Рішення

від 31.01.2020 по справі 355/519/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2020 року м. Київ № 355/519/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Панової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Баришівської районної

державної адміністрації

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації (далі по тексту - відповідач, УСЗН Баришівської РДА), в якому просить суд:

- визнати неправомірним та скасувати рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам Баришівської районної державної адміністрації від 23 березня 2018 року № 3 про відмову в наданні адресної допомоги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повернення надмірно нараховані кошти в сумі 85 024,12 грн. на рахунок Управління соціального захисту населення;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації поновити виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ., щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з жовтня 2014 року її було взято на облік як внутрішньо переміщену особу за фактичним місцем проживання: АДРЕСА_2 , разом із малолітніми дітьми, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Також позивач вказала, що з жовтня 2014 року по лютий 2018 рік отримувала щомісячну адресну допомогу, яка була призначена відповідачем. Щомісячна адресна допомога позивачем використовувались за призначенням для покриття витрат за житлово-комунальні послуги. Проте, 23.03.2018 року ОСОБА_1 було відмовлено в наданні щомісячної адресної допомоги, в зв`язку з наявністю в члена сім`ї частини житлового приміщення, та зобов`язано повернути нараховану та виплачену щомісячну адресну допомогу в сумі 85 024 грн. 12 коп. за період з 22.10.2014 року по 28.02.2018 року.

При цьому, позивач звертала увага, що відповідачем не було взято до уваги, що у неї та її малолітніх дітей відсутня можливість використання частину житлового приміщення для проживання сім`єю, так як інший співвласник з 2014 року заперечувала і на даний час не надає свою згоду на фактичне проживання позивача та малолітніх дітей.

Таким чином, позивач вважає, що відповідач своєю відмовою в нарахуванні та виплати адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам, порушує гарантовані Конституцією України права позивача та позбавляє малолітніх дітей єдиного джерела для покриття витрат на проживання, в тому числі житлово-комунальні послуги.

Внаслідок цього позивач звернулася до адміністративного суду з даним позовом за захистом порушених прав своїх малолітніх дітей.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.07.2018 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі, призначено справу до судового розгляду.

До суду від представника Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації надійшов відзив на адміністративний позов, у якому зазначено, що відповідач заперечує проти позову у повному обсязі, посилаючись на те, що Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації діяло відповідно до норм чинного законодавства, зокрема положень постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505 Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (надалі - Постанова).

Відповідач зазначив, що за інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, було виявлено, що ОСОБА_4 має у власності 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Враховуючи п. 6 Постанови рішенням комісії про призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 23.03.2018 року № 3 гр. ОСОБА_1 було відмовлено в наданні щомісячної адресної допомоги, в зв`язку з наявністю в члена сім`ї частини житлового приміщення, та зобов`язано повернути за період з 22.10.2014 року по 28.02.2018 рік нараховану та виплачену щомісячну адресну допомогу в сумі 85 024 грн. 12 коп.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.01.2019 суд Витребувати від Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації (місцезнаходження: 07500, Київська область, Баришівський район, смт. Баришівка, вул. Київський шлях, 36):

- належним чином засвідчену копію заяви про призначення адресної допомоги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , як внутрішньо-переміщеним особам з додатками до неї чи/або копію особової справи ОСОБА_1 ;

- докази виплати ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг;

- відомості про розмір виплаченої ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з зазначенням розміру та дати проведення щомісячних виплат.

У судове засідання, призначене у справі на 03.04.2019 сторони не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання у передбачений законодавством строк.

Водночас, судом встановлено, що 21.03.2019 на адресу суду надійшло клопотання УСЗН Баришівської РДА про розгляд справи № 355/519/18 без представника управління соціального захисту.

Також 03.04.2019 року від представника позивача до суду надійшла заява про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.

Враховуючи клопотання учасників справи про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження, на підставі ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України суд на місці ухвалив здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, до 2014 року ОСОБА_1 разом з сім`єю проживали та були зареєстровані в Донецькій області АДРЕСА_4 , що підтверджується наданими довідкою від 22.10.2014 № 3221000075 та відмітками в паспорті ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_4 ( далі по тексту - ОСОБА_4 ) (а.с.8-15).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

У зв`язку з проведенням антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях та окупацією Криму, позивач разом з сім`єю ( чоловіком ОСОБА_4 та донькою ОСОБА_2 ) були змушені переїхати з постійного місця проживання.

09.07.2014 ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 Про облік внутрішньо переміщених осіб , а також з заявою про призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (а.с.140-146, 151).

Відповідно до відомостей свідоцтва про народження від 17.12.2014 серія НОМЕР_2 , виданого Відділом ДРАЦС Баришівського РУЮ у Київській області, батьками малолітньої ОСОБА_3 є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (а.с.17).

Згідно відомостей довідки від 07.02.2018 №75 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа та фактичним місцем проживання/перебування позивача є АДРЕСА_5 (а.с.25).

Крім того, відомостями довідок від 07.02.2018 №75 та № 0000471739 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи підтверджується взяття на облік малолітніх дітей позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Також, судом встановлено, що ОСОБА_1 була призначена щомісячна адресна допомога, як для особи працездатного віку, та як уповноваженому представнику сім`ї, яка їй виплачувалася за період з 22 жовтня 2014 року по березень 2018 року (на неї та на малолітніх дітей) (а.с.137-138).

Судом було встановлено, що з 2014 року позивач разом з сім`єю проживає в Київській області, смт. Баришівці.

Відповідно до відомостей довідки ДНЗ Теремок від 28.03.18 №3 ОСОБА_3 , 2014 року народження відвідує дитячий садок ДНЗ Теремок смт. Баришівка (а.с.23).

Згідно довідки виданої Баришівським НВК гімназія-загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів від 28.03.2018 № 97, ОСОБА_2, дійсно навчається в 2-Б класі Баришівського НВК гімназія-загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів (а.с.24).

Відповідно до відомостей витягу з протоколу № 3 від 23.03.2018 засідання комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Баришівської районної державної адміністрації прийнято рішення відмовити позивачу в наданні адресної допомоги у зв`язку з наявністю в члена сім `ї житлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (відповідно до пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 01.10.2014 року п. 4 Постанови КМУ № 370 від 31.05.2017 року) та повернути надмірно нараховані кошти в сумі 85 024 грн. 12 коп. на рахунок Управління соціального захисту населення. Рішення комісії про відмову соціальної виплати може бути оскаржене до суду (а.с.19).

Вважаючи свої права порушеними, у зв`язку з відмовою у призначенні адресної допомоги ОСОБА_1 та членам її сім`ї як внутрішньо переміщеній особі, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Соціальна виплата та допомога, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлені Законом України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20.10.2014 № 1706-VII (Закон № 1706-VII).

Статус внутрішньо переміщеної особи не визначений у жодному міжнародному договорі, за яким Україна мала б зобов`язання. Поняття внутрішньо переміщеної особи міститься в рекомендаційному акті Організації Об`єднаних Націй Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998).

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Статтею 1 Закону № 1706-VII обумовлено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону (ст. 4 Закону № 1706-VII).

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приписами статті 7 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 Про облік внутрішньо переміщених осіб затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи .

Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 01.10.2014 Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг внутрішньо переміщеним особам установлено щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - грошова допомога) та затверджено Порядок її надання.

Механізм надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг визначений Порядком надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 505 (надалі-Порядок).

Відповідно до пункту 2 Порядку грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території України, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції та які взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.

Пунктом 5 порядку передбачено, що для отримання грошової допомоги (у тому числі у разі призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк, якщо її виплата раніше не здійснювалася через установи уповноваженого банку) уповноважений представник сім`ї звертається за фактичним місцем проживання (перебування) сім`ї до установи уповноваженого банку для відкриття в установленому порядку поточного рахунка, пред`являє паспорт громадянина України або інший документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, а для іноземців та осіб без громадянства - документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, та подає на адресу уповноваженого органу відповідну заяву про надання грошової допомоги (для призначення грошової допомоги вперше) або заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги (у разі призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк, якщо її виплата раніше не здійснювалася через установи уповноваженого банку). З метою визначення дати, часу та адреси подання заяви уповноважений представник сім`ї звертається у контакт-центр уповноваженого банку.

З аналізу наведених норм вбачається, що щомісячна адресна допомога, установлена постановою КМУ №505 є різновидом матеріальної допомоги та однією із форм надання соціальних послуг для внутрішньо переміщених осіб. Умовами призначення та продовження виплати соціальної допомоги внутрішньо переміщеним особам є знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку за місцем перебування, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, та звернення із письмовою заявою до уповноваженого органу за її призначенням.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 22.05.2018 у справі №234/3735/15-а.

Слід зазначити, що у рішенні від 03.05.2018 у справі №805/402/18 Верховний Суд зазначив, що реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або інші права , як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Згідно пункту 6 Порядку грошова допомога не призначається у разі, коли: будь-хто із членів сім`ї (крім сімей, до складу яких входять військовослужбовці з числа внутрішньо переміщених осіб, які захищають незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції) має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану.

Як встановлено судом, позивач має статус внутрішньої переміщеної особи і разом із дітьми, які прибули з нею, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , перебувають на обліку внутрішньо переміщених осіб в Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації, що підтверджується довідками наявних у матеріалах справи. Докази, які б спростовували цю обставину чи свідчили про скасування дії довідки в матеріалах справи відсутні.

Як було встановлено судом, підставою для звернення позивача до суду стало прийняте на засіданні комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Баришівської районної державної адміністрації прийнято рішення № 3 від 23.03.2018 про відмову ОСОБА_1 в наданні адресної допомоги у зв`язку з наявністю в члена сім `ї житлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (відповідно до пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 01.10.2014 року п. 4 Постанови КМУ № 370 від 31.05.2017 року) та зобов`язано повернути надмірно нараховані кошти в сумі 85 024 грн. 12 коп. на рахунок Управління соціального захисту населення.

Так, відповідно до Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, чоловіку позивача, ОСОБА_4 належить на праві приватної власності від 17.11.2006 року, на підставі Свідоцтва про право власності від 16.10.2006 року, 1/3 частина квартири за адресою: АДРЕСА_3 .

Житлова площа вищезазначеної квартири складає 27,5 кв.м., що підтверджується Інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майна. (а.с.20-22).

Разом з тим, судом встановлено, що крім ОСОБА_4 власниками даної квартири є його тітка, ОСОБА_6 та чоловік тітки, ОСОБА_7 . Відповідно, квартира є спільною частковою власністю.

Крім того, відповідно до нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_6 , яка співвласником частини квартири АДРЕСА_6 , з 2014 року заперечувала і на даний час не надаю свою згоду на реєстрацію місця проживання та фактичне проживання за вказаною адресою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.163).

Згідно ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Отже, і при спільній частковій власності і при спільній сумісній власності - згода інших співвласників на право володіння, користування та розпорядження майном потрібна. Житловий кодекс визначає обов`язковість згоди всіх співвласників (наймачів) квартири лише у тому випадку, коли квартира відноситься до державного та громадського житлового фонду. Ст. 65 ЖК наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.

Станом на дату звернення із заявою про призначення грошової допомоги факт перебування позивача разом з дітьми на обліку внутрішньо переміщених осіб в Управлінні праці та соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації підтверджується довідкою про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи, яка є дійсною.

Таким чином, враховуючи те, що у позивача разом з сім`єю: чоловіком та двома малолітніми дітьми відсутня можливість використання житлового приміщення за призначенням, так як не можуть проживати в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно відмова в наданні щомісячної адресної допомоги, як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, є протиправною.

Разом з тим, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Відповідно до п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою КМУ № 509, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 Закону № 1706-VII та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 2014 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 вказаного Закону.

Конституційне поняття Закон України , на відміну від поняття законодавство України , не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Відповідно до ч.1 та ч. 2, ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є:верховенство права;

Відповідно до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Необхідно звернути увагу на те, що у рішенні Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства . Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

Рішення Європейського суду з прав людини у справі Щокін проти України (заяви № 23759/03, № 37943/06) від 14.10.2010.

Перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів . Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві адресної допомоги за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання адресної допомоги є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд враховує, що суб`єктом владних повноважень не доведена, а позивачем спростована, правомірність прийняття оскаржуваного рішення.

Також, суд вважає, що орган, який приймав рішення про припинення соціальної виплати з порушенням Конституції та законами України не було забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Враховуючи той факт, що позивач не має змоги проживати в частині житлового приміщення разом з сім`єю, яка належить її чоловіку, що стало підставою для відмови в нарахуванні щомісячної адресної допомоги, а в Порядку не зазначено інших підстав, коли особа не може використовувати дане приміщення за призначення, такими відповідними діями обмежуються права внутрішньо переміщених осіб, які є соціально незахищеними верстами населення і які потребують соціальної допомоги.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправним та скасування рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам Баришівської районної державної адміністрації від 23 березня 2018 року № 3 в частині відмови в наданні адресної допомоги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повернення надмірно нараховані кошти в сумі 85 024,12 грн. на рахунок Управління соціального захисту населення.

Відтак, з матою належного захисту права позивача, слід зобов`язати Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації поновити виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ., щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На думку суду, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано та не доведено правомірність та законність своїх дій та рішень при прийнятті оспорюваного рішення, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 02.07.2018 № 0.0.1074433175.1. Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 08.11.2011 Про судовий збір та не сплачував його при зверненні до суду, судовий збір на користь позивача стягненню не підлягає.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 205, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам Баришівської районної державної адміністрації від 23 березня 2018 року № 3 в частині відмови в наданні адресної допомоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 та повернення надмірно нараховані кошти в сумі 85 024,12 грн. на рахунок Управління соціального захисту населення;

3. Зобов`язати Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03193749; місцезнаходження: 07500, Київська область, Баришівський район, смт. Баришівка, вул. Київський шлях, 36) поновити виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_7 ) щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_7 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03193749; місцезнаходження: 07500, Київська область, Баришівський район, смт. Баришівка, вул. Київський шлях, 36) судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.