Рішення

від 30.01.2020 по справі 320/2999/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2020 року № 320/2999/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лісниківської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області про визнання протиправним рішення та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовом до Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (08172, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Лісники, пров. Шкільний, 22), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення двадцять восьмої позачергової сесії сьомого скликання Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 25.01.2019 № 406 в частині відмови у наданні позивачеві дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) розміром 0,25 гектара, що знаходиться на території села Лісники Києво-Святошинського району Київської області;

- зобов`язати Лісниківську сільську раду Києво - Святошинського району Київської області надати позивачеві дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) розміром 0,25 гектара на території села Лісники Києво-Святошинського району Київської області згідно поданого клопотання від 29 грудня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29 грудня 2018 року він відповідно статей 81,116,118,121,122 Земельного кодексу України звернувся до Лісниківської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області з заявою - клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтованим розміром 0,25 гектара, що знаходиться на території села Лісники, Києво-Святошинського району Київської області. Позивачем до клопотання були надані графічні матеріали на яких зазначене місце розташування земельної ділянки.

Рішенням двадцять восьмої позачергової сесії сьомого скликання від 25 січня 2019 року № 406 відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв`язку з тим, що відповідно до поданих документів вказана на графічних матеріалах земельна ділянка частково або повністю перебуває в приватній власності. Позивач не погоджується з такими висновками відповідача та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою суду від 08 липня 2019 року було відкрито спрощене позовне провадження по справі без виклику сторін та проведення судового засідання і запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву, а у разі його не подання у встановлений судом строк, справа буде вирішена за наявними матеріалами.

Копію вказаної ухвали суду надіслано відповідачу за адресою: провулок Шкільний, будинок 22, село Лісники, Києво-Святошинський район, Київська область, 08172.

Відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження в адміністративній справі №320/2999/19, про що свідчить рекомендоване повідомлення (трек-номер 01133 30492626) з відміткою про вручення 16 липня 2019 року яке міститься в матеріалах справи.

Відповідач правом, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України на подання відзиву на позов не скористався.

У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 29 грудня 2018 року звернувся із заявою - клопотанням до Лісниківської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтованим розміром 0,25 гектара, що знаходиться на території села Лісники, Києво-Святошинського району Київської області. Позивач до клопотання надав графічні матеріали, на яких зазначене місце розташування земельної ділянки.

25 січня 2019 року Лісниківською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області прийнято рішення № 406 про відмову ОСОБА_1 у відведенні у власність земельних ділянок та наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Відповідач мотивував відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки тим, що відповідно до поданих документів вказана ділянка на графічних матеріалах частково або повністю перебуває в приватній власності.

26 лютого 2019 року позивач звернувся з запитом до Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про надання копій документів, які підтверджують, що земельна ділянка, яка вказана у клопотанні позивача від 29 грудня 2018 року частково або повністю перебуває у приватній власності або користуванні інших осіб.

Листом від 13 березня 2019 року № 17 Лісниківська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області на запит позивача від 26 лютого 2019 року повідомила, що документи, які підтверджують перебування земельної ділянки у приватній власності (до 01 січня 2013 року державний акт на право власності на земельну ділянку а після 01 січня 2013 року свідоцтво про право власності на нерухоме майно) в Лісниківській сільській раді Києво-Святошинського району Київської області не зберігаються.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами спору, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини справи та норми законодавства.

Згідно з частиною другою статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

В ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України зазначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ч.3 ст. 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За приписами частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України вказано, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відтак, суд наголошує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі №545/808/17.

Суд зазначає, що посилання відповідача на те, що земельна ділянка, на яку вказує позивач, частково або повністю перебуває у приватній власності не підтверджено жодними доказами.

Відтак, дане рішення є безпідставним та необґрунтованим, а позовні вимоги у цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Зобов`язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

У постанові від 05.09.2018 року по справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту четвертого частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18.

У цій справі, ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки рішення, що оскаржується, не містить жодної інформації, що власників земельних ділянок та інформації щодо самих ділянок, на які накладається земельна ділянка на яку претендує позивач.

При повторному розгляді заяви позивача відповідачеві слід чітко зазначити як власників земельної ділянки так і інформацію щодо самої земельної ділянки, на яку накладається земельна ділянка, на яку претендує позивач.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 24 грудня 2019 року по справі №810/5072/18, при оскарженні рішення суб`єкта владних повноважень щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою за наслідками розгляду клопотання є дослідження судами відповідності зазначених в рішенні підстав для відмови дійсним обставинам справи.

Тобто, необхідність перевірки має суттєве значення для правильного вирішення спору, встановлення фактичних обставин справи та належної оцінки доказів, у даному випадку також здійснення розгляду даної справи належним судом та не допущенням порушення прав третіх осіб.

Не встановивши цих обставин, суд не має підстав для реалізації повноважень, визначених пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема зобов`язати суб`єкта владних повноважень надати дозвіл. Ефективність судового захисту не може досягатися шляхом спонукання суб`єктів владних повноважень до дій, які виходять за межі їх законних повноважень.

Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постановах Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №520/8576/18, від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18, від 29.08.2019 у справі №540/2441/18.

Крім цього суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №826/5737/16, постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 11.06.2019 у справі № 826/841/17.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які вона посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були повністю спростовані відповідачем.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є частково обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, судовий збір в розмірі 768,40 грн., підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення двадцять восьмої позачергової сесії сьомого скликання Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 25.01.2019 № 406 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) розміром 0,25 гектара, що знаходить на території села Лісники Києво-Святошинського району Київської області.

Зобов`язати Лісниківську сільську раду Києво - Святошинського району Київської області (08172, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Лісники, пров. Шкільний, 22, код ЄДРПОУ 19419813) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 29 грудня 2018 року щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) розміром 0,25 гектара на території села Лісники Києво-Святошинського району Київської області та у місячний строк, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні, прийняти мотивоване рішення за наслідками розгляду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Лісниківської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області (08172, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Лісники, пров. Шкільний, 22, код ЄДРПОУ 19419813) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп., відповідно до квитанції № 29 від 06.06.2019.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 30 січня 2020 р.

Суддя Панченко Н.Д.