Рішення

від 21.01.2020 по справі 910/14282/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.01.2020Справа № 910/14282/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О., за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Обнова Компані"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙКІЛЕРЗ"

про стягнення 745 659,42 грн.

Представники сторін:

від позивача: Кульчицький О.В.

від відповідача: Демченко В.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Обнова Компані" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙКІЛЕРЗ" про стягнення 767 220,54 грн., з яких 477 180,00 грн. основного боргу, 91884,64 грн. інфляційних втрат, 14 885,10 грн. 3% річних, 7051,80 грн. штрафних санкцій, передбачених п. 6.3 договору, 176 419,00 грн. штрафних санкцій, передбачених п. 6.4 договору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки № 200418 від 20.04.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

21.10.2019 від позивача надійшла заява про усунення недоліків. Крім того, у вказаній заяві позивач зазначив, вірною слід вважати суму інфляційних втрат у розмірі 91 684,64 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14282/19, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 19.11.2019.

18.11.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з наступних підстав: позивачу не надавався оригінал-макет товару та відповідач не погоджував виготовлення продукції,а тому позивач не мав права її виробляти та не має права вимагати оплату чи передоплату за виготовлення такого товару; позивач не виставляв відповідачеві рахунок-фактуру на здійснення переоплати, а тому нарахування штрафних санкцій за несвоєчасне здійснення переоплати є безпідставними; оскільки позивачем порушено умови та строки поставки товару, то його вимоги щодо сплати товару є безпідставними; позивач не має права вимагати стягнення штрафних санкцій, передбачених п. 6.3 договору поставки, оскільки відповідачем не було порушено умови договору, які передбачають нарахування штрафних санкцій; позивач нараховує штрафні санкції за період більший, ніж це передбачено чинним законодавством.

19.11.2019 від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат, у якій позивач надає пояснення та документи для здійснення розподілу судових витрат.

19.11.2019 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 05.12.2019.

28.11.2019 від позивача надійшло клопотання про зменшення розміру позовних вимог до 745 659,42 грн., з яких 477 180,00 грн. основного боргу, 91684,64 грн. інфляційних втрат, 14 885,10 грн. 3% річних, 7051,80 грн. штрафних санкцій, передбачених п. 6.3 договору, 154 587,88 грн. штрафних санкцій, передбачених п. 6.4 договору.

28.11.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечує проти доводів, викладених у відзиві та зазначає, що оригінал-макет надавався позивачу; 01.10.2018 позивач виставляв відповідачу рахунок № 186 від 01.10.2018; відповідач підтвердив повноту та якість виконаного замовлення, прийнявши поліграфічну продукцію, про що було підписано видаткову накладну.

05.12.2019 від позивача надійшла заява про долучення доказів витрат за професійну правничу допомогу.

05.12.2019 від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання та клопотання про призначення у справі судової експертизи, на вирішення якої поставити наступне питання: чи відповідає давність виконання документа Специфікація № 1 від 01.10.2018 до договору поставки № 200418 від 20.04.2018, вказаній на ньому даті.

У підготовчому засіданні 05.12.2019 судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, постановлено протокольну ухвалу, якою задоволено клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання, оголошено перерву в підготовчому засіданні до 19.12.2019, відкладено розгляд клопотання про призначення експертизи.

09.12.2019 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній, крім іншого, зазначає, що рахунок на здійснення передоплати не виставлявся та не передавався відповідачу, ні поштою, ні електронною поштою, ні особисто; розрахунок інфляційних втрат та штрафних санкцій не відповідає вимогам законодавства та містить арифметичні помилки.

19.12.2019 від позивача надійшла заява про долучення доказів витрат за професійну правничу допомогу та пояснення щодо заявленого позивачем клопотання про призначення експертизи, у яких позивач просить залишити без розгляду клопотання відповідача про призначення експертизи та застосувати до відповідача передбачені ст. 135 ГПК України заходи процесуального примусу за зловживання процесуальним правами.

У підготовчому засіданні 19.12.2019 суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи у зв`язку з його необґрунтованістю та відмовив у задоволенні клопотання позивача про застосування заходів процесуального примусу. Також у підготовчому засіданні 19.12.2019 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 21.01.2020.

21.01.2020 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з метою мирного врегулювання спору між сторонами.

Представник позивача в судовому засіданні надав заяву про долучення доказів витрат за професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні 21.01.2020 суд постановив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 21.01.2020 представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача проти позову заперечив.

У судовому засіданні 21.01.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Обнова Компані" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СКАЙКІЛЕРЗ" (далі - покупець) укладено договір поставки № 200418 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується за замовленням покупця, вчасно виготовити та передати за плату у власність якісну поліграфічну продукцію (далі - товар), визначений в узгодженій сторонами відповідній Специфікації та вимог до оригінал-макету товару, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах та в порядку, визначеному цим договором.

Згідно з п. 1.4 договору, прийом-передача товару здійснюється сторонами або уповноваженим (за довіреністю) представниками сторін, відповідно до строку виготовлення товару, узгодженого сторонами у відповідній специфікації до цього договору, за місцем знаходження постачальника. Під час прийому-передачі товару сторонами підписується видаткова накладна.

Положеннями п. 3.1 договору встановлено, що ціна товару встановлюється у гривнях з урахуванням ПДВ та узгоджується сторонами у відповідній специфікації до цього договору, на кожне окреме замовлення товару. Узгоджена сторонам у відповідній специфікації ціна товару зазначається у рахунку-фактурі та видатковій накладній, що надаються постачальником на кожне окреме замовлення.

Відповідно до п. 3.2 договору, оплата товару покупцем здійснюється у два етапи:

- перший етап: покупець зобов`язується сплатити постачальнику передоплату у розмірі 50% ціни товару, протягом 3 банківських днів з дати узгодження сторонами відповідної специфікації до цього договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури (п. 3.2.1 договору);

- другий етап: покупець зобов`язується сплатити постачальнику решту у розмірі 50% ціни товару протягом 5 банківських днів з дати здійснення сторонами прийому-передачі товару на умовах та у порядку, визначених цим договором, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури (п. 3.2.2 договору).

01.10.2018 між сторонами погоджено та підписано Специфікацію №1 до договору, відповідно до якої ціна товару становить 705 180,00 грн.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань на умовах та у порядку, визначених договором (п. 9.1 договору).

На виконання умов договору та специфікації № 2, позивач поставив відповідачу товар на суму 705 180,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 256 від 28.11.2018.

Вказаний товар прийнятий відповідачем без зауважень та заперечень, що підтверджується підписом на вказаній накладній та печаткою відповідача.

Відповідачем частково здійснено оплату товару на суму 228 000,00 грн.

Таким чином, за розрахунком позивача неоплаченим станом на дату звернення з позовом до суду є товар на суму 477 180,00 грн.

У зв`язку із тим, що відповідач несвоєчасно здійснював передоплату та оплату за поставлений позивачем товар, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача крім суми основного боргу у розмірі 477 180,00 грн., також 91684,64 грн. інфляційних втрат, 14 885,10 грн. 3% річних, 7051,80 грн. штрафних санкцій, передбачених п. 6.3 договору, 154 587,88 грн. штрафних санкцій, передбачених п. 6.4 договору.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти товар в обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

На виконання взятих на себе зобов`язань за договором, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 705 180,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 256 від 28.11.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторонами у договорі погоджено, що оплата товару покупцем здійснюється у два етапи:

- перший етап: покупець зобов`язується сплатити постачальнику передоплату у розмірі 50% ціни товару, протягом 3 банківських днів з дати узгодження сторонами відповідної специфікації до цього договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури (п. 3.2.1 договору);

- другий етап: покупець зобов`язується сплатити постачальнику решту у розмірі 50% ціни товару протягом 5 банківських днів з дати здійснення сторонами прийому-передачі товару на умовах та у порядку, визначених цим договором, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури (п. 3.2.2 договору).

З урахування вказаного пункту договору, позивач зазначає, що передоплату за товар відповідач повинен був здійснити до 04.10.2018, а остаточний розрахунок - до 05.12.2018.

Суд зазначає, що оскільки товар прийнято відповідачем 28.11.2018, враховуючи приписи п. 3.2.2, оскільки відповідач не заперечу проти факту отримання рахунку-фактури № 228 від 28.11.2018, то відповідач повинен був здійснити остаточний розрахунок до 05.12.2018 включно.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідач, в порушення умов договору лише частково оплатив товар на суму 228 000,00 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями платіжних доручень.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 477 180,00 грн.

Враховуючи викладене вище, оскільки, невиконане зобов`язання за договором у розмірі 477 180,00 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 477 180,00 грн.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує проти задоволення позовних вимог в цій частині.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 14 885,10 грн. 3% річних, нараховані за прострочення сплати суми попередньої оплати у розмірі 352 590,00 за період з 05.10.2018 по 05.12.2018, та за прострочення остаточної оплати за загальний період 06.12.2018 по 09.10.2019, а також інфляційні втрати у розмірі 91684,64 грн. нараховані за прострочення сплати суми попередньої оплати у розмірі 352 590,00 за період жовтень-листопад 2018, та за прострочення остаточної оплати за загальний період з грудня 2018 по серпень 2019.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Судом встановлено, що позивачем невірно визначено періоди та суми для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на таке.

Як зазначено судом вище, відповідно до п. 3.2.1 договору покупець зобов`язується сплатити постачальнику передоплату у розмірі 50% ціни товару, протягом 3 банківських днів з дати узгодження сторонами відповідної специфікації до цього договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позивач не виставляв відповідачеві рахунок-фактуру на здійснення передоплати, а тому нарахування штрафних санкцій за несвоєчасне здійснення переоплати є безпідставними.

До відповіді на відзив позивач долучив копію рахунку на оплату по замовленню № 186 від 01.10.2018 на суму 705 180,00 грн. та зазначив, що саме вказаний рахунок виставлявся відповідачу для здійснення попередньої оплати.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви .

Позивачем до позовної заяви не було додано рахунку на оплату по замовленню № 186 від 01.10.2018.

Частиною 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Позивачем жодним чином не обґрунтовано причин неподання рахунку на оплату по замовленню № 186 від 01.10.2018 до позовної заяви.

Крім того, у відповіді на відзив на позовну заяву позивачем не зазначено, як саме останнім виставлявся відповідачу рахунок на здійснення попередньої оплати.

Відповідачем зазначено, що від позивача отримано лише один рахунок-фактуру - № 288 від 28.11.2018 на здійснення всіє оплати товару після поставки, рахунок-фактура на здійснення попередньої оплати не виставлявся та не передавався відповідачу, ні поштою, ні електронною поштою, ні особисто.

Позивачем вказаних доводів відповідача не спростовано, доказів виставлення відповідачу рахунку-фактури на здійснення попередньої оплати не надано.

З урахуванням викладеного, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів виставлення відповідачу рахунку-фактури для здійснення попередньої оплати, суд, проаналізувавши зміст п. 3.2.1 договору, дійшов висновку, що відповідачем не було допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, встановленого п. 3.2.1 договору зі сплати попередньої оплати, а тому нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 05.10.2018 по 05.12.2018 є необґрунтованим.

Як встановлено судом вище, розрахунок за поставлений товар відповідач повинен був здійснити до 05.12.2018 включно.

Судом встановлено, що при здійсненні розрахунків 3% річних та інфляційних втрат позивачем також не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування інфляційних втрат, 3 річних.

Здійснивши перерахунок 3% річних за періоди з 06.12.2018 по 19.12.2018 на суму 705 180,00 грн., з 20.12.2018 по 26.02.2019 на суму 587 180,00 грн., з 27.02.2019 по 02.07.2019 на суму 487 180,00 грн., з 03.07.2019 по 09.10.2019 на суму 477 180,00 грн., суд встановив, що розмір 3% річних становить 13 069,70 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

З урахування вказаних положень, за перерахунком суду, здійсненим за періоди з січня 2019 по серпень 2019, розмір інфляційних втрат становить 14 716,11 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 7051,80 грн. штрафних санкцій, передбачених п. 6.3 договору, то суд зазначає наступне.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 6.3 договору, у випадку порушення покупцем строків оплати ціни товару, передбачених п. 3.2.1 або п. 3.5.2 цього договору, після узгодження сторонами відповідної специфікації до цього договору, покупець зобов`язується сплатити постачальнику штраф у розмірі 1% від ціни товару, узгодженої сторони у відповідній специфікації до цього договору, протягом 2 банківських днів з дати порушення покупцем умов цього договору, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Оскільки як встановлено судом вище, відповідач не допустив порушення умов п. 3.2.1 договору, а тому підстави для стягнення з відповідача штрафу, встановленого п. 6.3 договору відсутні. Крім того, доказів порушення відповідачем п. 3.5.2 договору матеріали справи також не містять.

З урахуванням викладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 7051,80 грн. штрафних санкцій, передбачених п. 6.3 договору.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 154 587,88 грн. штрафних санкцій, передбачених п. 6.4 договору, то суд зазначає наступне.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами у п. 6.4 договору, відповідно до якого у випадку порушення покупцем строку оплати ціни товару, передбаченого п. 3.2.2 цього договору, покупець зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни товару, узгодженої сторонами у відповідній специфікації до цього договору за кожен день прострочення без обмеження будь-яким строком.

Позивачем нараховано пеню за загальний період з 06.12.2018 по 09.10.2019.

Відповідач, заперечуючи проти розрахунку пені зазначив, що при розрахунку пені позивач порушив приписи ч. 6 ст. 232 ГК України та нарахував штрафні санкції більше, ніж за 6 місяців.

Суд зазначає, що відповідно до. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду . Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

У п. 6.4 договору сторони погодили, що нарахування пені здійснюється за кожен день прострочення без обмеження будь-яким строком.

Отже, з огляду на положення п. 6.4. договору, сторони передбачили інший період нарахування пені, аніж шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, а тому доводи відповідача про те, що нарахування пені слід здійснювати лише за 6 місяців відхиляються судом.

Здійснивши розрахунок пені за періоди з 06.12.2018 по 19.12.2018 на суму 705 180,00 грн., з 20.12.2018 по 26.02.2019 на суму 587 180,00 грн., з 27.02.2019 по 02.07.2019 на суму 487 180,00 грн., з 03.07.2019 по 09.10.2019 на суму 477 180,00 грн., суд встановив, що розмір пені становить 153 103,69 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву про те, що позивачу не надавався оригінал-макет товару та відповідач не погоджував вироблення продукції, а тому позивач не мав права її виробляти, то суд зазначає, що дослідження вказаних обставин не входить до предмета доказування та не впливає на вирішення спору, оскільки відповідач прийняв товар без зауважень та заперечень, підписавши видаткову накладну. Якщо відповідач не замовляв продукцію, не погоджував її, то останній мав право та можливість не приймати поставлений товар, однак прийняв товар без зауважень та заперечень за видатковою накладною, не зазначивши про невідповідність виготовленого товару.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач порушив умови та строк поставки, а тому не має права вимагати оплати товару, то суд зазначає, що порушення строків або умов поставки, за умовами договору, не впливає на строк оплати товару, прийнятого покупцем.

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції посилається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження, такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Обнова Компані" частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Щодо заяви позивача про розподіл судових витрат, зокрема на правову допомогу, то суд зазначає наступне.

За змістом статті 123 ГПК до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 8 статті 129 ГПК розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо)

Заяву про розподіл судових витрат подано позивачем 19.11.2019. При цьому зазначена заява взагалі не містить будь-яких посилань на те, який саме загальний розмір судових витрат слід розподілити судом.

В подальшому позивачем неодноразово подавались заяви про долучення доказів витрат за професійну правничу допомогу, без прохання про розподіл вказаних витрат.

Водночас матеріали справи не містять доказів того, що заява про розподіл судових витрат та заяви долучення доказів витрат за професійну правничу допомогу було направлено іншому учаснику справи - ТОВ "СКАЙКІЛЕРЗ".

Суд зазначає, що у положеннях Господарського процесуального кодексу України закріплено вимогу до кожної із сторін процесу подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи (стаття 124 ГПК). Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов`язковою складовою як позовної заяви, так і відзиву, оскільки з огляду на положення частин 5-7 статті 129 ГПК попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. При цьому слід зауважити, що поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до частини 2 статті 124 ГПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Отже, наведена норма процесуального закону надає суду право у разі невиконання стороною обв`язку подати попередній розрахунок судових витрат відмовити у їх відшкодуванні, за винятком суми сплаченого стороною судового збору.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат позивачем, у порядку, визначеному процесуальним законом, подано не було.

Так, у позовній заяві позивач зазначив, що розрахунок судових витрат в частині послуг адвоката буде надано до суду додатково. Тобто, позовна заява не містила жодного попереднього розрахунку судових витрат.

При цьому, ні заява позивача про розподіл судових витрат, подана 19.11.2019, ані заяви про долучення доказів витрат за професійну правничу допомогу взагалі не містять будь-яких обґрунтувань і посилань на склад судових витрат, а також вимоги позивача стосовно того, який саме розмір цих витрат слід розподілити за результатами розгляду справи у суді, що не дає суду процесуальної підстави вирішувати питання про розподіл таких витрат з власної ініціативи.

Також судом взято до уваги, що неповідомлення позивачем іншого учасника справи (відповідача) про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, а також не направлення на його адресу документів на підтвердження відповідних вимог, позбавило відповідача можливості подати до суду клопотання про зменшення або спростування розміру таких витрат відповідно до частин 5, 6 статті 126 ГПК.

З урахуванням наведеного, а також положень статті 13 ГПК, за змістом якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, за якими учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом, і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви ТОВ "Обнова Компані" про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18.

Крім того, при відмові у відшкодуванні витрат на правову допомогу, суд також враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі 904/4494/18.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙКІЛЕРЗ" (01030, м.Київ, ВУЛИЦЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, будинок 50-Б, код 36857522) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Обнова Компані" (03067, м. Київ, вул. Машинобудівна, 50, офіс 113, код 39002707) 477180,00 грн. основного боргу, 13 069,70 грн. 3% річних, 14 716,11 грн. інфляційних втрат, 153 103,69 грн. пені та 9 871,04 грн. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 03.02.2020.

Суддя С.О. Турчин