Постанова

від 30.06.2020 по справі 120/3415/19-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3415/19-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шаповалова Тетяна Михайлівна

Суддя-доповідач - Сушко О.О.

30 червня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Мацького Є.М. Залімського І. Г. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Платаш В.О.,

представника відповідача: Тиховського М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2020 року (м. Вінниця, 29 січня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправним наказу та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-5491/15-19-сг від 19.04.2019 року про відмову позивачу в наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею 2,0 га для подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту с. Савчине, Крижопільського району Вінницької області, кадастровий номер 0521986000:03:002:0450; зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання позивача та прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту с. Савчине, Крижопільського району Вінницької області номер 0521986000:03:002:0450 або надати вмотивовану відмову відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2020 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача в судовому засіданні просив задовольнити апеляційну скаргу.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що 18.03.2019 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею 2,0 га для подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту с. Савчине, Крижопільського району Вінницької області, кадастровий номер 0521986000:03:002:0450 (загальна площа земельної ділянки 47 га) або мотивовану відмову у наданні дозволу у виді наказу.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-5491/15-19-сг від 19.04.2019 року відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки з кадастровим номером 0521986000:03:002:0450, орієнтовною площею 2,0 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Савчинецької сільської ради Крижопільського району Вінницької області із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.13).

У наказі відповідач посилається на ч.ч. 1-4, ст. 22, ч.ч. 6, 7 ст. 118, ч.4 ст. 122, ст. 136 Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 25.10.2016 року за № 1391/29521, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 року № 308, та вказує причинами відмови те, що земельна ділянка перебуває у користуванні ОСОБА_3 на підставі державного акту на право постійного користування зареєстрованого за № 155 від 28.12.2001 року для ведення селянського (фермерського) господарства та відсутність нотаріальної згоди землекористувача на поділ земельної ділянки, обов`язковість якої передбачена ст. 56 Закону України Про землеустрій , а також зазначає, що ч. 6 ст. 79-1 визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або у користуванні, здійснюються без зміни їх цільового призначення.

Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у ч. 1 ст. 19 ЗК України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.

За змістом ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

В силу ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч. 5 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок

Частиною 6 ст.79-1 ЗК передбачено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

За приписами ст. 56 Закону України Про землеустрій технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає:

а) пояснювальну записку;

б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації;

в) кадастрові плани земельних ділянок, які об`єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку;

г) матеріали польових геодезичних робіт;

ґ) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу;

д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути;

е) нотаріально посвідчена згода на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні);

є) згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

Що стосується позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про відмову в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, суд зазначає таке.

Частина 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачає перелік документів, що має бути поданий до компетентного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, а саме:

клопотання у якому зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри;

графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки;

погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб);

документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Тобто, якщо особою яка звернулася до відповідного суб`єкта владних повноважень виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу, підстави для відмови у його наданні (окрім встановлених ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III ), відсутні.

Однак слід звернути увагу на те, що документи які подаються з метою отримання дозволу повинні бути належним чином оформлені, відповідати встановленим до них вимогам, а їх зміст повинен давати можливість перевірити наявність чи відсутність підстав для відмови у наданні дозволу встановлених нормами ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.

Частиною 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено перелік підстав для відмови у наданні дозволу, за результатами розгляду належним чином оформленого клопотання та додатків до нього. До таких підстав належить:

невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно - правових актів;

невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

З іншого боку, подання зацікавленою особою документів, необхідних для розгляду клопотання, не в повному обсязі або виявлення у документах, поданих замовником, недоліків які об`єктивно перешкоджають розгляду та винесенню законного рішення про надання дозволу/вмотивованої відмови на розроблення документації із землеустрою є самостійною підставою для відмови.

Підставами відмови в оскарженому листі відповідачем зазначено, що бажана земельна ділянка перебуває у користуванні ОСОБА_3 на підставі державного акту на право постійного користування зареєстрованого за № 155 від 28.12.2001 року для ведення селянського (фермерського) господарства та відсутність нотаріальної згоди землекористувача на поділ земельної ділянки, обов`язковість якої передбачена ст. 56 Закону України Про землеустрій , а також зазначає, що ч. 6 ст. 79-1 визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або у користуванні, здійснюються без зміни їх цільового призначення.

Оцінюючи вказані відповідачем підстави, слід зазначити таке.

Як зазначалося, у відповідності до ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, особа яка претендує на безоплатне набуття у власність земельної ділянки державної власності до клопотання повинна долучити графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, а у випадку перебування земельної ділянки у користуванні - погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Нормами ч. 5 ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Аналіз норм глави 15 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III «Право користування землею» дає підстави вважати, що окремими видами речового права користування землею є «Право постійного користування земельною ділянкою» (ст. 92 ЗК України) та «Право оренди земельної ділянки» (ст. 93 ЗК України).

Водночас, у ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III не конкретизовано вид користування земельною ділянкою, за умови наявності у іншої особи якого, заявник повинен надати погодження землекористувача для її вилучення. Однак як у першому так і в другому випадку, обов`язковою передумовою припинення права особи на користування земельною ділянкою є її згода і лише у такому випадку, у відповідності до ч. 5 ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, земельна ділянка може бути передана іншій особі.

Разом з тим, поняття «вилучення земельної ділянки» яке застосовано у нормі ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III не слід ототожнювати із передбаченою ст. 149 ЗК України процедурою вилучення земельних ділянок для суспільних та інших потреб яке здійснюється за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування чи рішенням суду. Так, ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III регулює правовідносини щодо безоплатного отримання у власність земельної ділянки державної власності, а набувачем такого права за передбаченою вказаною нормою процедурою є громадяни, тоді як ст. 149 ЗК України регулює інші за характером правовідносини.

Відтак, у разі перебування бажаної для заявника земельної ділянки у користуванні іншої особи, до клопотання про надання дозволу на розроблення відповідного виду документації із землеустрою, необхідно долучити погодження землекористувача, яке у подальшому може бути підставою для припинення його речового права.

В свою чергу, позивачем разом із позовною заявою надано до суду довідку № 748 від 16.10.2019 року, видану Липівською сільською радою, відповідно до якої ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також, позивач зазначає, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань через безкоштовний запит на сайті Міністерства юстиції України засновником Фермерського господарства ОСОБА_3 є ОСОБА_2 .

Відповідачем же у відзиві зазначено, що на час прийняття оскарженого наказу не було відомо про смерть ОСОБА_3 .. Крім того, 16.12.2019 року відповідачем надано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 0521986000:03:002:0450, відповідно до якого вона знаходиться на праві постійного користування у ОСОБА_2 з 28.10.2013 року.

При цьому, слід звернути увагу, що відповідно до п. 3. ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.

Висновок узгоджується із нормами абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, в силу яких суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Тому адміністративний суд під час перевірки правомірності оскарженої відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, повинен надати правову оцінку тим обставинам, що зазначені безпосередньо у наказі, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання» ) свого акта. Отже, так як аргумент, що досліджується, а саме перебування земельної ділянки у користуванні ОСОБА_2 , у тексті наказу від 19.04.2019 року не зазначений, такий у подальшому не може братися судом до уваги під час розгляду спору щодо оскарження відмови.

Щодо посилання відповідача на ст. 56 Закону України Про землеустрій , то таке посилання відповідачем застосовано передчасно, так як на даному етапі позивач звернувся з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, а ст.56 визначено перелік документів, які входять до складу технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, яка розробляється вже після отримання відповідного дозволу.

Стосовно аргументів відповідача, що позивачу слід було звернутися з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а не технічної документації, оскільки в даному випадку потрібно змінювати вид цільового призначення земельної ділянки, то такі не можуть братися судом до уваги, оскільки у тексті наказу від 19.04.2019 року лише процитовано ч.6 ст.79-1, при цьому не роз`яснено як саме ці положення мають застосовуватися позивачем і чи потрібно в даному випадку змінювати цільове призначення земельної ділянки.

Відносно позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання позивача та прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства чи надати вмотивовану відмову в такому, то слід зазначити таке.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту технічної документації із землеустрою може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених законом підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Однак, у межах справи, що розглядається, виправити цю ситуацію шляхом зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення не можливо, оскільки питання, які необхідно перевірити для прийняття такого судового рішення не входять до предмету судової перевірки, що може призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

А тому належним способом захисту порушених прав позивача є саме зобов`язання повторно розглянути клопотання позивача та прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту с. Савчине, Крижопільського району Вінницької області номер 0521986000:03:002:0450 або надати вмотивовану відмову відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 01 липня 2020 року.

Головуючий Сушко О.О. Судді Мацький Є.М. Залімський І. Г.