Постанова

від 29.01.2020 по справі 140/2233/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/2233/19 пров. № 857/12860/19 № 857/13164/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,

з участю секретаря судових засідань Гром І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційні скарги Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Панхім до Головного управління ДПС у Волинській області про скасування податкового повідомлення-рішення, а також Головного управління ДПС у Волинській області та Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Панхім на додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року у цій же справі,

суддя у І інстанції Дмитрук В.В.,

час ухвалення рішення 15 год 18 хв,

час ухвалення додаткового рішення 15 год 16 хв,

місце ухвалення рішення та додаткового рішення м. Луцьк,

дата складення повного тексту рішення 31 жовтня 2019 року,

дата складення повного тексту додаткового рішення 05 листопада 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Панхім (далі - ТОВ Компанія Панхім ) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 02 липня 2019 року № 007391405 (далі - ППР) Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС), правонаступником якого є Головне управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС), про застосування до товариства штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 50 824 796,20 грн за порушення платником податків ведення обліку товарних запасів у місці їх реалізації.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 140/2233/19 позов було задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що ГУ ДФС, як суб`єкт владних повноважень, не надавло суду достатніх та беззаперечних доказів, які б свідчили про те, що оскаржуване ППР прийняте законно, обґрунтовано, добросовісно, пропорційно, з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для його прийняття. Викладені у акті фактичної перевірки порушення ТОВ Компанія Панхім вимог пункту 12 статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду.

Додатковим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 140/2233/19 стягнено за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС на користь ТОВ Компанія Панхім судові витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 грн.

У апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції від 21 жовтня 2019 року ГУ ДПС просило його скасувати та відмовити у задоволенні позову ТОВ Компанія Панхім .

Свої вимоги обґрунтовує тим, що дія Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. Тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що дія вказаного Закону не поширюється на позивача і підстав для задоволення позову ТОВ Компанія Панхім немає.

Позивач ТОВ Компанія Панхім у апеляційній скарзі на додаткове рішення суду першої інстанції від 31 жовтня 2019 року просить його змінити та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 101649,59 грн.

При цьому посилається на те, що на етапі розроблення правової позиції, складання та подання до суду позову, відповіді на відзив та письмових доказів позивач вимушений наводити декілька аргументів на підтримку свої вимог, оскільки не може знати які саме з наведених аргументів візьме до уваги суд під час вирішення спору.

Позовна заява та відповідь на відзив, складені адвокатом Драюком М.С., містять ґрунтовний правовий аналіз із посиланням на судову практику, правові позиції Верховного Суду та рішення Європейського суду з прав людини.

Водночас звертає увагу апеляційного суду на те, що у матеріалах справи № 140/2233/19 відсутні письмові або електронні докази, що стосуються матеріалів справи № 140/2131/19 за позовом ТОВ Новакойл , а отже суд першої інстанції незаконно послався на матеріали іншої справа № 140/2131/19, які стосуються іншого платника податків, за відсутності в матеріалах справи відповідних доказів.

Наголошує на тому, що сума донарахованого грошового зобов`язання свідчить про важливість цієї судової справи для позивача та його кредиторів, зокрема, АТ Райффайзен Банк Аваль .

На думку скаржника, відповідач не подав до суду першої інстанції клопотання про зменшити розмір витрат на правничу допомогу та не обґрунтував який саме розмір витрат на оплату правничої допомоги адвоката є співмірним у цій справі.

Окрім того, суд першої інстанцій, зменшивши розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню, до 7000 грн не обґрунтував того, які саме витрати співмірні з наданим обсягом послуг представником позивача.

ГУ ДПС у своїй апеляційній скарзі на додаткове рішення суду першої інстанції від 31 жовтня 2019 року просить його скасувати.

Такі вимоги обґрунтовує тим, що заявлена ТОВ Компанія Панхім сума на правничу допомогу у розмірі 101649,59 грн є завищеною. Доводи щодо падіння кредитного рейтингу та зупинення співпраці з банками є безпідставними.

Додатково звертає увагу апеляційного суду на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Тому наполягає на відсутності правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ Компанія Панхім на додаткове рішення суду першої інстанції ГУ ДПС просило її відхилити, задовольнивши свою апеляційну скаргу на вказане судове рішення, та у задоволенні вимог заяви позивача відмовити. Такі вимоги обґрунтовує необґрунтованістю та неспівмірністю вимог заявника про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 101649,59 грн. При цьому наводить доводи, аналогічні до тих, що зазначені у його апеляційній скарзі на додаткове рішення суду першої інстанції.

Представник ГУ ДПС у ході апеляційного розгляду підтримав вимоги, викладені у апеляційних скаргах на рішення та додаткове рішення суду першої інстанції у справі. Просив їх скасувати, відмовивши у задоволенні позову ТОВ Компанія Панхім .

Представник ТОВ Компанія Панхім у судовому засіданні апеляційного суду підтримав свою апеляційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції та просив задовольнити викладені у ній вимоги. Одночасно просив залишити без задоволення апеляційній вимоги ГУ ДПС у повному обсязі.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ГУ ДФС у період з 15 травня 2019 року по 24 травня 2019 року провело фактичну перевірку нафтобази ТОВ Компанія Панхім , що знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Рованці, вул. Промислова, 17, за наслідками якої складено акт № 03/124/40-03/42114337 від 24 травня 2019 року.

Під час перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення ТОВ Компанія Панхім порядку обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, що проявилося у непред`явленні журналу обліку надходження нафтопродуктів (за формою № 6-НП) у порушення вимог пункту 12 статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг (далі - Закон № 265/95-ВР), підпунктів 14.4, 14.5 пункту14 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах та організаціях України, затвердженої наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02 вересня 2008 року за № 805/15496 (далі - Інструкція), пункту 1 статті 2, статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік в Україні , статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК).

Загальна вартість паливно-мастильних матеріалів (далі - ПММ), що зберігаються ТОВ Компанія Панхім станом на час проведення інвентаризації (зняття залишків ПММ) 24 травня 2019 року, становила 25 412 398,10 грн.

У відповідності до висновків акту перевірки від 24 травня 2019 року №03/124/40-03/42114337 ГУ ДФС 02 липня 2019 року прийняло оспорюване ППР № 0007391405, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції (штраф) в сумі 50 824 796,20 грн.

ТОВ Компанія Панхім не погодилося із вказаним ППР ГУ ДФС та звернулося до суду з адміністративним позовом у справі, що розглядається.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до матеріалів справи 07 вересня 2018 року між ТОВ Компанія Панхім (Постачальник) та ТОВ НОВАКОЙЛ і ТОВ Нафта Панхім (Покупці) було укладено договори поставки нафтопродуктів № 3/18 та № 4/18 відповідно.

Згідно з видатковими накладними від 20 травня 2019 року ТОВ Компанія Панхім поставило ТОВ НОВАКОЙЛ дизельне пальне Євро5-ВО в кількості 226514 кг на загальну суму з ПДВ 6195157,90 грн, а ТОВ Нафта Панхім - у кількості 277955 кг на загальну суму з ПДВ 7560376 грн.

За наслідками цих господарських операцій позивачем надано контролюючому органу акцизні накладні від 20 травня 2019 року № 149 та № 150, а також складено та зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні на суму поставки № 16 та № 17 від 20 травня 2019 року.

Розрахунки за вказаний товар проведено у безготівковій формі та підтверджено наявними у матеріалах справи банківськими документами.

Окрім того, 02 січня 2019 року між ТОВ Компанія Панхім (Зберігач) та ТОВ НОВАКОЙЛ і ТОВ Нафта Панхім (Поклажодавці) укладено договори зберігання № 1 та № 2, за умовами яких Зберігач зобов`язується зберігати нафтопродукти (Майно), передане йому Поклажодавцями, і повернути це Майно в цілості на умовах, визначених умовами договорів. Майно, що передається Зберігачу, є власністю Поклажодавця і вважається переданим на зберігання з моменту підписання акту приймання-передачі Майна або прихідно-розхідної накладної.

Під час фактичної перевірки контролюючим органом встановлено, що на відповідальному зберіганні ТОВ Компанія Панхім у сталевих вертикальних резервуарах ємністю 400 м 3 за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Рованці, вул. Промислова, 17 знаходиться пальне, що належить позивачу, а також ТОВ НОВАКОЙЛ та ТОВ Нафта Панхім відповідно до договорів зберігання № 1 та № 2 від 02 січня 2019 року.

24 травня 2019 у присутності працівників відповідача було проведено інвентаризацію фактичних залишків пального, результати якої оформлено актами інвентаризації залишків пального за формою № 24-НП та № 30-НП, де відображено фактичні залишки пального, що перебувають на зберіганні у позивача, а саме:

- акт форми 30-НП інвентаризації нафтопродуктів (нафти), які належать ТОВ НОВАКОЙЛ і перебувають на відповідальному зберіганні відповідно до договору від 02 січня 2019 року № 2 у кількості 88181 кг дизельного палива Євро5-ВО;

- акт форми 30-НП інвентаризації нафтопродуктів (нафти), які належать ТОВ Нафта Панхім і перебувають на відповідальному зберіганні відповідно до договору від 02 січня 2019 року № 1 у кількості 170901 кг дизельного палива Євро5-ВО;

- акт форми № 24-НП інвентаризації № 24-05-19/1 від 24 травня 2019 року, відповідно до якого встановлена наявність 1055023 кг дизельного палива Євро5-ВО, 40988 кг бензину А-92, 75130 кг бензину А-95.

При цьому розбіжності між даними бухгалтерського обліку та фактичними даними залишків дизельного палива по актах форми 30-НП не встановлено, а по акту № 24-05-19/1 форми № 24-НП встановлено нестачу 29 кг дизельного палива, 16 кг бензину А-95 та надлишок бензину А-92 - 59 кг.

Таким чином, станом на 24 травня 2019 року на зберіганні у ТОВ Компанія Панхім перебувало належне ТОВ НОВАКОЙЛ дизельне пальне Євро5-ВО в кількості 88181,15 кг та належне ТОВ Нафта Панхім дизельне пальне Євро5-ВО в кількості 170901,82 кг, що підтверджується актами звірки по руху нафтопродуктів на зберіганні на ТОВ Компанія Панхім за період з 15 травня 2019 року по 23 травня 2019 року, а також оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 023 за цей же період.

Залишок нафтопродуктів, які перебувають на відповідальному зберіганні у ТОВ Компанія Панхім та належать ТОВ НОВАКОЙЛ і ТОВ Нафта Панхім , станом на 24 травня 2019 року у кількості 88181 кг та 170901 кг відповідно додатково підтверджено вказаними актами інвентаризації, проведеної у ході фактичної перевірки.

Одночасно було підтверджено також придбання та зберігання ТОВ Компанія Панхім власних нафтопродуктів із подальшою реалізацією оптом даними бухгалтерського обліку, актом приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю, реєстром виданих акцизних накладних тощо.

При цьому факт здійснення позивачем оптової торгівлі нафтопродуктами не заперечувався представником відповідача у ході розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції.

Відповідно до визначення термінів, що міститься у статті 2 Закону № 265/95-ВР :

розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця;

місце проведення розрахунків - місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

Приписами пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР встановлено, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані: вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

Відповідно до статті 20 Закону № 265/95-ВР до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції у тому, що наведені приписи Закону № 265/95-ВР свідчать про те, що його дія поширюється на суб`єктів господарювання, які використовують реєстратори розрахункових операцій при здійсненні таких операцій в готівковій та безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо), а отже відповідальність за порушення вимог Закону № 265/95-ВР покладається саме на таких суб`єктів господарювання.

Відтак, оскільки ТОВ Компанія Панхім здійснює оптову торгівлю нафтопродуктами, не проводить розрахункові операції за місцем реалізації товару із застосуванням реєстратора розрахункових операцій, а здійснює лише безготівкові розрахунки шляхом здійснення банківського переказу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги Закону № 265/95-ВР на позивача не поширюються, що унеможливлює застосування до нього штрафних санкцій на підставі статті 20 вказаного Закону.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Тому апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі Федорченко та Лозенко проти України (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п. 53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом , тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Європейський суду з прав людини визначив, що …адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень .

Отже, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції мав належні правові та фактичні підстави для визнання протиправним і скасування ППР ГУ ДФС від 02 липня 2019 року № 0007391405.

Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу ГУ ДПС на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року у справі слід залишити без задоволення.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції додатковим рішенням від 31 жовтня 2019 року питання стягнення витрат ТОВ Компанія Панхім на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до матеріалів справи 25 жовтня 2019 року ТОВ Компанія Панхім подало суду першої інстанції заяву про винесення додаткового судового рішення у справі № 140/2233/19 щодо стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС витрат на професійну правничу допомогу у сумі 101 649,59 грн.

До заяви на підтвердження своїх вимог позивач надав договір про надання правової допомоги від 15 липня 2019 року з адвокатом Драюком М.С., акт приймання-передачі наданих послуг від 21 жовтня 2019 року, платіжне доручення № 498 від 25 жовтня 2019 року про проведення оплати гонорару адвоката за правничу допомогу у справі № 140/2233/19 у сумі 101 649,59 грн.

Як доказ негативного впливу оспорюваного ППР на ділову репутацію ТОВ Компанія Панхім було також надано баланс (звіт про фінансовий стан) товариства станом на 30 вересня 2019 року, лист за підписом головного менеджера з продажів корпоративного бізнесу Львівської обласної дирекції АТ Райффайзен Банк Аваль від 20 вересня 2019 року № Д5-1-КБ/450 та копію договору овердрафту № 015/Д5-1-КБ/399 від 19 листопада 2018 року.

У письмовому запереченні від 30 жовтня 2019 року № 767/03-20-08-02-07 на заяву ТОВ Компанія Панхім відповідач ГУ ДПС просило суд відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість та неспівмірність вимог позивача із фактичними обставинами справи.

Приписами частини 1 статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою.

Відповідно до частини 2 статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із положеннями пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Питання витрати на професійну правничу допомогу у адміністративному процесі регламентовано приписами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 вказаної статті Кодексу витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як зазначено у частині 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із приписами частини 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За приписами частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Окрім того, приписами частини 1 статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (частина 2 статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, наведені правові норми дають підстави для висновку про те, що учасники справи вправі користуватися правничою допомогою адвоката, витрати на яку належать витрат, пов`язаних з розглядом справи, що несуть сторони. При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, такі судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір таких витрат має бути співмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони і встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Водночас, на переконання апеляційного суду, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що у випадку встановлення завищення розміру гонорару, визначеного стороною та її адвокатом, з урахуванням складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу адвоката.

При наданні оцінки обґрунтованості вимог учасника справи про відшкодування витрат на правничу допомогу суд має дослідити на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг та їх якість, кількість витраченого часу, співмірність складності справи із витраченим адвокатом часом, ціну позову та (або) значенню справи для сторони, а також наявність доказів про факт реальне понесення заявником відповідних витрат.

На підставі приписів статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини та частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд першої інстанції доречно врахував правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України , від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України , від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України , відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Окрім того, відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, що викладена у пункті 269 рішення від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Відтак, незважаючи на те, що розмір гонорару, про відшкодування якого за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС просить ТОВ Компанія Панхім , передбачено у пунктах 3.1.5 та 3.5 договору від 15 липня 2019 року б/н із адвокатом Драюком М.С. і фактично сплачено позивачем на підставі акта приймання-передачі наданих послуг від 21 жовтня 2019 року згідно із платіжним дорученням від 25 жовтня 2019 року № 498, це не свідчить про необхідність безумовного задоволення таких вимог судом.

Апеляційний суд вважає обґрунтованим твердження суду першої інстанції про те, що обсяг наданих адвокатом Драюком М.С. позивачу послуг та використаний ним час, наведений у акті приймання-передачі наданих послуг від 21 жовтня 2019 року, не відповідає складності справи та є завищеними з огляду на те, що позивачем оспорюється одне ППР, яке накладене за наслідками однієї фактичної перевірки контролюючого органу за одне ймовірне порушення вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на відповідача. При цьому фактичні обставини справи визнавалися сторонами та не потребували обґрунтування додатковими доказами, що підлягали витребуванню у сторонніх осіб, а суть публічно-правового спору зводилася до надання правової оцінки оспорюваному ППР.

Заперечуючи можливість використання судом першої інстанції даних системи Діловодство спеціалізованого суду з метою отримання відомостей щодо розгляду у Волинському окружному адміністративному адміністративної справи №140/2131/19, скажником не спростовано відповідних фактичних висновків суду та не наведено у чому полягає протиправність дій суду з урахуванням принципу офіційного з`ясування обставин справи у адміністративному процесі.

Щодо посилань ТОВ Компанія Панхім на погіршення своєї ділової репутації внаслідок винесення оскаржуваного ППР, на переконання апеляційного суду, таке твердження позивача не доведено належними, достатніми та допустимими доказами, які б свідчили про виникнення у контрагентів товариства реальних сумнівів щодо його доброчесності, платоспроможності тощо.

З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що зменшення судом першої інстанції розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС на користь ТОВ Компанія Панхім , до 7000 грн узгоджується із наведеними правовими нормами та встановленими у ході розгляду фактичними обставинами справи, а відтак підстав для зміни чи скасування оскаржуваного сторонами додаткового судового рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року немає.

Підстави для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційні скарги Головного управління ДПС у Волинській області та Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Панхім залишити без задоволення, а рішення від 21 жовтня 2019 року та додаткове рішення від 31 жовтня 2019 року Волинського окружного адміністративного суду у справі № 140/2233/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко Постанова у повному обсязі складена 30 січня 2020 року.