Постанова

від 27.01.2020 по справі 918/557/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

27 січня 2020 року Справа № 918/557/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Мазур О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал"

на рішення Господарського суду Рівненської області від 12.11.2019р.

(ухвалене о 13:55 год. у м. Рівному, повний текст складено 13.11.2019р.)

у справі №918/557/19 (суддя Качур А.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт"

до відповідача Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал"

про стягнення заборгованості в сумі 588 012,37 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - Ільчук В.О.;

від відповідача - Махаринець Н.М.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" звернулось з позовом до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" про стягнення заборгованості в сумі 588012грн. 37 коп., з яких: 466757 грн. 71 коп. основний борг, 8213грн. 73 коп. відсотки річних, 15910 грн. 83 коп. інфляційних втрат та 97130 грн. 10 коп. неустойки.

В обґрунтування позовних вимог вказує на неналежне виконанням відповідачем умов Договору поставки №79 від 29 січня 2018 р. в частині нездійснення повної оплати за поставлений товар.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 12.11.2019р. у справі №918/557/19 було закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 450000 грн. боргу. позов задоволено частково. Стягнуто з Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" 10065грн. 28 коп. боргу, 77677 грн. 78 коп. пені, 8213 грн. 73 коп. 3% річних та 13197 грн. 02 коп. інфляційних втрат та 1637 грн. 24 коп. судового збору. В задоволенні позовних вимог про стягнення 6692 грн. 43 коп. боргу, 19452 грн. 32 коп. пені та 2713 грн. 81 коп. інфляційних втрат відмовлено.

При ухвалені вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що 29.01.2018 р. між Рівненським обласним виробничим комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Євротрубпласт" було укладено договір на закупівлю товарів №79, на виконання якого позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1727917 грн. 74 коп.

Судом встановлено, що відповідачем поставлений товар було оплачено частково, а саме: 1267852 грн. 46 коп. до звернення позивачем до суду; 450000 грн. після звернення позивача до суду з даним позовом.

Враховуючи вказане, судом було закрито провадження в частині 450000 грн. та задоволено частково вимогу про стягнення заборгованості на суму 10065грн. 28 коп.

Вирішуючи питання щодо стягнення пені, інфляційних втрат суд вказав, що позивачем було невірно розраховано суму пені та інфляційних втрат, а здійснивши власний розрахунок, суд дійшов до висновку про часткове задоволення цих вимог. В той же час, суд констатував, що позивачем правильно розраховано 3% річних.

Розглядаючи спірні правовідносини, судом було застосовано відповідні положення ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 611, 612, 625, 629, 712 ЦК України, ст. ст. 193, 231, 232, 265 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Рівненської області від 12.11.2019р. у справі №918/557/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує, що після звернення позивача з позовом до суду відповідач оплатив зазначену в позовних вимогах суму заборгованості в розмірі 466757 грн. 71 коп., що підтверджується доданими до справи копіями платіжних доручень.

Представник позивача в ході судового засідання підтвердив, що заявлений борг сплачено відповідачем і подав заяву про зменшення позовних вимог.

Суд першої інстанції не врахував частину наданих відповідачем платіжних доручень на суму 10065 грн. 28 коп., так як в них не було вказано номер договору, хоча вказано предметом договору купівлі-продажу були труби з поліетилену.

В даному випадку судом не встановлено, яку норму порушив відповідач надавши вказані докази, оскільки окремі недоліки документа не спростовують факт оплати.

Суд не дослідив об`єктивно всі надані докази відповідачем, не звернув увагу на заявлене клопотання про виклик бухгалтера підприємства, про існування кількох договорів укладених між позивачем та відповідачем, а також не врахував обґрунтовані прохання відповідача не застосовувати штрафні санкції.

Місцевий господарський суд перерахував періоди і пеню в позовних вимогах, тим самим зайнявши позицію іншої сторони та порушив принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Судом першої інстанції не враховано судову практику в рішеннях Вищого господарського суду України та Верховного Суду та не здійснено судом всебічний аналіз щодо застосування штрафних санкцій.

Враховуючи викладене вважає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, а тому оскаржуване рішення підлягає до скасування із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідача, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

27 січня 2020 року в судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду представник скаржника підтримала доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при ухвалені оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області від 12.11.2019р. у справі №918/557/19 слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

Представник позивача в судовому засіданні заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 29.01.2018р. між Рівненським обласним виробничим комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Євротрубпласт" (постачальник) було укладено Договір на закупівлю товарів №79 (далі - Договір) (т. 1, а. с. 13-19).

За умовами п. п. 1.1.- 1.2. Договору постачальник зобов`язувався протягом 2018 року поставити замовнику товар, а саме ДК 021:2015-44160000-9 Магістральні, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби, ЛОТ №1 Труби з поліетелену та супутні труби, а замовник - прийняти та оплатити цей товар на умовах даного договору.

Згідно із п. 3.1. Договору ціна Договору становить 1714419 грн. 39 коп., в тому числі ПДВ 20%: 285736 грн. 55 коп.

Пунктом 3.2. Договору визначена вартість одиниці товару на момент укладання Договору.

Згідно з умовами пункту 4.3. Договору, розрахунок проводиться після поставки товару, шляхом безготівкового переказу коштів на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний у даному договорі, протягом 15 робочих днів з дати відвантаження на користь замовника оплачуваного товару на склад замовника за адресою: м. Рівне, вул. Чорновола 89.

Відповідно до пункту 5.1. договору, поставка здійснюється на підставі заявки на відповідну партію товару, що продаються замовником і приймаються виконавцем у письмовому вигляді. Строк поставки товару протягом 5 календарних днів з дати отримання від замовника заявки. Датою поставки товару вважається дата отримання замовником та оформлення видаткової накладної на товар.

Замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати поставлений товар у відповідності до вимог п. 4.3. Договору, прийняти поставлений товар згідно з видатковою накладною та за наявності усіх необхідних супроводжуючих документів, що засвідчують кількісні та якісні характеристики товару (п. 6.1. Договору).

За умовами п. п. 7.1.-7.3. Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за даним Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та умовами даного Договору. У разі повного або часткового невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при поставці товару, що є предметом цього Договору, постачальник сплачує на користь замовника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на момент виникнення таких зобов`язань, від загальної вартості договору за кожен день прострочення виконання зобов`язання за весь час його невиконання. Сплата пені не звільняє постачальника від подальшого належного виконання ним своїх зобов`язань, передбачених цим Договором. У разі несвоєчасної поставки товару постачальник сплачує замовнику неустойку в розмірі 0,5% від суми невчасно поставленого товару за кожен день прострочення з дня строку поставки товару, але не нижче подвійної облікової ставки НБУ, що діє на період такого нарахування. У разі порушення строків оплати товару із замовника стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожен день такого прострочення. Замовник не несе відповідальності за порушення строків проведення оплати товару, визначених у п. 4.3 цього Договору, якщо ці порушення виникли через обставини, незалежні від нього та за наявності підтверджуючих документів про це.

Цей Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2018 р., а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 10.1. Договору).

Відповідно до п. 11.1. Договору до останнього можуть бути внесені доповнення і зміни шляхом укладення письмових Додаткових угод, які після їх підписання стають невід`ємними частинами даного Договору, але не раніше ніж через 90 (робочих) днів з моменту укладання Договору.

В подальшому, сторонами були внесені зміни до Договору шляхом укладання відповідних додаткових угод, якими сторони змінили зокрема вартість одиниці товару, строк дії Договору (т. 1, а. с. 20-21).

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу, а останній прийняв товар на загальну суму 1727917 грн. 74 коп., що підтверджується відповідними видатковими накладними (т. 1, а. с. 22-65).

Позивач стверджує, що відповідач частково розрахувався за поставлений товар, сплативши йому 1261160 грн. 03 коп., на підтвердження чого долучив до матеріалів справи платіжні доручення (т. 1, а. с. 66-147).

Як зазначає позивач, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором станом на день подачі позову до суду становить 466757 грн. 71 коп.

Також, позивачем було нараховано відповідачу 97130 грн. 10 коп. пені, 8213 грн. 73 коп. 3% річних та 15910 грн. 83 коп. інфляційних втрат.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Як убачається із встановлених обставини у даній справі, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладення Договору на закупівлю товарів № 79 від 29.01.2018 р.

За приписами ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Нормами ст.627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань або їх зміна не допускається.

За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як свідчать встановлені обставини у даній справі, за умовами Договору розрахунок проводиться після поставки товару, шляхом безготівкового переказу коштів на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний у даному договорі, протягом 15 робочих днів з дати відвантаження на користь замовника.

Також, з матеріалів справи вбачається, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1727917 грн. 74 коп., який був прийнятий та оплачений частково на суму 1261160 грн. 03 коп. за платіжними дорученнями, наданими позивачем.

В той же час, відповідач спростовуючи доводи позивача про існування заборгованості долучив до матеріалів справи інші платіжні доручення (т. 1, а. с. 168-191).

Суд апеляційної інстанції проаналізувавши платіжні доручення додані відповідачем та зарахування позивачем коштів по Договору, приходить до висновку, що позивачем не було враховано оплату за платіжними дорученнями: №666 від 05 лютого 2018 року, №2802 від 14 травня 2018 року, №2831 від 15 травня 2018 року, №4185 від 09 липня 2018 року, №6056 від 01 жовтня 2018 року, №831 від 08 лютого 2019 року на загальну суму 6692 грн. 43 коп.

В той же час, з інших платіжних доручень не вбачається, що оплата за ними була спрямована на розрахунок з позивачем саме по Договору № 79 від 29.01.2018 р., оскільки із граф "призначення платежу" не вбачається посилання на вказаний Договір, а є посилання на рахунки, виставлені позивачем.

Поруч з тим, відповідачем не доведено, що поставка по рахункам вказаними в платіжних дорученнях відбулася саме на підставі Договору № 79 від 29.01.2018 р., при цьому судом береться до уваги, що сторонами у справі визнано обставину існування між ними декільком договірних відносин.

З огляду на вказане, відповідачем не доведено, що по всіх платіжних дорученнях, доданих ним до відзиву на позов, ним було сплачено заборгованість перед позивачем за Договором.

Враховуючи зазначене, інші платіжні доручення не можуть бути належними доказами, в розумінні ст. 76 ГПК України, у даній справі, оскільки вони не спростовують існування заборгованості відповідача перед позивача за Договором № 79 від 29.01.2018 р.

Підсумовуючи вищевикладене, заборгованість відповідач перед позивачем, станом на момент звернення останнього до суду із цим позовом складала 460065 грн. 28 коп., а тому позовні вимоги про стягнення 6692 грн. 43 коп. основного боргу спростовуються вищевикладеним та не підлягають до задоволення.

Також, після звернення позивача з позовом до суду відповідачем частково оплачено заборгованість в розмірі 450000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №84 від 09.08.2019 р. на суму 200000 грн., №93 від 30.08.2019 р. на суму 35000 грн., №100 від 13.09.2019 р. на суму 50000 грн., № 103 від 24.09.2019 р. на суму 65000 грн., №112 від 17.10.2019 р. на суму 100000 грн. (т. 1, а. с. 186, т. 2, а. с. 87-88, 100, 115).

Враховуючи, що факт вищевказаної оплати та її зарахуванням за Договором № 79 від 29.01.2018 р. не заперечується позивачем, то як вірно зазначено судом першої інстанції провадження в частині стягнення 450000 грн. заборгованості слід закрити на підставі п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Підсумовуючи викладене, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором становить 10065 грн. 28 коп. (466757 грн. 71 коп. - 6692 грн. 43 коп. - 450000 грн.) та саме вказана сума підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.

Розглядаючи вимоги про стягнення 8213грн. 73 коп. відсотки річних, 15910 грн. 83 коп. інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції бере до уваги наступне.

За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи вище встановлений судом факт невиконання відповідачем зобов`язання за Договором, то в силу вищенаведених норм позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача інфляційних втрат та відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3 % річних.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% відсотків річних, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що останній є арифметично вірним та не містить помилок, у зв`язку із чим вимога про стягнення 8213грн. 73 коп. підлягає до задоволення.

В той же час, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції про наявність помилок в ньому, а саме позивачем не враховано дефляцію у період нарахування інфляційних втрат, у зв`язку із чим в спірних правовідносинах до стягнення з відповідача підлягає 13197 грн. 02 коп., а тому в стягненні 2713 грн. 81 коп. інфляційних втрат слід відмовити.

Щодо стягнення 97130 грн. 10 коп. неустойки, судом взято до уваги наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ст. 230 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вбачається, із розрахунку пені наданого позивачем, позивач здійснив розрахунок пені на основі неоплаченої відповідачем заборгованості, що виникла з поставки товару на суму 436392грн. відповідно до видаткової накладної №ЕТП КЛ2811/017 від 28.11.2018 р.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем в супереч приписами ст. 232 Господарського кодексу України розраховано суму пені за період понад шість місяців з дня коли зобов`язання мало бути виконано, а тому здійснивши перерахунок пені, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та як наслідок задоволення позовних вимог в цій частині на суму 77677 грн. 78 коп. та відмову в задоволенні вимог про стягнення пені в сумі 19033грн. 87 коп.

Поруч з вказаним, суд апеляційної інстанції зазначає, що здійснена вище перевірка розрахунку інфляційних втрат та пені спрямована на встановлення обґрунтованості заявлених до стягнення сум, їх відповідність нормам законодавства та може здійснюватися судом самостійно, без подання учасниками заяв чи клопотань з цього приводу.

Аналізуючи доводи скаржника відносно неврахування судової практики щодо зменшення пені, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 ЦК України.

Зі змісту наведених норм вбачається, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

При цьому зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та його розмір.

В той же час, як вбачається із матеріалів справи, відповідач по справі не подавав обґрунтованого письмового клопотання про зменшення пені, не надавав доказів існування виняткових обставин, за наявності яких суд може зменшити розмір пені, а тому вищевказані доводи скаржника спростовуються викладеним.

Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що до стягнення з відповідача підлягає 10065 грн. 28 коп. основного боргу, 77677 грн. 78 коп. пені, 8213 грн. 73 коп. 3% річних та 13197 грн. 02 коп. інфляційних втрат, а в стягненні 6692 грн. 43 коп. основного боргу, 19452 грн. 32 коп. пені та 2713 грн. 81 коп. інфляційних втрат необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, а саме щодо невірно встановленого строку початку порушення зобов`язання, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Рівненської області від 12.11.2019р. у справі № 918/557/19 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" - без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 12.11.2019р. у справі №918/557/19 - без змін.

2. Справу № 918/557/19 надіслати Господарському суду Рівненської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "28" січня 2020 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.