Рішення

від 24.01.2020 по справі 120/3415/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 січня 2020 р. Справа № 120/3415/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Шаповалової Т.М.,

за участю:

секретаря судового засідання: Драло В.О.

представника відповідача: Тиховського М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання протиправним наказу та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач), у якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-5491/15-19-сг від 19.04.2019 року про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею 2,0 га для подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту с. Савчине, Крижопільського району Вінницької області, кадастровий номер 0521986000:03:002:0450;

зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту с. Савчине, Крижопільського району Вінницької області номер 0521986000:03:002:0450 або надати вмотивовану відмову відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України,

стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 18.03.2019 року він звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею 2,0 га для подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту с. Савчине, Крижопільського району Вінницької області, кадастровий номер 0521986000:03:002:0450.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-5491/15-19-сг від 19.04.2019 року відмовлено позивачу у наданні такого дозволу, оскільки вказана земельна ділянка перебуває на праві постійного користування у ОСОБА_3 на підставі державного акту на право постійного користування за № 155 від 28.12.2001 року для ведення селянського (фермерського) господарства.

Позивач вважає, вказаний наказ протиправним, а тому звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.

28.10.2019 року відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 25.11.2019, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

25.11.2019 року розгляд справи відкладено на 16.12.2019 року.

16.12.2019 року розгляд справи відкладено на 03.01.2020 року.

Ухвалою суду від 03.01.2020 року клопотання відповідача задоволено. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 . Запропоновано третій особі в 7-денний строк з дня отримання даної ухвали подати письмові пояснення з приводу заявлених позовних вимог.

08.11.2019 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області розглянуто клопотання ОСОБА_4 про розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки з кадастровим номером 0521986000:03:002:0450, для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Савчинецької сільської ради Крижопільського району Вінницької області. За результатами розгляду клопотання ОСОБА_4 , Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області прийнято наказ № 2-5491/15-19-сг від 19.04.2019 року, яким повідомлено позивача, що бажана ним земельна перебуває у користуванні ОСОБА_3 , згідно державного акту на право постійного користування зареєстрованого за № 155 від 28.12.2001 року, для ведення селянського (фермерського) господарства та з врахуванням ч. 6 ст. 79-1 Земельного кодексу та ст. 56 Закону України Про землеустрій .

Відтак на думку відповідача оскаржуваний наказ є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи наведене, відповідач вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

18.11.2019 року позивач подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що відповідач надав відмову з непередбачених законом підстав, а тому оскаржуваний наказ підлягає скасуванню.

20.01.2019 року позивач подав заяву про розгляд справи призначеної на 24.01.2020 року у його відсутності.

Третя, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про день, час і місце розгляду справи була повідомлена вчасно та належним чином.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205 КАС України, на думку суду, наявні підстави для розгляду справи у відсутності позивача та третьої особи.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши інші докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

18.03.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею 2,0 га для подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту с. Савчине, Крижопільського району Вінницької області, кадастровий номер 0521986000:03:002:0450 (загальна площа земельної ділянки 47 га) або мотивовану відмову у наданні дозволу у виді наказу.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-5491/15-19-сг від 19.04.2019 року відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки з кадастровим номером 0521986000:03:002:0450, орієнтовною площею 2,0 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Савчинецької сільської ради Крижопільського району Вінницької області із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.13).

У наказі відповідач посилається на ч.ч. 1-4, ст. 22, ч.ч. 6, 7 ст. 118, ч.4 ст. 122, ст. 136 Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 25.10.2016 року за № 1391/29521, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 року № 308, та вказує причинами відмови те, що земельна ділянка перебуває у користуванні ОСОБА_3 на підставі державного акту на право постійного користування зареєстрованого за № 155 від 28.12.2001 року для ведення селянського (фермерського) господарства та відсутність нотаріальної згоди землекористувача на поділ земельної ділянки, обов`язковість якої передбачена ст. 56 Закону України Про землеустрій , а також зазначає, що ч. 6 ст. 79-1 визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або у користуванні, здійснюються без зміни їх цільового призначення.

Позивач вважає вказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч. 5 ст. 79 -1 ЗК України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок

Ч. 6 ст.79-1 ЗК передбачено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відповідно до ст. 56 Закону України Про землеустрій технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає:

а) пояснювальну записку;

б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації;

в) кадастрові плани земельних ділянок, які об`єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку;

г) матеріали польових геодезичних робіт;

ґ) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу;

д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути;

е) нотаріально посвідчена згода на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні);

є) згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про відмову в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, суд зазначає таке.

Частина 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачає перелік документів, що має бути поданий до компетентного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, а саме:

клопотання у якому зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри;

графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки;

погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб);

документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже, якщо особою яка звернулася до відповідного суб`єкта владних повноважень виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу, підстави для відмови у його наданні (окрім встановлених ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III ), відсутні.

Однак суд звертає увагу на те, що документи які подаються з метою отримання дозволу повинні бути належним чином оформлені, відповідати встановленим до них вимогам, а їх зміст повинен давати можливість перевірити наявність чи відсутність підстав для відмови у наданні дозволу встановлених нормами ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.

Частиною 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено перелік підстав для відмови у наданні дозволу, за результатами розгляду належним чином оформленого клопотання та додатків до нього. До таких підстав належить:

невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно - правових актів;

невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

З іншого боку, подання зацікавленою особою документів, необхідних для розгляду клопотання, не в повному обсязі або виявлення у документах, поданих замовником, недоліків які об`єктивно перешкоджають розгляду та винесенню законного рішення про надання дозволу/вмотивованої відмови на розроблення документації із землеустрою є самостійною підставою для відмови.

Підставами відмови в оскаржуваному листі відповідачем зазначено, що бажана земельна ділянка перебуває у користуванні ОСОБА_3 на підставі державного акту на право постійного користування зареєстрованого за № 155 від 28.12.2001 року для ведення селянського (фермерського) господарства та відсутність нотаріальної згоди землекористувача на поділ земельної ділянки, обов`язковість якої передбачена ст. 56 Закону України Про землеустрій , а також зазначає, що ч. 6 ст. 79-1 визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або у користуванні, здійснюються без зміни їх цільового призначення.

Оцінюючи вказані відповідачем підстави, суд зазначає таке.

Як зазначалося вище, у відповідності до ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, особа яка претендує на безоплатне набуття у власність земельної ділянки державної власності до клопотання повинна долучити графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, а у випадку перебування земельної ділянки у користуванні - погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

В силу норм ч. 5 ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Аналіз норм глави 15 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III «Право користування землею» дає підстави вважати, що окремими видами речового права користування землею є «Право постійного користування земельною ділянкою» (ст. 92 ЗК України) та «Право оренди земельної ділянки» (ст. 93 ЗК України).

У ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III не конкретизовано вид користування земельною ділянкою, за умови наявності у іншої особи якого, заявник повинен надати погодження землекористувача для її вилучення. Однак як у першому так і в другому випадку, обов`язковою передумовою припинення права особи на користування земельною ділянкою є її згода і лише у такому випадку, у відповідності до ч. 5 ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, земельна ділянка може бути передана іншій особі.

При цьому, поняття «вилучення земельної ділянки» яке застосовано у нормі ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III не слід ототожнювати із передбаченою ст. 149 ЗК України процедурою вилучення земельних ділянок для суспільних та інших потреб яке здійснюється за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування чи рішенням суду. Так, ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III регулює правовідносини щодо безоплатного отримання у власність земельної ділянки державної власності, а набувачем такого права за передбаченою вказаною нормою процедурою є громадяни, тоді як ст. 149 ЗК України регулює інші за характером правовідносини.

Отже, у разі перебування бажаної для заявника земельної ділянки у користуванні іншої особи, до клопотання про надання дозволу на розроблення відповідного виду документації із землеустрою, необхідно долучити погодження землекористувача, яке у подальшому може бути підставою для припинення його речового права.

Разом з тим, позивачем разом із позовною заявою надано до суду довідку № 748 від 16.10.2019 року, видану Липівською сільською радою, відповідно до якої ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того, позивач зазначає, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань через безкоштовний запит на сайті Міністерства юстиції України засновником Фермерського господарства Бабін О.П є ОСОБА_2 .

Відповідачем же у відзиві зазначено, що на час прийняття оскаржуваного наказу не було відомо про смерть ОСОБА_3 .. Крім того, 16.12.2019 року відповідачем надано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 0521986000:03:002:0450, відповідно до якого вона знаходиться на праві постійного користування у ОСОБА_2 з 28.10.2013 року.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до п. 3. ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.

Висновок узгоджується із нормами абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, в силу яких суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Тому адміністративний суд під час перевірки правомірності оскаржуваної відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, повинен надати правову оцінку тим обставинам, що зазначені безпосередньо у наказі, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання» ) свого акта. Отже, так як аргумент, що досліджується, а саме перебування земельної ділянки у користуванні ОСОБА_2 , у тексті наказу від 19.04.2019 року не зазначений, такий у подальшому не може братися судом до уваги під час розгляду спору щодо оскарження відмови.

Що стосується посилання відповідача на статтю 56 Закону України Про землеустрій , то суд вважає, що відповідачем таке посилання застосовано передчасно, так як на даному етапі позивач звернувся з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, а ст.56 визначено перелік документів, які входять до складу технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, яка розробляється вже після отримання відповідного дозволу.

Щодо аргументів відповідача зазначених в судовому засіданні про те, що позивачу слід було звернутися з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а не технічної документації, оскільки в даному випадку потрібно змінювати вид цільового призначення земельної ділянки, то такі не можуть братися судом до уваги, оскільки у тексті наказу від 19.04.2019 року лише процитовано ч.6 ст.79-1, при цьому не роз`яснено як саме ці положення мають застосовуватися позивачем і чи потрібно в даному випадку змінювати цільове призначення земельної ділянки.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного наказу від 19.04.2019 року з мотивів наведених у ньому, а тому позовна вимога про його скасування підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства чи надати вмотивовану відмову в такому, то суд зазначає таке.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту технічної документації із землеустрою може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених законом підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Однак, у межах справи, що розглядається, виправити цю ситуацію шляхом зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення не можливо, оскільки питання, які необхідно перевірити для прийняття такого судового рішення не входять до предмету судової перевірки, що може призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

А тому належним способом захисту порушених прав позивача є саме зобов`язання повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту с. Савчине, Крижопільського району Вінницької області номер 0521986000:03:002:0450 або надати вмотивовану відмову відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 19 квітня 2019 року №2-5491/15-19-сг Про відмову в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою , яким відмовлено ОСОБА_1 у надані дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтованою площею 0,2 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту с. Савчине, Крижопільського району Вінницької області номер 0521986000:03:002:0450.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту с. Савчине, Крижопільського району Вінницької області номер 0521986000:03:002:0450 або надати вмотивовану відмову відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 грн.40 коп. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 29.01.2020

позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027)

Суддя Шаповалова Тетяна ОСОБА_5