Постанова

від 29.01.2020 по справі 826/17688/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/17688/18 Головуючий у 1 інстанції: Патратій О.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Мельничука В.П. Федотова І.В. Борейка Д.Е

розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНКО" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАНКО" звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.09.2018 року № 0012441401 та № 0012431401.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 18 вересня 2018 року № 0012441401, № 0012431401.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДФС у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що позивачем завищено показники, задекларовані з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ Екто-Плюс , що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДФС у м. Києві, проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНКО" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.03.2018 року, валютного - за період з 01.01.2015 року по 31.03.2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2011 року по 31.03.2018 року.

За результатами перевірки, складено Акт про результати документальної планової виїзної перевірки від 04 вересня 2018 року № 575/26-15-14-01-01/23717670, яким встановлено порушення п. 44.1 ст.44, п.198.1, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, Закону України від 16.07.1999 р. № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (зі змінами та доповненнями), в результаті чого, занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 403 344 грн., в т.ч. по періодам: за лютий 2018 року на суму 403344 грн., та встановлено завищення залишку від`ємного значення, який включається до складу податкового кредиту наступного податкового період (р. 21) всього в загальному розмірі 123 135 грн. в т.ч. по періодам: за березень 2018 року на суму 123 135 грн.

18 вересня 2018 року Головним управлінням ДФС у м. Києві, на підставі вказаного Акту перевірки винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0012431401, яким позивачу було збільшене грошове зобов`язання зі плати податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 504 180,00 грн., в тому числі 403 344,00 грн. за податковим зобов`язанням та 100 836,00 грн. штрафних санкцій;

- № 0012441401, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2018 року на суму 123 135,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Нормами п. 44.1 ст. 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

В силу п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно пункту 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

В силу підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 вищевказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "ТАНКО", за результатами якої було складено Акт про результати документальної планової виїзної перевірки від 04 вересня 2018 року № 575/26-15-14-01-01/23717670 ( Т.1 а.с.47-74).

Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст.44, п.198.1, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, Закону України від 16.07.1999 р. за № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 403 344 грн. в т.ч. по періодам: за лютий 2018 року на суму 403344 грн. та встановлено завищення залишку від`ємного значення, який включається до складу податкового кредиту наступного податкового період (р. 21) всього в загальному розмірі 123135 грн., в т.ч. по періодам: за березень 2018 року на суму 123135 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки, прийнято податкове повідомлення-рішення від 18 вересня 2018 року №0012441401, яким, позивачу було збільшене грошове зобов`язання зі плати податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 504 180,00 грн., та податкове повідомлення-рішення від 18 вересня 2018 року № 0012441401, яким, позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2018 року на суму 123 135,00 грн. (Т.1 а.с. 44-45).

Фактичною підставою для проведення вказаних донарахувань став висновок контролюючого орану про безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за результатом господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю ЕКТО-ПЛЮС .

Між Товариством з обмеженою відповідальністю ТАНКО (далі - Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЕКТО-ПЛЮС (далі - Продавець) укладено Договір поставки від 01 грудня 2017 року №02/12-2017 (Т.1 а.с. 92-94).

Відповідно до п. 1.1. вказаного Договору, Продавець зобов`язується передати матеріал (в подальшому - товар ) Покупцеві, а Покупець зобов`язується оплатити та прийняти товар відповідно до умов даного Договору.

Згідно п. 1.2 Договору поставки №02/12-2017, найменування кількість і асортимент товару встановлюються в додатках до даного договору та накладних, за якими здійснюється передавання товару.

Перелік товарів, які підлягають поставці, сторонами було визначено у Специфікації №1, яка є Додатком №1 до Договору поставки №02/12-2017 від 01 грудня 2017 року (т.1 а.с. 95).

Колегія суддів зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, а також, на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто, такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Так, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій по Договору поставки №02/12-2017 від 01 грудня 2017 року, ТОВ ТАНКО було надано наступні первинні документи: специфікацію № 1, що є Додатком №1 до Договору поставки №02/12-2017 від 01 грудня 2017 року; видаткові накладні № 1 від 22.12.2017 р., № 1502 від 26.12.2017 р., № 3 від 26.12.2017 р., № 4 від 26.12.2017 р., № 5 від 26.12.2017 р., № 10 від 28.12.2017 р., № 11 від 28.12.2017 р., № 12 від 28.12.2017 р.; рахунки на оплату № 1 від 22.12.2017 р., № 2 від 26.12.2017 р., № 3 від 26.12.2017 р., № 4 від 26.12.2017 р., № 5 від 26.12.2017 р., № 10 від 28.12.2017 р., № 11 від 28.12.2017 р., № 12 від 28.12.2017 р.; товарно-транспортні накладні від 04.12.2017 р. №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16; товарно-транспортні накладні від 05.12.2017 р. №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16; товарно-транспортні накладні від 06.12.2017 р. №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16; товарно-транспортні накладні від 07.12.2017 р. №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16; товарно-транспортні накладні від 08.12.2017 р. №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16; товарно-транспортні накладні від 22.12.2017 р. №№ 1, 2, 3, 4; товарно-транспортна накладна від 26.12.2017 р. № 1; товарно-транспортні накладні від 18.12.2017р. №№ 1, 2, 3, 4; товарно-транспортні накладні від 19.12.2017р. №№ 5, 6, 7, 8; товарно-транспортні накладні від 01.12.2017 р. №№ 1, 2; товарно-транспортні накладні від 04.12.2017р. №№ 1, 2, 3, 4; товарно-транспортні накладні від 06.12.2017р. №№ 1, 2; товарно-транспортні накладні від 20.12.2017 р. №№ 1, 2, 3, 4; товарно-транспортні накладні від 21.12.2017 р. №№ 1, 2, 3; товарно-транспортна накладна від 14.12.2017 р. № 5; товарно-транспортні накладні від 13.12.2017 р. №№ 1, 2, 3, 4; товарно-транспортні накладні від 04.12.2017 р. №№ 1, 2, 3, 4; товарно-транспортні накладні від 15.12.2017 р. №№ 1, 2, 3, 4; товарно-транспортна накладна від 11.12.2017 р. № 1; товарно-транспортна накладна від 28.12.2017р. № 1; товарно-транспортні накладні від 08.12.2017 р. №№ 1, 2, 3, 4; товарно-транспортні накладні від 11.12.2017 р. №№ 5, 6, 7.

Проаналізувавши вищезазначені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, колегія суддів вважає, що вони є належним доказом здійснення ТОВ ТАНКО господарської діяльності з контрагентом ТОВ ЕКТО-ПЛЮС та є підставою для відображення суми за укладеним договором в податковому обліку позивача. Вказані документи містять відомості, які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом.

Щодо посилання контролюючого органу в Акті перевірки від 04 вересня 2018 року на наявну податкову інформацію про непідтвердження ланцюга постачання товарів від ТОВ ЕВЕРКАД до ТОВ ЕКТО-ПЛЮС та, в подальшому, на адресу ТОВ ТАНКО , колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №813/4079/15 вказав: …Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому, платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними .

Таким чином, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його безпосереднім контрагентом, оскільки, допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на формування податкових вигод.

Доводи апелянта про нереальність господарських операцій за Договором поставки від 01 грудня 2017 року №02/12-2017, оскільки, ТОВ ЕКТО-ПЛЮС не було подано декларації з податку на прибуток за 2017 рік та І квартал 2018 року, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, відповідно до принципу персональної відповідальності платника податку, право особи на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент порушив податкове законодавство, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому дані порушення не можуть бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Зміст господарських зобов`язань що виникають з укладеного договору не суперечить вимогам національного законодавства, а складені на його виконання фінансово-господарські документи містять необхідні дані, що підтверджують об`єкт і базу оподаткування ПДВ.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 01 жовтня 2019 року у справі № 808/4051/14.

Також, чинне законодавство не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Доводи контролюючого органу про відсутність у ТОВ ЕКТО-ПЛЮС достатньої кількості трудових та матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення господарських операцій за Договором поставки, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, чинне податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також, виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у нього основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем.

Щодо посилання апелянта на наявність кримінальних проваджень відносно ТОВ ЕКТО-ПЛЮС , а саме: кримінального провадження №32016270000000061 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 205 КК України та кримінального провадження №32016110000000070 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 КК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Разом з тим, жодних доказів на підтвердження наявності вироку суду, який набрав законної сили, яким встановлено фіктивність Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКТО-ПЛЮС , що має безпосереднє значення для надання висновку щодо діяльності господарюючих суб`єктів, відповідачем суду надано не було. Під час проведення господарських операцій, платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові 03 жовтня 2019 року у справі № 813/4079/15.

Доводи апелянта про те, що видаткові накладні та рахунки на оплату мають неіснуючі реквізити та призначені до іншого договору, а саме, призначені до Договору поставки №2/12-2017 від 01.12.2017 року, а не до Договору поставки №02/12-2017 від 01.12.2017 року, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки, як зазначено позивачем у відповіді на відзив на позовну заяву, в даному випадку, мала місце механічна описка, водночас, дійсним є саме Договір поставки від 12 грудня 2017 року №02/12-2017.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги ТОВ ТАНКО , оскільки, надані позивачем первинні документи належним чином підтверджують реальність здійснення господарських операцій за Договором поставки від 12 грудня 2017 року № 02/12-2017 та правомірність включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

При цьому, апелянтом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також, не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в первинних документах, наданих позивачем, неповні, недостовірні або суперечливі.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ТАНКО та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Мельничук В.П. Федотов І.В. Повний текст постанови виготовлено 03.02.2020 року