Постанова

від 28.01.2020 по справі 826/8897/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/8897/18 Головуючий у 1 інстанції - Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач - Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Баглай О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (правонаступником якого є - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві) на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.10.2019 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Символ-ІТ до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (правонаступником якого є - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ Символ-ІТ звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 16.03.2018 № 0166511209.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.10.2019 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв`язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 16.03.2018 № 0166511209 на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення абзацу другого пункту 293.3 статті 293 Податкового кодексу України ТОВ Символ-ІТ збільшено суму грошового зобов`язання з єдиного податку з юридичних осіб на 54 323,75 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями - 43 459,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 10 864,75 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта від 23.02.2018 №103/26-15-12-09-19/35266404 Про результати камеральної перевірки податкової декларації платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) за 2017 рік ТОВ Символ-ІТ (код 35266404) (далі - акт перевірки).

У висновку акта перевірки зафіксовано, що сума податкового зобов`язання з єдиного податку з юридичних осіб (КБК 18050300), зазначена позивачем у податковій декларації реєстраційний №21289952 від 01.02.2018 за 2017 рік, є нижчою, ніж визначено за результатами камеральної перевірки. Податкова декларація за три квартали 2017 року не подана, чим порушено пункт 296.3 статті 296 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись із даним податковим повідомленням-рішенням, ТОВ Символ-ІТ звернулось до суду першої інстанції з даним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки відповідачем не доведено правомірність застосування до позивача штрафних санкцій та збільшення суми податкового зобов`язання, то позовні вимоги про визнання протиправним та податкового повідомлення-рішення від 16.03.2018 №0166511209 є такими, що підлягають задоволенню.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно з положеннями статті 36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Пунктом 49.1 статті 49 Податкового кодексу України визначено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені вказаним Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Згідно з пунктом 49.2 статті 49 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний за кожний встановлений вказаним Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог вказаного Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Вказаний абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Відповідно до підпункту 49.18.2 пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених вказаним Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Згідно положень пункту 296.3 статті 296 Податкового України податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку третьої групи є квартал.

Положеннями пункту 295.3 статті 295 Податкового кодексу України визначено, що платники єдиного податку третьої групи сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач є платником третьої групи єдиного податку зі ставкою 5 % на спрощеній системі оподаткування.

Таким чином, податкова декларація за три квартали 2017 року з єдиного податку повинна бути подана у строк до 09.11.2017 та граничний строк сплати єдиного податку по податковій декларації за три квартали 2017 року, з урахуванням вихідних днів, є 20.11.2017.

Відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Як було зазначено вище, перевіркою було встановлено неподання позивачем податкової декларації платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) за три квартали 2017 року, а також те, що сума податкового зобов`язання з єдиного податку з юридичних осіб, зазначена позивачем у податковій декларації за 2017 рік є нижчою, ніж визначено за результатами камеральної перевірки.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем долучено до матеріалів справи копію податкової декларації платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) за три квартали 2017 року, в якій самостійно визначено суму єдиного податку, який підлягає сплаті, у розмірі 43 459,00 грн.

При цьому, з наявної в матеріалах справи квитанції № 2 від 17.11.2017 реєстраційний №174516868 вбачається, що позивачем подано звітну податкову декларацію платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) за вересень 2017 року без зазначення граничного терміну подання.

Платіжним дорученням від 07.11.2017 № 58 позивачем сплачено єдиний податок за 3 квартал 2017 року у розмірі 43 459,00 грн.

Відповідно до квитанції № 2 від 06.03.2018 позивачем подано звітну податкову декларацію платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) за 9 місяців 2017 року з граничним терміном подання - 09.11.2017.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що позивачем несвоєчасно подано звітну податкову декларацію платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) за три квартали 2017 року.

Водночас, як вірно було встановлено судом першої інстанції, в акті перевірки вказано про те, що відповідальність платника податків за заниження податкового зобов`язання передбачена пунктом 123.1 статті 123 і пунктом 120.1 статті 120 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Однак, оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням штрафні санкції згідно пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України відносно позивача не застосовувалися, а тому оцінка діям позивача в цій частині колегією суддів не надається.

Згідно з пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Однак, Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві, як суб`єкт владних повноважень, на якого покладено тягар доказування в адміністративному процесі, не надав доказів, які б підтверджували правомірність здійснення розрахунку суми єдиного податку за третій квартал 2017 року, яка мала б бути сплачена позивачем за вказаний період, при проведенні камеральної перевірки та не надано доказів, на підставі яких відповідач дійшов висновку про наявність підстав для застосування до позивача штрафних санкцій згідно з пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, оскільки донарахована сума податкового зобов`язання з єдиного податку фактично є податковим зобов`язанням позивача за 3 квартал 2017 року.

В свою чергу, позивачем надано пояснення щодо несвоєчасного подання ним звітної податкової декларації платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) за 9 місяців 2017 року (06.03.2018) та відповідні докази, зокрема, зазначено, що подана ним податкова декларація із зазначенням податкового (звітного) періоду вересень 2017 року фактично є декларацією за три квартали 2017 року. Крім того, матеріали справи містять докази своєчасної сплати суми грошового зобов`язання з єдиного податку за 3 квартал 2017 року.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення від 16.03.2018 №0166511209 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

При цьому, аргументи апеляційної скарги відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Також, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належні докази, що підтверджують факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (правонаступником якого є - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві) залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.10.2019 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 30.01.2020.