Постанова

від 03.02.2020 по справі 908/2479/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2020 Справа № 908/2479/19

м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.11.2019 у справі №908/2479/19 (суддя Науменко А.О.; рішення ухвалене у місті Запоріжжя, повне судове рішення складено та підписано 11.11.2019)

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ

до Комунального підприємства "Новотроїцький сількомунгосп", с.Новотроїцьке, Бердянський район, Запорізька область

про стягнення 2068,89 грн.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Комунального підприємства "Новотроїцький сількомунгосп" про стягнення боргу на загальну суму 2068,89 грн., у тому числі: 1936,81 грн. пені та 132,08 грн. три проценти річних.

Позивач обґрунтував свої позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем договору постачання природного газу №4069/16-БО-13 від 15.12.2015 в частині своєчасної оплати за переданий природний газ.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.11.2019 у справі №908/2479/19 (суддя Науменко А.О.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Означене рішення місцевого господарського суду вмотивоване тим, що відповідач розрахувався за переданий позивачем у січні-квітні 2016 року природний газ до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а тому нараховані позивачем пеня та три проценти річних підлягають списанню в силу приписів частини 3 статті 7 цього Закону.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, позивач (АТ "НАК "Нафтогаз України") звернувся з апеляційною скаргою, в якій вважає оскаржуване рішення таким, що прийнято з порушенням вимог ст.1-3, 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", вимог ч.2 ст.11, ч.1,2 ст.236 Господарського процесуального кодексу України. Просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 06.11.2019 у справі №908/2479/19 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на неправомірне застосування судом до спірних правовідносин Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", оскільки цим Законом передбачено чітке коло осіб, що мають право на списання заборгованості та нарахувань, передбачений також і певний порядок списання заборгованості. Позивач вказує, що виходячи з аналізу положень статті 1-3 означеного Закону, учасниками процедури врегулювання заборгованості (яка включає у себе і списання заборгованості) є теплопостачальні та теплогенеруючі підприємства, включені до реєстру, а матеріали справи не містять ані доказів наявності у відповідача відповідної ліцензії, ані доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а відтак застосування частини 3 статті 7 цього Закону є неправомірним.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.11.2019 у справі №908/2479/19; ухвалено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 03.01.2020.

Відповідач (КП "Новотроїцький сількомунгосп") відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом апеляційної інстанції строк не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до положень ст.ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено наступні обставини.

Між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Постачальник) та Комунальним підприємством "Новотроїцький сількомунгосп" (Споживач) укладено договір №4069/16-БО-13 постачання природного газу від 15.12.2015 (далі - Договір, а.с.15-21), за умовами п.1.1. якого Постачальник зобов`язується передати у власність Споживачу у 2016 році природний газ, а Споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього Договору.

Газ, що продається за цим Договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями та іншими споживачами (п. 1.2. Договору в редакції додаткової угоди №1 від 30.12.2015, а.с.22).

За цим договором постачається газ, ввезений на митну територію України (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00) (п.1.3. Договору).

Згідно з п. 2.1. Договору Постачальник передає споживачу з 01 січня 2016 року по 31 березня 2016 року (включно) газ за обсягом 56 тисяч куб. м, у тому числі по місяцях: січень - 22, лютий - 19, березень - 15.

Право власності на газ переходить від Постачальника до Споживача в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на газ (п. 3.1. Договору).

Відповідно до п. 3.4. Договору приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу Споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.

Згідно з п. 6.1. Договору, в редакції додаткової угоди №4 від 28.03.2016 (а.с.26-28), оплата планових обсягів газу здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У пункті 6.2. Договору обумовлено, що при невиконанні Споживачем вимог, передбачених у п. 6.1. Договору, Постачальник має право обмежити передачу газу або припинити постачання газу Споживачу до повного погашення заборгованості за переданий газ по цьому договору або розірвати даний договір в односторонньому порядку.

Пунктом п. 6.4. Договору передбачено, що у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості, незалежно від призначення платежу визначеного споживачем:

- у першу чергу відшкодовуються витрати Постачальника, пов`язані з одержанням виконання;

- у другу чергу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи;

- у третю чергу погашається основна сума боргу.

Пунктом 8.2. Договору сторони погодили, що у разі невиконання Споживачем умов п.6.1 цього договору Постачальник має право не здійснювати поставку газу Споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Споживачем п. 6.1. умов цього договору він зобов`язується сплатити Постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 10.3. Договору встановлено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років.

Розділом 12 Договору визначено, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2016 року до 31 березня 2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання умов договору позивач поставив протягом січня - квітня 2016 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 225241,16 грн., що підтверджуються актами приймання - передачі природного газу: від 31.01.2016 за січень на суму 101079,21 грн.; від 29.02.2016 за лютий на суму 65297,34 грн.; від 31.03.2016 за березень на суму 51726,40 грн.; від 30.04.2016 за квітень на суму 7138,21 грн. (а.с.32-35).

Однак, оплату в спірному періоді відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги п. 6.1. Договору.

Розрахунком заборгованості (а.с.13-14) та випискою по банківським операціям відповідача (а.с.38) підтверджується, що сплата відповідачем поставленого природного газу відбувалась наступним порядком погашення: 22.02.16 на суму 70000 грн., 11.03.2016 на суму 20261,01 грн., 17.03.2016 на суму 10818,20 грн., 17.03.2016 на суму 14181,80 грн., 21.03.2016 на суму 30000 грн., 23.03.2016 на суму 21115,54 грн., 01.04.2016 на суму 30000 грн., 20.04.2016 на суму 20000 грн., 28.04.2016 на суму 1726,40 грн., 28.04.2016 на суму 7138,12 грн. (0,09 коп. сплачено 21.12.2016 і на вказану суму пеня та 3% річних позивачем не нараховуються).

У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати за переданий газ, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 1936,81 грн. пені та 132,08 грн. трьох процентів річних за загальний період з 16.02.2016 по 27.04.2016. Заборгованість за поставлений газ погашено відповідачем 28.04.2016, на залишок суми 7138,12 грн. (0,09 коп. сплачено 21.12.2016 і на вказану суму пеня та 3% річних позивачем не нараховуються).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частина перша статті 265 Господарського кодексу України визначає, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до положень частини шостої статті 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу про договір купівлі-продажу.

За вимогами частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина перша статті 216 Господарського кодексу України визначає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частини другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив із того, що:

- 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" №1730-VIIІ від 03.11.2016;

- частина третя статті 7 Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії і застосування цих приписів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом, зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості;

- на відповідача поширюється дія вищевказаного Закону, з огляду на те, що відповідач є теплопостачальною компанією відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

- на момент набрання чинності Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" заборгованість відповідача перед позивачем відсутня, оскільки відповідачем основну суму боргу погашено 28.04.2016, таким чином нараховані неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти, згідно частини 3 статті 7 вказаного Закону, підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, виходячи з наступного.

Частина перша статті 598 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 №1730-VIIІ (надалі також - Закон України №1730-VIIІ), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України №1730-VII заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно з абзацем 9 частини першої статті 1 Закону України №1730-VIIІ процедура врегулювання заборгованості - це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

За приписами статті 2 Закону України №1730-VIIІ дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Статтею 3 Закону України №1730-VIIІ визначено порядок участі у процедурі врегулювання заборгованості. Згідно з частиною першою цієї статті для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Вказана норма кореспондується з абзацем 12 частини першої статті 1 Закону України №1730-VIIІ, яким визначено, що учасники процедури врегулювання заборгованості - підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

В частині другій статті 3 Закону України №1730-VIIІ наведена процедура включення підприємств до реєстру. Для включення до реєстру підприємства централізованого водопостачання і водовідведення, теплопостачальні і теплогенеруючі організації подають центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, заяву, до якої додаються: копії установчих документів; копії наявних ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності; копії балансу підприємства (організації) та звіту про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованості станом на 1 липня 2016 року (розрахункова дата) та за останній звітний період; довідка, складена підприємством (організацією) у довільній формі, про обсяги та структуру дебіторської та кредиторської заборгованостей із зазначенням кредиторів, дебіторів, величини і видів заборгованості станом на розрахункову дату та за останній звітний період; копії актів звіряння взаєморозрахунків; розрахунки обсягів заборгованості з різниці в тарифах та копії протоколів територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах (ця норма не поширюється на теплогенеруючі підприємства, що не постачають теплову енергію населенню).

Відповідальність за повноту та достовірність даних, наведених у поданих документах, несуть учасники процедури врегулювання заборгованості.

Рішення про включення або про відмову у включенні до реєстру приймається керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженою ним посадовою особою протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви та розміщується на офіційному веб-сайті цього органу.

Постановою Кабінету Міністрів України №93 від 21.02.2017 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії та користування зазначеним реєстром, відповідно до пункту 4 якого формування та ведення реєстру здійснюється Мінрегіоном шляхом: збирання та оброблення інформації про підприємства; внесення даних до реєстру та змін до них, а також виключення таких даних з реєстру.

Відповідно до пункту 14 постанови Кабінету Міністрів України №93 від 21.02.2017 у реєстрі зазначаються дані про підприємство, зокрема, інформація щодо обсягу нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 1 липня 2016 року.

Водночас частиною третьою статті 7 Закону України №1730-VIII, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Таким чином, цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб не нарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань.

Право не нараховувати неустойку, інфляційні втрати, відсотки річних не ставиться у залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом №1730-VIII.

Відповідно виконання цієї норми також не потребує включення підприємства до реєстру, оскільки за змістом Закону №1730-VIII до реєстру включаються та процедурі врегулювання заборгованості підлягають не погашені суми боргу перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Частина третя статті 7 Законом №1730-VIII є нормою прямої дії. Виконання цієї норми закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій.

Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності Законом про врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.

Колегія суддів вважає, що є помилковими, а тому відхиляє доводи позивача про те, що виконання цієї норми потребує включення відповідача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, оскільки за змістом зазначеного Закону процедурі врегулювання заборгованості підлягають суми боргу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій непогашені перед постачальником природного газу за спожитий природний газ.

Наведене вище відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній зокрема, в постановах від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 22.02.2018 у справі №922/4355/14, від 28.02.2018 у справі № 911/3914/14, від 03.04.2018 у справі №904/11325/16, від 06.04.2018 у справі №904/10747/16, від 10.04.2018 у справі №916/3054/16, від 11.04.2018 у справі №910/17962/15, від 17.04.2018 у справі №904/11358/16, від 26.04.2018 у справі №911/3945/16, від 02.05.2018 у справі №920/1060/16, від 15.05.2018 у справі №908/3126/16, від 23.05.2018 у справі №908/3125/16, від 23.05.2018 у справі №908/2114/16, від 30.05.2018 у справі №904/10733/16, від 20.06.2018 у справі №916/3055/16, від 06.07.2018 у справі №918/882/15, від 23.07.2018 у справі №904/10294/17, від 07.08.2018 у справі №925/1584/17, від 21.08.2018 у справі №925/104/18, від 21.08.2018 у справі №925/107/18, від 30.08.2018 у справі №905/2796/17, від 06.09.2018 у справі №925/106/18, від 13.12.2018 у справі №925/105/18, від 18.12.2018 у справі №905/301/18, від 20.12.2018 у справі №904/1619/18, від 22.12.2018 у справі №904/2961/18, від 16.01.2019 у справі №905/299/18, від 12.02.2019 у справі №917/440/18, від 26.02.2019 у справі №926/992/18, від 04.04.2019 у справі №906/576/18, від 13.05.2019 у справі №914/1535/18, від 14.05.2019 у справі №905/300/18, від 29.05.2019 у справі №916/2279/18, від 10.06.2019 у справі №904/4592/18, від 11.06.2019 у справі №905/1964/18, від 25.07.2019 у справі №916/2278/18, від 02.10.2019 у справі №910/12724/18, від 31.10.2019 у справі №917/1624/18, від 31.10.2019 у справі №906/143/19, від 31.10.2019 у справі №917/1624/18, від 21.11.2019 у справі №922/79/19, від 04.12.2019 у справі №917/525/19.

При цьому у пункті 8.7. постанови від 31.10.2019 у справі №917/1624/18 вказано на те, що Верховним Судом неодноразово наголошувалось на тому, що частина третя статті 7 Закону є нормою прямої дії. Виконання цієї норми закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом.

За приписами частин першої, другої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Враховуючи, що встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідачем була сплачена заборгованість за отриманий природний газ 28.04.2016, тобто до набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", при цьому витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується, що основним видом діяльності Підприємства є, зокрема, постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (код КВЕД 35.30), а п.1.2. Договору визначає, що газ який поставляється за цим договором використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 1936,81 грн. пені та 132,08 грн. трьох процентів річних, які були нараховані на суму боргу, сплачену відповідачем до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно й об`єктивно розглянув всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення немає.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати в сумі 2881,50 грн. на оплату судового збору, понесені позивачем у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника (апелянта) у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 06.11.2019 у справі №908/2479/19 - залишити без змін.

Судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту з підстав, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 03.02.2020.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Л.П. Широбокова

Суддя Е.В. Орєшкіна