК України, в частині переривання строку позовної давності, за якими позовна давність переривається у разі пред`явлення позову до боржника і у тому разі, коли предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

В межах справи № 910/29514/14 судом розглянуті вимоги позивача про застосування наслідків нікчемного правочину щодо стягнення з відповідача основної суми боргу та процентів за користування коштами.

Право на звернення до суду було реалізовано позивачем 24.12.2014, предметом вказаного позову була частина вимоги, на яку має право позивач, і заявлена така вимога була в межах строків давності, передбачених для застосування наслідків нікчемного правочину з огляду на норми Цивільного кодексу України з врахуванням Закону України від 20.12.2011 Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства .

Натомість, строк позовної давності у відношенні вимог про стягнення інфляційних збитків є загальним, та становить згідно положень ст. 257 ЦК України три роки.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову .

З урахуванням наведеного, враховуючи, що відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності у відношенні вимог про стягнення інфляційних нарахувань, вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат за період з 18.01.2011 по 30.06.2015 (право на нарахування інфляційних втрат за липень 2015 виникає у серпні 2015 - постанова ВС від 13.02.2019 №924/312/18) задоволенню не підлягають.

Зазначена позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2019 № 924/312/18 тощо.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Саме такі висновки щодо застосування положень ст. 625 ЦК України вміщені у постановах Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 911/717/19; від 26.11.2019 у справі № 914/1318/18; від 11.11.2019 у справі № 910/5098/18, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ вміщені у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997.

При розрахунку суми інфляційних слід враховувати, що сума боргу, яка підлягає оплаті з 1-го до 15-го дня відповідного місяця індексується з урахуванням цього місяця (в разі якщо не здійснено погашення заборгованості до кінця місяця), а якщо сума боргу підлягає оплаті з 16-го до 31-го дня місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1-го до 15-го дня відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без урахування цього місяця, а якщо з 16-го до 31-го дня місяця, то інфляційні розраховуються з урахуванням цього місяця.

Розрахунок інфляційних втрат позивача, виконаний невірно, оскільки позивачем безпідставно нараховані інфляційні втрати за жовтень 2017 при погашенні заборгованості в сумі 30 897 337, 75 грн. до 15 числа, що виключає нарахування інфляційних втрат за цей місяць, оскільки інфляційних збитків позивач у цьому місяці не поніс і суд першої інстанції правильно відмовив у стягненні таких нарахувань.

Окрім того, нарахування інфляційних збитків на суму заборгованості 114 075 598, 56 грн. проведені у відношенні періоду, в якому до 01.07.2015 сплив строк позовної давності і про застосування відповідних наслідків заявлено відповідачем у справі.

В межах заявленого позову, з урахуванням строків позовної давності, сума інфляційних втрат позивача складає 22 130 666,12 грн., згідно наступного розрахунку:

Сума боргу Індекс інфляціїСума боргу з урахуванням індексу інфляціїІнфляційні збиткиРік/місяць 114 075 598, 56 99% 112934842,6 -1140755,98липень 2015 114 075 598, 56 99,2% 113162993,8 -912604,78серпень 2015 114 075 598, 56 102,3% 116699337,3 2623738,76вересень 2015 114 075 598, 56 98,7% 112592615,8 -1482982,78жовтень 2015 114 075 598, 56 102% 116357110,5 2281511,97листопад 2015 114 075 598, 56 100,7% 114874127,7 798529,18грудень 2015 114 075 598, 56 112,4% 128220972,8 14145374,22 2016 рік 114 075 598, 56 101,1% 115330430,1 1254831,58січень 2017 114 075 598, 56 100,9% 115102278,9 1026680,38лютий 2017 114 075 598, 56 101,1% 115330430,1 1254831,58березень 2017 114 075 598, 56 100,8% 114988203,3 912604,78квітень 2017 114 075 598, 56 100% 114075598,6 0травень 2017 114 075 598, 56 100% 114075598,6 0червень 2017 114 075 598, 56 99,3% 113277069,4 -798529,18липень 2017 114 075 598, 56 100% 114075598,6 0серпень 2017 114 075 598, 56 101,9% 116243034,9 2167436,37вересень 2017 22 130 666,12 Місцевий господарський суд не встановив зазначені обставини справи, не звернув уваги на вказані норми чинного законодавства та дійшов помилкових висновків про задоволення вимог позивача по сумі заявлених до стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з 18.01.2011 по 30.06.2015.

Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного у справі судового рішення, оскільки їм вже було надано належну оцінку судом першої інстанції, який обґрунтовано їх відхилив і такі не спростовують зроблених судом висновків про наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків, виходячи із встановлених періодів прострочення з урахуванням строків позовної давності у відношенні вимог про стягнення інфляційних збитків.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про стягнення нарахованих позивачем інфляційних збитків за період, визначений позивачем, а саме: з 18.01.2011, оскільки відповідачем в суді першої інстанції було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, а тому такі нарахування можуть підлягати до примусового стягнення в межах трирічного строку, що передував зверненню позивача до суду (липень 2018).

Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційна скарга Київської міської ради підлягає задоволенню частково, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2019 у справі №910/10225/18 підлягає скасуванню в частині задоволення вимог про стягнення сум інфляційних збитків, нарахованих за період з 18.01.2011 по 30.06.2015, із прийняттям у цій частині нового рішення про відмову в позові.

У відповідності до ст. 129 ГПК України у зв`язку з частковим задоволенням позову, судові витрати за розгляд справи покладаються на сторін пропорційно, а у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги відповідача, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати у відповідній частині за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2019 у справі №910/10225/18 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2019 у справі №910/10225/18 скасувати частково, в частині задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Новий регіон про стягнення з Київської міської ради інфляційних втрат по сумі 126 284 880,71 грн. нарахованих за період з 01.2011 по 06.2015.

3. Прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, в решті рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2019 у справі №910/10225/18 залишити без змін, виклавши резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2019 у справі №910/10225/18 наступним чином:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ідентифікаційний код: 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Новий регіон (03150, м. Київ, вул. Анрі Барбюса, буд. 40, ідентифікаційний код: 35920996) 450 713,18 грн. 3% річних, 22 130 666, 12 грн. інфляційних збитків, 92 505,00 грн. судових витрат.

В іншій частині в позові відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Новий регіон (03150, м. Київ, вул. Анрі Барбюса, буд. 40, ідентифікаційний код: 35920996) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ідентифікаційний код: 22883141) 786 292, 50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

6. Матеріали справи №910/10225/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 28.01.2020.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Т.І. Разіна

І.А. Іоннікова