Рішення

від 17.01.2020 по справі 469/1257/17

БЕРЕЗАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17.01.2020 Справа № 469/1257/17

2/469/43/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2020 року смт.Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Гапоненко Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Потриваєвої М.А.,

учасники справи:

прокурор - Маковецький Є.В. ,

представник позивача Березанської РДА - не з`явився

представник відповідача Коблівської сільської ради Панич В.М. - не з`явився

відповідач ОСОБА_2 - не з`явилась

представник третьої особи ДП Очаківське ЛМГ - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Березанка цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог Державне підприємство "Очаківське лісомисливське господарство", про визнання незаконними та скасування пунктів рішення, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, витребування земельної ділянки, -

в с т а н о в и в:

Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 08 вересня 2017 року звернувся до Березанського районного суду з зазначеним позовом, у якому просив:

- визнати незаконними та скасувати пункти 1, 2 рішення Коблівської сільської ради №20 від 15 жовтня 2015 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0795 га кадастровий номер 4820982200:12:043:0039 в межах населеного пункту села Коблеве для індивідуального дачного будівництва;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 на вказану земельну ділянку, видане 12 листопада 2015 року реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції у Миколаївській області на ім`я ОСОБА_2 ;

- витребувати від ОСОБА_2 у власність держави в особі Березанської районної державної адміністрації вказану земельну ділянку.

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що надана відповідачці ОСОБА_2 земельна ділянка належала до земель державної власності (державного лісового фонду), перебувала у постійному користуванні ДП "Очаківське ЛМГ" та була вилучена у постійного користувача на підставі скасованого господарським судом Миколаївської області рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19 вересня 2012 року за №19.

Таким чином, спірна земельна ділянка фактично належить до земель лісогосподарського призначення, відведення яких у приватну власність заборонено.

Крім того, спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря на відстані від південної межі - 490,7 м, від північної - 525,8 м від урізу води, а тому, відповідно до ст.ст.85, 88 Водного кодексу України, ст.ст.59,84 ЗК України, може перебувати виключно у державній та комунальній власності і надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей, до яких не відноситься індивідуальне дачне будівництво.

При цьому розміщення об`єктів індивідуального дачного будівництва в межах трикілометрової прибережної захисної смуги Чорного моря та в зоні рекреаційних закладів с.Коблеве забороняється існуючими будівельними нормами та містобудівною документацією.

Усупереч вимогам ч.3 ст.186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки, розташованої в межах прибережної захисної смуги, не погоджено зі структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Тому прокурор вважає, що оскаржуване рішення Коблівської сільської ради суперечить законодавству та порушує інтереси держави, що, згідно із ст.ст.16, 21 ЦК України, ст.152 ЗК України, ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", є підставою для визнання його недійсним (в частині щодо надання ОСОБА_2 земельної ділянки у власність) у судовому порядку, що, у свою чергу, відповідно до ч.1 ст.21, ст.393 ЦК України призводить до недійсності свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку, яке є похідним документом і лише посвідчує виникнення права власності.

Оскільки вибуття земельної ділянки відбулось без волі власника - держави в особі Березанської районної державної адміністрації, прокурор на підставі ч.3 ст.388 ЦК України просив витребувати земельну ділянку від нинішнього власника ОСОБА_2 на користь належного власника.

13 вересня 2017 року ухвалою судді відкрито провадження у справі у порядку, визначеному ЦПК України (2004 року), та призначено судове засідання.

Ухвалою судді від 13 вересня 2017 року за заявою прокурора забезпечено позов шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку площею 0,0795 га, кадастровий номер 4820982200:12:043:0039, та заборони відділу з питань державної реєстрації Березанської РДА здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки; заборони Управлінню ДАБІ у Миколаївській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об`єктів нерухомості на вказаній земельній ділянці; заборони ОСОБА_2 вчиняти з вказаною земельною ділянкою дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї, а також проводити на ній будь-які будівельні роботи.

26 лютого 2018 року ухвалою суду продовжено розгляд справи у порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання, за правилами нині діючої редакції ЦПК України (в редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року).

Ухвалою суду від 05 лютого 2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні прокурор заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Представник Березанської районної державної адміністрації у судове засідання не з`явився та не повідомив про причину своєї неявки, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Представник відповідача Коблівської сільської ради Панич В.М. у підготовче та у судове засідання не з`явився, відзиву на позовну заяву та пояснень щодо позову не надав. У заяві від 19 липня 2019 року просив суд розглянути справу та ухвалити рішення без участі представника сільської ради за наявними матеріалами у справі

Відповідач ОСОБА_2 у підготовчі та у судові засідання не з`явилася, неодноразово надавала заяви про відкладення засідань у зв`язку із перебуванням на лікуванні, відзиву на позовну заяву та пояснень щодо позову до суду також не надала. 12 листопада 2017 року подала до суду за правилами ЦПК України (2004 року) заперечення, у яких проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на неправомірність звернення прокурора з даним позовом та недоведення обставин, викладених у позовній заяві, зокрема, щодо належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, та відсутність порушень законодавства з її боку. Зазначала про непідтвердження підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, наявності повноважень Березанської районної державної адміністрації щодо передачі у її власність спірної земельної ділянки, яка не відноситься до водного фонду чи земель рекреаційного призначення, втрату чинності Проектом планування та забудови Березанського району Миколаївської області, відсутність заборони на будівництво дачних будинків у трикілометровій зоні узбережжя Чорного моря у зв"язку з неналежністю дачних будинків до житлового фонду, відмову управління екології та природних ресурсів погоджувати проект відведення спірної земельної ділянки у зв"язку з відсутністю інформації про відношення земельної ділянки до категорії земель, зазначених у ст.186-1 ЗК України, недоведеності позивачем існування чи відсутності рішень РДА щодо розроблення детального плану території та невстановлення законодавством термінів такого розроблення; необхідності застосування практики Європейського Суду з прав людини, викладеної у справі "Стретч проти Об"єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії", так як прокурором не зазначено, у чому полягає шкода державі або громаді, завдана спірним рішенням, оскільки заборгованість зі сплати земельного податку відсутня, порушення вимог законодавства в частині обмежених умов використання земельної ділянки, належного та сумлінного користування нею, захисту земель не встановлено, як не встановлено, яким чином буде змінено наявну ситуацію в бік державних\суспільних інтересів щодо використання земельних ділянок в разі задоволення позовних вимог; визнання рішення, згідно з яким відповідачка отримала майно від держави, та подальше позбавлення її цього майна на підставі того, що орган влади порушив закон, є неприпустим; так як відповідачка не є винною стороною у справі, вона не повинна сплачувати судові витрати.

Представник третьої особи ДП "Очаківське лісомисливське господарство" у підготовче та у судове засідання не з`явився та не повідомив про причини своєї неявки, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, пояснень щодо позову до суду не надав.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

У судовому засіданні встановлено, що пунктами 1, 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №20 від 15 жовтня 2015 року затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України для індивідуального дачного будівництва із земель, не наданих у власність та постійне користування, в межах території населеного пункту с.Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, та надано відповідачці ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею до 0,0795 га кадастровий номер 4820982200:12:043:0039 (забудовані землі, землі змішаного використання) для індивідуального дачного будівництва в с.Коблеве (а.с.13).

На підставі вказаного рішення реєстраційною службою Березанського РУЮ у Миколаївській області видано ОСОБА_2 свідоцтво № НОМЕР_1 від 12 листопада 2015 року про право власності на зазначену земельну ділянку кадастровий номер 4820982200:12:043:0039, що підтверджено Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.17).

Надана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка розташована на території урочища Коблеве Березанського району Миколаївської області, квартал 39 виділ 11, тобто на території, що була віднесена до земель державного лісового фонду, вилучених у ДП "Очаківське ЛМГ" рішенням Коблівської сільської ради № 19 від 19 вересня 2012 року (а.с.18), що підтверджено повідомленнями ДП Очаківське ЛМГ (а.с.26) та ВО "Укрдержліспроект" (а.с.29), фрагментами накладки картографічної бази даних лісового господарства на ортофотоплан публічної кадастрової карти України (а.с.25 на звороті).

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року у справі №915/518/16, ухваленим за позовом керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України, Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства до Коблівської сільської ради, третя особа без самостійних вимог ДП "Очаківське лісомисливське господарство", позовні вимоги прокурора задоволено, визнано незаконним та скасовано п.1 рішення Коблівської сільської ради Березанського району від 19 вересня 2012 року № 19 "Про вилучення земельної ділянки та переведення до земель запасу" про вилучення у ДП "Очаківський ЛМГ" земельних ділянок загальною площею 17,2 га та переведення до земель запасу Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області в межах населеного пункту с.Коблеве (а.с.19-24).

Зазначене рішення набрало законної сили, що вбачається з даних Єдиного державного реєстру судових рішень (http://reyestr.court.gov.ua/Review/62879138).

Таким чином, ДП "Очаківське ЛМГ" є постійним користувачем земельної ділянки, у складі якої знаходиться земельна ділянка надана ОСОБА_2 .

Згідно з частиною другою статті 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються цим кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до Конституції України та норм земельного законодавства всі землі за формою власності поділяються на земельні ділянки, що перебувають у власності держави (у розпорядженні органів державної влади), у комунальній власності (у розпорядженні органів місцевого самоврядування) та у приватній власності (громадян та юридичних осіб).

За статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до статті 8 ЛК України та статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі її органів, в тому числі - місцевих державних адміністрацій.

Право комунальної власності на ліси, яке передбачено статтею 9 ЛК України та реалізується органами місцевого самоврядування, набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом (стаття 11 ЛК України).

Підпунктом "а" пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , який набрав чинності 1 січня 2013 року, передбачено, що у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук, державних галузевих академій наук.

Належність земель до державної або комунальної власності визначалась і цільовим призначенням земельної ділянки.

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (стаття 57 ЗК України; частина 1 статті 17 ЛК України).

За змістом статті 31 ЛК України та статті 21 Закону Про місцеві державні адміністрації до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі, передачу у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення, та припинення права користування ними.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Отже, документами, які підтверджують право лісогосподарських підприємств на земельні ділянки, за відсутності акту на право постійного користування земельними лісовими ділянками, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, у тому числі і лісовпорядкувальні планшети.

Оскільки судом встановлено, що спірна земельна ділянка мала статус земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення та перебувала в постійному користуванні ДП Очаківське лісомисливське господарство .

Розпорядження спірною ділянкою з таким статусом віднесено до повноважень Березанської державної адміністрації Миколаївської (стаття 31 ЛК України та стаття 21 Закону Про місцеві державні адміністрації ).

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК України землі лісогосподарського призначення відносяться до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, за виключенням замкнених ділянок у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств (стаття 56 ЗК України).

Отже, спірна земельна ділянка, яка перебувала у державній власності та мала лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача - ДП Очаківське лісомисливське господарство у встановленому порядку (статті 149-151 ЗК України) повноважним органом не вилучалась (а.с.25) та зміна цільового призначення у такому порядку не здійснювалась, а тому Коблівською сільською радою надано земельну ділянку у приватну власність відповідачці ОСОБА_2 поза волею належного власника.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі водного фонду (стаття 19 ЗК України).

До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 ЗК України та стаття 4 ВК України; тут і далі - у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин).

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України (пункт ґ частини третьої статті 83 цього кодексу).

Частина друга статті 59 ЗК України обмежує можливість передання земель водного фонду у приватну власність випадком безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).

Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів). Вказане обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у пункті ґ частини третьої статті 83 і в частині другій статті 59 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на приписи ЦК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку водного фонду, що не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 гектарів.

Надана відповідачці ОСОБА_2 у власність земельна ділянка розташована на відстані від урізу води Чорного моря: до південної межі приблизно 490,730 м, до північної межі приблизно 525,826 м, що підтверджується інформаційною довідкою відділу у Березанському районі Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області(а.с.32).

Уздовж морів ширина прибережної захисної смуги становить не менше двох кілометрів від урізу води.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (частина п`ята статті 88 ВК України, абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173 (далі - Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів)).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати, зокрема, громадянам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України; близький за змістом припис закріплює частина третя статті 85 ВК України).

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією (частина перша статті 90 ВК України; абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів).

У межах таких смуг уздовж морів, морських заток і лиманів забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об`єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (частина друга статті 113 ЗК України).

Тобто, якщо земельна ділянка зайнята прибережною захисною смугою, таку ділянку можна було отримати в оренду для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо, а не у приватну власність для житлового будівництва. Згідно із Законом України Про морські порти України перелік цих цілей можливого передання в оренду земельної ділянки, зайнятої прибережною захисною смугою, був розширений у ЗК України цілями догляду, розміщення й обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд. Однак передання такої ділянки у власність ЗК України не передбачав.

Прибережні захисні смуги встановлюються у передбаченому законом порядку за відповідними проєктами землеустрою.

Відповідно до пункту 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого Наказом Мінприроди України 5 листопада 2004 року № 434, року у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них , з урахуванням конкретної ситуації.

Тобто сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги, а відтак передача у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі суперечить вимогам статей 59, 83, 84 ЗК України.

За відомостями, наданими Управлінням екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації (а.с.33) проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 на розгляд до управління не надходив, висновок про погодження (відмову) не надавався (а.с.33).

Відповідно до статті 17 Закону Про основи містобудування основою для вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.

Містобудівною документацією, чинною на момент передачі землі у власність ОСОБА_2 та зміни цільового призначення, є Генеральний план с.Коблеве, затверджений рішенням Коблівської сільської ради від 16.12.2014 року № 28 (а.с.29).Зазначеним документом в рекреаційній зоні планувалось розміщення туристичних об`єктів: пансіонатів сімейного типу, кемпінгів мотелів, фестивальних комплексів, спортивних центрів, яхт-клубів, серфстанцій, екстимпарків, пейнтбольних та покерних клубів, дартс-клубів тощо.

Згідно з повідомленням Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації № 668-01-21 від 21 серпня 2017 року (а.с.21) спірна земельна ділянка відповідно до генерального плану с.Коблеве розміщена на території рекреаційних закладів, а тому цільове призначення земельної ділянки (для індивідуального дачного будівництва) не відповідало чинній на той час містобудівній документації.

Крім того, заборона щодо будівництва об`єктів, не пов`язаних з розвитком і обслуговуванням курорту, в трикілометровій зоні узбережжя Чорного моря встановлена п.10.17 ДБН 360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень", затверджених наказом Держкоммістобудування №44 від 17.04.1992 року.

Таким чином, індивідуальне дачне будівництво на виділеній ОСОБА_2 земельній ділянці суперечить містобудівній документації, будівельним нормам та правилам.

За таких обставин, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суд доходить висновку про те, що спірна земельна ділянка відносилась до земель лісогосподарського призначення та перебувала в постійному користуванні ДП Очаківське лісомисливське господарство . Право розпорядження спірною земельною ділянкою з таким статусом віднесено до повноважень Березанської державної адміністрації Миколаївської області (стаття 31 ЛК України, стаття 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації ). Тобто сільська рада, приймаючи рішення від 15 жовтня 2015 року № 20 в оскаржуваній частині, діяла поза межами своїх повноважень, а передача спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 не відповідає обмеженням, встановленим земельним та водним законодавством щодо земельних ділянок у межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги Чорного моря. При цьому відсутність землевпорядної документації сама по собі не змінює правовий режим захисної смуги, а відтак передача у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі суперечить вимогам статей 59, 83, 84 ЗК України.

Виходячи з викладеного, пункти 1, 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 15 жовтня 2015 року № 20 в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність земельної ділянки ОСОБА_2 для індивідуального дачного будівництва суперечить зазначеним нормам законодавства, воно підлягає визнанню недійсним та скасуванню на підставі ч.10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Згідно зі ст.126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до п.8-1 ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається фізичним та юридичним особам у разі безоплатної передачі їм земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності за рішеннями органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Враховуючи, що рішення Коблівської сільської ради Березанського району №20 від 15 жовтня 2015 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва видане з порушенням норм чинного законодавства, свідоцтво про право власності, видане відповідачці реєстраційною службою Березанського РУЮ на спірну земельну ділянку, необхідно визнати недійсним та скасувати.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Тому суд, встановивши факти належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, що перебувають у державній власності, доходить висновку про задоволення позовних вимог в частині витребування земельної ділянки, застосувавши для задоволення вимоги про повернення спірної земельної ділянки приписи ст.391 ЦК України та частини другої статті 52 ЗК України.

Суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

У даній справі помилкова з огляду на її обставини юридична кваліфікація прокурором позовної вимоги про повернення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення та водного фонду як вимоги, до якої слід застосувати приписи статей 330, 387, 388 ЦК України, не призведе, враховуючи висновки суду щодо суті спору, до неправильного її вирішення.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року та 04 грудня 2019 року в аналогічних справах № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473 цс 19 та №469/1302/16-ц, провадження №61-33984 св18.

Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, прокурор посилався на те, що незаконне надання відповідачці земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення у приватну власність для індивідуального дачного будівництва грубо порушує інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки не передбачено законодавством; захист інтересів держави в суді щодо спірної земельної ділянки потребує відновлення попереднього правового режиму її використання (як земель лісогосподарського призначення) та припинення права власності відповідачки, що надасть можливість належному розпоряднику землі - державі в особі Березанській РДА - вирішувати питання про її подальше використання з урахуванням вимог закону; що відповідно до статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України Про прокуратуру є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову; Березанською РДА як власником (розпорядником) земель державної власності самостійно позов до суду не пред`явлено, тобто захист інтересів держави здійснюється не належним чином.

Отже, у позовній заяві прокурором визначено орган, який уповноважений державою на здійснення функцій у спірних правовідносинах та підтверджено нездійснення цим органом захисту інтересів держави, що, в свою чергу, відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру та ст.131-1 Конституції України відноситься до виключних випадків , які передбачають повноваження прокурора на здійснення представництва інтересів держави в суді, тому суд вважає, що прокурором відповідно до ч.4 ст.56 ЦПК України належним чином підтверджено наявність повноважень для представництва інтересів держави у даній справі.

Відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача сплачені ним судові витрати в рівних частках з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати незаконними та скасувати пункти 1, 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №20 від 15 жовтня 2015 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0795 га кадастровий номер 4820982200:12:043:0039 (забудовані землі, землі змішаного використання) із земель не наданих у власність та постійне користування в межах населеного пункту села Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області для індивідуального дачного будівництва.

Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане 12 листопада 2015 року ОСОБА_2 реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції у Миколаївській області на земельну ділянку площею 0,0795 га кадастровий номер 4820982200:12:043:0039.

Витребувати від ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , у власність держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області земельну ділянку площею 0,0795 га нормативною грошовою оцінкою 75257,73 грн., кадастровий номер 4820982200:12:043:0039, розташовану у с.Коблеве Березанського району Миколаївської області.

Стягнути з Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (код ЄДРПОУ 04375748) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь прокуратури Миколаївської області судовий збір в сумі 2800 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного тексту рішення 17 січня 2020 року.

Суддя: