Постанова від 28.01.2020 по справі 916/2103/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2020 рокум. ОдесаСправа № 916/2103/19Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання Станковій І.М.,

за участю представників:

від Міністерства оборони України Кравчук М.О.,

від Приватного підприємства "Артек-Союз" Поліш В.О.,

розглянувши апеляційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2019, прийняте суддею Рогою Н.В., м. Одеса, повний текст складено 04.11.2019,

у справі №916/2103/19

за позовом: Міністерства оборони України

до відповідача: Приватного підприємства "Артек-Союз"

про стягнення 308071,87 грн та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 р. Міністерство оборони України звернулося з позовом до Приватного підприємства "Артек-Союз", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача штрафні санкції у розмірі 308071,87 грн за порушення умов договору №286/2/17/12 від 31.03.2017 та зобов`язати відповідача здійснити освіження 16963,27 кг консервів м`ясних відповідно до заявки на освіження продовольства згідно з вказаним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №286/2/17/12 від 31.03.2017 про закупівлю харчування (послуги щодо забезпечення харчуванням, харчовими продуктами особового складу військових частин та військових навчальних закладів Збройних Сил України, інших осіб, які згідно з законодавством мають право на забезпечення харчуванням у стаціонарних та польових умовах, у тому числі годування штатних тварин).

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 29.07.2019 відкрито провадження у справі №916/2103/19.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.10.2019 у справі №916/2103/19 (суддя Рога Н.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Приватного підприємства "Артек-Союз" на користь Міністерства оборони України штраф у розмірі 308071,87 грн та судові витрати на сплату судового збору у розмірі 4621,10 грн; в решті позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд послався на доведеність факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №286/2/17/12 від 31.03.2017 про закупівлю харчування (послуги щодо забезпечення харчуванням, харчовими продуктами особового складу військових частин та військових навчальних закладів Збройних Сил України, інших осіб, які згідно з законодавством мають право на забезпечення харчуванням у стаціонарних та польових умовах, у тому числі годування штатних тварин) та, як наслідок, наявність правових підстав для стягнення з останнього штрафних санкцій у визначеному позивачем розмірі, при цьому суд першої інстанції врахував, що позовна вимога про зобов`язання відповідача здійснити освіження 16963,27 кг консервів м`ясних відповідно до заявки на освіження продовольства дублює умови вищезазначеного договору, які є обов`язковими для сторін в силу закону, що свідчить про обрання Міністерством оборони України в цій частині неналежного способу захисту.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Міністерство оборони України звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2019 у справі №916/2103/19 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити освіження 16963,27 кг консервів м`ясних відповідно до заявки на освіження продовольства згідно з договором №286/2/17/12 від 31.03.2017 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів особи є примусове виконання боржником свого обов`язку в натурі, при цьому Приватне підприємство "Артек-Союз", порушивши прийняте на себе за договором №286/2/17/12 від 31.03.2017 про закупівлю харчування (послуги щодо забезпечення харчуванням, харчовими продуктами особового складу військових частин та військових навчальних закладів Збройних Сил України, інших осіб, які згідно з законодавством мають право на забезпечення харчуванням у стаціонарних та польових умовах, у тому числі годування штатних тварин) зобов`язання, не зважаючи на стягнення з нього штрафних санкцій, продовжує бути зобов`язаним виконати в натурі дії, передбачені вищезазначеним договором, а саме: здійснити освіження 16963,27 кг консервів м`ясних відповідно до заявки на освіження продовольства.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н та б/д (вх.№4600/19/Д2 від 26.12.2019) Приватне підприємство "Артек-Союз" зазначає про її безпідставність та необґрунтованість, просить у задоволенні апеляційної скарги Міністерства оборони України відмовити, рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2019 у справі №916/2103/19 в частині стягнення штрафних санкцій у розмірі 308071,87 грн за порушення умов договору №286/2/17/12 від 31.03.2017 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Зокрема, відповідач зазначає про те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні належним чином мотивував свій висновок щодо неналежності обраного позивачем способу захисту в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити освіження 16963,27 кг консервів м`ясних відповідно до заявки на освіження продовольства.

28.01.2020 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Міністерства оборони України надійшла відповідь на відзив б/н та б/д (вх.№4600/19/Д2 від 28.01.2020), в якій останнє просить апеляційну скаргу задовольнити у повному обсязі. У даній відповіді на відзив позивач посилається на те, що вимоги Приватного підприємства "Артек-Союз" щодо скасування рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2019 у справі №916/2103/19 в частині стягнення штрафних санкцій у розмірі 308071,87 грн, викладені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу б/н та б/д (вх.№4600/19/Д2 від 26.12.2019), повинні були міститися в окремій апеляційній скарзі, натомість у відзиві в силу приписів процесуального закону мають зазначатися лише обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів Будішевської Л.О., Поліщук Л.В. від 09.12.2019 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 26.12.2019 розгляд справи №916/2103/19 призначено на 29.01.2020 о 10:00.

У судовому засіданні 29.01.2020 представник Міністерства оборони України апеляційну скаргу підтримав; представник Приватного підприємства "Артек-Союз" висловив заперечення проти її задоволення.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів вбачає, що у прохальній частині відповіді на відзив б/н та б/д (вх.№4600/19/Д2 від 28.01.2020) Міністерством оборони України заявлені клопотання про приєднання доказів, а саме: копій додаткових угод №15 від 19.01.2018 та №38 від 27.12.2018, а також клопотання про витребування доказів, в якому позивач просить витребувати у Приватного підприємства "Артек-Союз" журнал вхідної та вихідної кореспонденції за січень місяць 2018 року та січень місяць 2019 року.

Розглянувши вказані клопотання, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів враховує, що копія додаткової угоди №38 від 27.12.2018 до договору №286/2/17/12 від 31.03.2017 вже наявна у матеріалах даної справи, тому за відсутності будь-якого обґрунтування щодо неналежності копії вказаного документа, який міститься у матеріалах справи, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для приєднання другої копії однієї й тієї ж додаткової угоди. Водночас копія додаткової угоди №15 від 19.01.2018 до договору №286/2/17/12 від 31.03.2017 у матеріалах справи відсутня, між тим позивачем до суду апеляційної інстанції не надано жодного доказу неможливості подання вказаного додаткового доказу до місцевого господарського суду, а також не зазначено поважних причин його неподання до суду першої інстанції.

Крім того, скаржником до апеляційного господарського суду не надано жодного доказу неможливості звернення з клопотанням про витребування у Приватного підприємства "Артек-Союз" журналу вхідної та вихідної кореспонденції за січень місяць 2018 року та січень місяць 2019 року під час розгляду даної справи Господарським судом Одеської області.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотань Міністерства оборони України про приєднання доказів та про витребування доказів, заявлених останнім у прохальній частині відповіді на відзив б/н та б/д (вх.№4600/19/Д2 від 28.01.2020), про що у судовому засіданні 29.01.2020 постановлено протокольну ухвалу.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Місцевим господарським судом встановлено, що 31.03.2017 між Міністерством оборони України ("Замовник") та Приватним підприємством "Артек-Союз" ("Виконавець") відповідно до рішення тендерного комітету Міністерства оборони України №75/2/16 від 17.03.2017 укладено договір про закупівлю харчування (послуги щодо забезпечення харчуванням, харчовими продуктами особового складу військових частин та військових навчальних закладів Збройних Сил України, інших осіб, які згідно з законодавством мають право на забезпечення харчуванням у стаціонарних та польових умовах, у тому числі годування штатних тварин) №286/2/17/12 (далі договір №286/2/17/12 від 31.03.2017), за умовами пункту 2.1 якого Виконавець зобов`язується у 2017 році надати Міністерству оборони України послуги, зазначені у специфікації до цього договору, освіження продовольства, а Замовник - прийняти послуги і оплатити у строки та за цінами згідно з положеннями цього договору.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 договору №286/2/17/12 від 31.03.2017 військові частини, заклади, установи, дислоковані в Одеській області, для особового складу яких будуть надаватися послуги щодо організації харчування, а саме: Військова академія СВ ЗСУ, Військово-медичний клінічний центр Південного регіону, Факультет ВМС Одеської Національної морської академії України, А2171, А2238, НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 (у т.ч. НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 ), НОМЕР_7 (у т.ч. НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 ), НОМЕР_11 , НОМЕР_12 ( НОМЕР_13 ) м. Одеса, НОМЕР_14 с. Великий Дальник Одеської обл., А1942 с. Радісне Біляївського р-ну Одеської обл., НОМЕР_15 ( НОМЕР_16 ) (у т.ч. НОМЕР_17 смт. Сарата), НОМЕР_18 смт, Сарата Одеської обл., НОМЕР_19 смт. Чорноморське Одеської обл., НОМЕР_20 (у т.ч. НОМЕР_21 , НОМЕР_22 , НОМЕР_23 ) с. Лощинівка Ізмаїльського р-ну Одеської обл., НОМЕР_24 м. Болград, НОМЕР_25 с. Біленьке Одеської обл., НОМЕР_26 м. Балта Одеської обл., НОМЕР_27 ( НОМЕР_28 ) смт. Хлібодарськ Одеської обл., НОМЕР_29 м. Білгород-Дністровський, НОМЕР_30 с. Алтестово с. Дачне Одеської обл., АЗ821, НОМЕР_31 с. Дачне Одеської обл., Одеський ОВК м. Одеса. Військові частини, заклади, установи, дислоковані в Одеській області, для особового складу яких будуть надаватися послуги щодо забезпечення харчовими продуктами: Військова академія СВ ЗСУ, Військово-медичний клінічний центр Південного регіону, Факультет ВМС Одеської Національної морської академії України, А2171, НОМЕР_32 , НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 (у т.ч. НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 ), НОМЕР_7 (у т.ч. НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 ), НОМЕР_11 , НОМЕР_12 ( НОМЕР_13 ) м. Одеса, НОМЕР_14 с. Великий Дальник Одеської обл., НОМЕР_33 с. Радісне Біляївського р-ну Одеської обл., НОМЕР_15 ( НОМЕР_16 ) (у т.ч. НОМЕР_17 смт. Сарата), НОМЕР_18 смт. Сарата Одеської обл., НОМЕР_19 смт. Чорноморське Одеської обл., НОМЕР_20 (у т.ч. НОМЕР_21 . НОМЕР_22 , НОМЕР_23 ) с. Лощинівка Ізмаїльського р-ну Одеської обл., НОМЕР_24 м. Болград, НОМЕР_25 с. Біленьке Одеської обл., НОМЕР_26 м. Балта Одеської обл., НОМЕР_27 ( НОМЕР_28 ) смт. Хлібодарськ Одеської обл., НОМЕР_29 м. Білгород-Дністровський, НОМЕР_30 с. Алтестово с. Дачне Одеської обл., НОМЕР_34 , НОМЕР_31 с. Дачне Одеської обл., Одеський ОВК м. Одеса. Послуги надаються особовому складу військових частин та військових навчальних закладів Збройних Сил України, іншим особам, які мають право на забезпечення харчуванням у стаціонарних та польових умовах, у тому числі годування штатних тварин, зазначених в пунктах 2.2 та 2.3 цього договору в межах дислокації, а також особовому складу військових частин, що прикріплені на продовольче забезпечення, згідно із затвердженими Кабінетом Міністрів України нормами харчування та вимогами законодавства України. У разі потреби послуги можуть надаватися в інших місцях відповідно до заявки представника Замовника.

В силу пункту 2.4 договору №286/2/17/12 від 31.03.2017 ціна, кількість та строки надання послуг зазначаються у специфікації договору.

За умовами пункту 3.1 договору №286/2/17/12 від 31.03.2017 якісні та кількісні показники послуг, порядок їх надання повинні відповідати вимогам законодавства України, що регулює питання у цій сфері.

Приймання послуг за якістю та обсягом здійснюють представники Замовника відповідно до вимог чинного законодавства у присутності представника Виконавця (пункт 3.5 договору №286/2/17/12 від 31.03.2017).

Пунктами 4.1, 4.2 договору №286/2/17/12 від 31.03.2017 передбачено, що ціна цього договору становить 170617081,09 грн, у тому числі: без ПДВ 144925935,32 грн, ПДВ 25691145,77 грн (за загальним фондом). Ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін або в односторонньому порядку відповідно до пункту 7.2.1 договору.

Відповідно до пункту 6.2 договору №286/2/17/12 від 31.03.2017 послуги Виконавцем надаються протягом строку, який зазначено у специфікації до цього договору.

У пунктах 6.16.1-6.16.3 договору №286/2/17/12 від 31.03.2017 сторонами узгоджено, що Виконавець відповідно до заявки представника Замовника здійснює оновлення/освіження харчових продуктів. Для проведення освіження наявних запасів харчових продуктів представники Замовника один раз на півріччя надають представнику Виконавця заявку на постачання (освіження, оновлення) продовольства військовій частині. Терміни освіження в заявці визначаються з урахуванням граничного терміну придатності продуктів.

Згідно з пунктами 6.17.1, 6.17.3 договору №286/2/17/12 від 31.03.2017 контроль за станом виконання договірних зобов`язань Виконавцем здійснюють Замовник та представники Замовника. При виявленні порушень будь-яких умов договору представником Замовника складається акт про порушення договірних зобов`язань за участю представника Виконавця, а у разі його відсутності або відмови членами комісії та засвідчується підписами сторін.

Виконавець зобов`язаний відповідно до заявки представника Замовника проводити освіження наявних запасів харчових продуктів (пункт 7.4.9 договору №286/2/17/12 від 31.03.2017).

За умовами пункту 8.1 договору №286/2/17/12 від 31.03.2017 у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором.

Пунктом 8.2.3 договору №286/2/17/12 від 31.03.2017 визначено, що при порушенні умов цього договору щодо своєчасного та/або повного освіження харчових продуктів відповідно до заявки представника Замовника Виконавець сплачує Замовнику штраф у розмірі 20% вартості неосвіжених або невчасно освіжених харчових продуктів, а також пеню у розмірі 0,1% вартості неосвіжених або невчасно освіжених харчових продуктів за кожен день прострочення, а у разі їх псування в результаті не освіження з вини Виконавця зобов`язаний поставити харчові продукти свіжого виробництва на заміну зіпсованих.

В силу пункту 8.3 договору №286/2/17/12 від 31.03.2017 сплата штрафу, неустойки і відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язань за цим договором, не звільняють сторони від їх виконання в натурі, крім випадків, передбачених чинним законодавством України та цим договором.

Відповідно до пункту 11.1 договору №286/2/17/12 від 31.03.2017 договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 включно, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

Зміни до цього договору вносяться у письмовій формі шляхом укладення додаткової угоди, яка підписується сторонами цього договору та є його невід`ємною частиною (пункт 12.1 договору №286/2/17/12 від 31.03.2017).

В подальшому Міністерством оборони України та Приватним підприємством "Артек-Союз" підписано додаткову угоду №38 від 27.12.2018 до договору №286/2/17/12 від 31.03.2017, якою сторони визначили строк дії вищезазначеного договору з дати його підписання і до 31.03.2019, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

На виконання договору №286/2/17/12 від 31.03.2017 відповідно до заявки №24 від 03.01.2018 на постачання (оновлення, освіження) продовольства військової частини НОМЕР_1 на 2 півріччя 2018 року та заявки №13 від 03.01.2019 на постачання (освіження, оновлення) продовольства військової частини НОМЕР_1 у першому півріччі 2019 року Приватне підприємство "Артек-Союз" зобов`язане було здійснити освіження 5355 кг консервів м`ясних у грудні місяці 2018 року та 11645,03 кг консервів м`ясних у січні місяці 2019 року.

02.01.2019 комісією у складі представників позивача складено акт №1 про порушення договірних зобов`язань суб`єктом господарювання, з якого вбачається, що відповідачем у грудні місяці 2018 року не проведено освіження консервів м`ясних згідно з заявкою №24 від 03.01.2018 на постачання (оновлення, освіження) продовольства військової частини НОМЕР_1 на 2 півріччя 2018 року, а 01.02.2019 відповідною комісією оформлено акт №278 про порушення договірних зобов`язань суб`єктом господарювання, в якому зазначено про те, що Приватне підприємство "Артек-Союз" не здійснило освіження консервів м`ясних у січні місяці 2019 року відповідно до заявки №13 від 03.01.2019 на постачання (освіження, оновлення) продовольства військової частини НОМЕР_1 у першому півріччі 2019 року.

В адресованих відповідачу претензіях №286/6/617 від 28.01.2019, №286/6/773 від 04.02.2019 та №286/6/3748 від 31.05.2019 Міністерство оборони України вимагало сплатити суму штрафних санкцій, нарахованих у зв`язку з порушенням Приватним підприємством "Артек-Союз" прийнятих на себе за договором №286/2/17/12 від 31.03.2017 зобов`язань з освіження запасів, зокрема, консервів м`ясних.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 308071,87 грн за порушення умов договору №286/2/17/12 від 31.03.2017 та зобов`язання останнього здійснити освіження 16963,27 кг консервів м`ясних відповідно до заявки на освіження продовольства згідно з вказаним договором.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №286/2/17/12 від 31.03.2017 та, як наслідок, наявності правових підстав для стягнення з останнього штрафних санкцій у визначеному позивачем розмірі, при цьому суд першої інстанції врахував, що позовна вимога про зобов`язання відповідача здійснити освіження 16963,27 кг консервів м`ясних відповідно до заявки на освіження продовольства дублює умови вищезазначеного договору, які є обов`язковими для сторін в силу закону, що свідчить про обрання Міністерством оборони України в цій частині неналежного способу захисту.

Колегія суддів зазначає про правильність висновку суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, проте не погоджується з наведеним ним обґрунтуванням такого висновку з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №286/2/17/12 від 31.03.2017 є договором про надання послуг.

Згідно з частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як обґрунтовано зазначено місцевим господарським судом, укладений між сторонами договір №286/2/17/12 від 31.03.2017 став належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

В силу частини першої статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Місцевим господарським судом встановлений факт порушення відповідачем прийнятих на себе за договором №286/2/17/12 від 31.03.2017 зобов`язань з освіження консервів м`ясних, що стало підставою для стягнення з останнього штрафних санкцій у розмірі 308071,87 грн.

Рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2019 у справі №916/2103/19 в частині задоволених позовних вимог сторонами в апеляційному порядку не оскаржується.

Викладене у відзиві на апеляційну скаргу б/н та б/д (вх.№4600/19/Д2 від 26.12.2019) прохання Приватного підприємства "Артек-Союз" щодо скасування рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2019 у справі №916/2103/19 в частині стягнення штрафних санкцій у розмірі 308071,87 грн, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки у разі незгоди відповідача з рішенням місцевого господарського суду в частині задоволених позовних вимог останній не був позбавлений можливості оскаржити його у визначеному процесуальним законом порядку, а саме: шляхом подання апеляційної скарги, яка відповідала би вимогам Господарського процесуального кодексу України, при цьому у відзиві мають зазначатися лише обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, а не самостійні вимоги про скасування такого рішення.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Для оцінки обраного позивачем способу захисту важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 20 Господарського кодексу України також передбачено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рішенні у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд з прав людини зауважив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за вказаною статтею також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Отже, ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 та від 27.11.2018 у справі №905/2260/17.

Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

З огляду на викладене, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до частини першої статті 552 Цивільного кодексу України сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов`язання, не звільняється від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 622 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, цивільним законодавством встановлений принцип реального виконання зобов`язання, який стосується дотримання боржником вимог щодо предмета зобов`язання, а стягнення неустойки та збитків не звільняє боржника від виконання зобов`язання в натурі.

В силу пункту 7.4.9 договору №286/2/17/12 від 31.03.2017 Виконавець зобов`язаний відповідно до заявки представника Замовника проводити освіження наявних запасів харчових продуктів.

У пункті 8.3 договору №286/2/17/12 від 31.03.2017 сторонами узгоджено, що сплата штрафу, неустойки і відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язань за цим договором, не звільняють сторони від їх виконання в натурі, крім випадків, передбачених чинним законодавством України та цим договором.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що позовна вимога про зобов`язання відповідача здійснити освіження 16963,27 кг консервів м`ясних відповідно до заявки на освіження продовольства згідно з договором №286/2/17/12 від 31.03.2017 кореспондується з обов`язком Приватного підприємства "Артек-Союз", визначеним у пункті 7.4.9 вказаного договору, між тим, з огляду на відсутність у матеріалах справи жодного доказу на підтвердження звільнення відповідача від виконання прийнятих на себе на підставі даного договору зобов`язань, а також враховуючи те, що такий спосіб захисту як присудження до виконання обов`язку в натурі передбачений приписами закону, висновок місцевого господарського суду про те, що факт дублювання у позовних вимогах положень договору зумовлює неналежність обраного позивачем способу захисту, є помилковим.

Посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14.06.2019 у справі №916/998/18 та від 24.07.2019 у справі №916/994/18, є безпідставними, оскільки вказані постанови були прийняті судом касаційної інстанції за інших фактичних обставин, оскільки у даних справах позивач заявляв вимоги про зобов`язання відповідача виконувати умови договору на майбутнє (при видачі технічних умов на приєднання до мереж нових споживачів узгоджувати ці технічні умови з постачальником), у той час як у даній справі мало місце прострочення вже існуючого зобов`язання.

Водночас Південно-західний апеляційний господарський суд враховує, що відповідно до пункту 11.1 договору №286/2/17/12 від 31.03.2017 цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 включно, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

Зміни до цього договору вносяться у письмовій формі шляхом укладення додаткової угоди, яка підписується сторонами цього договору та є його невід`ємною частиною (пункт 12.1 договору №286/2/17/12 від 31.03.2017).

27.12.2018 Міністерством оборони України та Приватним підприємством "Артек-Союз" підписано додаткову угоду №38 до договору №286/2/17/12 від 31.03.2017, якою сторони визначили строк дії вищезазначеного договору з дати його підписання і до 31.03.2019, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

Європейський суд з прав людини у справі "Бочаров проти України" наголошує на тому, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів вбачає, що у матеріалах справи відсутні та сторонами до суду не надано жодного доказу на підтвердження пролонгації договору №286/2/17/12 від 31.03.2017, а відтак дію останнього припинено з 01.04.2019.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги припинення дії договору №286/2/17/12 від 31.03.2017 як на час звернення Міністерства оборони України до суду з позовом у даній справі, так і станом на момент ухвалення місцевим господарським судом оскаржуваного рішення, вимога про зобов`язання відповідача виконати умови договору, строк дії якого закінчився, є неналежним способом захисту.

У даному випадку, встановивши факт псування продуктів харчування у результаті їх неосвіження з вини виконавця, який своєчасно не виконав прийняті на себе відповідні зобов`язання, замовник за договором, строк дії якого закінчився, не позбавлений можливості звернутися до відповідача з позовом про стягнення збитків.

Водночас колегія суддів зауважує, що помилковість зазначеного судом першої інстанції обґрунтування свого висновку щодо неналежності обраного позивачем у даній справі способу захисту не зумовила неправильності цього висновку та не призвела до ухвалення неправильного рішення, а тому не може бути підставою для його скасування.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2019 у справі №916/2103/19 без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Міністерство оборони України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 03.02.2020.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя Л.В. Поліщук