Постанова

від 21.01.2020 по справі 480/549/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2020 р. Справа № 480/549/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Катунова В.В.

суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є.

за участю секретаря судового засідання Клочко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Держпраці у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.07.2019 (суддя О.В. Соп`яненко, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 31.07.19) по справі № 480/549/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЙЯ-2017"

до Управління Держпраці у Сумській області

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МАЙЯ-2017 (надалі за текстом - ТОВ МАЙЯ-2017 , позивач) звернулося до суду із позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Сумській області (надалі за текстом - відповідач) від 28.12.2018 № СМ 2361/1435/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу в розмірі 781 830 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.07.2019 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Сумській області від 28.12.2018 № СМ 2361/1435/АВ/П/ТД-ФС про накладення на Товариство з обмеженою відповідальністю "МАЙЯ-2017" штрафу в розмірі 781 830 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЙЯ-2017" (код ЄДРПОУ 41612487) на користь Управління Держпраці у Сумській області (код ЄДРПОУ 39857622) судовий збір в розмірі 12 303,76 грн., сплачений при зверненні до суду.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Управління Держпраці у Сумській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог посилалось на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та зазначило, що під час проведення відвідування встановлено, що у порушення вимог ст. 24 КЗпП України фактично допущено до роботи без оформлення трудових відносин ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . У ході відвідування зазначеними особами надані пояснення, зафіксовані відеозаписом. З наданих пояснень вбачається, що працівники виконують не ту роботу, що передбачена наданими договорами, працюють за графіком роботи підприємства, завдання отримують від начальника цеху, яка і контролює хід виконання робіт. Зазначені обставини свідчать, що між працівниками та товариством існували саме трудові відносини, а не цивільно-правові, як зазначає позивач. При цьому на підприємстві маються вакантні посади швачки, а позивач укладає з працівниками цивільно-правові договори на виконання робіт з пошиття виробів.

Позивач правом надання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В судовому засіданні представник відповідача (Мельник Ю.О.) підтримала доводи апеляційної скарги. Представник позивача (Стращшок Є.В.) заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу №2085 від 03.12.2018 Управлінням Держпраці у Сумській області проведене інспекційне відвідування ТОВ МАЙЯ-2017 щодо додержання вимог законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів.

За результатами інспекційного відвідування складено акт від 04.12.2018 року № СМ2361/1435/АВ, яким встановлено порушення позивачем вимог ч.3 ст. 24 КЗпП України щодо допущення працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

28.12.2018 року першим заступником начальника Управління Держпраці у Сумській області прийнято постанову № СМ2361/1435/АВ/П/ТД-ФС, якою до позивача на підставі ст. 259 КЗпП України, на підставі абз. 2 ч.2 ст. 265 КЗпП України застосовано штраф у розмірі 781 830 грн.

Не погодившись із такою постановою Управління Держпраці у Полтавській області позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, які склалися між ТОВ МАЙЯ-2017 та громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 мають характер цивільно - правових, а не трудових.

Колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі -КЗпП України).

Згідно з частиною 1статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями частини 1статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За змістом частини 2 статті 837 Цивільного кодексу України договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У відповідності до частини 1статті 839 Цивільного кодексу України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

При цьому, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Підставою притягнення до відповідальності ТОВ Майя-2017 стало встановлення допущення до роботи працівників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , без оформлення трудового договору, чим порушено вимоги ст. 24 КЗпП України.

Так, судовим розглядом встановлено, що ТОВ Майя-2017 було укладено цивільно-правові договори про виконання наступної роботи:

- ОСОБА_1 , цивільно-правовий договір № 181120/10 від 20.11.2018 на виконання робіт по розкрою деталей;

- ОСОБА_2 , цивільно-правовий договір № 181129/21 від 29.11.2018 на виконання робіт по розкрою деталей;

- ОСОБА_3 , цивільно-правовий договір № 181203/22 від 03.12.2018 на виконання робіт по розкрою деталей;

- ОСОБА_4 , цивільно-правовий договір № 181121/12 від 21.11.2018 на виконання робіт по розкрою деталей;

- ОСОБА_5 , цивільно-правовий договір № 181105/06 від 05.11.2018 на виконання робіт по пошиттю верхнього жіночого одягу;

- ОСОБА_6 , цивільно-правовий договір № 181128/19 від 28.11.2018 на виконання робіт по пошиттю полотен з хутра;

- ОСОБА_7 , цивільно-правовий договір № 181128/20 від 28.11.2018 на виконання робіт по пошиттю полотен з хутра.

За умовами зазначених договорів виконавці зобов`язувались виконати роботи замовнику в обсязі і на умовах передбачених даним договором, а замовник зобов`язався прийняти і оплатити дану роботу.

Також умовами договорів передбачено, що виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а сам організовує процес виконання робіт, у тому числі використовує власні засоби та матеріали.

Колегія судді вважає, що предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат. Вказані фізичні особи систематично виконували певні трудові функції на підприємстві відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. При цьому, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи у визначеній кількості без зазначення конкретного найменування виробу. Праця за цими договорами не є юридично самостійною, а здійснюється у межах діяльності всього підприємства з систематичним виконанням трудових функцій. В самих договорах ніде не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати підрядник замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.

За наслідками проведених робіт складались акти приймання-здачі виконаних робіт та підписувались позивачем та виконавцями.

Із наданих актів приймання-здачі виконаних робіт встановлено, що останні не містять даних щодо обсягу виконаних робіт (наданих послуг), зазначено період виконання робіт, вартість винагороди за виконану роботу, обсяг робіт визначений наступним чином: розкрий деталей, пошив полотен з хутра, пошиття верхнього жіночого одягу у визначеній кількості.

Також з пояснень представника позивача, наданих під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що вищезазначені особи працювали на обладнані і матеріалах, що належить позивачу, що суперечить вимогам п.1.4 цивільно - правових угод.

Колегія суддів зазначає, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. Проте, як вбачається з пояснень ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , вони виконують роботу по набивкі хутра. Надає доручення та контролює хід виконання робіт начальник цеху ОСОБА_9 .

Таким чином, зазначені вище угоди не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов`язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій.

До того ж, під час інспекційного відвідування відповідачем встановлено, що ОСОБА_1 .. ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 виконували роботу з набивки хутра, що підтверджується їх поясненнями та відеозаписом. Одночасно, за умовами укладених цивільно - правових договорів, вказані особи повинні були виконувати роботи по розкрию деталей. Отже, на момент проведення інспекційного відвідування дані особи виконували роботу, яка не була предметом укладених цивільно-правових договорів.

Крім того, у ході інспекційного відвідування позивача встановлено, що згідно штатного розпису, який діє на підприємстві позивача з 01.11.2018 кількість штатних одиниць на посаду швачки 100, в тому числі 24 одиниці вакантних посад; на посаду розкрійник шкіряної сировини 5, в тому числі 2 одиниці вакантних посад; на посаду розкрійник шкіри та хутра 10, в тому числі 3 одиниці вакантних посад.

Отже, колегія суддів зазначає, виконавці послуг за цивільно-правовими договорами ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ) виконують аналогічну роботу, яку виконують працівники за посадами згідно з трудовими договорами; послуги, які надають виконавці згідно договорів цивільно-правового характеру належать до основної діяльності позивача.

Зазначене спростовує доводи ТОВ "МАЙЯ 2017" про безпідставне визначення цивільних відносин між позивачем та вказаними вище особами як трудових.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що договори, укладені позивачем з фізичними особами, мають ознаки трудових. При цьому, ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 були допущені до роботи без належно оформленого трудового договору (контракту), без наказу про прийняття на роботу та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття вказаних працівників на роботу.

Згідно з абз. 1 ч.2 ст. 265 КЗпП юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Суд має наголосити на тому, що дії позивача щодо надання трудовим договорам форми цивільно-правового договору перешкоджає реалізації правам фізичних осіб на працю, гарантованого Конституцією України та Кодексом законів про працю України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічно оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку щодо правомірності оскаржуваної постанови Управління Держпраці у Харківській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 28.12.2018 № СМ 2361/1435/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу в розмірі 781 830 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3)невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Сумській області - задовольнити.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.07.2019 по справі № 480/549/19 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЙЯ-2017" до Управління Держпраці у Сумській області про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко Г.Є. Бершов Постанова складена в повному обсязі 03.02.20.

(у зв`язку зі знаходженням судді Бершова Г.Є. у відпустці)