Постанова

від 04.02.2020 по справі 460/1486/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 460/1486/19 пров. № 857/11984/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Обрізка І.М., Хобор Р.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року у справі за його позовом до Відділу містобудування та архітектури Березнівської районної державної адміністрації про визнання протиправними та скасування висновку, зобов`язання вчинити певні дії,

суддя у І інстанції Дорошенко Н.О.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складення повного тексту рішення 30 вересня 2019 року,

ВСТАНОВИВ :

20 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати висновок Відділу містобудування та архітектури Березнівської районної державної адміністрації (далі - Відділ) №341/01-09/19 від 08 квітня 2019 року;

- зобов`язати відповідача розглянути заяву про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0709 га, яка розташована на території Городищенської сільської ради за адресою: АДРЕСА_1 , та надати висновок про погодження даного проекту.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року у справі № 460/1486/19 у задоволенні позову було відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) гр. ОСОБА_1 за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови Городищенської сільської ради в с. Городище АДРЕСА_1 не відповідає містобудівній документації с. Городище, оскільки зазначена у ньому земельна ділянка розміщена у межах санітарно-захисної зони закритого та існуючого кладовищ.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено позивачем ОСОБА_1 , який у своїй скарзі просить його скасувати та задовольнити позов у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуваний висновок прийнятий із порушенням чинного законодавства та без урахування усіх обставин, що слугували підставою для його прийняття. При цьому звертає увагу, що він має намір отримати земельну ділянку на існуючу забудову, яка використовується уже десятиліттями.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Городищенської сільської ради від 13 березня 2018 року № 329 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови Городищенської сільської ради Березнівського району Рівненської області ОСОБА_1 в с. АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,08 га.

На підставі договору № 18П-260 від 10 травня 2018 року із позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю БЕРЕЗНЕ-ЗЕМЛЕМІР розробило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) гр. ОСОБА_1 за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови Городищенської сільської ради в с. АДРЕСА_1 .

Відділом 08 квітня 2019 року надано висновок № 341/01-09/19, яким не погоджено вказаний проект відведення земельної ділянки.

Не погодившись із таким рішенням Відділу, Миронець ОСОБА_2 звернувся за захистом своїх прав до адміністративного суду.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваній вимозі та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Приписами статті 186-1 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта, подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури (частина 2). Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (частина 5). Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації (частина 6).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що підставою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Вказаний принцип також закріплений в частині 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Таким чином, підставою для звернення особи за захистом до суду з позовом є її суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому слід зазначити, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права та/або виникнення додаткового обов`язку.

З урахуванням викладеного, дії суб`єкта владних повноважень є такими що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо вони, по-перше, вчинені з перевищенням визначених законом повноважень, та, по-друге, є юридично значимими, тобто мають безпосередній вплив та стан суб`єктивних прав та обов`язків особи.

Разом із тим, судом не встановлено, що відповідач, погоджуючи ОСОБА_1 проект землеустрою, діяв з перевищенням наданих законом повноважень.

Окрім того, враховуючи зазначені вище положення Земельного кодексу України, дії відповідача по наданню висновку про розгляд проекту землеустрою є лише службовою діяльністю посадових осіб управління містобудування та архітектури на виконання своїх посадових обов`язків.

Обов`язковою ознакою дій суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер. Висновки Відділу не породжують обов`язкових юридичних наслідків.

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що видача Відділом висновку № 341/01-09/19 від 08 квітня 2019 року не передбачає правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та не породжує обов`язку сільської ради при затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, враховувати позитивний висновок відділу містобудування та архітектури.

При цьому апеляційний суд наголошує, що погодження виконавчим органом місцевого самоврядування з питань містобудування та архітектури проекту землеустрою саме по собі не встановлює жодних обов`язків та не породжує прав. Правомірність надання такого висновку може бути підтверджена або спростована судом у разі розгляду спору про законність рішення органу місцевого самоврядування, в даному випадку Городищенської сільської ради, про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Висновок відповідача не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для учасників спірних правовідносин, тому не може бути предметом спору. На підставі вказаного висновку приймається відповідне рішення органу місцевого самоврядування щодо відведення земельної ділянки у власність, а тому оцінка висновку, в тому числі й оцінка дій службових осіб органу щодо його складання, викладення у ньому певних висновків, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого висновку.

Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок складення висновку.

Отже, правова природа згаданого висновку унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо надання висновку, відтак така позовна вимога не може бути розглянута у судовому порядку (в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах), а тому провадження у адміністративній справі належить закрити.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21 листопада 2019 року (справа № 815/3203/15) та враховується апеляційним судом при апеляційному перегляді у відповідності до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства.

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу.

Підсумовуючи наведене апеляційний суд дійшов висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи за правилами адміністративного судочинства. З огляду на викладене апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у даній адміністративній справі.

Керуючись статтями 238, 241, 243, 308, 311, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року у справі № 460/1486/19 та провадження у цій справі закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді І. М. Обрізко Р. Б. Хобор