Рішення

від 03.02.2020 по справі 924/815/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2020 р. м. Рівне Справа № 924/815/19

Господарський суд Рівненської області у складі судді О. Андрійчук , за участю секретаря судового засідання Б. Рижого , розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий комплекс "Лілея"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод продовольчих товарів "Універсалпрод"

про стягнення 82 949,38 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: М. Чорняк, дов. від 26.09.2018 року,

від відповідача: не з`явився,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничий комплекс "Лілея" звернулося до Господарського суду Хмельницької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод продовольчих товарів "Універсалпрод" про стягнення 88 101,87 грн, з яких: 55 020,00 грн основного боргу, 27 000,00 грн штрафу, 4 826,57 грн пені, 831,30 грн інфляційних та 424,00 грн 3% річних.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Як вбачається з позовної заяви, 05.10.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничий комплекс "Лілея" (позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод продовольчих товарів "Універсалпрод" (відповідач, замовник) укладено договір про виготовлення друкованої продукції №28/18 (договір), за умовами якого позивач зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, виготовити відповідачу друковану продукцію, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити її вартість.

Відповідно до умов договору позивач надав відповідачу передбачені договором послуги на загальну суму 75 000,00 грн, які відповідач оплатив частково, перерахувавши аванс у розмірі 19 980,00 грн, відтак заборгованість відповідача перед позивачем складає 55 020,00 грн.

Крім того, за період прострочення виконання відповідачем зобов`язань позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача, крім основного боргу, 27 000,00 грн штрафу, 4 826,57 грн пені, 424,00 грн 3 % річних та 831,30 грн інфляційних втрат.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. 525, 526, 549, 550, 611, 625, 853 ЦК України та ст. ст. 174, 193 ГК України.

09.12.2019 року від відповідача надійшов відзив, в якому останній із розміром заявлених позовних вимог погоджується частково, зокрема зазначає, що ним на виконання умов договору отримано продукції на 30 810,00 грн, яку він частково оплатив 02.04.2019 року на суму 19 980,00 грн, а також 05.08.2019 року на суму 10 000,00 грн. Відповідач також не погоджується із розміром штрафних санкцій, нарахованих позивачем.

Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, результат їх розгляду.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 08.08.2019 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий комплекс "Лілея" залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 20.08.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.09.2019 року.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 25.09.2019 року закрито підготовче засідання, справу призначено до судового розгляду по суті на 15.10.2019 року.

У судовому засіданні 15.10.2019 року оголошено перерву на 24.10.2019 року.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 24.10.2019 року справу №924/815/19 направлено за територіальною підсудністю до Господарського суду Рівненської області.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 18.11.2019 року справу №924/815/19 прийнято до свого провадження суддею О.Андрійчук, підготовче засідання призначено на 09.12.2019 року.

Ухвалою суду від 09.12.2019 року підготовче засідання відкладено на 03.01.2020 року.

02.01.2020 року від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 03.01.2020 року оголошено перерву у підготовчому засідання на 17.01.2020 року, витребувано у відповідача Додаток №5 до декларації по ПДВ за II квартал 2019 року, зобов`язано відповідача надати суду належним чином засвідчену копію вказаної декларації у строк до 17.01.2020 року (оригінал для огляду в судове засідання).

17.01.2020 року від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій останній просить суд стягнути з відповідача 82 949,38 грн, з яких: 45 020,00 грн основного боргу, 27 000,00 грн штрафу, 8 370,99 грн пені, 1 506,60 грн інфляційних та 1 051,79 грн 3% річних.

Ухвалою суду від 17.01.2020 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 03.02.2020 року.

Інших заяв і клопотань від сторін не надходило.

03.02.2020 року у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши подані докази, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, суд установив таке.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

05.10.2018 року між відповідачем (замовник) та позивачем (виконавець) укладено договір про виготовлення друкованої продукції № 28/18 (договір) з додатком № 1.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг з моменту підписання сторонами цього договору та закінчується 31.12.2018 року. Закінчення строку договору не звільняє від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору. Зміни у цей договір набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідного додатку чи додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному законодавстві України (п.п. 6.1.- 6.4. договору).

За умовами п.п. 1.1. договору виконавець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, виготовити замовнику друковану продукцію (продукцію), а замовник зобов`язався прийняти та повністю оплатити її вартість.

Асортимент, кількість та ціна продукції вказується в рахунках - фактурах та/або накладних на продукцію, що є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.2. договору).

Розділом 2 договору визначено права та обов`язки сторін.

Згідно з п. 2.3. договору виконавець зобов`язаний, зокрема виконувати умови договору, виготовити продукцію на замовлення, яка відповідає наданим взірцям замовника або у відповідності до макету, який затверджений замовником.

У свою чергу, замовник зобов`язаний, зокрема виконувати умови договору, прийняти та провести стовідсоткову оплату за друковану продукцію в порядку та на умовах, визначених цим договором та додатком № 1. Надати виконавцеві письмове замовлення, в якому вказати перелік і кількість продукції, яку необхідно виготовити. Подати замовлення в письмовому вигляді, підписати його та скріпити печаткою, шляхом надсилання його (факсимільним та електронним зв`язком) (п. 2.4. договору).

Судом установлено, що позивач виготовив за замовленням та передав відповідачу штанц-форму на суму 3 650,00 грн, про що свідчить акт № АВР-24093/23 здачі-прийняття робіт (надання послуг), а також продукцію на загальну суму 75 000,00 грн, що стверджується видатковою накладною №25589/23 від 09.04.2019 року на суму 68 880,00 грн та видатковою накладною №25954/23 від 28.05.2019 року на суму 6 120,00 грн. Вказані видаткові накладні та акт підписані та скріплені печатками сторін.

Додатком № 1 до договору передбачено порядок розрахунків і сума договору. Так, оплата замовником здійснюється за загальною ціною продукції шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок виконавця. Розрахунки за цим договором здійснюються через установу банку згідно із правилами, передбаченими чинним в Україні законодавством для безготівкових розрахунків. Замовник перераховує на розрахунковий рахунок виконавця кошти в такому порядку: 100 % суми протягом 14-ти календарних днів з моменту отримання замовником продукції та видаткової накладної. Претензії щодо якості приймаються протягом трьох днів з моменту отримання замовником продукції та повинні бути розглянуті виконавцем протягом 10-ти днів з дня надходження. Загальна сума цього договору складає загальну вартість виготовленої продукції, яка зазначена у видаткових накладних, що є невід`ємною частиною цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.10.2018 року та 16.10.2018 року відповідач оплати позивачу вартість штанц-форми ( 1 650,00 грн та 2 000,00 грн відповідно), 02.04.2019 року перерахував позивачу аванс в розмірі 19 980,00 грн, а 05.08.2019 року провів часткову оплату поставленої продукції на суму 10 000,00 грн, що стверджується випискою банку, платіжними дорученнями № 1613 та № 1690, та повинен був провести остаточний розрахунок вартості наданих послуг протягом 14-ти календарних днів з моменту отримання продукції та видаткових накладних.

Проте доказів повної оплати виготовленої та поставленої продукції станом на дату розгляду справи в матеріалах справи немає, отже за відповідачем рахується заборгованість в сумі 45 020,00 грн (75 000,00 грн - 29 980,00 грн = 45 020,00 грн).

Позивач, посилаючись на ст. 625 ЦК України , за прострочення грошового зобов`язання здійснив нарахування 1 051,79 грн 3 % річних та 1 506,60 грн інфляційних.

За п. 3.4. договору у разі порушення терміну оплати, зазначеного в п. 4 додатку № 1, замовник сплачує виконавцю штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на день виникнення заборгованості, з розрахунку від вартості прийнятої продукції, яка була передана замовнику за цим договором.

За прострочення в оплаті продукції замовник виплачує виконавцеві за вимогою останнього пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (п. 3.5 договору).

За несвоєчасне виконання грошових зобов`язань позивач нараховував та заявив до стягнення 27 000,00 грн штрафу та 8 370,99 грн пені.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із несвоєчасною оплатою продукції за договором надання послуг та відповідальністю за порушення строків оплати за поставлену продукцію, регулювання яких здійснюється ГК України та ЦК України .

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Суд, проаналізувавши зміст спірних правовідносин, вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з договору, предметом останнього є як виготовлення, так і поставка друкованої продукції.

Відмінність договору підряду від договору поставки (купівлі-продажу) полягає у такому: 1) у підряді замовник надає більшу частину матеріалів, а у поставці цей обов`язок покладається на продавця; 2) у договорі поставки умови щодо виконання роботи із створення об`єкту сторони не встановлюють, а в підрядному договорі замовник у завданні визначає критерії, яким повинен відповідати результат. У договорі поставки покупець не має права давати вказівки про спосіб виконання договору, а в договорі підряду замовник має такі права. Зобов`язання з договору поставки спрямовані на задоволення потреб осіб в типізованих товарах, а у договорі підряду - в індивідуалізованому результаті. Тобто за договором підряду виготовляють індивідуально-визначені речі, а за договором поставки речі, які характеризуються родовими ознаками. Замовник має право перевіряти хід і якість робіт, а покупець такого права не має.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини з поставки товару.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України) .

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що виготовлення продукції на суму 75 000,00 грн відбулося за умовами договору, відповідач, отримавши від позивача товар, своєчасно розрахунків за нього провів, здійснивши перерахування у розмірі 29 980,00 грн, а відтак позовна вимога в частині оплати основного боргу в розмірі 45 020,00 грн підлягає задоволенню.

Крім того, позивач, посилаючись на ст. 625 ЦК України , за прострочення грошового зобов`язання здійснив нарахування 1 051,79 грн 3 % річних та 1 506,60 грн інфляційних.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Вказана правова позиція що порядку нарахування інфляційних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 від 04.06.2019 року та у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 905/600/18 від 05.07.2019 року.

За правилами ч. 1 ст. 253, ч. 5 ст. 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Суд, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних, установив, що 3% річних становлять 1 055,21 грн (при заявленому - 1 051,79 грн), а інфляційні втрати - 234,26 грн (при заявленому - 1 506,60 грн) (розрахунок додається), отже, 3% річних підлягають задоволенню у заявленому розмірі, а інфляційні - частковому.

Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань позивач також нараховував та заявив до стягнення 4 826,57 грн пені та 27 000,00 грн штрафу

Стосовно нарахування позивачем пені та штрафу, то слід зазначити таке.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

За змістом ч. 2 ст. 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу ч. 1 ст. 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Пеня, як вид забезпечення виконання зобов`язання, та її розмір визначена ч. 3 ст. 549 ЦК України , ч. 6 ст. 231 та ч. 6 ст. 232 ГК України . Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України .

При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із принципом свободи договору, встановленим ст. 627 ЦК України , коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам ст. 61 Конституції України , оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а в силу ст.ст. 217 , 230 ГК України штраф та пеня визначені як види штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Відтак, в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 року у справі № 20/246-08 та від 27.04.2012 року у справі №06/5026/1052/2011 та у Постановах Верховного Суду від 09.02.2018 року у справі № 911/2813/17 та від 22.03.2018 року у справі № 911/1351/17 у подібних (господарських) правовідносинах. Суд не вбачає підстав для відступлення від зазначеної усталеної судової практики при розгляді цієї справи.

Крім того, із системного аналізу наведених норм права вбачається, що неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Як зазначалося, п.п. 3.4, 3.5. договору сторонами передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення його умов у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Перерахувавши розмір пені та штрафу, суд установив, що розмір першої складає 8 460,09 грн (при заявленому - 8 370,99 грн), а другого - 26 938,80 грн (при заявленому - 27 000,00 грн) (розрахунок додається), відтак пеня підлягає задоволенню у заявленому розмірі, а штраф - частково.

Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", Серявін та інші проти України , "Ruiz Torija v. Spain" тощо).

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79 , 86 ГПК України , суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та про стягнення з відповідача на користь позивача 45 020,00 грн основного боргу, 8 370,99 грн пені, 1 051,79 грн 3% річних, 234,26 грн інфляційних та 26 938,80 грн штрафу.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України ).

У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 1 921,00 грн та витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 30 000,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що позов задоволено частково, відтак судовий збір в розмірі 1 890,07 грн покладається на відповідача, а решта - на позивача.

Стосовно витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, то представником позивача до закінчення судових дебатів зроблена заява про подання доказів, пов`язаних із вказаними судовими витратами, у строк, визначений ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничого комплексу "Лілея" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод продовольчих товарів "Універсалпрод" про стягнення 82 949,38 грн задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод продовольчих товарів "Універсалпрод" (вул. Нова, буд.8, с. Межиріч, Острозький район, Рівненська область, 35808, ідентифікаційний код 31716343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничого комплексу "Лілея" (вул. Текстильна, 7, м. Тернопіль, 46020, ідентифікаційний код 30622600) 45 020,00 грн основного боргу, 8 370,99 грн пені, 1 051,79 грн 3% річних, 234,26 грн інфляційних та 26 938,80 грн штрафу.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 1 272,34 грн інфляційних та 61,20 грн штрафу відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод продовольчих товарів "Універсалпрод" (вул. Нова, буд.8, с. Межиріч, Острозький район, Рівненська область, 35808, ідентифікаційний код 31716343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничого комплексу "Лілея" (вул. Текстильна, 7, м. Тернопіль, 46020, ідентифікаційний код 30622600) 1 890,07 грн судового збору.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничий комплекс "Лілея" (вул. Текстильна, 7, м. Тернопіль, 46020, ідентифікаційний код 30622600).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод продовольчих товарів "Універсалпрод" (вул. Нова, буд.8, с. Межиріч, Острозький район, Рівненська область, 35808, ідентифікаційний код 31716343).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України ).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України ).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/ .

Повне судове рішення складене та підписане 03.02.2020 року.

Суддя О.Андрійчук