Постанова

від 21.01.2020 по справі 609/341/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 609/341/19Головуючий у 1-й інстанції Ковтунович О.В. Провадження № 22-ц/817/45/20 Доповідач - Сташків Б.І. Категорія - 301030300

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2020 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Сташків Б.І.

суддів - Костів О. З., Хома М. В.,

за участю секретаря - Сович Н.А.

та представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу № 609/341/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2019 року, ухваленого суддею Ковтуновичем О.В, повне рішення складено 12 вересня 2019 року та на додаткове рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 05 грудня 2019 року, ухваленого суддею Ковтунович О.В., повний текст рішення складено 05 грудня 2019 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Шумська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору про визнання права власності на спадкове майно,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Шумська державна нотаріальна контора з вимогою про визнання права власності на спадкове майно, що залишилося після смерті матері - ОСОБА_5 .

В обґрунтуванні позовних вимог вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_5 , після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно, у тому числі на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Після своєї смерті померла заповіту не залишила. Позивач вказувала, що зверталася у нотаріальну контору по питанню успадкування зазначеного майна, однак їй було відмовлено, оскільки не пред`явлено правовстановлювального документа. Окрім того зазначала, що 25 вересня 2012 року державним нотаріусом по реєстру № 800 посвідчено договір про поділ спадкового майна між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , згідно якого даний житловий будинок переходить на праві власності ОСОБА_4 . Також позивач вказувала, що відповідачі не повідомили нотаріуса про наявність у спадкодавця - спадкоємця за законом першої черги, внаслідок чого вона не була закликана до отримання належної частки у спадковому майні.

На підставі викладеного, позивач просила позов задовольнити. Визнати недійсним договір про поділ спадкового майна, укладений 25 вересня 2012 року між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та визнати за нею, як спадкоємцем першої черги спадкування за законом, право власності на 1/2 частину житлового будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1 , після смерті матері.

Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Шумська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору про визнання права власності на спадкове майно - відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду від ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 поступила апеляційна скарга, в якій сторона позивача просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не врахування усіх обставин справи.

Зокрема вказує, що підставою звернення позивача до суду стала відмова нотаріуса Шумської державної нотаріальної контори у видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 на житловий будинок АДРЕСА_1 через відсутність оригіналу правовстановлювального документу про належність цього майна спадкодавцеві. В зв`язку з цим позивачка позбавлена можливості реалізувати свої спадкові права після смерті матері у передбачений Законом спосіб.

Також зазначає, що з з листа-роз`яснення державного нотаріуса вбачається, що 25 вересня 2012 року Шумською державною нотаріальною конторою по реєстру №800 посвідчено договір про поділ спадкового майна між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , згідно якого даний житловий будинок переходить на праві власності ОСОБА_4 . Вказує, що названі спадкоємці не повідомили нотаріуса про наявність у спадкодавця ще одного спадкоємця за законом першої черги - ОСОБА_2 , внаслідок чого остання не була закликана до отримання належної частки у спадковому майні.

Скаржник вказує, що наявність такого договору суперечить вимогам закону, також унеможливлює успадкування ОСОБА_2 належної їй частки в житловому будинку після смерті своєї матері ОСОБА_5 , в зв`язку з чим однією з позовних вимог позивача було визнання недійсним зазначеного договору про поділ спадкового майна.

Окрім того, вказує що свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1 жодному із спадкоємців ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) Шумською державною нотаріальною конторою не видавалося, такий документ відсутній, тому вважає, що підстави для звернення до суду з вимогами про внесення змін до неіснуючого свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначене майно відсутні.

Також зазначає, що оскаржуваним рішенням суду зроблено помилкові висновки, що позивачу відмовлено у визнанні права власності на спадкове майно, при цьому залишено поза увагою позовні вимоги ОСОБА_2 щодо визнання недійсним договору про поділ спадкового майна ОСОБА_5 , укладеного 25.09.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , згідно якого даний житловий будинок переходить на праві власності ОСОБА_4 .

Додатковим рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 05 грудня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 ОСОБА_4 , третьої особи: Шумської державної нотаріальної контори в частині вимог про визнання недійсним договору про поділ спадкового майна, укладеного 25 вересня 2012 року між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - відмовлено.

16 грудня 2019 року на дане додаткове рішення від ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 поступила апеляційна скарга в якій апелянт просить додаткове рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 05 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір про поділ спадкового майна, укладеного 25 вересня 2012 року між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

У доводах апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що спадщину після смерті ОСОБА_5 ОСОБА_2 прийняла згідно рішення Шумського районного суду від 17 вересня 2018 року (справа №609/1738/17) при визначенні додаткового строку для прийняття спадщини як спадкоємець першої черги за законом згідно ст.1261 ЦК України, яка має такі ж спадкові права як ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що теж є спадкоємцями за законом тієї ж черги, а тому вважає безпідставними твердження суду у рішенні про те, що позивачу необхідно було звертатися до суду з позовними вимогами про визнання недійсним спадкового договору через те, що позивачка, ніби-то має ще право на обов`язкову частку у спадковому майні згідно ст..124 ЦК України, і не ставить питання про визнання недійсним спадкового договорі саме з цих підстав .

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав подані апеляційні скарги на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2019 року та на додаткове рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 05 грудня 2019 року, зіславшись на доводи викладені в апеляційних скаргах.

Інші учасники судового процесу у судове засідання не з`явилися, однак про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином через оголошення на офіційному сайті Судової влади України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг та пред`явлених у суді першої інстанції вимог, обговоривши доводи апеляційних скарг , колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції посилався на те, що договір про поділ спадкового майна було укладено сторонами і нотаріально посвідчено з дотриманням вимог діючого законодавства, позивач невірно вибрав спосіб захисту своїх прав та інтересів, не звернувся до суду з вимогами про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, якщо спадкоємці, які прийняли спадщину не дають згоду на внесення нотаріусом за місцем відкриття спадщини цих змін, а також пропустив в наданий судом додатковий строк прийняття спадкового майна за законом.

З такими висновку суду першої інстанції погоджується і колегія апеляційного суду, оскільки вони доводяться зібраними доказами і відповідають вимогам закону.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Статті 15, 16 Цивільного кодексу України та стаття 4 ЦПК України закріплюють право кожної особи на звернення до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд апеляційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції та додаткове рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною другою статті 1220 ЦК України встановлено, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

У відповідності до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому в силу статті 79 цього кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. А в порядку статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно до статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї".

В суді першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки- ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть cерії НОМЕР_1 від 15 лютого 2012 року, яке видане відділом ЗАКСУ адміністрації міста Нягані Ханти-Мансійського автономного округу - Югри Тюменської області (а.с.16).

Після її смерті відкрилася спадщина за законом на належне їй майно, у тому числі на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 та земельні ділянки цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0, 2500 га. та для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею:0,4121 га.;0,98 га;0,12 га; 0,81 га; 0,22 га (а.с.21).

Спадкоємцями першої черги, крім позивачки є її брат ОСОБА_3 та сестра ОСОБА_4 .

Із довідки про технічні показники об`єкта нерухомого майна №270 виданої 14 листопада 2018 року КП Шумське БТІ вбачається, що житловий будинок з господарськими будівлями, який знаходиться АДРЕСА_1 , зареєстрований за померлою ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про право власності видане на підставі рішення виконкому Рохманівської сільської ради №47 від 18 листопада 2009р.(а.с.13).

Згідно досліджених матеріалів справи суд встановив, що померла ОСОБА_5 була матір`ю позивача ОСОБА_2 , що підтверджується рішенням Новомосковського районного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2018 року(а.с.19).

Судом встановлено, що рішенням Шумського районного суду від 17 вересня 2018 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про продовження строку на прийняття спадщини і визначено їй додатковий строк для подання нею заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла14 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спадкоємець, який прийняв спадщину в наданий судом додатковий строк, має право звернутися до суду з вимогами про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, якщо спадкоємці, які прийняли спадщину, не дають згоду на внесення нотаріусом за місцем відкриття спадщини цих змін. На підставі рішення суду нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

При розгляді даної категорії справ, суди повинні мати на увазі, що спадкоємці, які прийняли спадщину, у тому числі й ті, що вважаються такими, які прийняли спадщину (ч. 2 та 3 ст. 1268 ЦК), мають право на укладання договору про поділ спадщини і що даний спір регулюється спеціальними нормами у відношенні спадкування за законом і надає їм додаткові права при поділі спадщини.

Метою договору про поділ спадщини між спадкоємцями є припинення спільної часткової власності на спадкову масу шляхом розподілу її складових елементів (речей, прав) між спадкоємцями. Як зазначалося, учасниками договору можуть бути спадкоємці, які прийняли спадщину у встановленому законом порядку.

Інші спадкоємці, зокрема ті, які не прийняли спадщину і пропустили строк для її прийняття, можуть бути стороною у такому договорі після того, як за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, подали заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ч. 2 ст. 1272 ЦК).

Інформаційним листом від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» Вищій Спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ також підтвердив право спадкоємців врегулювати свої правовідносини шляхом укладення договорів про поділ спадкового майна при відсутності між ними спору за спеціальними нормами щодо поділу спадкового майна (ст. ст. 1278,1279 ЦКУ) і це також узгоджується зі ст. 6, 627 ЦК України.

Статтею 6 ЦК України надається право сторонам укладати договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає його загальним засадам або відступати від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У договорі про поділ спадкового майна спадкоємці мають право визначити яке майно переходить у власність кожному спадкоємцю, визначити конкретні речі, права та обов`язки, грошову компенсацію тому із спадкоємцю, частка якого при поділі майна зменшується.

Договором про поділ спадщини сторони погоджують розподіл самого майна, проте право власності на майно оформляються свідоцтвом про право на спадщину, яке видається нотаріусом з урахуванням домовленостей сторін про розподіл спадкового майна.

Відповідно до пункту 230 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004, поділ спадкового майна провадиться за згодою спадкоємців, які прийняли спадщину. У разі недосягнення згоди, поділ провадиться у судовому порядку відповідно до часток, належних кожному із спадкоємців за законом або за заповітом.

Отже, спадкоємці, які прийняли спадщину, вправі за взаємною згодою здійснити поділ спадкового майна, який провадиться відповідно до часток, належних кожному із спадкоємців. Поділ спадкового майна оформляється договором спадкоємців. У договорі про поділ спадкового майна визначаються реальні частки спадкоємців у спадковому майні. Оскільки, відповідно до статті 1278 Цивільного кодексу України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, то, відповідно поділу підлягає рівноцінне майно. Тому поділ допускається лише тоді, коли визначилося коло спадкоємців, які реалізували право на прийняття спадщини.

Таким чином, в ході розподілу спадщини між спадкоємцями нотаріус, з урахуванням визначених часток спадкоємців у спадковому майні, за взаємною згодою спадкоємців може здійснити розподіл спадкового майна між спадкоємцями, встановивши весь склад спадкового майна та вартість для його рівноцінного розподілу.

Тобто договір про поділ спадщини укладається до моменту видачі свідоцтва про право на спадщину, але після спливу шестимісячного строку з моменту її відкриття та визначення складу спадкоємців, що закликаються до спадкування та належним чином її прийняли, а також складу спадкової маси, що підлягає поділу.

Після посвідчення договору кожний зі спадкоємців -учасник договору може, а в передбачених законодавством випадках зобов`язаний звернутися до нотаріуса і одержати свідоцтва про право на спадщину на конкретні виділені йому об`єкти спадщини згідно посвідченого договору про поділ спадкового майна (ст.ст.1296, 1299 ЦК України). На підставі цього договору нотаріус видає свідоцтво про право на спадщину. Після видачі такого свідоцтва нотаріус реєструє право власності на те майно, яке забажав отримати у власність кожен спадкоємець.

Із листа Шумської державної нотаріальної контори від 19 лютого 2019 р. № 32/02-14 вбачається, що 13 серпня 2012 року Шумською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу за №78/2012 на підставі заяви ОСОБА_4 про прийняття нею спадщини після смерті матері ОСОБА_5 (а.с.21),а 25 вересня 2012 року ОСОБА_3 подав заяву в нотаріальну контору про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 (а.с.21).

25 вересня 2012 року по реєстру №800 Шумською державною нотаріальною конторою був посвідчений договір про поділ спадкового майна, між спадкоємцями першої черги ОСОБА_3 та його сестрою ОСОБА_4 , згідно якого ОСОБА_4 переходить на право власності:

-житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 ;

-земельна ділянка розміром 0,2500 га кадастровий номер 6125886700:02:001:0249, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 ;

-земельна ділянка розміром 0,4121 га кадастровий номер 6125886700:02:001:0250, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться по АДРЕСА_1 :

Синові померлої ОСОБА_3 переходить на право власності:

-земельна ділянка розміром 0,98 га кадастровий номер 6125886700:01:001:0742, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Рохманівської сільської ради Шумського району Тернопільської області;

-земельна ділянка розміром 0,12 га кадастровий номер 6125886700:01:001:1576, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Рохманівської сільської ради Шумського району Тернопільської області;

-земельна ділянка розміром 0,81 га кадастровий номер 6125886700:01:001:0617, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Рохманівської сільської ради Шумського району Тернопільської області;

-земельна ділянка розміром 0,22 га кадастровий номер 6125886700:01:001:1618, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Рохманівської сільської ради Шумського району Тернопільської області;

23 серпня 2017 року на підставі вищестоящого договору про поділ спадкового майна синові померлої ОСОБА_3 Шумською державною нотаріальною конторою було видане свідоцтво про право на спадщину на земельні ділянки після смерті матері ОСОБА_5 площею0,98 га кадастровий номер 6125886700:01:001:0742, 0,12 га кадастровий номер 6125886700:01:001:1576, 0,81 га кадастровий номер 6125886700:01:001:0617, 0,22 га кадастровий номер 6125886700:01:001:1618, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.(а.с.21).

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Відмовляючи у визнанні недійсним договору про поділ спадкового майна, суд першої інстанції, правомірно виходив з того, що оспорюваний договір було укладено сторонами і нотаріально посвідчено з дотриманням вимог діючого законодавства, оскільки сторони прийняли спадщину у встановленому законом порядку, добровільно за цим письмовим договором визначили належні їм частки у спадщині, а позивачка під час укладення оспорюваного договору не зверталася в нотаріальну контору про прийняття спадкового майна, а тому підстав для визнання даного договору недійсним немає. Проте укладення спадкового договору, не позбавляє позивача звернутися до суду з позовними вимогами про внесення зміни до свідоцтва про право на спадщину і проведення його перерозподілу.

Цивільним законодавством передбачено ряд спеціальних норм які стосуються розподілу спадкової маси. Якщо після проведення поділу спадщину прийняли інші спадкоємці на підставі частин другої і третьої статті 1272 ЦК України, розмір часток у спадковому майні може бути змінений в порядку статті 1267 ЦК України або вона підлягає перерозподілу між усіма спадкоємцями в порядку статті 1280 ЦК України та внесенням змін до свідоцтва про право на спадщину передбаченого статтею 1300 ЦК України. Дані норми є спеціальними у відношенні спадкоємців за законом і надає їм додаткові права при поділі спадщини.

Так, згідно статті 1267 Цивільного кодексу України спадкоємці, за угодою між собою можуть змінити розмір частки у спадщині кожного з них. Якщо спадщина складається з рухомого майна, зміна розміру частки в спадщині може відбуватись за усною угодою між спадкоємцями, відносно спадщини у вигляді нерухомого майна, транспортних засобів, цінних паперів, часток у статутних капіталах господарських товариств, тощо законодавством передбачено обов`язковість письмового укладення даної угоди та її нотаріального посвідчення. Крім того стаття 1278 Цивільного кодексу України передбачає право кожного із спадкоємців на виділ його частки спадщини в натурі.

Згідно з підпунктом 4.8. пункту 4. глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, частки у спадщині кожного із спадкоємців є рівними. Спадкоємці можуть за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, або за нотаріально посвідченим договором, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, змінити розмір частки у спадщині когось із них. Аналіз вищезазначених положень закону свідчить про те, що частки у спадщині кожного зі спадкоємців за законом є рівними, крім того моменту, коли спадкоємці за письмовою угодою (договором), посвідченою нотаріусом, не змінили розмір часток у спадщині когось із них. Така позиція узгоджується з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду№287/188/17-ц від 19.12.2018р).

Частиною першою статті 1280 ЦК України встановлено якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.

Перерозподіл стосується спадщини, яка вже розподілена між спадкоємцями в натурі, тобто коли спадкові відносини припинилися.

При розподілі такої спадщини необхідно застосовувати норми, що регулюють відповідні правовідносини спільної часткової власності передбачені пунктом 24 постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 рроку № 7 Про судову практику у справах про спадкування .

Із довідки Шумської державної нотаріальної контори від 19 лютого 2019 року за №32/02014 вбачається, що 23 серпня2017 року на підставі договору про поділ спадкового майна ОСОБА_3 Шумською державною нотаріальною конторою було видано свідоцтво про право на спадщину на земельні ділянки після смерті ОСОБА_5 та одночасно реєстрацію права власності на шість участків земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно(а.с.21). Дані обставини свідчать про те, що один із спадкоємців оформив право власності на спадкове майно, що дає підстави необхідності звертатися з позовом про внесення змін у свідоцтво про право власності. Щодо видачі свідоцтва на право власності на житловий будинок і двох земельних ділянок виділених ОСОБА_4 згідно договору про поділ спадкового майна посвідченого Шумською державною нотаріальною конторою 25 вересня 2012 року по реєстру №800 то в матеріалах справи відсутні такі відомості і таких доказів сторони не представили.

Таким чином, вимагати перерозподілу може спадкоємець, який прийняв спадщину після закінчення строку для її прийняття або має право на перерозподіл з інших підстав. Вимога про перерозподіл спадщини адресується спадкоємцям, які прийняли спадщину і розподілили її між собою. Спадкоємці вважаються такими, що прийняли спадщину коли оформили свої спадкові права, або хоча його частину і отримали свідоцтв про право на спадщину .

Порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину передбачено статтею 1300 ЦК України.

Так, за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.

На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину.

У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Отже, застосування цього правила є можливим у випадку, коли після видачі свідоцтв про право на спадщину з`являться інші спадкоємці.

У разі настання підстав для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину законом не обумовлюється, що зміни до нього повинні вноситись внаслідок визнання попереднього свідоцтва недійсним.

У такому випадку нотаріус повинен вилучити у спадкоємців раніше видані свідоцтва та замість них видати нові, з актуальною інформацією.

За таких обставин, передбачений статтею 1300 ЦК України порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину є самостійним способом захисту прав спадкоємців.

Такі висновки узгоджуються постановами Верховного Суду у постановах від 13 листопада 2019 року у справі за № 758/5329/15 та від14 серпня 2019 року у справі за №161/9023/18.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, у постановах Верховного суду від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц ; від 28 серпня 2019 року у справі за №487/2496/16-ц).

Таким чином, вимоги про визнання спадкового договору недійсним та визнання права власності на частину спадкового майна, не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Такий спосіб захисту, враховуючи положення статті 16 ЦК України, є неналежним.

В позовній заяві ОСОБА_2 просить визнати недійсним договір про поділ спадкового майна укладеного 25 вересня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 посилаючись на відмову нотаріальної контори у звязку з відсутністю оригіналів правоустановлюючих документів.

Однак, у відповіді про відмову у видачі свідоцтва на право власності ОСОБА_2 , Шумська державна нотаріальна контора послалася на те, 23 серпня 2017 року на підставі договору про поділ спадкового майна синові померлої ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину на земельні ділянки після смерті ОСОБА_5 . З одночасною реєстрацією права власності на земельні ділянки в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за спадкоємцем. Одночасно посилаючись на вимоги статті 1300 ЦК України, нотаріус розяснив право спадкоємця, який прийняв спадщину в наданий судом додатковий строк звернутися до суду з вимогами про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, якщо спадкоємці, які прийняли спадщину, не дають згоду на внесення нотаріусом за місцем відкриття спадщини цих змін. На підставі рішення суду нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В матеріалах справи відсутні докази того, що спадкоємці ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не дають згоди на внесення нотаріусом змін до свідоцтва на право про спадщину, та в цілому в договір про поділ спадкового майна укладеного 25 вересня 2012 року. Як вбачається із змісту заяв, відповідач ОСОБА_3 погоджується на перерозподіл спадкового майна і в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка ОСОБА_4 відмовляється від такого перерозподілу, оскільки в жодному судовому засіданні вона не приймала участі. ОСОБА_4 , як спадкоємець по справі, не була притягнута у справі за позовом про продовження строку на прийняття спадщини і її думка про внесення змін щодо поділу спадкового майна не вияснювалася, що не позбавляє право сторін врегулювати даний спір у позасудовому порядку.

Відповідач ОСОБА_3 , подав заяву, в якій він визнає позов в частині визнання за позивачем право власності на 1/2 частину житлового будинку, АДРЕСА_1 , однак не зазначає своєї згоди щодо розподілу між спадкоємцями шести участків земельних ділянок, чотири з яких йому передані у приватну власність на підставі договору про поділ спадкового майна від 23 серпня 2017 року.

Позовні вимоги позивачки фактично зводяться щодо перерозподілу спадкового майна між позивачкою ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , без участі спадкоємця ОСОБА_4 , яка в установленому порядку звернулася в нотаріальну контору про прийняття спадкового майна , що є порушенням принципу «пропорційності» .

Так, принцип пропорційності тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності , натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності (рішення Європейського суду з прав людини від 13 лютого 2003 року у справі Реквеньї проти України від 29 червня 2004 року у справі Жовнер проти України ).

Судом встановлено, що в коло спадкової маси входить декількох нерухомих об`єктів, які є спільною частковою власністю сторін спору, а частки обох сторін у спільній власності є рівними і жоден із спірних об`єктів нерухомості окремо не може бути поділений в натурі. Судова колегія вважає, що визнання відповідачем ОСОБА_3 позову, порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суперечить закону, а тому не може бути взята до уваги. Така позиція узгоджується з постановами Верховного Суду від 18 лютого 2019 року у справі за №№382/2101/16-ц та від 06 червня 2019 року у справі за №530/1682/15-ц .

Посилання на те, що спадкоємці ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під час посвідчення договору про поділ спадкового майна, згідно якого житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 переходить на праві власності - дочці померлої ОСОБА_4 , а земельні ділянки синові померлої ОСОБА_3 , не повідомили нотаріуса про наявність у спадкодавця іншого спадкоємця за законом першої черги, внаслідок чого позивачка не була закликана до отримання належної частки у спадковому майні, є безпідставними, оскільки такі вимоги стосуються правовідносин де спадкодавець складає заповіт, якщо сторони та нотаріус за даними Спадкового реєстру встановили наявність заповіту і не вчинили усіх необхідних дій для повідомлення позивача про відкриття спадщини то такі обставини могли бути підставою поважності пропуску строку позивачем строку прийняття спадщини.

Така позиція узгоджується з постановами Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі за №694/1179/17; у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року № 565/1145/17.

Позивачка знала про день смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак у встановлений законом строк не зверталася до нотаріальної контори про прийняття спадщини. В судовому засіданні встановлено, що рішенням Шумського районного суду від 17 вересня 2018 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про продовження строку на прийняття спадщини і визначено їй додатковий строк для подання нею заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті матері ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном в три місяці з моменту набрання законної сили рішенням суду, без належного мотиву поважності пропущеного строку. Рішення суду набрало законної сили 17 жовтня 2018 року.

На підставі рішення суду про визначення додаткового строку для прийняття спадщини спадкоємець повинен у визначений судом строк звернутися до нотаріальної контори та подати відповідну заяву, після чого він буде вважатися таким, що прийняв спадщину. Повторне визначення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини одним і тим же спадкоємцем законодавством не передбачено.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачка ОСОБА_2 звернулася до Шумської нотаріальної контори із заявою про видачу на її імя свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 12 лютого 2019 року, тобто з порушенням трьох місячного строку подання заяви про прийняття спадщини.

За таких обставин, судова колегія вважає, що у позивача відсутні і правові підстави для визнання за ним права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , оскільки ОСОБА_2 пропустила встановлений судом і додатковий строк для прийняття спадщини, а спадкоємець, який не прийняв спадщину, не має права вимагати її перерозподілу. Відповідно, якщо суд установить, що позивач не прийняв спадщину, він постановляє рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Судові рішення першої інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Докази та обставини, на які посилається заявник у апеляційних скаргах, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні були дотримані норми матеріального та процесуального права, а доводи, наведені в апеляційних скаргах фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду та їх оцінкою.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі Кузнєцов та інші проти Російської Федерації зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України , Проніна проти України і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень ( Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року).

Згідно з частиною першою статті 374, статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні підстави для його скасування.

Суд першої інстанції, правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не наведено законних підстав для визнання недійсним договору про поділ спадкового майна та визнання права власності на частину спадкового майна.

Враховуючи наведені обставини, апеляційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2019 року та додаткове рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 05 грудня 2019 року - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2019 року та додаткове рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 05 грудня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного тексту постанови - 27 січня 2020 року.

Головуючий: Сташків Б.І.

Костів О.З.

Судді: Хома М.В.