Постанова

від 03.04.2020 по справі 320/2999/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/2999/19 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Степанюка А.Г., секретар судового засідання Гордієнко Л.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

06 червня 2019 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі по тексту - відповідач) про:

- визнання протиправним та скасування рішення двадцять восьмої позачергової сесії сьомого скликання Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 25.01.2019 № 406 в частині відмови у наданні позивачеві дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) розміром 0,25 гектара, що знаходиться на території села Лісники Києво-Святошинського району Київської області;

- зобов`язання Лісниківської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області надати позивачеві дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) розміром 0,25 гектара на території села Лісники Києво-Святошинського району Київської області згідно поданого клопотання від 29 грудня 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 29 грудня 2018 року позивач звернувся до Лісниківської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області з заявою - клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтованим розміром 0,25 гектара, що знаходиться на території села Лісники, Києво-Святошинського району Київської області, а також були надані графічні матеріали, на яких зазначене місце розташування земельної ділянки.

Однак, Рішенням двадцять восьмої позачергової сесії сьомого скликання від 25 січня 2019 року № 406 Лісниківською сільською радою Києво - Святошинського району Київської області було відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв`язку з тим, що відповідно до поданих документів вказана на графічних матеріалах земельна ділянка частково або повністю перебуває в приватній власності.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року адміністративний позов було задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення двадцять восьмої позачергової сесії сьомого скликання Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 25.01.2019 № 406 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) розміром 0,25 гектара, що знаходить на території села Лісники Києво-Святошинського району Київської області, зобов`язано Лісниківську сільську раду Києво - Святошинського району Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29 грудня 2018 року щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) розміром 0,25 гектара на території села Лісники Києво-Святошинського району Київської області та у місячний строк, з урахуванням висновків суду, прийняти мотивоване рішення за наслідками розгляду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не підтверджено жодними доказами, що земельна ділянка, на яку вказує позивач, частково або повністю перебуває у приватній власності.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання Лісниківської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області надати позивачеві дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) розміром 0,25 гектара на території села Лісники Києво-Святошинського району Київської області згідно поданого клопотання від 29 грудня 2018 року, суд відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині, зазначивши, що зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в цій частині, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, у відповідній частині, яким зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Крім того, позивач просить зобов`язати Лісниківську сільську раду Києво - Святошинського району Київської області подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення у справі № 320/2999/19.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 29 грудня 2018 року позивач звернувся із заявою - клопотанням до Лісниківської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтованим розміром 0,25 гектара, що знаходиться на території села Лісники, Києво-Святошинського району Київської області, а також надав графічні матеріали, на яких зазначене місце розташування земельної ділянки.

25 січня 2019 року Лісниківською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області прийнято рішення № 406 про відмову ОСОБА_1 у відведенні у власність земельних ділянок та наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки, як зазначив відповідач, відповідно до поданих документів вказана ділянка на графічних матеріалах частково або повністю перебуває в приватній власності

26 лютого 2019 року позивач звернувся з запитом до Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про надання копій документів, які підтверджують, що земельна ділянка, яка вказана у клопотанні позивача від 29 грудня 2018 року частково або повністю перебуває у приватній власності або користуванні інших осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 13 березня 2019 року № 17 Лісниківська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області на запит позивача від 26 лютого 2019 року повідомила, що документи, які підтверджують перебування земельної ділянки у приватній власності (до 01 січня 2013 року державний акт на право власності на земельну ділянку, а після 01 січня 2013 року свідоцтво про право власності на нерухоме майно) в Лісниківській сільській раді Києво-Святошинського району Київської області не зберігаються.

Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені, знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, і не є спірними.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

З огляду на абзац перший частини третьої статті 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку .

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача по суті позовних вимог, колегія суддів вважає їх не обґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі Брайєн проти Об`єднаного Королівства (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі Путтер проти Болгарії (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Між тим, зі змісту наведених вище норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішення за клопотанням заявниці замість суб`єкта владних повноважень.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду зобов`язати суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього, тому втручання вказаного органу виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29 грудня 2018 року щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) розміром 0,25 гектара на території села Лісники Києво-Святошинського району Київської області, з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.

Крім того, при повторному розгляді заяви позивача відповідачеві слід чітко зазначити як власників земельної ділянки, так і інформацію щодо самої земельної ділянки, на яку накладається земельна ділянка, на яку претендує позивач.

Стаття 77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

При ухваленні даної постанови колегією суддів враховувались висновки Верховного Суду, викладених у постановах від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17, від 06 березня 2019 у справі №2340/2921/18, від 11 червня 2019 року у справі № 826/841/17, від 29 серпня 2019 року у справі №540/2441/18, від 24 грудня 2019 року у справі №810/5072/18, від 26 грудня 2019 року у справі №520/8576/18, та висновки Великої палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №826/5737/16.

Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи наведене вище та доводи, викладені позивачем в апеляційні скарзі, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Крім того, надаючи оцінку всім іншим доводам сторін, судова колегія наголошує що приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що …хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід… .

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що всі наведені апелянтом аргументи та доводи щодо існування практики Верховного Суду є такими, що не заслуговують уваги, оскільки вони виникли при інших обставинах та не спростовують вірних висновків суду першої інстанції у цій справі і не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Отже, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо доводів апелянта про нерозгляд судом першої інстанції клопотань від 26.09.2019 року та від 27.11.2019 року про забезпечення судового контролю за виконанням рішення в порядку статті 382 КАС України (а.с. 40 та а.с. 44-46) колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 317 КАС України це не є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, а відноситься до підстав для прийняття додаткового рішення в порядку статті 252 КАС України.

При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог статті 383 КАС України вирішення питання щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення належить до повноважень того суду, який ухвалив таке рішення.

Повний текст виготовлено 03 .04.2020.

Керуючись статтями 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

А.Г. Степанюк