Рішення

від 30.01.2020 по справі 120/3841/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

30 січня 2020 р. Справа № 120/3841/19-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 , третьої особи без самостійних на предмет спору на стороні позивача фермерського господарства "Лілія"

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

про: визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) орієнтовною площею 2,189 га для передачі безоплатно у власність, як члену фермерського господарства "Лілія". Однак, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області у відмовило у наданні дозволу.

Заперечуючи вимоги позивача, представником відповідача надано відзив на позовну заяву, із змісту якого слідує, що відповідно до ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Відповідно до державного акту на право постійного користування землею, виданого Жмеринською районною радою, громадянину ОСОБА_2 надано в постійне користування земельну ділянку площею 19,70 га на території Станіславчицької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, а тому у відповідності до ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" бажана земельна ділянка не може відноситись до земель фермерського господарства, оскільки використовується не фермерським господарством, а громадянином.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що в червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) орієнтовною площею 2,189 га для передачі безоплатно у власність, як члену фермерського господарства "Лілія", із земельної ділянки, що використовується цим господарством відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ВН № 016000, виданого Жмеринською районною радою Вінницької області 14.01.2002 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 53-77, загальною площею 19,70 га, кадастровий номер 0521085800:03:002:0118.

Листом № А-8335/0-1958/0/95-19 від 04.06.2019 року Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Відмову мотивовано тим, що бажана земельна ділянка не може відноситись до земель фермерського господарства, оскільки використовується на умовах користування не фермерським господарством, а громадянином.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у ч. 1 ст. 19 ЗК України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Крім того, ч. 2 ст. 31 ЗК України визначено, що громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) із земель державної власності сільськогосподарського призначення.

Згідно зі ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями ст. 118 ЗК України. Зокрема, ч. 6 цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою мотивована тим, що земля, за рахунок якої позивач бажає отримати земельну ділянку у власність в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства, належить громадянину, а не фермерському господарству.

Водночас суд наголошує, що вичерпний перелік випадків, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено у ч. 7 ст. 118 ЗК України, і підстави, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачу, до них не належать.

Відтак, суд констатує про протиправність відмови відповідача, викладеної у формі листа за № А-8335/0-1958/0/95-19 від 04.06.2019 року, у не наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Крім того, відповідно до ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися з:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Статтею 1 Закону України "Про фермерське господарство" вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство").

З комплексного аналізу вимог ст. 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" можна зробити висновок, що після набуття права власності або користування земельною ділянкою фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалася.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.03.2018 року у справі № 348/992/16, від 20.06.2018 року у справі № 317/2520/15 та від 12.12.2018 року № 388/1103/16.

У даній справі ОСОБА_1 , як фізична особа, звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Фермерське господарство "Лілія" створив Усатий М.П., що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань та якому надано у постійне користування земельну ділянку.

ОСОБА_2 , як голова фермерського господарства "Лілія", якому передана у постійне користування земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства.

З огляду на викладене, суд приходить висновку, що у відносинах постійного користування земельною ділянкою, наданою засновнику фермерського господарства, відбувається фактична зміна користувача і обов`язки землекористувача переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.

Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 року у справі № 615/2197/15.

Крім того, надаючи оцінку формі рішення уповноваженого органу слід зазначити, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 року за №1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Згідно з п. 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15.10.2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому, п. 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

В межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідним клопотанням, за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній направив позивачу відповідь у формі листа.

Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Отже, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій", без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, протиправної бездіяльності стосовно розгляду клопотання позивача.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду № 811/2516/17 від 19.12.2019 року.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідач повинен прийняти відповідне управлінське рішення у формі наказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ), третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача фермерського господарства "Лілія" (вул. с. Станіславчик, Жмеринський район, Вінницька область, ЄДРПОУ 31713342), до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, ЄДРПОУ 39767547) визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії, задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства із земель фермерського господарства "Лілія" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства орієнтовною площею 2,189 га на території Станіславчицької сільської ради Жмеринського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності), викладеної у листі № А-8335/0-1958/0/95-19 від 04.06.2019 року.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства із земель фермерського господарства "Лілія" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства орієнтовною площею 2,189 га на території Станіславчицької сільської ради Жмеринського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності), та за результатами його розгляду прийняти рішення у формі наказу з урахуванням висновків суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до адміністративного суду судовий збір в розмірі 1536,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович