Постанова

від 29.01.2020 по справі 320/8645/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 29.01.2020 Справа № 320/8645/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №320/8645/17 Головуючий у 1 інстанції Купавська Н.М.

Провадження № 22-ц/807/330/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2020 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Кухаря С.В.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунального підприємства Телерадіокомпанія Мелітополь Мелітопольської міської ради Запорізької області та ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , КП Телерадіокомпанія Мелітополь Мелітопольської міської ради Запорізької області та ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначав, що він є відомою особою в спортивних колах, він керівник громадської організації Федерації нокдаун хортингу у Запорізькій області, повноважений представник Запорізького обласного відділення Федерації кіокушин карате, керівник ГО Мелітопольська федерація кіокушинкай карате , приймає участь в міжнародних, всеукраїнських спортивних змаганнях, зборах, є організатором дитячої збірної команди, яка є однією з сильніших в Україні.

Крім безпосереднього заняття спортом, він займається виховною роботою з дітьми його команди, основні риси, які він намагається виховати - це чесність, порядність, ввічливість, стриманість, непримиримість до брехні та зради.

ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті http://ria-m.tv/news/59453/jiltsyi_obshagi_s_lyudmi_14_let_otvoeveivaut_jilploschad_(video).html, автор Світлана Залізецька в статті Жильцы общаги, проданой с людьми, 14 лет отвоевывают жилплощадь (російською мовою) (відео); ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті іhttp://ria-m.tv/news/81731/vtoroy_den_obshegitiya_v_mtlitopole_ostayutsya_bez_vodyi_i_tepla.html, автор Світлана Залізецька, в статті Второй день жители общежития в Мелитополе остаются без воды и тепла (російською мовою); ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті іhttp://ria-m.tv/news/81841/otklyucheniem_vodyi_i_tepla_v_obshegitii_zaymttsya_politsiya_(video).html, автор Світлана Залізецька, в статті Отключением воды и тепла в общежитии займется полиция (російською мовою); 06 лютого 2017 року на телеканалі ТВМ в інформаційній програмі Вісті , в сюжеті, автором якого є ОСОБА_5 , була розповсюджена інформація, у якій викладено недостовірну негативну інформацію щодо нього, чим порушено його немайнові права на честь та гідність і ділову репутацію.

Інформація, викладена в статтях відповідачів щодо вчинення ним грубого порушення чинного законодавства по відношенню до охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб, по-перше, має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення ним вимог чинного законодавства України та прийнятих у суспільстві принципів моралі, етики тощо, та такою, що, на його переконання, порушує його немайнові права, по-друге, стосується конкретних фактів, обов`язок доказування достовірності яких покладається на відповідача.

Поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідача до нього, що в свою чергу впливає на зниження цінності його особи - приниження його гідності.

Також, поширенням вказаної інформації відповідачі створили негативну соціальну оцінку його особи в очах оточуючих, порушивши його честь. До того ж, значно знизилась оцінка його професійних якостей третіми особами, його професійні здібності були поставлені під сумнів співробітниками та керівництвом.

Так, вказані публікації щодо нього, принижують його професійний авторитет та загальну оцінку його якостей як добропорядної людини.

Позивач вважає, що поширенням недостовірної інформації щодо нього відповідачі завдали шкоди його немайновим інтересам, порушивши його гідність, честь та ділову репутацію.

Крім того, він вважає, що саме завдяки розповсюдженню відносно нього недостовірної інформації йому було відмовлено в передачі в оренду вбудованих нежитлових приміщень (том 1 а.с.90), що негативно вплинуло на його діяльність. У нього на нервовому ґрунті порушені функції сну та апетиту, він вимушений постійно приймати заспокійливе. На його думку сума компенсації моральної шкоди складає 100 000,00 грн., яку він просить стягнути на його користь солідарно з відповідачів.

Просив суд визнати недостовірною та такою, що принижує його честь і гідність інформацію, яка розміщена 11.04.2016, 05.02.2017 та 07.02.2017 на веб-сайті, автор Світлана Залізецька, а також оприлюднена 06.02.2017 на телеканалі ТВМ в інформаційній програмі Вісті , автор ОСОБА_5 , та зобов`язати відповідачів спростувати поширену інформацію та стягнути з них солідарно на користь позивача моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн. і судові витрати.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на веб-сайті ria-m.tv/news відповідачами були опубліковані статті, в яких розповсюджено недостовірну негативну інформацію стосовно нього щодо гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в якому проживають 45 сімей.

Інформація, яка викладена в статтях відповідачів, щодо вчинення ним грубого порушення чинного законодавства по відношенню до охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб, по-перше, має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення ним вимог чинного законодавства України та прийнятих у суспільстві принципів моралі, етики тощо та такою, що, на його переконання, порушує його немайнові права, по-друге, стосується конкретних фактів, обов`язок доказування достовірності яких покладається на відповідача.

Поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідачів до нього, що в свою чергу впливає на зниження цінності його особи, приниження його гідності. Також, поширенням вказаної інформації відповідач створив негативну соціальну оцінку його особи в очах оточуючих, порушивши його честь. До того ж, значно знизилась оцінка його професійних якостей третіми особами. Його професійні здібності були поставлені під сумнів співробітниками та керівництвом. Так, вказані публікації щодо нього принижують його професійний авторитет та загальну оцінку його якостей як добропорядної людини.

Поширенням недостовірної інформації щодо позивача відповідачі завдали шкоди його немайновим інтересам, порушивши його гідність, честь та ділову репутацію. Розповсюджена відповідачами інформація погіршила репутацію позивача в суспільстві, підриває ділову репутацію позивача. А тому, вказана інформація повинна бути спростована відповідачами.

ОСОБА_3 надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального та процесуального права. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 28.11.2019 року відкрито провадження по даній справі та ухвалою колегії суддів від 28.11.2019 року справу призначено до розгляду на 10 год. 10 хв. 23 грудня 2019 року.

Згідно ч.ч.2,4 ст.128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

21 грудня 2019 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання адвоката ОСОБА_1 . - ОСОБА_6 про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку з тим, що на даний момент він хворіє та знаходиться на стаціонарному лікуванні, як представник ОСОБА_1 в заяві зазначив, що докази про вказане будуть надані в наступному судовому засіданні.

23 грудня 2019 року за вказаною заявою слухання справи відкладено на 29 січня 2020 року на 11 год. 00 хв.

Проте, на сьогоднішній день ОСОБА_6 не надав доказів того, що 23.12.2019 року він знаходився на стаціонарному лікуванні.

29 січня 2020 року на електронну адресу Запорізького апеляційного суду від адвоката Школяренка О.В, - ОСОБА_6 надійшла заява про перенесення судового засідання призначеного на 29 січня 2020 року на 11 год. 00 хв. у зв`язку з тим, що він прийматиме участь в кримінальній справі в Мелітопольському міськрайонному суді Запорізької області. На підтвердження цього надав копії договору про надання правової допомоги та витяг з розкладу судових засідань Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду слідує, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

У справах "Рябих проти Росії" (заява № 52854/99, рішення від 24 липня 2003 року, пункт 52) та "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03 від 3 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини зазначив, що сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

При цьому колегія суддів також виходить із того, що у своєму рішенні у справі "Калашников проти Росії" Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема складність справи, поведінка заявника та поведінки компетентних органів влади.

В силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що розгляд справ відкладався 23.12.2019 року за клопотаннями адвоката Цоколо О.І., оскільки він знаходився на стаціонарному лікуванні та зобов`язувався надати в наступне судове засідання відповідні докази.

Проте, у вказане судове засіданні відповідні докази надані не були.

Розгляд справи було відкладено більше ніж на один місяць.

Разом з цим, адвокат Цокало О.І. будучи належним чином повідомленим про відкладення розгляду справи в апеляційному суді за його клопотанням на 29 січня 2020 року надав перевагу представляти інтереси в іншій справі. Не забезпечив надання професійної правничої допомоги та представництво інтересів ОСОБА_1 .

Клопотання адвоката Цоколо О.І. про відкладення розгляду справи 29.01.2020 року є зловживанням процесуальними правами в розумінні статті 44 ЦПК України та тяганиною розгляду справи.

Як передбачено положеннями ч. 2 ст. 44 ЦПК України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема вчинення дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

ОСОБА_1 не скористався правом представляти свої інтереси особисто або через іншого представника в судовому засіданні, тому причини, вказані в заяві ОСОБА_6 визнані колегією неповажними.

Відповідно до ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими.

Колегія судді погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі статтею 10 Конвенції і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 8 липня 1986 року в справі "Лінгенс проти Австрії").

Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Також, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду" при розгляді справ суди застосовують Європейську Конвенцію з прав людини і практику суду як джерело права. Так, статтею 10 Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.

Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальної сфери, спорту чи в будь-якій іншій галузі).

Оскільки політичні чи громадські діячі вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію таких лідерів.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, о 11.04.2016, 05.02.2017 та 07.02.2017 на веб-сайті ria-m.tv/news, автор ОСОБА_7 , було опубліковано статті, а 06.02.2017 на телеканалі ТВМ в інформаційній програмі Вісті , в сюжеті, автор якого ОСОБА_5 , оприлюднено інформацію щодо житлових умов мешканців гуртожитку по АДРЕСА_1 .

З вказаних статей та сюжету на телебаченні вбачається, що мешканці гуртожитку вважають незаконним придбання у власність приміщення гуртожитку теперішніми власниками. Вони скаржаться на те, що власники приміщення безпідставно відключають водо-, єнерго- та теплопостачання в гуртожитку. При цьому, мешканці гуртожитку сплачують комунальні послуги. На цю тему інтерв`ю давала відповідачка ОСОБА_3 і її висловлювання знайшли відображення у вищевказаних статтях.

Висловлювання відповідачів були сприйняті позивачем як недостовірні та такі, що ганьблять його честь, гідність та ділову репутацію, що і стало підставою для звернення до суду.

Положеннями статті 277 ЦК України закріплено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв`язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Судом першої інстанції вірно встановлено з показань свідків та з наявних в матеріалах справи доказів, що спірна інформація в ЗМІ є відображенням позицій двох сторін цивільно-правових відносин.

Між позивачем та мешканцями гуртожитку існує цивільно-правовий спір щодо користування приміщенням гуртожитку та сплати витрат за комунальні послуги. Тривалий час в судах різних інстанцій розглядаються з цього приводу цивільні справи, що підтверджується копіями рішень, наданими суду сторонами.

Досить часто в ЗМІ висвітлювалась ситуація, яка склалась щодо користування приміщенням гуртожитку та надання його мешканцям комунальних послуг.

В оскаржуваних ОСОБА_1 статтях викладені судження окремих осіб щодо вищевказаних обставин.

Згідно роз`яснень, наданих у п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Разом з тим, за приписами статті 47-1 Закону України Про інформацію ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.

Свобода висловлювань гарантується ст.10 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод у наступних термінах: Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств; Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цінності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідними в демократичному суспільстві.»

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй ч. 1 ст. 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (ст. 37 Закону України "Про пресу", ст. 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Разом з цим, позивач не скористався наданим йому ч.1 ст. 277 ЦК України правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм оцінку.

Встановлено, що ОСОБА_1 є відомою особою в спортивних колах, він керівник громадської організації Федерації нокдаун хортингу у Запорізькій області, повноважений представник Запорізького обласного відділення Федерації кіокушин карате, керівник ГО Мелітопольська федерація кіокушинкай карате , приймає участь в міжнародних, всеукраїнських спортивних змаганнях, зборах, є організатором дитячої збірної команди, а, отже, є публічною особою.

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27. 02. 2009 р. № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , при поширенні недостовірної інформації стосовно публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Кабінету Міністрів України, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

У вказаній резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Відповідно до ст. 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому, зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року (заява № 72713/01) у справі "Українська Прес-Група проти України" зазначено: Хоч публікації про політичних діячів і містили критику та були образливими і навіть шокуючими, проте політичні лідери, обираючи свою професію, були відкритими для суворої критики і пильного нагляду; це є той тягар, який політики мають прийняти в демократичному суспільстві .

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що право на недоторканість ділової репутації та честі і гідності публічної особи підлягає захисту лише у випадках, коли позивач доведе, що інформація поширена з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку.

Колегією суддів встановлено та з матеріалів справи вбачається, що мешканці гуртожитку по АДРЕСА_1 отримали ордера на вселення в гуртожиток від ПО Мелітопольпродмаш , де раніше працювали.

ОСОБА_1 має відношення до приміщення гуртожитку, оскільки його близька родичка ОСОБА_8 є власником зазначеної будівлі.

Мешканці гуртожитку скаржаться на неналежне обслуговування будівлі, приміщень гуртожитку, пошкоджену сантехніку, відключення енергопостачання, води, опалення в приміщенні гуртожитку.

Проте, вказані обставини, на які є посилання в оскаржуваних ОСОБА_1 статтях та сюжеті на телебаченні, позивачем не спростовані.

Суду не надано доказів того, правдива чи неправдива інформація, викладена в них.

З повідомлень КП Водоканал , ТОВ Мелітопольські теплові мережі , Мелітопольського міського району електричних мереж вбачається, що мешканці гуртожитку уклали з цими службами індивідуальні договори про надання послуг, сплачують витрати за комунальні послуги і вказані служби не відключали в гуртожитку воду та опалення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимога позивача про стягнення відшкодування завданої моральної шкоди є похідною у даному випадку, позивачем жодним чином не мотивована та не обґрунтована, відсутні будь-які докази на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань та розміру їх відшкодування.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.

З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21 жовтня 2019 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 04 лютого 2020 року.

Головуючий

Судді: