Постанова

від 28.04.2020 по справі 924/815/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2020 року Справа №924/815/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Дужич С.П.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод продовольчих товарів "Універсалпрод" на рішення Господарського суду Рівненської області від 03.02.2020р. (повний текст - 03.02.2020р.) у справі №924/815/19 (суддя Андрійчук О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий комплекс "Лілея" (м.Тернопіль)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод продовольчих товарів "Універсалпрод" (с.Межиріч, Острозький район, Рівненська обл.)

про стягнення 82 949,38 грн.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до ч.ч.2, 10 ст.270, ч.13 ст.8 та ч.3 ст.252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 03.02.2020р. у справі №924/815/19 задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий комплекс "Лілея" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод продовольчих товарів "Універсалпрод" про стягнення 82 949,38 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод продовольчих товарів "Універсалпрод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничого комплексу "Лілея" 45020,00 грн основного боргу, 8370,99 грн пені, 1051,79 грн 3% річних, 234,26 грн інфляційних та 26938,80 грн штрафу. У задоволенні позовних вимог про стягнення 1272,34 грн інфляційних та 61,20 грн штрафу відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1890,07 грн судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод продовольчих товарів "Універсалпрод" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою (арк.справи 149-151).

В скарзі апелянт звертає увагу, що відповідно до пункту 2.4.4 Договору про виготовлення друкованої продукції №28/18, укладеного між TOB ВК Лілея та ТОВ Завод продовольчих товарів - Універсалпрод , замовник зобов`язаний - надати виконавцеві письмове замовлення, в якому вказати перелік і кількість продукції, яку необхідно виготовити, відповідно до пункту 2.4.5 Договору замовник зобов`язаний - подати замовлення в письмовому вигляді, підписати його та скріпити печаткою, шляхом надсилання його (факсимільним та електронним зв`язком або поштою).

Судом не було враховано той факт, що замовником за Договором було зроблене замовлення на поставку продукції лише на суму 30810,00 грн. - яке було попередньо частково оплачене авансовим платежем на суму 19980,00 грн., про що було вказано у відзиві до позовної заяви, та доказів того факту, що замовником були здійснені інші замовлення за Договором позивачем надано не було.

Також повідомляє, що судом не були враховані доводи відповідача стосовно фактичної відсутності у відповідача будь-яких належно оформлених у відповідності до чинного законодавства України накладних до такого Договору, та доводів про те, що такої продукції на суму, що вказувались у позовній заяві позивачем, відповідач не отримував.

Відповідно до п.4 Додатку №1 до Договору передбачено, що замовник перераховує на розрахунковий рахунок виконавця кошти протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання замовником продукції та видаткової накладної. У відповідності до наданих доказів позивача на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом було встановлено, що видаткові накладні та акт підписані сторонами Договору та скраплені печатками, проте оскільки у відповідача відсутні будь-які належно оформлені у відповідності до чинного законодавства України накладні/акти за таким Договором, а надіслані копії матеріалів позовної заяви позивача вказують на те, що такі видаткові накладні підприємство не отримувало та не підписувало зі своєї сторони, що підтверджує факт недійсності таких поставок зі сторони позивача за Договором, що не було враховано судом при дослідженні доказів.

Отже, як вбачається із Договору відповідачем при замовлені продукції повинно бути зроблене Замовлення, а позивачем при здійснені поставки продукції повинні бути надані видаткові накладні, чотирнадцятиденний строк відраховується з моменту їх отримання, проте оскільки замовлення продукції на таку суму не отримували та не отримували жодних видаткових накладних, відповідно не могли оплачувати такі послуги.

Враховуючи, що на даний момент виконавець (позивач) все ще не виконав своїх зобов`язань за Договором, не надав відповідно до Договору належно оформлених видаткових накладних, правових підстав для стягнення судом вартості послуг за Договором не існує.

На підставі викладеного скаржник просить суд скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 03.02.2020р., прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю ВК Лілея до Товариства з обмеженою відповідальністю Завод продовольчих товарів - Універсалпрод про стягнення 82 949,38 грн. відмовити повністю.

Апеляційна скарга надійшла безпосередньо на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.

Листом №924/815/19/1177/20 від 25.02.2020р. матеріали справи №924/815/19 витребувано у Господарського суду Рівненської області.

Матеріали справи №924/815/19 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 27.02.2020р.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2020р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод продовольчих товарів "Універсалпрод" на рішення Господарського суду Рівненської області від 03.02.2020р. у справі №924/815/19. Запропоновано позивачу у строк - до 16.03.2020р. надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів відповідачам.

Розпорядженням керівника апарату суду від 28.04.2020р. у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії Миханюк М.В. у період з 16.04.2020р. по 04.05.2020р. включно, відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі №924/815/19.

Як вбачається з Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2020р. для розгляду справи №924/815/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П., суддя Коломис В.В.

Ухвалою суду від 28.04.2020р. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод продовольчих товарів "Універсалпрод" на рішення Господарського суду Рівненської області від 03.02.2020р. у справі №924/815/19 до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П., суддя Коломис В.В.

Колегія суддів констатує, що позивач у строк до 16.03.2020р. не скористався правом надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ухвала про відкриття апеляційного провадження була направлена Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничий комплекс "Лілея" на адресу зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 46010, Тернопільська обл., місто Тернопіль, вул.Ткстильна, будинок 7, та була отримана представником позивача за довіреністю (Турчин) - 05.03.2020р., що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (арк.справи 163).

Розглядом матеріалів справи встановлено.

05.10.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод продовольчих товарів "Універсалпрод" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничий комплекс "Лілея" (м.Тернопіль) (виконавець) укладено договір про виготовлення друкованої продукції №28/18 (договір) з додатком №1.

Згідно пункту 1.1. Договору виконавець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, виготовити замовнику друковану продукцію (продукцію), а замовник зобов`язався прийняти та повністю оплатити її вартість.

Пунктом 1.2. Договору сторони погодили, що асортимент, кількість та ціна продукції вказується в рахунках - фактурах та/або накладних на продукцію, що є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п.2.3. Договору виконавець зобов`язаний, зокрема виконувати умови договору, виготовити продукцію на замовлення, яка відповідає наданим взірцям замовника або у відповідності до макету, який затверджений замовником.

У свою чергу, замовник зобов`язаний, зокрема виконувати умови договору, прийняти та провести стовідсоткову оплату за друковану продукцію в порядку та на умовах, визначених цим договором та додатком №1. Надати виконавцеві письмове замовлення, в якому вказати перелік і кількість продукції, яку необхідно виготовити. Подати замовлення в письмовому вигляді, підписати його та скріпити печаткою, шляхом надсилання його (факсимільним та електронним зв`язком) (п.2.4. Договору).

Згідно п.3.4. Договору у разі порушення терміну оплати, зазначеного в п.4 Додатку №1, замовник сплачує виконавцю штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на день виникнення заборгованості, з розрахунку від вартості прийнятої продукції, яка була передана замовнику за цим договором.

Як погоджено у п.3.5 Договору за прострочення в оплаті продукції замовник виплачує виконавцеві за вимогою останнього пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг з моменту підписання сторонами цього договору та закінчується 31.12.2018р. Закінчення строку договору не звільняє від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору. Зміни у цей договір набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідного додатку чи додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному законодавстві України (п.п.6.1.-6.4. договору).

Додатком №1 до Договору передбачено порядок розрахунків і сума договору. Так, оплата замовником здійснюється за загальною ціною продукції шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок виконавця. Розрахунки за цим договором здійснюються через установу банку згідно із правилами, передбаченими чинним в Україні законодавством для безготівкових розрахунків. Замовник перераховує на розрахунковий рахунок виконавця кошти в такому порядку: 100% суми протягом 14-ти календарних днів з моменту отримання замовником продукції та видаткової накладної. Претензії щодо якості приймаються протягом трьох днів з моменту отримання замовником продукції та повинні бути розглянуті виконавцем протягом 10-ти днів з дня надходження. Загальна сума цього договору складає загальну вартість виготовленої продукції, яка зазначена у видаткових накладних, що є невід`ємною частиною цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виготовив за замовленням та передав відповідачу штанц-форму на суму 3650,00 грн, про підтверджується актом №АВР-24093/23 здачі-прийняття робіт (надання послуг) (арк.справи 80), а також продукцію на загальну суму 75 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №25589/23 від 09.04.2019р. на суму 68 880,00 грн (арк.справи 81) та видатковою накладною №25954/23 від 28.05.2019р. на суму 6120,00 грн. (арк.справи 82).

Вказані видаткові накладні та акт підписані та скріплені печатками сторін.

12.10.2018р. та 16.10.2018р. відповідач оплатив позивачу вартість штанц-форми (1650,00 грн та 2 000,00 грн відповідно).

02.04.2019р. відповідач перерахував позивачу аванс в розмірі 19980,00 грн, а 05.08.2019р. провів часткову оплату поставленої продукції на суму 10000,00 грн, що підтверджується випискою банку, платіжними дорученнями №1613 та №1690, та повинен був провести остаточний розрахунок вартості наданих послуг протягом 14-ти календарних днів з моменту отримання продукції та видаткових накладних.

Однак, докази повної оплати виготовленої та поставленої продукції в матеріалах справи відсутні.

Отже, за відповідачем рахується заборгованість в сумі 45020,00 грн (75000,00 грн - 29980,00 грн = 45020,00 грн).

Позивач за прострочення грошового зобов`язання здійснив нарахування 1051,79 грн 3% річних та 1506,60 грн інфляційних, 27000,00 грн штрафу та 8370,99 грн пені.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як встановлено ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з Договору, предметом останнього є як виготовлення, так і поставка друкованої продукції.

Відмінність договору підряду від договору поставки (купівлі-продажу) полягає у такому: 1) у підряді замовник надає більшу частину матеріалів, а у поставці цей обов`язок покладається на продавця; 2) у договорі поставки умови щодо виконання роботи із створення об`єкту сторони не встановлюють, а в підрядному договорі замовник у завданні визначає критерії, яким повинен відповідати результат. У договорі поставки покупець не має права давати вказівки про спосіб виконання договору, а в договорі підряду замовник має такі права. Зобов`язання з договору поставки спрямовані на задоволення потреб осіб в типізованих товарах, а у договорі підряду - в індивідуалізованому результаті. Тобто за договором підряду виготовляють індивідуально-визначені речі, а за договором поставки речі, які характеризуються родовими ознаками. Замовник має право перевіряти хід і якість робіт, а покупець такого права не має.

З урахуванням викладеного між сторонами виникли правовідносини з поставки товару.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.6 ст.265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями статті 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1,2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень 536 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено положеннями ст.525 Цивільного кодексу України, ч.6 ст.193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що виготовлення продукції на суму 75000,00 грн відбулося за умовами договору, відповідач, отримавши від позивача товар, своєчасно розрахунків за нього провів, здійснивши перерахування у розмірі 29980,00 грн, а тому місцевим господарським судом правомірно задоволено позовну вимогу про стягнення основного боргу в розмірі 45020,00 грн.

Позивач, посилаючись на ст.625 Цивільного кодексу України, за прострочення грошового зобов`язання також просив стягнути 1051,79 грн 3% річних та 1506,60 грн інфляційних.

За положеннями ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, як вірно зазначено судом першої інстанції, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Вказана правова позиція що порядку нарахування інфляційних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №916/190/18 від 04.06.2019р. та у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у справі №905/600/18 від 05.07.2019р.

Згідно положень ч.1 ст.253, ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши в апеляційному провадженні розрахунок 3% річних та інфляційних, колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Рівненської області, що 3% річних становлять 1 055,21 грн (при заявленому - 1 051,79 грн), а інфляційні втрати - 234,26 грн (при заявленому - 1506,60 грн), а тому, 3% річних підлягають задоволенню у заявленому розмірі, а інфляційні - частковому.

Також, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, позивач заявив до стягнення 4826,57 грн пені та 27 000,00 грн штрафу.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

За змістом ч.2 ст.217 Господарського кодексу України одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу ч.1 ст.230 Господарського кодексу України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України встановлюється законом, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч.2 ст.231 Господарського кодексу України.

При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із принципом свободи договору, встановленим ст.627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а в силу ст.ст.217, 230 Господарського кодексу України штраф та пеня визначені як види штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Відтак, в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України від 09.04.2012р. у справі №20/246-08 та від 27.04.2012р. у справі №06/5026/1052/2011 та у Постановах Верховного Суду від 09.02.2018р. у справі №911/2813/17 та від 22.03.2018р. у справі №911/1351/17. Суд не вбачає підстав для відступлення від зазначеної усталеної судової практики при розгляді даної справи.

Крім того, із системного аналізу наведених норм права вбачається, що неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Як було встановлено, п.п.3.4, 3.5. Договору сторонами передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення його умов у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Перевіривши в апеляційному провадженні розрахунок пені та штрафу, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що розмір пені складає 8460,09 грн (при заявленому - 8370,99 грн), а штрафу - 26938,80 грн (при заявленому - 27000,00 грн), відтак пеня підлягає задоволенню у заявленому розмірі, а штраф - частково.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку правомірність часткового задоволення позову та про стягнення з відповідача на користь позивача 45 020,00 грн основного боргу, 8 370,99 грн пені, 1 051,79 грн 3% річних, 234,26 грн інфляційних та 26 938,80 грн штрафу.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії").

У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.275-280 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод продовольчих товарів "Універсалпрод" на рішення Господарського суду Рівненської області від 03.02.2020р. у справі №924/815/19 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 28.04.2020р.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Дужич С.П.