Постанова

від 21.01.2020 по справі 309/1158/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 309/1158/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 січня 2020 року м. Ужгород

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:

головуючого: Собослой Г.Г.,

суддів: Мацунич М.В., Готра Т.Ю.,

секретаря: Юрочко А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хустського районного суду від 01 квітня 2019 року у справі №309/1158/18 (Головуючий: Лук`янова О.В.), -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Рокосівська сільська рада про усунення перешкод у користуванні власністю.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 згідно договору дарування від 11 жовтня 2017 року укладеного між нею та її матір`ю - ОСОБА_4 . У даному будинку зареєстровані: позивач ОСОБА_2 та її чоловік - ОСОБА_5 , її доньки - ОСОБА_6 , 2004 року народження, ОСОБА_7 , 2005 року народження, її син - ОСОБА_8 , 2010 року народження, та її мати - ОСОБА_9 . У будинку також проживає її сестра - відповідач ОСОБА_1 зі своїм чоловіком - ОСОБА_10 .

Відповідачі перешкоджають позивачу та її сім`ї у їх правах щодо будинку, постійно вчиняють безпідставні сварки через зловживання спиртними напоями, запрошують своїх друзів; її донька ОСОБА_11 , 2005 року народження є інвалідом та потребує належних умов проживання та не зобов`язана проживати з людьми, які постійно вчиняють п`яні дебоші.

Оскільки, відповідачі перешкоджають їй та її сім`ї у їх правах щодо будинку, позивач просила усунути перешкоди в користуванні будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Хустського районного суду від 01 квітня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Усунуто перешкоди в користуванні будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_10 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі по 352 грн. 40 коп. з кожного.

Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення суду, як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права, оскільки підстави передбачені чинним законодавством для задоволення позовних вимог відсутні, так як житловий будинок АДРЕСА_1 побудований батьками позивача та відповідача і разом проживають у будинку із народження. Проживаючи в цьому будинку відповідач вийшла заміж та за згодою батьків, яким належав будинок, був вселений її чоловік ОСОБА_10 та зареєстроване його місце проживання з 1987 року і в цьому будинку проживали їх діти, які вже повнолітні і проживають окремо.

Із посиланням на ч.3 ст.9, 156 ЖК України, ст.405 ч.1 ЦК України відповідач і її сім`я були вселені у будинок на правових підставах, як члени сім`ї власників будинку та мають право на користування житлом на рівні з іншими членами сім`ї, при їх вселені іншої угоди про користування житлом не було.

Відповідач також зазначає, що позивач у позовній заяві вказує, що її право порушується саме у зв`язку з порушенням правил співжиття її чоловіком ОСОБА_12 , при цьому як доказ надає постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст.173 КУпАП та не наводить жодних фактів порушень нею правил співжиття.

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_13 , який просить рішення суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

При постановленні рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції із посиланням на вимоги ст.ст.317, 319, 391, 405 ЦК України, ст.156 ч.ч.1, 4 ЖК України констатував, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , які не є членами сім`ї позивача підлягають виселенню із належного їй будинку.

Із даним рішенням суду, судова колегія не може погодитися із наступних підстав.

Встановлено, що 11 жовтня 2017 року ОСОБА_14 подарувала своїй доньці - ОСОБА_2 , яка є позивачем по справі, житловий будинок АДРЕСА_1 із надвірними спорудами, що стверджується договором дарування від 11 жовтня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Ляшко В.О., зареєстрованого в реєстрі за №2302.

У даному будинку проживають відповідачі ОСОБА_1 зі своїм чоловіком ОСОБА_10 ..

У вищезазначеному будинку із народження зі своїми батьками проживали ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яка проживаючи у цьому будинку вийшла заміж. За згодою батька і матері, яким належав будинок був вселений і чоловік відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_10 та зареєстровано його місце проживання з 1987 року.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

При розгляді спорів, що не врегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюються згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Розглядаючи спір Кривіцька та Кривіцький проти України (№8863/06) ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суду не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користування майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття майно у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з установленою практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання справедливого балансу між потребами загальної суспільної ваги та потреби збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересам, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом із легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересам особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на мано (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 22 жовтня 2011 року (заява №29979), Кривецький проти України від 16 лютого 2017 року (заява №43768/07)).

Таким чином, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та право на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначеному пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Колегія суддів вважає, що не є підставою для виселення особи, яка проживає у квартирі з дозволу колишнього власника, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Крім того, права осіб, які заселилися з дозволу власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

Сам факт переходу права власності на будинок до іншої особи не є безумовною підставою для виселення особи, яка заселилася з дозволу власника цього нерухомого майна.

Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційного втручання такого.

Суд першої інстанції при задоволенні позовних вимог, виходив з того факту, що ОСОБА_2 є власником будинку, а оскільки відповідачі не є членами її сім`ї, то підлягають виселенню.

Разом з тим, ОСОБА_1 із позивачкою ОСОБА_2 проживали із народження у побудованому спільному будинку їх батьками і ОСОБА_10 , як чоловік відповідачки був вселений та зареєстрований з 1987 року у будинку за згодою їх батьків, як попередніх власників.

ОСОБА_2 отримала у власність будинок на підставі договору дарування від своєї матері ОСОБА_14 і знала про те, що у будинку проживає її сестра ОСОБА_1 із своїм чоловіком ОСОБА_10 і позивач могла усвідомлювати про існування такого обмеження нерухомого майна, оскільки у відповідачів іншого житла для проживання немає.

Стаття 116 ч.1 ЖК України передбачає підстави виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

Позивач, як на підставу порушення своїх прав зазначає, що її право порушується у зв`язку з порушенням правил співжиття ОСОБА_10 , при цьому як доказ надає постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст.173 КУпАП і інших доказів, на підтвердження заявлених позовних вимог не надає, що виключає підставу виселення за ст.116 ЖК України.

Крім того, при зверненні у суд із позовом ОСОБА_2 не наводить жодних фактів порушення правил співжиття ОСОБА_1 ..

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення у відповідності до п.п.1, 3, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, яким у позові ОСОБА_2 слід відмовити із вищезазначених підстав.

Керуючись ст.ст.374, 376, 381-384 ЦПК України, ст.ст.116, ч.3 ст.9, 156 ЖК України, ст.405 ЦК України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Хустського районного суду від 01 квітня 2019 року скасувати.

У позові ОСОБА_2 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено - 31 січня 2020 року.

Головуючий (підпис)

Судді: (підписи)

Згідно з оригіналом:

Суддя Закарпатського

апеляційного суду Г.Г. Собослой