Рішення

від 28.01.2020 по справі 260/460/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 січня 2020 року м. Ужгород№ 260/460/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Дору Ю.Ю.

за участі:

секретаря судового засідання - Завидняк А.В.,

представника позивача - Гримута Д.Ю.,

представника відповідача - Ігнатенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання дій протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Закарпатській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Закарпатській області), в якій просить: визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Закарпатській області №Ф-2262-50 від 04.03.2019 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 9276,72 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що вимога Головного управління ДФС у Закарпатській області №Ф-2262-50 від 04.03.2019 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 9276,72 грн. є протиправною, оскільки така порушує право позивача вільно володіти і мирно розпоряджатися своїм майном, а також порушує право на повагу до гідності. У своїх доводах позивач відсилається до практики ЄСПЛ та Верховного суду.

Ухвалою суду від 19 квітня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження за вказаною позовною заявою та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

29 березня 2019 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що відповідно до даних Єдиного реєстру адвокатів України Марина ОСОБА_2 Георгійович є адвокатом (свідоцтво №21/536) та займається індивідуальною адвокатською діяльністю, тобто є платником єдиного внеску згідно з п.5 ч.1 ст.4 Закону. Представник відповідача зазначив, що відповідно до п.3 вказаної статті єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суму, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Додатково відповідач вказує, що відповідно до частини 12 статті 9 Закону передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Позивач, порушуючи норми чинного законодавства, станом на 28.02.2019 року не сплатив в повному обсязі нарахований єдиний внесок, що, на думку відповідача, свідчить про протиправну поведінку платника єдиного внеску.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши у судовому засідання пояснення учасників справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець та з 14.10.2002 основний вид діяльності - 52.62.0 роздрібна торгівля з лотків та на ринках, 14.09.2010 внесено відомості про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем. Згідно запису 2 у вказаному реєстрі внесено запис про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця 15.09.2010 та основний вид діяльності - 74.11.1 адвокатська діяльність. 02.12.2013 року згідно запису №23240060002014661 припинено підприємницьку діяльність.

Згідно даних Єдиного реєстру адвокатів України ОСОБА_3 Георгійович отримав свідоцтво 12.07.2006 №21/536 про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Згідно доказів наявних у матеріалах справи встановлено, що 14.07.2015 року проведено державну реєстрацію юридичної особи - Товариство з обмеженою відповідальністю Юридичний захист , керівником якого є ОСОБА_3 , а основний вид економічної діяльності вказаного товариства - діяльність у сфері права (а.с.а.с.120-121).

Встановлено, що 04 березня 2019 року Головним управлінням ДФС у Закарпатській області винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2262-50, відповідно до якої у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску, що становить 9276,72 грн. відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи спір по суті суд зазначає, що відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України від 08.07.2010 р. № 2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VІ).

Відповідно до п.1 ч.1 статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з ч.ч.2 та 3 ст. 9 Закону № 2464-VІ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VІ платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Приписами пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону № 2464-VІ.

Так, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені п.5 ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VІ до платників єдиного внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої роботи. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської прибуткової діяльності та факту зайнятості особи.

Системний аналіз наведених норм права свідчить, що до платників єдиного внеску законодавцем віднесено осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську, та отримують дохід від цієї діяльності.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, визначені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI).

Відповідно до статті 13 Закону № 5076-VI, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Суд встановив, що позивач з липня 2015 року є керівником Товариства з обмеженою відповідальністю Юридичний захист (код ЄДРПОУ 39894059), тобто являється працівником вказаного товариства. Згідно даних реєстру розрахункових документів АТ Комінвестбанк вказаним товариством за І-IV квартали 2018 року було сплачено єдиний соціальний внесок із заробітної плати працівників (а.с.а.с.129-130).

Отже, у період за який ОСОБА_1 нараховано заборгованість за несплату єдиного внеску та винесено оскаржувану вимогу, позивач працював у вказаному товаристві.

Суд зауважує, що хоча ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю є адвокатом, проте, відповідачем не надано суду доказів здійснення адвокатської діяльності позивачем з отриманням доходу від такої діяльності.

У п.65.3 ст.65 Податкового кодексу України зазначено, що для взяття на облік фізичної особи, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, така особа повинна подати заяву та документи особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем постійного проживання.

Так, зокрема, Верховний Суд у рішенні від 02.09.2019 року по справі №520/3939/19 дійшов висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до ПФУ щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Відповідач не довів, що позивач звертався до нього особисто або через уповноважену особу із заявою та документами щодо взяття позивача на облік як самозайнятої особи.

Враховуючи те, що позивач не перебуває на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітність як такий платник, суд доходить висновку про безпідставне встановлення відповідачем позивачу як платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі єдиного внеску.

Суд приходить висновку, що у даних спірних правовідносинах обов`язок щодо сплати єдиного внеску покладено не на позивача а на юридичну особу, яка використовує працю фізичної особи (позивача) на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Суд зауважує, що у випадку сплати єдиного внеску особою яка перебуває у трудових відносинах, одночасно як самозайнятою чи особою яка здійснює незалежну професійну діяльність, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та підприємством), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності прийнятого рішення, тому заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню.

Таким чином, суд зазначає, що оскільки позивач не здійснював адвокатської діяльності протягом спірного періоду, і не здійснює підприємницьку діяльність, тобто останній не є самозайнятою особою та відповідно не отримує прибуток від адвокатської діяльності, отже відповідачем протиправно винесено оскаржувану вимогу про сплату боргу, а відтак позовні вимоги про скасування вимоги Головного управління ДФС у Закарпатській області від 04.03.2019 року №Ф-2262-50 про сплату боргу є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції від 18.04.2019 № 0201820022, позивачем за даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., належних та допустимих доказів на підтвердження інших витрат пов`язаних з розглядом даної справи позивач не надав, відтак, з урахуванням задоволення позовних вимог, присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Закарпатській області підлягає судовий збір у вказаному розмірі.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м.Ужгород, вул.Волошина, буд.52, код ЄДРПОУ 39393632) про визнання дій протиправною та скасування вимоги - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Закарпатській області №Ф-2262-50 від 04.03.2019 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 9276,72 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Закарпатській області (код ЄДРПОУ 39393632) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 768,40 (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.) грн..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 3 статті 243 КАС України повний текст рішення складено та підписано 30.01.2020 року.

СуддяЮ.Ю.Дору