Постанова

від 28.01.2020 по справі 820/5419/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 січня 2020 року

Київ

справа №820/5419/16

адміністративне провадження №К/9901/29064/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2016 (суддя Тітов О.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2017 (головуючий суддя Сіренко О.І., судді: Спаскін О.А., Любчич Л.В.) у справі №820/5419/16 за позовом Приватного підприємства "Кава Тревел" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ПП "Кава Тревел" звернулося до адміністративного суду з позовом до ГУ ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2017, позов задоволено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ГУ ДФС у Харківській області звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2017 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.04.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2017 у справі №820/5419/16.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №820/5419/16 згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 27.01.2020 прийнято матеріали справи до провадження та призначено попередній розгляд справи на 28.01.2020.

В обґрунтування своїх вимог податковий орган посилається на порушення позивачем Податкового кодексу України. Відповідач вказує, що в ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентами, посилаючись на податкову інформацію, звітність та інформацію з інших джерел, одержаних в ході проведення перевірки. В ході проведення перевірки не підтверджено добросовісність контрагентів позивача. У касаційній скарзі відповідач дублює висновки акту перевірки, доводи касаційної скарги є тотожними з аргументами заперечення на позов та апеляційної скарги.

Позивачем подані заперечення на касаційну скаргу, де ПП "Кава Тревел" вказує, що вважає касаційну скаргу необґрунтованою, доводи відповідача не відповідають дійсності та були спростовані у ході судового розгляду.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб`єктів господарювання на ІІІ квартал 2016 року та відповідно до наказу ГУ ДФС у Харківській області від 04.08.2016 №2014 проведена планова виїзна перевірка ПП КАВА ТРЕВЕЛ з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 27.02.2014 по 31.03.2016, валютного та іншого законодавства за період з 27.02.2014 по 31.03.2016, відповідно до затвердженого плану перевірки, наведеного у додатку 1 до акту.

За результатами зазначеної перевірки складено акт від 12.09.2016 № 537/20-40-14-01-08/39114164, яким зафіксовано виявлені порушення

пунктів 138.8, 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, занижено податок на прибуток за 2014 рік на суму 1'103'297грн.;

пункту 198.1 статті198 Податкового Кодексу України, занижено податок на додану вартість на загальну суму 1'189'409грн.;

За результатами акту перевірки ГУ ДФС у Харківській області 29.09.2016 прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0001931401, яким підприємству визначено суму грошового зобов`язання по податку на прибуток у сумі 1'103'297грн. та штрафні санкції в сумі 275824,25грн.;

№0001941401, яким підприємству було визначено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість в розмірі 1'189'409грн. та штрафні санкції 297352,25грн.

Не погодившись з прийнятими податковим органом рішеннями, ПП КАВА ТРЕВЕЛ звернулося до суду з адміністративним позовом про їх скасування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень. Суди посилались на те, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, претензій щодо змісту та оформлення первинних документів, на підставі яких позивачем було придбано товар, в акті перевірки не зауважено, контролюючим органом не доведено, що господарські зобов`язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені сторонами.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок контролюючого органу про те, що у позивача відсутні об`єкти оподаткування, які підпадають під визначення пункту 185.1 статті185 ПК України.

Судами встановлено наступне. ПП КАВА ТРЕВЕЛ здійснювало операції з придбання товарів: кава, какао, чай, сир, кавове обладнання, аксесуари та послуг, пов`язаних з ними: брокерські послуги, митні послуги, послуги обслуговування автозасобу, послуги перевізника.

ПП КАВА ТРЕВЕЛ у 2014 році перебувало у господарських відносинах з:

ТОВ Атіс - Торг (38633934) згідно договору поставки від 05.05.2014 №05/05 ТОВ Атіс - Торг , як постачальником придбано товарів на загальну суму 2'419'411,38грн.;

ТОВ Олантіс (38876573) згідно договору поставки від 14.09.2014 №14897 ТОВ Олантіс , як постачальник, придбано товарів на загальну суму 1'707'759грн.;

ТОВ Рокфор маркет (37658078) на підставі договору поставки від 01.04.2014 №01/04-14 ТОВ Рокфор Маркет , як постачальником, придбано товарів на суму 498351,60грн.;

ПП Терміні групп (39174511), на підставі договору поставки від 04.08.2014 №6741 ПП Терміні групп , як постачальником, придбано товарів на загальну суму 116622грн.;

ТОВ Фієра (37874989) на підставі договору поставки ТОВ Фієра , як постачальник придбано товарів на загальну суму 2'576'692,61грн.

Як з`ясовано судами, на виконання договорів позивач отримував від постачальників товари, на поставку яких було оформлено відповідні первинні документи видаткові накладні, супровідні документи на товар, а також було отримано податкові накладні. Товар було зараховано до обліку ПП КАВА ТРЕВЕЛ відповідно до вимог законодавства. Розрахунок за товари проведено у безготівковий спосіб через установи банків.

Судами досліджено обставини на які посилається податковий орган, зокрема, посилання відповідача на те, що завищення суми витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств, а також завищення суми податкового кредиту позивачем відбулось виходячи з обставин здійснення контрагентами діяльності, яка не має ознаки реальної відповідно до наявної податкової інформації (актів про неможливість проведення зустрічної звірки щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку). Суди дійшли правильного висновку про їх безпідставність.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 11 КАС України, та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання господарських операцій з придбання робіт, які відповідають дійсному економічному змісту, відображеному в укладених позивачем договорах та призвели до фактичного руху його активів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог законодавства, первинних документів.

Крім того, суди правомірно зауважили, що обставиною, яку може підтверджувати акт про неможливість проведення зустрічної звірки це непроведення зустрічної звірки. Вказаний акт не є носієм інформації про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Касаційний суд зазначає, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального закону, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань.

Верховний Суд зауважує, що посилання контролюючого органу на результати контрольних заходів щодо контрагентів позивача, як на підставу для відмови в задоволенні позову, правомірно не взято до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування за юридичною адресою. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених операцій, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентами, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні податковим законодавством. Відтак, посадовими особами контролюючого органу під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Судами констатовано, що фактично, висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про неспроможність контрагента позивача, контрагентів контрагента позивача на здійснення господарських операцій. Контролюючий орган не підтвердив своєї позиції про безтоварність господарських операцій, як і висновок про наявність протиправної мети при вчиненні правочинів належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Отже висновки відповідача, викладені в актах перевірки, щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентами не підтверджуються належними та допустимими доказами і спростовуються фактичними обставинами, встановленими судом під час розгляду справи.

Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини не визнані у встановленому законом порядку недійсними. Відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано презумпцію правомірності правочинів, добросовісності платника податку та достовірності поданих документів. Разом з тим, відповідачем у акті перевірки не вказано, що саме в наданих йому до перевірки первинних документах викликало сумніви що до реальності господарських операцій по поставці товару.

Водночас, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб`єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об`єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Суд касаційної інстанції з урахуванням вказаного, дійшов висновку, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Частиною першою-другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Касаційний суд вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду