Рішення

від 21.01.2020 по справі 640/1934/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2020 року м. Київ№ 640/1934/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України

третя особа військова частина НОМЕР_1

про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду мста Києві з позовом до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України (далі відповідач), третя особа - військова частина НОМЕР_1 (далі третя особа), в якому просить: визнати протиправною відмову Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України у виплаті грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби речове майно; зобов`язати Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за не отримане під час проходження військової служби речове майно згідно довідки від 08 листопада 2018 року №708 у сумі 18 512,22 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернувся до відповідача із заявою про проведення виплати нарахованої грошової компенсації за недоотримане речове майно, однак отримав відмову вмотивовану тим, що грошова компенсація за не отримане під час проходження військової служби речове майно виплачується при звільненні. Оскільки позивач не отримав таку грошову компенсацію при звільненні, отже відсутні підстави для її виплати.

Позивач, вважаючи таку відмову протиправною, звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалю Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на позов представник відповідача вказує, що право на отримання грошової компенсації за неодержане речове майно належить виключно військовослужбовцям, які безпосередньо проходять військову службу, і не поширюється на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Ухвалю Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2019 року клопотання представника Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України про залишення позовної заяви без розгляду залишено без задоволення.

Представник третьої особи надав письмові пояснення, відповідно до яких наказом від 01 листопада 2018 року №325 позивача звільнено з військової служби відповідно до підпункту «й» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». В подальшому, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09 листопада 2018 року №114 наказано виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно у розмірі 18 512,22 грн.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Наказом начальника Головного управління персоналу заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 01 листопада 2018 року №325 ОСОБА_1 звільнено з військової служби відповідно до підпункту «й» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09 листопада 2018 року №114 (по стройовій частині) у зв`язку із звільненням в запас на підставі наказу від 01 листопада 2018 року №325 відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178, наказано ОСОБА_1 виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 18 512,22 грн.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16 листопада 2018 року №117 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу 16 центру планування та контролю навігаційного забезпечення Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України.

Листом від 16 січня 2019 року №292/252 Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України відмовив позивачу у проведенні виплати грошової компенсації за неотримане речове майно у зв`язку з відсутністю правових підстав для проведення виплати зазначеної грошової компенсації.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Згідно частини першої статті 9-1 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).

Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

З системного аналізу викладеного вбачається, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

У відповідності до абзаців першого та третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що позивач має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, оскільки відповідає вимогам, встановленим пунктами 2 та 3 Порядку № 178, та виплата вказаної компенсації передбачена в наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 09 листопада 2018 року №114 .

Як встановлено судом, станом на день розгляду даної справи відповідачем не виплачено позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Окрім того, відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, що полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а тому позивач має право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 18 512,22 грн, і його права в цій частині повинні бути поновлені шляхом стягнення з відповідача відповідної суми.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17 січня 2019 по справі №822/2309/17.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем доведено наявність підстав для стягнення на його користь грошової компенсації за невикористане речове майно, в той час як відповідачем як суб`єктом владних повноважень покладений на нього обов`язок доказування з урахування вимог, визначених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правих підстав для задоволення позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2.Визнати протиправною відмову Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України у виплаті грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби речове майно, оформлену листом від 16 січня 2019 року №292/252.

3.Стягнути з Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 18 512 (вісімнадцять тисяч п`ятсот дванадцять) грн 22 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко