Постанова від 31.07.2007 по справі 31/445(8/289)-06

31/445(8/289)-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

31 липня 2007 р.                                                                                   № 31/445(8/289)-06  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Волковицької Н.О. –головуючогоГоголь Т.Г.,Рогач Л.І.

за участю представників сторін:

позивача

не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином

відповідачаСтригунової Г.І. дов. від 07.10.2005 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "ТБЦ"

на постановувід 22.03.2007 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у справі№ 31/445(8/289)-06 господарського суду Дніпропетровської області

за позовомПриватного підприємства "Брок –Альянс"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "ТБЦ"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю "КронПакСервіс"

простягнення 35270,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Брок –Альянс" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБЦ" за участю третьої особи –Товариства з обмеженою відповідальністю "КронПакСервіс" про стягнення 35270, 48 грн. заборгованості по сплаченій орендній платі.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2006 року позов Приватного підприємства "Брок-Альянс" задоволений.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2007 року рішення суду від 05.12.2006 року залишено без змін.

Рішення та постанова обґрунтовані доведеністю позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТБЦ" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2006 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2207 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Свої доводи заявник обґрунтував порушенням судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статті 42, 43, 82 Господарського процесуального кодексу України та статті 14, 598, 770, 1212 Цивільного кодексу України. Крім того, скаржник вважає, що рішення та постанова у справі не відповідають пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 "Про судове рішення".

Заслухавши суддю –доповідача та присутнього в судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів, які були сплачені позивачем як передплата за користуванням приміщенням за період червень –вересень 2005 року.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи 01.06.2004 року між сторонами у справі був укладений договір суборенди будівель та споруд, відповідно до якого відповідач (орендодавець) передав, а позивач (орендар) прийняв у тимчасове володіння і користування комплекс будівель і споруд.

На момент укладення договору суборенди власником майна було ТОВ "Керн".

01.09.2004 року сторонами у справі було підписано доповнення №1 до договору суборенди, згідно з яким сторони збільшили кількість майна, яке передається у суборенду. Строк договору суборенди був встановлений у один рік з можливістю "автоматичного" продовження строку договору на наступний рік у випадку, якщо жодна із стороні на протязі 1 місяця до закінчення строку дії договору не заявить про намір його розірвати.

27.12.2004 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТБЦ" набуло право власності на передане в орендне користування нерухоме майно, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно та витягом з реєстру від 27.12.2004 року.

Судами встановлено, що позивачем у якості попередньої оплати за оренду приміщень по вул. Клайпедська, 2-а у м. Кривому Розі Дніпропетровської області за період червень-вересень 2005 року у травні 2005 року було сплачено 86400,00 грн. із розрахунку 21600,00 грн. за місяць згідно умов договору в частині встановленої договором орендної плати.

27.07.2005 року між відповідачем і третьою особою було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за яким відповідач продав, а третя особа придбала комплекс будівель і споруд по вул. Клайпедська, 2-а у м. Кривому Розі.

11.08.2005 року між третьою особою, як власником майна і позивачем було укладено договір оренди №11/1-ДА/1 на майно, яке є предметом договору оренди від 01.06.2004 року, укладеним між сторонами по справі. Строк оренди був встановлений до 31.08.2005 року (пункт 4.1 договору). У цей же день між сторонами був складений акт приймання-передачі, відповідно до якого третя особа передала, а позивач прийняв в орендне користування майно за договором.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили із того, що сплачені позивачем наперед кошти за користування приміщенням повинні бути в силу вимог статті 1212 Цивільного кодексу України повернуті позивачу, оскільки підстава, за якою були набуті ці кошти згодом відпала, а сам відповідач не надав доказів укладення нового договору з позивачем після відчуження майна, переданого в оренду.

Проте, колегія суддів не може погодитися із такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, у відповідності зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

          В матеріалах справи міститься договір купівлі –продажу від 26.07.2005 року, укладений між ТОВ "ТБЦ" та ТОВ "КронПакСервіс", в якому поіменований комплекс будівель та споруд, що передаються за договором: майстерня технічного обслуговування землерийної техніки літ.А; побутові приміщення землерийної ділянки літ.Б, загальною площею 343,1 кв.м.; будка контрольно-пропускна літ. В; боксовий гараж на 10 автомобілей літ. Г; котельня літ.Д, загальною площею 74,20 кв.м.; транспортна підстанція літ.3;  критий гараж з бойлерною літ.Е-2, Е: загальна площа літ.Е-2 складає 391,3 кв.м. розмір літ.Е- 36,80 х 40,40 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Кривий Ріг, вулиця Клайпедська, будинок під номером 2 "а" (два "а").

Цей комплекс належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Криворізької міської ради 27.12.2004 року згідно рішення за  № 707 від 08.12.2004 року, зареєстрованого у Криворізькому інвентарбюро за № ЮН-616-4456.

Як вбачається з рішення господарського суду та постанови апеляційної інстанції суди не досліджували ні договір, на підставі якого пред'явлено позов, ні розрахунки сторін, ні яке приміщення надавалося в оренду за договором, ні права сторін щодо цього майна, ні інші обставини, які мають значення для розгляду цього спору по суті та містяться в матеріалах справи.

Так, згідно договору суборенди від 01.06.04 року із доповненнями до нього від 01.09.2004 року в суборенду була передана майстерня технічного обслуговування землерийної техніки, огороджена відкрита площадка, боксовий гараж на 10 автомобілів та огороджена відкрита площадка, що примикає до боксових гаражів, але в договорі купівлі продажу від 26.07.2005 року огороджені площадки не значаться.

Одночасно в матеріалах справи знаходиться договір оренди № 26/7-Да/1 від 26.07.2005 року між ТОВ "КронПакСервіс" та ТОВ "ТБЦ" з доповненнями від 27.07.2005 року (а.с. 88-95), згідно з якими відповідач прийняв від ТОВ "КронПакСервіс" в оренду майстерню технічного обслуговування землерийної техніки, огороджену відкриту площадку, боксовий гараж на 10 автомобілів та огороджену відкриту площадку, що примикає до боксових гаражів.

Метою договору оренди визначена наступна передача в суборенду.

Зазначені докази залишились поза увагою судів.

Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що зобов'язання сторін за договором суборенди від 01.06.2004 року №16 припинилися 27.07.2005 року у зв'язку із продажем комплексу будівель і споруд третій особі керуючись статтями 598, частиною 1 статті 770 Цивільного кодексу України.

Так, статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статею 770 вказаного Кодексу визначено, що у разі зміни власника речі, переданої у найом, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. Сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.

Незважаючи на це, суди не навели жодного доводу, з якого вони не приймають до уваги зауваження відповідача стосовно того, що договором суборенди від 01.06.2004 року №16 сторони не встановили таку умову, як припинення зобов'язань за договором найму у разі відчуження комплексу будівель і споруд.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 "Про судове рішення" мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Неповне з'ясування всіх обставин справи, які  мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2006 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2007 року у справі № 31/445(8/289)-06 господарського суду Дніпропетровської області скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБЦ" задовольнити частково.

Головуючий суддя                                                  Н. Волковицька

С у д д і          Т. Гоголь

Л. Рогач