Постанова

від 24.01.2020 по справі 473/3457/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

24.01.20

22-ц/812/42/20

Справа № 473/3457/19

Провадження № 22-ц/812/42/20 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2020 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Самчишиної Н.В., Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за участю: відповідачки - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2019 року, ухваленого під головуванням судді - Ротар М.М. в приміщенні того ж суду за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и л а:

14 серпня 2019 року ОСОБА_2 в інтересах якого діяв адвокат - Лукіянчин І.П., звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в якому просила визнати за нею право власності на земельну ділянку, яка складається з 5-ти земельних ділянок - №4822084200:01:000:0737 площею 1,4053 га, №4822084200:09:000:0716 площею 0,4513 га, №4822084200:03:000:0758 площею 0,0365 га, №4822084200:01:000:0738 площею 0,1432 га, №4822084200:03:000:0759 площею 0,0550 га як на 1 (одиницю), що розташовані в межах території Таборівської сільскої ради, Вознесенського району Миколаївської області.

Позивачка зазначала, що після смерті ОСОБА_4 вона та інші спадкоємці ОСОБА_3 та ОСОБА_1 20 вересня 2007 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом отримали у спадщину по 1/3 частки земельних ділянок площею 6,28 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Таборівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, яка складається з п`яти земельних ділянок з кадастровими номерами: НОМЕР_5 - 4822084200:01:000:0006, НОМЕР_6 - 4822084200:09:000:0121, НОМЕР_7 - 4822084200:01:000:0121, НОМЕР_8- 4822084200:01:000:0198, НОМЕР_9 - 4822084200:03:000:0191.

До 01 січня 2013 року кожну із земельних ділянок вказаних в свідоцтві про право на спадщину за законом № 1112 від 20 вересня 2007 року було фактично розділено згідно частки кожного спадкоємця. В подальшому, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 скористались своїм правом та отримали державні акти на виділені їм земельні ділянки, тобто 1/3 частки стала 1/1 (цілою земельною ділянкою). ОСОБА_2 не скористалася своїм правом та не отримала державні акти на виділені їй земельні ділянки.

У зв`язку з поділом земельної ділянки та отриманням відповідачами державних актів на земельні ділянки змінилися кадастрові номери та розмір земельних ділянок.

В подальшому, при зверненні до реєстраційної служби Головного управління юстиції у Миколаївській області Папук Л.Д. було відмовлено в державній реєстрації земельних ділянок на підставі свідоцтва про право на спадщину від 20 вересня 2007 року через відсутність в кадастровій системі старих кадастрових номерів земельної ділянки та невідповідність нових кадастрових номерів тим, що зазначені в свідоцтві про право на спадщину, а також необхідністю визначити що на сьогоднішній день її 1/3 частина в сумісному майні фактично стала 1 цілою частиною.

Наявність зареєстрованих державних актів на ім`я відповідачів унеможливлює реєстрацію права спільної часткової власності на п`ять земельних ділянок загальною площею 6,28 га та реєстрацію цих земельних ділянок в Державному земельному кадастрі за старими кадастровими номерами.

Посилаючись на те, що вона позбавлена права власності на частину земельної ділянки, яка перейшла їй у власність згідно свідоцтва про право на спадщину та яка на сьогоднішній день стала цілою частиною, позивачка просила суд задовольнити її позов.

Під час судового засідання відповідачі визнали позов та не заперечувати проти його задоволення.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки позивачкою не надано доказів порушення її прав власності на частину земельної ділянки, а тому позовні вимоги є необґрунтованими.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи та невідповідність висновків обставинам справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позов в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відсутній іншій, окрім судового шляху для відновлення порушеного права. Фактично виконати вимоги реєстраційної служби щодо надання договору про розподіл земельної ділянки між співвласниками, а саме позивачкою та відповідачами, яка складається з п`яти земельних ділянок з кадастровими номерами, зазначених у свідоцтві про право на спадщину, яких вже не існує на теперішній час, не можливо.

Представник відповідачів - адвокат Літвінов С.С. у заяві поданій до апеляційної суду, просив апеляційну скаргу задовольнити, посилаючись на єдиний судовий спосіб захисту права власності позивачки.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст.263 ЦПК України ).

Під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або відмовити в позові (ст. 264 ЦПК України).

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам Закону в повній мірі не відповідає.

В силу положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 1112 від 20 вересня 2007 року, виданого державним нотаріусом Другої Вознесенською державної нотаріальної контори Папук Л.Д., ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є спадкоємцями по 1/3 частки на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спадкове майно складається з земельної ділянки площею 6,28 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Таборівської сільської ради, Вознесенського району, Миколаївської області, кадастрові номери: ділянка НОМЕР_5 4822084200:01:000:0006, ділянка НОМЕР_6 - 4822084200:09:000:0121, ділянка НОМЕР_7 - 4822084200:01:000:0121, ділянка НОМЕР_8- 4822084200:01:000:0198, ділянка НОМЕР_9 - 4822084200:03:000:0191.

В подальшому спадкоємцями ОСОБА_4 - відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у 2007 та 2009 роках було замовлено технічну документацію та отримано державні акти на право власності на земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 вересня 2007 року. ОСОБА_3 отримав акти серії ЯИ в„–в„– 295171 , 295172, 295173, 295174, 295175, ОСОБА_1 отримала акти серії ЯЕ №№ 921112 , 921113, 921114, 921115, 921116.

Позивачка державні акти на підставі свідоцтва про право на спадщину не отримала.

За положеннями статей 78, 79 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

З 01 січня 2013 року вступив в дію Закону України Про державний реєстр в якому визначені терміни, зокрема: Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування;

Відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим (стаття 20 Закону України Про державний земельний кадастр ).

Відповідно до статті 21 вказаного вище Закону, відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру, зокрема, на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні. Відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру щодо категорії земель на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; щодо виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки. Відомості про розподіл земель за формами власності і видами речових прав вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Внесені відомості зберігаються у Державному земельному кадастрі постійно.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (стаття 24 Закону).

Як встановлено, 11 вересня 2014 року позивачка замовила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення, меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у Приватному підприємстві Земля (договір №3582/14), яку отримала на земельні ділянки відповідно до належної частки 1/3, згідно свідоцтва про право на спадщину із новими кадастровими номерами.

На підставі вказаної технічної документації у Державному земельному кадастрі про земельну ділянку проведені державні реєстрації земельних ділянок з новими кадастровими номерами та площами, а саме: №4822084200:01:000:0737 площею 1,4053 га; №4822084200:09:000:0716 площею 0,4513 га; №4822084200:03:000:0758 площею 0,0365 га; №4822084200:01:000:0738 площею 0,1432 га; №4822084200:03:000:0759 площею 0,0550 га, що розташовані в межах території Таборівської сільскої ради, Вознесенського району Миколаївської області, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру.

Вказане також підтверджується довідкою відділу у Вознесенському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №31-28-0.3-1814/2-15 від 10.07.2015 року згідно інформації, яка міститься в Національній кадастровій системі, в якій зазначено, що змінено кадастровий номер ділянкаНОМЕР_5 з № 4822084200:01:000:0006 на № 4822084200:01:000:0737, площа з 4,22 га - на 1,4053 га.; ділянки НОМЕР_6 з №4822084200:09:000:0121 на № 4822084200:09:000:0716 з 1,35 га - на 0,4513 га; ділянки НОМЕР_7 з№4822084200:01:000:0121 на №4822084200:03:000:0758 0, площа з 0,12 га - на 0,0365га; ділянки НОМЕР_8 з №4822084200:01:000:0198 на №4822084200:01:000:0738 площа з 0,43 га - на 0,1432 га.; ділянки НОМЕР_9 з №4822084200:03:000:0191 на № 4822084200:03:000:0759 площа з 0,16 га - на 0,0550 га.

Отже, наведе свідчить про те, що земельні ділянки, на які позивачка просить визнати право власності є сформованими відповідно та відносно до яких проведена реєстрація в державному земельному кадастрі, а відтак можуть бути об`єктами цивільних прав.

31 липня 2015 року Реєстраційною службою Вознесенського міськрайонного управління юстиції на звернення ОСОБА_2 щодо реєстрації земельних ділянок на підставі свідоцтва про право на спадщину від 20 вересня 2007 року, відмовлено через відсутність в кадастровій системі старих кадастрових номерів земельної ділянки та невідповідність нових кадастрових номерів тим, що зазначені в свідоцтві.

Рішеннями державного реєстратора виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 22 травня 2017 року під час розгляду заяв ОСОБА_2 про проведення державної реєстрації права власності на земельні ділянки, утворені в результаті поділу відповідно до свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з неподанням договору про поділ спільного майна було зупинено розгляд заяв ОСОБА_2 для надання необхідних документів в повному обсязі.

В подальшому, ОСОБА_2 було відмовлено у державній реєстрації права власності на спірні земельні ділянки, оскільки заявницею не було надано державному реєстратору договір про поділ спільного майна, про що свідчать рішення державного реєстратора виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області від 11 жовтня 2019 року.

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив з ненадання ОСОБА_2 усіх необхідних документів державному реєстратору, що свідчить про відсутність порушення її прав власності на частину земельної ділянки.

Між тим суд не звернув уваги на таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно із статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою, по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Майном як особливим об`єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами (стаття 190 ЦК України).

Майновими визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, необхідними й достатніми для засвідчення правомочності його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Вказані правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6 318цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15.

Відповідно до Порядку про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 25 грудня 2015 року №1127 для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що створюється шляхом поділу виділу в натурі частки майна що перебуває у спільній частковій власності та має наслідком припинення права спільної власності для усіх або одного із співвласників, подаються, зокрема, договір про поділ спільного майна, договір про виділ у натурі частки із спільного майна або відповідне рішення суду (пункт 56).

На звернення ОСОБА_2 з приводу укладення договору поділу земельної ділянки що є спільною частковою власністю, приватний нотаріус Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Владова І.О. дала роз`яснення щодо неможливості посвідчити договір оскільки після отримання державних актів іншими спадкоємцями відповідачами, 1/3 частка стала 1/1 (цілою земельною ділянкою) і фактично вони не є співвласниками земельних ділянок.

Отже, наведе свідчить по те, що позивачка на теперішній час в інший ніж судовий спосіб не має можливості захистити своє право власності на земельні ділянки, право власності на які набула в порядку спадкування за законом, а відтак її позов є обґрунтований.

За таких обстави, рішення суду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Вознесенськогоміськрайонного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2019 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 , паспорт серія НОМЕР_4 , виданий Вознесенським МРВ УМВС України в Миколаївській області 09 лютого 1996 року) право власності на земельні ділянки: №4822084200:01:000:0737 площею 1,4053 га; №4822084200:09:000:0716 площею 0,4513 га; №4822084200:03:000:0758 площею 0,0365 га; №4822084200:01:000:0738 площею 0,1432 га; №4822084200:03:000:0759 площею 0,0550 га, що розташовані в межах території Таборівської сільскої ради, Вознесенського району Миколаївської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного її тексту до Верховного Суду у порядку та випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий: Т.В. Крамаренко

Судді: Н.В. Самчишина

В.І. Темнікова

Повний текст постанови складено 29 січня 2020 року.