Рішення

від 30.01.2020 по справі 917/1902/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.20 Справа № 917/1902/19

м. Полтава

за позовною заявою Приватного підприємства "Стожари", 03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, б. 37, корпус Б, офіс, 6

до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз", 36000, Полтавська область, м. Полтава, вул. Володимира Козака, буд. 2А

про стягнення 142363,79 грн. збитків

Суддя Паламарчук В.В.

Секретар судового засідання Рожко О.П.

Представники 09.01.2020:

від позивача: адвокат Сидоров П.В.

від відповідача: Заліпа Н.Ю.

Представники 30.01.2020:

від позивача: адвокат Сидоров П.В.

від відповідача: Заліпа Н.Ю.

Рішення виноситься після перерви, оголошеної в засіданні суду 09.01.2020р. в порядку ст. 216 ГПК України, про що представники сторін були повідомлені під розписку.

Обставини справи : Приватне підприємство "Стожари" звернулося до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз" про стягнення 142363,79 грн. збитків.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 02.12.2019 року позовну заяву Приватного підприємства "Стожари" про стягнення 142363,79 грн. збитків прийнято до розгляду та постановлено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

18.12.2019 р. відповідач надав суду відзив на позовну заяву в якому просить в задоволенні позовних вимог відмовити та застосувати строки позовної давності.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

В порядку статті 240 ГПК України, у судовому засіданні 30.01.2020р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив:

18.09.2015 Приватне підприємство Стожари (Постачальник), що має ліцензію на постачання природного газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом серія АГ №507501 від 23.09.2011, та Приватне підприємство Карлівський хлібзавод (далі - Покупець), уклали договір №ПЛ01-08/16 на поставку природного газу.

Відповідно до п. 3.9. договору при відмові Покупця від підписання акту приймання передачі газу, у разі підтвердження Постачальником Планового обсягу поставки, фактично переданим вважається обсяг газу, зазначений в наданих Постачальнику Газотранспортним або Газорозподільним підприємствами реєстрі обсягів спожитого газу.

Згідно з п. 4.4 договору Газотранспортне (газорозподільне) підприємство має право доступу до зчитувань показників засобів вимірювальної техніки, що встановлені на комерційних вузлах обліку газу. Постачальник вправі отримувати інформацію про показники засобів вимірювальної техніки як від споживача, так і від газотранспортного (газорозподільного) підприємства.

Газотранспортним та Газорозподільним підприємством в цих правовідносинах виступало Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації Полтавагаз .

Відповідно до доданого витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.10.2019 року, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації Полтавагаз , змінило назву на АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ "ПОЛТАВАГАЗ .

Згідно наданих даних Газотранспортного (газорозподільного) підприємства у відповідності умов договору позивач поставив на Приватне підприємство Карлівський хлібозавод природного газу на загальну суму 1021058,82 грн. Однак останнім було оплачено поставлений природний газ частково - в сумі 825 131,28 грн.

Заборгованість ПП Карлівський хлібозавод за поставлений газ склала 195 927,54 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що для захисту своїх прав та інтересів ПП Стожари звернулось до Приватного підприємства "Карлівський хлібозавод" з позовом про стягнення суми основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, з залученням третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз .

Рішенням господарського суду Полтавської області від 08.12.2016р у справі №917/1649/17 позов задоволено повністю; стягнуто з Приватного підприємства "Карлівський хлібозавод" на користь Приватного підприємства "Стожари" 195927,54 грн. основного боргу, 27217,39 грн. пені, 2620,31грн. 3% річних, 5834,89грн. інфляційних втрат та 3474,00грн. судового збору .

Предметом спору у даній справі була заборгованість, яка виникла на підставі договору на поставку природного газу за газ, поставлений у червні 2016року.

У вказаному рішенні суду зазначено, що обсяг газу нарахований ПП Карлівський хлібозавод за червень 2016року у обсязі 38,578тис.куб.м на підставі акту про порушення від 08.06.2016р. №1, протоколу засідання комісії з розгляду актів про порушення, внаслідок яких здійснюється перерахунок (донарахування) об`ємів природного газу та зміни їх режиму нарахування споживачу (несанкціонованому споживачу, та відповідно до розрахунку об`єму природного газу по споживачу ПП Карлівський хлібозавод (період з 01.06.2016р. по 22.06.2016р.).

Рішення місцевого господарського суду з посиланням на статті 11, 526, 546, 530, 610, 625, 712 ЦК України, статті 193, 199, 216, 230 ГК України мотивоване доведеністю матеріалами справи виконання позивачем умов договору на поставку природного газу від 18.09.2015р. №ПЛ01-08/16 та порушенням ПП Карлівський хлібозавод своїх зобов`язань щодо оплати прийнятого газу, наявністю заборгованості у розмірі 195927,54грн. і обґрунтованістю нарахування 27217,39грн. пені, 3% річних у розмірі 2620,31грн. та інфляційних втрат у розмірі 5834,89грн.

Не погоджуючись з судовим рішенням першої інстанції ПП Карлівський хлібозавод звернулося до апеляційного суду.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 р. встановлено, що обсяг газу, спожитого відповідачем у червні 2016року, не може бути визначений на підставі акту про порушення від 08.06.2016р. №1 та розрахунку об`єму природного газу по споживачу ПП Карлівський хлібозавод (період з 01.06.2016р. по 22.06.2016р.), наданих до матеріалів справи, оскільки вказаний акт не відповідає вимогам Кодексу газорозподільних систем та є недійсним.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що відповідач в апеляційній скарзі, в додатках до апеляційної скарги та в судовому засіданні апеляційної інстанції представник ПП Карлівський хлібозавод визнав факт поставки йому газу у червні 2016р. у обсязі 7886,3 тис.куб м. на загальну суму 53563,75грн. та підтвердив споживання газу звітами з вузла обліку, з яких, зокрема, вбачається відсутність втручань в роботу обчислювача Універсал №6857.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції постановив наступне:

Рішення господарського суду Полтавської області від 08.12.2016р. у справі №917/1649/16 скасувати в частині стягнення 142363,79грн. боргу, 24470,42грн. пені, 2361,27грн. 3% річних, 5834,89грн. інфляційних втрат.

Резолютивну частині рішення Полтавської області від 08.12.2016р. у справі №917/1649/16 викласти в наступній редакції:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства "Карлівський хлібозавод" ( 39500, Полтавська область, м. Карлівка, вул. Леніна, 169, код ЄДРПОУ 00377070) на користь Приватного підприємства "Стожари" (Вінницька область, Тростянецький район, с. Капустяни, вул. С.Мурованого, 9 , код ЄДРПОУ 32885184) 53563,75грн. боргу, 2746,97грн. пені, 259,04грн. - 3% річних, 848,55 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити .

4. В решті рішення господарського суду Полтавської області залишити без змін."

Позивач зазначає, що ПАТ ПОЛТАВАГАЗ , як оператор ГРМ подав оператору ГТС - ПАТ Укртрансгаз , дані про споживання природного газу споживачами, які знаходяться в його зоні дії, в тому числі щодо обсягу спожитого природного газу ПП Карлівський хлібозавод , що підтверджується копіями звітів ПАТ Полтавагаз про фактичні обсяги розподілу природного газу по постачальниках за червень 2016 року. На підставі цих даних зводився баланс газу і передавався у власність у віртуальній точці. А в разі коригування наданих оператором ГРМ даних будь - які зміни можуть бути вчинені лише на підставі заяви, наданої цим самим оператором ГРМ.

Позивач, керуючись п.11 розділу 3 Глави XII Кодексу, оскільки ПАТ ПОЛТАВАГАЗ , як оператору ГРМ в даному випадку належить право на внесення відповідних коригувань у розрахунок небалансу замовників, звертався до відповідача з вимогами №237 та 378 від 27.03.2018 скоригувати звіт про надходження та розподіл природного газу у червні 2016 року стосовно взаємовідносин ПП Стожари та ПП Карлівський хлібозавод .

За даними позивача, на даний час вищезазначені вимоги залишені без задоволення, чим йому завдано збитків в розмірі 142363,79 грн., що становить різницю між зазначеним відповідачем обсягом природного газу та фактично спожитим обсягом природного газу ПП Карлівський хлібозавод .

Вказані збитки позивач просить стягнути з відповідача.

При винесенні рішення суд виходить з наступного:

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.03. 2017 року по справі №917/1649/17 встановлено факт поставки ПП Карлівський хлібзавод газу у червні 2016р. у обсязі 7886,3 тис.куб м. на загальну суму 53563,75грн. Акт приймання-передачі природного газу від 30.06.2016р. №1, у якому визначено, що постачальник передав газорозподільними мережами ПАТ Полтавагаз , а споживач прийняв природний газ в обсязі 38,578тис.куб.м апеляційною інстанцією визнано недійсним та зазначено, що позивачем не доведено поставку газу ПП Карлівський хлібзавод у червні 2016 р на суму 142363,79 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Згідно з ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини боржника у заподіянні збитків.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Отже, пред`явлення вимоги про відшкодування упущеної вигоди, яка за своєю суттю є припущенням, покладає на кредитора обов`язок навести достатні обґрунтування, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані, позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі №6-237цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц (провадження №14-79цс18).

Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей).

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач вважає, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання доходу у сумі 142363,79 грн.

Однак, позивачем не надано жодного належного доказу на підтвердження того, що при зазначенні обсягів споживання природного газу в обсягах встановлених в постанові Харківського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 по справі 917/1649/16 та при здійснені відповідачем відповідного коригування обсягів природного газу на суму 142363,79 грн позивач отримав би дохід у визначеному ним розмірі і за визначений ним період.

Враховуючи те, що наслідки у вигляді упущеної вигоди не перебувають у безпосередньому причинному зв`язку із наведеними діями відповідача, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 142363,79 грн. упущеної вигоди є безпідставною та задоволенню не підлягає. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

У позовній заяві відповідач лише зазначає, що міг отримати дохід у розмірі 142363,79 грн у разі належного виконання зобов`язання відповідачем. Яким чином, він міг отримати вказаний дохід позивач не обґрунтовує. В якості доказів позивач посилається на вище перелічені судові рішення, з яких також не вбачається яким чином останній міг отримати дохід у розмірі 142363,79 при не поставці газу ПП "Карлівський хлібзавод" на вказану суму.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З`ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених відповідними доказами, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено порушення його прав відповідачем, заподіяння шкоди його законним інтересам, у зв`язку з чим правові підстави для задоволення даного позову відсутні.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Саме такої правової позиції дотримався Верховний Суд у складі колегії Касаційного господарського суду у постанові від 17.10.2018 у справі №904/40/18.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в даному випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Відповідач заявляє про застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст. 267 ЦК України).

Разом з тим, за змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду (п.2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Суд вважає, що строк позовної давності потрібно відраховувати з дня коли позивачу стало відомо, що обсяг газу, спожитого ПП Карлівський хлібзавод не може бути визначений на підставі Акту про порушення від 08.06.2016 р. №1 та розрахунку об`єму природного газу по споживачу ПП Карлівський хлібзавод (період з 01.06.2016 по 22.06.2016 р.), тобто з 13.03.2017 р. - з дня винесення Постанови Харківським апеляційним господарським судом по справі №917/1649/16.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні заяви про застосування строків позовної давності.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України, покладається судом на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 73, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 03.02.2020р.

Суддя В.В. Паламарчук