Постанова

від 26.05.2020 по справі 910/16089/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2020 р. м.Київ Справа№ 910/16089/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Куксова В.В.

за участю секретаря судового засідання: Майданевич Г.А.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 26.05.2020 року у справі №910/16089/19 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укрпластик"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.20, повний текст якого складено 04.02.20

у справі №910/16089/19 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельтахім"

до Публічного акціонерного товариства "Укрпластик"

про стягнення 1 197 702,96 грн.

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельтахім" (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" (далі-відповідач) 1 197 702,96 грн, з яких: 1 158 449,60 грн - основний борг, 34 367,99 грн - пеня, 1 639,82 грн - інфляційні втрати та 3 245,55 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором №013404/1 від 15.04.2019 щодо своєчасної та повної оплати за поставлений товар.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.20 у справі №910/16089/19 позовні вимоги задоволено частково та присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельтахім" основний борг в розмірі 1 158 449,60 грн, 33 917,16 грн пені, 1 639,82 грн інфляційних витрат, 3 201,92 грн 3% річних та судовий збір у розмірі 17 958,12 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено. Також відмовлено у задоволенні клопотань про розстрочення виконання рішення суду та зменшення розміру штрафних санкцій.

Приймаючи вказане рішення в частині основного боргу та інфляційних втрат суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено обґрунтованість підстав на які він посилається заявляючи позовні вимоги. Що стосується іншої частини позовних вимог судом першої інстанції при здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку пені та 3% річних встановлено, що він є не вірним, а тому здійснивши власний розрахунок дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог. Щодо відмови в задоволенні клопотань про розстрочення виконання рішення суду та зменшення розміру штрафних санкцій, суд першої інстанції вказав на відсутність обставин, з якими закон пов`язує право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, а також на не надання доказів, що підтверджували б існування виняткових обставин, які є підставами для розстрочення виконання судового рішення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.20 у справі № 910/16089/19 та прийняти нове судове рішення, яким стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельтахім" основний борг у розмірі 1 158 449,60 грн, а пеню, 3% річних та інфляційні втрати стягнути у зменшеному розмірі на 99%, а саме: 339,17 грн - пені, 32,02 грн - 3% річних та 16,40 грн - інфляційних витрат, а також розстрочивши виконання рішення суду у даній справі на один рік рівними платежами з дня надрання ним законної сили.

Тобто, відповідач фактично оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині відмови йому у задоволенні клопотань про розстрочення виконання рішення суду та зменшення розміру штрафних санкцій.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, прийняте з неповним з`ясуванням та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/16089/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.20 у справі №910/16089/19 залишено без руху.

Через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків у відповідності до вищезазначеної ухвали суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.20 у справі №910/16089/19 та повідомлено учасників справи, що судове засідання відбудеться 05.05.2020 об 10:20 год.

28.04.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України.

04.05.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з запровадженням карантину.

05.05.2020 в судове засідання з`явився лише представник позивача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2020 клопотання Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" про відкладення розгляду справи №910/16089/19 задоволено та розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 у справі №910/16089/19 відкладено на 26.05.2020 о 11:20 год.

26.05.2020 в судове засідання з`явився лише представник позивача. При цьому, від скаржника до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з запровадженням карантину.

Колегія суддів, порадившись на місті, ухвалила залишити вказане клопотання без задоволення, з огляду на наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2 (зі змінами) установлено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 №343 Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України та постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів послаблено карантинні заходи, зокрема дозволено діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів, а також дозволено з 22 травня 2020 року, зокрема регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні за умови перевезення пасажирів у межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб, а з 25 травня 2020 року - перевезення пасажирів метрополітенами за умови забезпечення перевізником контролю за використанням засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, у тому числі виготовлених самостійно.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 202 ГПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до вимог ст.270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Згідно з ч.11 ст.270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів звертає увагу, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Таким чином, при розгляді клопотання про відкладення колегією суддів взято до уваги наступне:

- явка представників учасників справи у судове засідання обов`язковою не визнавалась, про що учасників справи було повідомлено ухвалою від 06.04.2020;

- представник (адвокат) скаржника, який у клопотанні не зазначає конкретних причин, які безпосередньо перешкоджають йому з`явитися до судового засідання, тоді як саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів.

- згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 №343 та від 20.05.2020 №392 послаблено карантинні обмеження, зокрема з 11.05.2020 дозволено діяльність адвокатів, а також дозволено з 22 травня 2020 року, зокрема регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні за умови перевезення пасажирів у межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб, а з 25 травня 2020 року - перевезення пасажирів метрополітенами за умови забезпечення перевізником контролю за використанням засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, у тому числі виготовлених самостійно;

- як вбачається з матеріалів справи, місцезнаходження скаржника та його представника (адвоката) є м.Київ.

- відповідно до ст.197 ГПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів відеоконференцзв`язку. Проте, такого клопотання скаржником заявлено не було, а також не зазначено причини, що перешкоджають скористатися таким правом.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів визнає повідомленні представником (адвокатом) скаржника причини неявки не поважними.

Враховуючи викладене вище та оскільки суд апеляційної інстанції не визнавав участь учасників справи обов`язковою, скаржник належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання, представник скаржника повторно не з`явився в судове засідання, причини неявки судом поважними не визнані, а також враховуючи наявність достатніх у матеріалах справи доказів для вирішення даної справи, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи та можливість розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю скаржника. Кірм того, колегією суддів враховано, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" та від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15.04.2019 між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, був укладений договір №013404/1 (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає хімічну сировину, реактиви, витратні матеріали, в подальшому - товар, і сплачує за нього грошову суму на умовах цього договору.

Пунктом 2.2. Договору сторони погодили, що оплата по цьому договору здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця на підставі рахунка-фактури у строк, що не перевищує 30 календарних днів, з дати отримання товару, що підтверджується відміткою на видатковій накладній.

Відповідно до п.3.2 Договору датою поставки товару покупцю вважається дата підписання покупцем видаткової накладної.

Колегією суддів встановлено, що Договір укладений належним чином, підписаний повноваженими особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним та не розірваний.

Проаналізувавши умови Договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що останній за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст.663 ЦК України).

Умовами ч.ч.1-3 ст.692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Як свідчать матеріали справи, позивачем на виконання умов Договору здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 1 483 449,60 грн, зокрема, розчинник для флексодруку та етоксіпропанол, що підтверджується видатковими накладними №1322 від 28.08.2019 на суму 559 260,00 грн, № 1473 від 18.09.2019 на суму 393 336,00 грн, № 1522 від 25.09.2019 на суму 530 853,60 грн.

Проте, відповідач виконав свої зобов`язання лише частково, сплативши грошові кошти за отриманий товар на загальну суму 325 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №4711 від 11.10.2019 на суму 100 000,00 грн та №4852 від 21.10.2019 на суму 225 000,00 грн.

З огляду на що, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий та неоплачений товар складає 1 158 449,60 грн.

Факт наявності заборгованості у вказаному розмірі відповідач визнав у відзиві на позовну заяву (а.с.53-58 т.1), а також не заперечується в апеляційній скарзі.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідачем відповідно до ст.ст.76, 77 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості.

Враховуючи вищевикладене та оскільки факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 1 158 449,60 належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги щодо стягнення зазначеного боргу, колегією суддів визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 245,55 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 639,82 грн, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов`язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 3 201,92 грн 3% річних та 1 639,82 грн інфляційних втрат.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 34 367,99 грн, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За змістом ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за поручення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 4.4 Договору сторони погодили, що при порушенні покупцем строків оплати, згідно договору, покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати.

Беручи до уваги встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов`язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно присуджено до стягнення з відповіла на користь позивача пеню у розмірі 33 917,16 грн.

Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище фактів та положення ст.ст.75-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Встановлені вище обставини (факти) скаржником не оспорюються.

При цьому, скаржник не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови йому у задоволенні клопотань про розстрочення виконання рішення суду та зменшення розміру штрафних санкцій. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Клопотання про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат на 99%, яке видкладене у відзиві на позовну заяву (а.с.53-58 т.1) та обґрунтоване тим, що наразі у відповідача наявна значна кредиторська заборгованість, а стягнення штрафних санкцій з відповідача ще більше посилить скрутне фінансове становище останнього.

Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд зазначає, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Однак, всупереч положенням ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України, відповідач, звернувшись до суду із проханням зменшити розмір стягуваної з нього пені, не надав доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов`язує право суду на зменшення штрафних санкцій.

Також, колегією суддів враховує, що загальний розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат у відсотковому спвідношенні до основного боргу становить приблизно 3,3 %, що є цілком співмірним із вчиненим відповідачем порушенням та сумою соновного боргу, а також відповідає закону та є справедливим.

В той же час, зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Крім того, як свідчать матеріали спрви, відповідач починаючи з 21.10.2019 не здійнив жодних дій спрямованих на викоання своїх зобов`язань за Договором окрім того, що надіслав позивачу електроний лист (а.с.68 т.1).

З огляду на що, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правомірних висновків про недоведеність відповідачем його вимоги щодо зменшення розміру стягуваної з нього пені на 99% та відсутність правових підстав для задоволення клопотання.

Доводи скаржника щодо зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат на 99%, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, тому приписи ст.233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України щодо можливості зменшення їх розміру не можуть бути застосовані.

Стосовно клопотання про розстрочення виконання рішення суду на 3 місяця з 27.01.2020 по 12.04.2020, яке видкладене у відзиві на позовну заяву (а.с.53-58 т.1), колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Розстрочення - це виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

При розгляді клопотання про розстрочку рішення, суду необхідно встановити обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі у визначений строк або встановленим господарським судом способом, врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Господарський суд має право, зокрема, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови. Розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи. До клопотання/заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Так, у п. 40 рішення від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" суд зазначив, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.

З підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.

Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Клопотання про розстрочення погашення основної суми заборгованості відповідачем обґрунтовується як наявність значної кредиторської заборгованості та скрутний фінансовий стан підприємства, на підтвердження чого долучено копію балансу (звіт про фінансовий стан) станом на 30.09.2019, копію звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 9 місяців 2019 року) та копію звіту про рух грошових коштів (за прямим методом) за 9 місяців 2019 року.

Враховуючи, що позовна заява була подана позивачем до суду 22.07.2019, клопотання відповідача про розстрочення погашення основної суми заборгованості за Договором подано до суду першої інстанції 12.12.2019, оскаржуване судове рішення прийнято 21.01.2020, надані відповідачем вищеперераховані фінансові звіти, які датовані 01.10.2019, не свідчать про наявність значної кредиторської заборгованості та скрутний фінансовий стан відповідача станом на 12.12.2019 (дата подання клопотання) та відсутність на момент прийняття рішення суду на банківських рахунках відповідача коштів для погашення основної суми заборгованості, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про ненадання відповідачем в порушення приписів ст.ст. 73,74 ГПК України належних доказів, що беззаперечно свідчили б про тяжке фінансове становище відповідача та необхідність розстрочення стягнення з нього основної суми заборгованості.

Більше того, матеріали справи не містять доказів погашення відповідачем заборгованість навіть за графіком, який сам запропонував позивачу та подав до суду.

Також, відповідачем не надано доказів про залишок коштів на банківських рахунках чи інших доказів браку коштів, тобто триває порушення прав позивача у зв`язку з не виконанням рішення суду.

Наявна в матеріалах справи копія постанови про арешт коштів боржника ВП №60499036 від 12.11.2019 (а.с.70 т.1), який накладеного в межах ціни позову на виконання ухвали суду №910/14097/19 від 04.11.2019, не спростовує викладеного вище. Крім того, колегією суддів встановлено, що відповідно до офіційних даних Автоматизованої ситеми виконавчих проваджень стан виконавчого провадження №604499036 - завершено .

З огляду на викладене, доводи скаржника про його збитковість та наявність значної кредиторської заборгованості, що підтверджується належними, достовірними та достатніми доказами, та є підставою для розстрочки погашення основної суми заборгованості, колегією суддів відхиляються з підстав необґрунтованості.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутися до суду в порядку, передбаченому ст. 331 ГПК України, з заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду, надавши належні, достовірні та достатні докази в обґрунтування свого клопотання.

Правова позиція, яка викладена у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 по справі №1-12/2013 (№7-рп/2013), у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 по справі №914/34/18 та від 10.10.2019 по справі №909/636/16, у постанові Вищого господарського суду України від 04.08.2017 у справі №904/11327/16 та на яку посилається скаржник, не впливає на висновки суду апеляційної інстанції у даній справі та не суперечить їм, оскільки зменшення розміру пені і розстрочення виконання рішення є правом суду та реалізується ним за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів щодо наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та розтрочення виконання рішення суду.

Доводи скаржника з приводу порушення та неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрпластик"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.20 у справі №910/16089/19 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.20 у справі №910/16089/19 залишити без змін.

3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Публічне акціонерне товариство "Укрпластик".

4.Матеріали справи №910/16089/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 01.06.2020.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

В.В. Куксов