Рішення

від 04.02.2020 по справі 520/13235/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

04 лютого 2020 р. № 520/13235/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Тітова О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ БЕЗПЕКА" до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТ БЕЗПЕКА" ( вул. Громадянська, буд. 2-В,с. Циркуни, Харківський район, Харківська область,62441) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 00000010511 від 30.08.2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при проведенні перевірки контролюючим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки є неправомірними, а оскаржувальне податкове повідомлення-рішення від № 00000010511 від 30.08.2019 року прийнято з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розгляд справи було призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно з п.10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч.1 ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідач проти позову заперечував, згідно наданого до суду відзиву на позов просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі та зазначивши, що оскаржувальне в даній справі податкові повідомлення-рішення від № 00000010511 від 30.08.2019 року є законним та обґрунтованим, винесеним відповідно до чинного законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Разом з відзивом відповідачем надано до суду клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.01.2020 року клопотання представника відповідача про розгляд справи в порядку загального провадження по даній справі залишено без задоволення.

14.01.2020 на адресу суду представником позивача надано відповідь на відзив, в якій зазначив, що обрані ГУ ДПС у Харківській області мотиви для кваліфікації подій, як податкового правопорушення, та зібрані ним фактичні дані, які наведені в Акті перевірки, не доводять, що первинні документи позивача щодо отримання товарів від контрагентів не підтверджують реальний рух активів, позаяк відомості бази даних ДФС у розумінні ст.83 та ст.109 ПК України взагалі не можуть бути визнанні об`єктивними даними, які підтверджують обставини фактичної дійсності.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Судом з матеріалів справи встановлено, що ГУ ДФС у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ БЕЗПЕКА".

За результатами перевірки було складено Акт № 2748/20-40-14-11-10/41435866 від 12.08.2019р., яким встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI( зі змінами та доповненнями), що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму ПДВ 130332 грн., в тому числі за жовтень 2018 р. на суму 121619 грн. за листопад 2018 р. на суму 8713 грн., в результаті чого встановлено заниження суми що сплачується до державного бюджету (ряд 18.1 або 18.2) на суму ПДВ 130332 грн., в тому числі за жовтень 2018 р. на суму 121619 грн. та за листопад 2018 р. на суму 8713 грн. (т. 1, а.с.55-76).

З вказаного акту перевірки вбачається, що підставою для зафіксованих порушень слугував висновок податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ СЕЙВ МАКС ГРУП та ТОВ СЛІМ ГРУП .

На підставі Акту № 2748/20-40-14-11-10/41435866 від 12.08.2019р. відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення № 00000010511 від 30.08.2019р., яким визначене грошове зобов`язання з ПДВ в сумі 162915,00 грн. з яких за податковим зобов`язанням - 130332,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 32583,00 грн. (т.1, а.с. 87).

05.09.2019 року позивачем надіслано до ДФС України скаргу на податкове повідомлення - рішення за № 05/09/19.

Рішенням про результати розгляду скарги від 05.11.209 № 8250/6/99-00-08-05-02 ДПС України залишено без змін податкове повідомлення рішення, скаргу позивача - без задоволення.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що 15.10.2018 між ТОВ "ІТ БЕЗПЕКА" як Замовником, та ТОВ СЕЙВ МАКС ГРУП , як Постачальником, укладено Договір поставки №15/10/18, відповідно до п.1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити, а Замовник сплатити і прийняти Товар, що детально зазначений у специфікації (т.1, а.с. 113-115).

Вартість Товару за даним договором складає суму всіх специфікацій (п.2.1 Договору).

Відповідно до умов п.4.1. Договору, Постачальник власними силами та за свій кошт виконує розвантажувально- навантажувальні роботи та поставляє Товар на склад Замовника.

17.10.2018 згідно видаткових накладних за №390, №391, №393, №394, №395, №396, №397, №398 ТОВ СЕЙВ МАКС ГРУП було передано, а ТОВ ІТ БЕЗПЕКА отримано товар, зазначений у специфікації до договору, видаткових накладних та товарно-транспортній накладній №Р91 від 17.10.2018 р. (т.1, а.с.116, 118, 120, 122, 124, 126,128,130, 132,134).

Вказаний товар було отримано безпосередньо директором ТОВ ІТ БЕЗПЕКА на підставі довіреностей на отримання ТМЦ (т.1, а.с.137-144).

На підтвердження виконання Договору поставки №15/10/18 контрагентом позивача було виписані податкові накладні від 17.10.2018 р. за №371, №375, №376, №378, №381, №384. №387, №389 (т.1, а.с. 145,147, 149, 151, 153, 155, 157, 159).

Зазначені податкові накладні були прийняті та зареєстровані органами ДПС України.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання вимог п.2.2 Договору та специфікації №1 до Договору, згідно платіжних доручень та банківської виписки позивачем було перераховано ТОВ СЕЙВ МАКС ГРУП 729 715,25 грн. за отриманий товар (т.1, а.с.161-164).

Розрахунки між позивачем та зазначеним контрагентом відображено у оборотно - сальдовій відомості по рахунку 631 та картці рахунку 631, згідно яких по контрагенту ТОВ СЕЙВ МАКС ГРУП кредиторська та дебіторська заборгованість станом на 4 квартал 2018 року відсутня.

В подальшому отриманий за Договором поставки №15/10/18 від 15.10.2018 товар був використаний позивачем під час виконання монтажних робіт по системі автоматизації, системі відеоспостереження та системі ТВ на об`єкті: Реконструкція будівлі літ. А-1 по Білгородському шосе, 7-А (Замовник - ТОВ Машстройсервис за Договорами підряду №01/10/18/2 від 01.10.2018 р., №01/10/18/3 від 01.10.2018 р. та №08/10/18/3 від 08.10.2018 р.), що підтверджується матеріалами справи.

Локальні кошториси на монтажні роботи, які є невід`ємними частинами вказаних договорів, підсумкові відомості ресурсів, акти вартості устаткування, що придбавається виконавцем робіт, а також акти приймання виконаних робіт, підписані сторонами в рамках договорів, свідчать про використання під час монтажних робіт матеріалів, придбаних позивачем попередньо у ТОВ СЕЙВ МАКС ГРУП .

Товар, зазначений у видатковій накладній №398 від 17.10.2018, було оприбутковано в бухгалтерському обліку на субрахунку 201 Сировина й матеріали рахунку 20 Виробничі запаси .

В подальшому рух частини товару, зазначеного у видатковій накладній №398 від 17.10.2018, було відображено на субрахунку 281 Товари на складі з метою подальшого продажу цього товару ТОВ Трейд Контрол згідно видаткової накладної №36 від 30.09.2019.

Також судом встановлено, що 12.11.2018 між ТОВ "ІТ БЕЗПЕКА", як Замовником, та ТОВ СЛІМ ГРУП , як Постачальником, укладено Договір поставки №12/11/18, відповідно до п.1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити, а Замовник сплатити і прийняти Товар, що детально зазначений у специфікації (т.2, а.с. 18-20).

Вартість Товару за даним договором складає суму всіх специфікацій (п.2.1 Договору).

Постачальник власними силами та за свій кошт виконує розвантажувально- навантажувальні роботи та поставляє Товар на склад Замовника (п.4.1. Договору).

16.11.2018 згідно видаткової накладної за №399 ТОВ СЛІМ ГРУП було передано, а ТОВ ІТ БЕЗПЕКА отримано Товар, зазначений у специфікації до договору, цій видатковій накладній та товарно-транспортній накладній №Р399 від 16.11.2018 (т.2, а.с.22, 24-25).

Вказаний товар було отримано безпосередньо директором ТОВ ІТ БЕЗПЕКА на підставі довіреності на отримання ТМЦ (т.2, а.с.26).

ТОВ СЛІМ ГРУП було виписано податкову накладну від 16.11.2018 за №148, яка згідно витягу з ЄРПН була прийнята та зареєстрована органами ДПС України.

На виконання вимог п.2.2 Договору та специфікації №1 до Договору, згідно платіжного доручення №171 від 04.12.2018 р. та банківської виписки позивачем було перераховано ТОВ СЛІМ ГРУП 52 275,86 грн. за отриманий товар (т.2, а.с.29).

Розрахунки між ТОВ "ІТ БЕЗПЕКА" та зазначеним контрагентом відображено у оборотно- сальдовій відомості по рахунку 631 та картці рахунку 631, згідно яких по контрагенту ТОВ СЛІМ ГРУП кредиторська та дебіторська заборгованість станом на 4 квартал 2018 року відсутня.

Отриманий товар спочатку було оприбутковано в бухгалтерському обліку на субрахунку 201 Сировина й матеріали рахунку 20 Виробничі запаси .

В подальшому рух частини товару, було відображено на субрахунку 281 Товари на складі з метою подальшого продажу цього товару ТОВ ФОВОРТІ БІЛД згідно Договору поставки №01/03/19 від 01.03.2019 (т.2, а.с.33-35).

По суті позовних вимог суд зазначає, що відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України - для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Суд зазначає, що статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

З урахуванням пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.1 та 2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення), в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Згідно пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митногокордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг визначає стаття 188 Податкового кодексу України.

Так, пункт 188.1 зазначеної статті встановлює, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг); б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності)); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України (в редакції згідно із Законом № 1797-VIII від 21.12.2016).

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). До внесення змін Законом № 1797-VIII від 21.12.2016 в наступній редакції - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду).

Відповідно до абз. г п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу). У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних. З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні. Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу вимог чи не підтвджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Як підтверджено матеріалами справи, правочини укладені між позивачем та його контрагентами виконано кожною стороною цих договорів, що підтверджується первинними документами.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Оцінивши зазначені правочини за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що спірні правочини укладені між правоздатними та дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті.

Отже, дані первинні документи визнаються судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України. Суд також зазначає, що згідно ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Доказів повернення коштів до контрагентів позивача після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за поставлений товар (що могло б мати місце у разі пов`язаності цих осіб), в матеріалах справи не міститься. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов`язань такого платника. Отже, наявність факту (і це не заперечується сторонами) про належну оплату товару (послуг) визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентами позивача господарських операцій.

Оглянуті судом первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, зазначені документи призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

В акті перевірки контролюючим органом не заперечується проти правильності та повноти оформлення первинних документів, які складалися позивачем та його контрагентами.

В ході перевірки відповідачем не встановлено у позивача наміру отримати за правочинами, укладеними з контрагентами іншого результату, ніж поставки товару та отримання прибутку.

Таким чином, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, отримання економічної вигоди ТОВ "ІТ Безпека" є свідченням про спричинення господарськими операціями реальних змін майнового стану платника податків. А відповідно свідчить про реальність (фактичність) операцій та засвідчення їх відповідними документами первинного та податкового.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач та ТОВ "СЕЙВ МАКС ГРУП" та ТОВ "СЛІМ ГРУП" належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи податкової та бухгалтерської звітності, які відповідають вимогам чинного законодавства України.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів контрагентів позивача, та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Також, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Контролюючим органом не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження того, що позивачу було відомо про порушення його контрагента або, що метою здійснення господарських операцій було одержання необґрунтованої вигоди чи здійснення нікчемного правочину.

Щодо позиції контролюючого органу з приводу неможливості достовірного встановлення руху товару по всьому ланцюгу постачання контрагентів позивача, то суд звертає увагу, що порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Також, норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача) щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 27.03.2018 року по справі №816/809/17 (адміністративне провадження №К/9901/1349/17).

Судом також не приймається до уваги позиція контролюючого органу про відсутність/незначну кількість у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки, що на думку відповідача, свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем.

Крім того, суд вважає за необхідне вказати, що належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 73 та 74 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальному провадженню, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Згідно пункту 36.5 статті 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах з підстав викладених відповідачем, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків.

Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Так, суд вважає необґрунтованою позицію контролюючого органу щодо заповнення не всіх граф в ТТН №Р91 від 17.10.2018, як на підставу визнання нереальними господарських операцій позивача, оскільки за умови надання підприємством всіх належно оформлених підтверджуючих документів, а товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Поряд із тим, відповідачем не надано до суду доказів того, що ТТН відносяться до документів суворої первинної звітності та обов`язково мають бути оформлені щодо кожної господарської операції.

Суд зауважує, що наявність транспортних документів на перевезення товарно - матеріальних цінностей за наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договором поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення. Крім того, товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 27.02.2018 року по справі №813/1974/17.

При цьому, суд відзначає, що відсутність у ТТН окремих даних, які не належать до обов`язкових реквізитів первинного документу, не є беззаперечним доказом відсутності реальних правових наслідків господарських операцій. Крім того, товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується видатковими накладними.

Що стосується деяких недоліків в оформленні ТТН, то слід зауважити, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постанові від 16.10.2018 у справі № 804/919/16.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 16.10.2018 у справі № 805/3967/15-а також звернув увагу, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Таким чином, суд вважає необґрунтованою позицію відповідача стосовно виявлених у ході перевірки недоліків у оформленні товарно-транспортних накладних, оскільки наведені у акті перевірки недоліки у зазначеної товарно-транспортної накладної, не є безумовною підставою для сумнів здійснення господарських операцій з огляду на те, що правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку та формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а відповідно, товарно-транспортна накладна не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, що також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові від 11.09.2018р. у справі №804/4787/16 (адміністративне провадження №К/9901/3335/17), яка є обов`язковою для застосування адміністративним судом згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд також зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу, який би підтверджував, що відповідний вантаж фактично не був отриманий вантажоодержувачем, суб`єкт владних повноважень ані в ході проведення перевірки, ані в ході розгляду справи не подав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження відсутності факту перевезення та отримання ТМЦ .

Таким чином формування податкового кредиту та податкового зобов`язання платником ПДВ здійснено відповідно до вимог Податкового кодексу України за правилом першої події.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що господарські операції Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ БЕЗПЕКА" мали реальний характер, призвели до зміни майнового стану учасників господарських відносин, що підтверджується наявними в матеріалах справи документам, відтак податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 00000010511 від 30.08.2019 року прийнято необґрунтовано та підлягає скасуванню, а тому позовні вимоги ТОВ "ІТ БЕЗПЕКА"слід задовольнити в повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства.

Керуючись ст.ст.257,258,262, 246, 255,295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ БЕЗПЕКА" до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення -задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 00000010511 від 30.08.2019 року.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ БЕЗПЕКА" (вул. Громадянська, буд. 2-В,с. Циркуни, Харківський район, Харківська область,62441, код ЄДРПОУ 41435866) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 43143704) судовий збір у розмірі 2444 (дві тисячі чотириста сорок чотири ) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Тітов