Рішення

від 21.01.2020 по справі 910/16089/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.01.2020Справа № 910/16089/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянув матеріали господарської справи

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Дельтахім

до Публічного акціонерного товариства Укрпластик

про стягнення 1 197 702,96 грн.

Представники сторін:

від позивача Тупікіна С.М.;

від відповідача Рожок В.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Дельтахім (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Укрпластик (далі - відповідач) про стягнення 1 197 702,96 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його обов`язку своєчасно та в повному обсязі оплатити товар, поставлений позивачем на виконання договору № 013404/1 від 15.04.2019.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 1 197 702,96 грн, з яких: 1 158 449,60 грн - основний борг, 34 367,99 грн - пеня, 1 639,82 грн - інфляційні втрати, 3 245,55 - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 відкрито провадження у справі № 910/16089/19 та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження, судове засідання призначене на 17.12.2019.

13.12.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд зменшити розмір штрафних санкцій та розстрочити погашення основної заборгованості.

У судове засідання 17.12.2019 представник позивача з`явився, підтримав позовні вимоги та дав пояснення стосовно спору, відповідач у судове засідання не з`явився, хоча про дату та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

17.12.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2019 викликано Публічне акціонерне товариство Укрпластик у підготовче засідання на 10.01.2020.

21.12.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній просив позов задовольнити в повному обсязі.

У судове засідання 10.01.2020 представники сторін з`явилися, дали пояснення стосовно суті спору.

Судом було закрито підготовче провадження 10.01.2020 та призначено справу до розгляду по суті на 21.01.2020

У судове засідання 21.01.2020 представники сторін з`явилися, дали пояснення по суті спору.

У судовому засіданні 21.01.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

На виконання вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ :

15.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Дельтахім (продавець) та Публічним акціонерним товариством Укрпластик (далі - покупець) було укладено договір № 013404/1 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає хімічну сировину, реактиви, витратні матеріали, в подальшому - товар, і сплачує за нього грошову суму на умовах цього договору.

Пунктом 2.2. договору сторони погодили, що оплата по цьому договору здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця на підставі рахунка-фактури у строк, що не перевищує 30 календарних днів, з дати отримання товару, що підтверджується відміткою на видатковій накладній.

Відповідно до п. 3.2 договору датою поставки товару покупцю вважається дата підписання покупцем видаткової накладної.

Позивач зазначив, що на виконання умов договору ним здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 1 483 449,60 грн, зокрема, розчинник для флексодруку та етоксіпропанол, що підтверджується наявними в матеріалах справи, підписаними і скріпленими печатками обох сторін видатковими накладними № 1322 від 28.08.2019 на суму 559 260,00 грн, № 1473 від 18.09.2019 на суму 393 336,00 грн, № 1522 від 25.09.2019 на суму 530 853,60 грн.

Проте, як зазначив позивач, відповідач виконав свої зобов`язання лише частково, сплативши грошові кошти за отриманий товар на загальну суму 325 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 4711 від 11.10.2019 на суму 100 000,00 грн та № 4852 від 21.10.2019 на суму 225 000,00 грн. Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий та неоплачений товар складає 1 158 449,60 грн.

У свою чергу, відповідач у відзиві визнав заборгованість та вказав, що затримка виплат відповідно до договору зумовлена тим, що у відповідача скрутне фінансове становище, а 05.11.2019 на кошти відповідача приватним виконавцем було накладено арешт (ВП № 60499036), однак відповідач не відмовляється від виконання своїх зобов`язань, а тому просить суд розстрочити виконання зобов`язання відповідача відповідно до графіку, наведеного у відзиві. Крім того, відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 99%, а саме: пені - до 343,68 грн, інфляційних втрат - до 16,40 грн та 3% річних - до 32,46 грн.

Позивач у своїй відповіді на відзив зазначив, що не погоджується з доводами відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки накладення арешту на грошові кошти відповідача не є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язань. Крім того, позивач відзначив, що здійснив нарахування штрафних санкцій відповідачу відповідно до умов договору та чинного законодавства України.

На підставі викладеного, позивач звернувся до суду за захистом та відновленням свого порушеного права та просив стягнути з відповідача основну заборгованість в розмірі 1 158 449,60 грн., а також 34 367,99 грн пені, 1639,82 грн інфляційних втрат, 3245,55 грн 3% річних.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України визначають, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч. 1, ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст.663 Цивільного кодексу України).

Умовами ч.ч. 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що позивачем здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 1 483 449,60 грн, що підтверджується видатковими накладними № 1322 від 28.08.2019 на суму 559 260,00 грн, № 1473 від 18.09.2019 на суму 393 336,00 грн, № 1522 від 25.09.2019 на суму 530 853,60 грн., однак відповідач виконав свої зобов`язання частково, сплативши грошові кошти за отриманий товар на загальну суму 325 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 4711 від 11.10.2019 на суму 100 000,00 грн та № 4852 від 21.10.2019 на суму 225 000,00 грн.

Відповідач доказів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем в розмірі 1 158 449,60 грн за отриманий товар або спростовували доводи останнього, суду не надав.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного, оцінивши матеріали справи та доводи сторін, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача за отриманий та неоплачений товар перед позивачем є обґрунтованою та доведеною в повному обсязі, складає 1 158 449,60 грн. та підлягає задоволенню в цій частині.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 34 367,99 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За змістом ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за поручення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з положеннями п. 4.4 договору при порушенні покупцем строків оплати, згідно договору, покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми пені, суд дійшов висновку, що розрахунок суду є меншим від заявленого позивачем, внаслідок чого вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 33 917,16 грн., в іншій частині вимог про стягнення пені судом відмовлено.

Також позивачем було нараховано 3% річних в розмірі 3245,55 грн та інфляційні втрати в розмірі 1639,82 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд перевірив та погоджується з наданим позивачем розрахунком інфляційних втрат, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 1639,82 грн. підлягають задоволенню.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми 3% річних, суд дійшов висновку, що розрахунок суду є меншим від заявленого позивачем, внаслідок чого вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 3201,92 грн., в іншій частині вимог про стягнення 3% річних судом відмовлено.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.

Водночас, 13.12.2019 відповідачем подано відзив, в якому заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 99%, яке обґрунтовано тим, що наразі у відповідача наявна значна кредиторська заборгованість, а стягнення штрафних санкцій з відповідача ще більше посилить скрутне фінансове становище останнього.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд зазначає, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.

Судом перевірено наведені у позовній заяві розрахунки штрафних санкцій та встановлено, що вони відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам договору.

Отже, при розгляді даного спору суд не вбачає обставин, з якими закон пов`язує право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема, судом враховано те, що оплата товару за договором була здійснена відповідачем частково та з простроченнями.

За таких обставин, суд дійшов висновку про безпідставність клопотання відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій на 99%, внаслідок чого суд відмовляє у його задоволенні.

У той же час, зі змісту відзиву відповідача, вбачається, що останнім визнається факт заборгованості, проте з урахуванням того, що станом на дату ухвалення спірного рішення кошти відповідача арештовані, згідно з постановою державного виконавця ВП №60499036, відповідач просить суд розстрочити виконання рішення суду на 3 місяці.

Представник позивача, проти клопотання про розстрочення виконання рішення суду категорично заперечив, вказуючи на те, що арешт коштів відповідача не є підставою для розстрочення виконання рішення.

Згідно з частиною першою статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Розстрочення - це виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

При розгляді клопотання про розстрочку рішення, суду необхідно встановити обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі у визначений строк або встановленим господарським судом способом, врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Господарський суд має право, зокрема, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови. Розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи. До клопотання/заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Так, у п. 40 рішення від 17.05.2005 у справі Чіжов проти України суд зазначив, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.

З підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (ч. 2 ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Клопотання про розстрочку виконання рішення суду, відповідачем обґрунтовується скрутними фінансовим становищем.

Проте, суд зазначає, що факт накладеного арешту на рахунки та тяжке матеріальне становище відповідача не є виключною підставою для надання розстрочки виконання рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено, що станом на день розгляду справи по суті, відповідачем надано суду докази на підтвердження наведених обставин, однак арешт рахунків не вважається судом належним та допустимим доказом, а посилання лише на скрутне фінансове становище в даному випадку не може бути підставою, яка ускладнює виконання рішення суду. Крім цього, суд зауважує, що протягом розгляду даної справи, відповідачем не вчинялися жодні дії на погашення існуючої заборгованості, в тому числі, у сумах, вказаних у клопотанні про розстрочку.

З огляду на зазначене вище та враховуючи, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування виняткових обставин, які є підставами для розстрочки виконання рішення суду, суд вирішив відмовити у задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства Укрпластик про розстрочення виконання рішення, яке викладене у відзиві на позовну заяву.

Суд також зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутися до суду в порядку ст. 331 Господарського процесуального кодексу України з заявою про відстрочку (розстрочку) виконання рішення на стадії його виконання, надавши відповідні докази.

При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи наведене, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Дельтахім та стягнення з Публічного акціонерного товариства Укрпластик загальну суму в розмірі 1 197 208,50 грн, з яких основний борг складає 1 158 449,60 грн, пеня - 33 917,16 грн, інфляційні - 1 639,82 грн та 3% річних - 3201,92 грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог судом відмовлено з викладених вище підстав.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Дельтахім задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Укрпластик (02002, м. Київ, вулиця М. Раскової, будинок 1; ідентифікаційний код 00203588) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Дельтахім (07415, Київська обл., Броварський район, село Зазим`є, вулиця Радгоспна, будинок 3-Б; ідентифікаційний код 38934197) основний борг в розмірі 1 158 449,60 грн (один мільйон сто п`ятдесят вісім тисяч чотириста сорок дев`ять грн 60 коп), 33 917,16 грн пені (тридцять три тисячі дев`ятсот сімнадцять грн 16 коп), 1 639,82 грн інфляційних втрат (одна тисяча шістсот тридцять дев`ять грн 82 коп), 3% річних 3 201,92 грн (три тисячі двісті одна грн 92 коп) та судовий збір у розмірі 17 958,12 грн (сімнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят вісім грн 12 коп).

3. Відмовити у задоволенні клопотань про розстрочення виконання рішення суду та зменшення розміру штрафних санкцій.

4. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04.02.2020.

Суддя О.Г. Удалова