Постанова

від 27.01.2020 по справі 150/718/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 січня 2020 року

м. Київ

справа № 150/718/18

провадження № 61-22522св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Чернівецького районного суду Вінницької області, у складі судді

Цимбалюк Л. П., від 16 липня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., від 20 листопада 2019 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину спільної сумісної власності подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 19 серпня 1981 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Заочним рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 15 вересня 2015 року у справі

№ 150/629/15-ц шлюб між ними розірвано. Вказував, що за час шлюбу ними було придбано наступне майно: житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 ; нежитлову будівлю магазину

літ. Б , загальною площею 25,6 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, кадастровий номер 0524981500:01:002:0002, площею 0,1598 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану

по АДРЕСА_1 ; нежитлову будівлю магазину

літ. А , загальною площею 270,6 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 16 липня 2019 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого по

АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нежитлової будівлі магазину літ. Б , загальною площею 25,6 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності

на 1/2 частину земельної ділянки ,кадастровий номер 0524981500:01:002:0002 ,площею 0,1598 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої

по АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нежитлової будівлі магазину літ. А , загальною площею 270,6 кв. м, розташованоїпо АДРЕСА_1 .Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а майно, набуте сторонами під час шлюбу, поділу по 1/2 частині кожному зі сторін. Районний суд також виходив з того, що ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду з дотримання строків позовної давності, встановленихчинним законодавством, а тому заява про застосування строку позовної давності є необґрунтованою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 20 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 16 липня 2019 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що відповідачем не надано доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Суд апеляційної інстанції також погодився із судом першої інстанції, зазначивши, що позивачем не пропущено строк звернення до суду із цим позовом, оскільки доказів того, що відповідач оспорювала, порушувала право позивача на спірне нерухоме майно після розірвання шлюбу відповідачем суду не надано. Позивач у позові зазначав, що ним була надіслана відповідачу пропозиція з приводу добровільного поділу майна, яка залишена без відповідного реагування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки фактичним обставинам справи, необґрунтовано відхилили доводи відповідача. Спірні нежитлові будівлі магазину відповідач використовувала для здійснення підприємницької діяльності. Суди не звернули увагу на те, що земельна ділянка була набута відповідачем в порядку безоплатної приватизації, отже є її особистою власністю. На спірній земельній ділянці відсутнє будь-яке нерухоме майно. Позивач звернувся до суду зі спливом встановлених законом строків. Позивач у позовній заяві не навів орієнтований розрахунок судових витрат та не надав належних доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

14 січня 2020 року справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 серпня 1981 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, актовий запис № 26.

Заочним рішення Чернівецького районного суду Вінницької області

від 15 вересня 2015 року у справі № 150/629/15-ц шлюб між

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (т.1, а.с. 7).

Рішенням Борівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області від 22 травня 1996 року № 17 Про клопотання перед Чернівецькою районною державною адміністрацією про надання дозволу жительці села Борiвка ОСОБА_3 на забудову індивідуального житлового будинку та надвiрних будівель останній виділено земельку ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку i надвірних будівель, площею 0,16 га

(т.1, а.с. 75).

Рішенням Борівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області від 29 лютого 2008 року Про оформлення права власності на будинок з будівлями та магазином у АДРЕСА_2 - А вирішено оформити право власності на новий будинок з будівлями та магазином по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (т . 1,а.с. 102) .

Комунальним підприємством Могилів-Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації здійснено реєстрацію права власності на вище вказаний житловий будинок та нежитлову будівлю магазину , що підтверджується витягами про реєстрацію від 30 листопада 2008 року

№ 21092445 та № 21092469 9 (т.1 ,а.с. 10, 12).

Відповідно до копії державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі рішення Борівської сільської ради від 05 травня

2008 року, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки,площею

0,1598 га, розташованої по АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд

(т.1 а.с. 15 ) .

Згідно договору купівлі-продажу, укладеного 11 жовтня 2010 року між

ОСОБА_4 , як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, останньою було придбано нежитлову будівлю магазину літ. А ,загальною площею 270,6 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1 (т.1,а.с. 16).

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено

у статтях 316, 317 , 319 Цивільного кодексу України , аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 Сімейного кодексу України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічні положення містить і стаття 368 ЦК України .

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК Україниособистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, придбане нею чи ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Частиною першою статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах доказам, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки спірне майно було придбано учасниками справи під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а відповідачем на надано належних та допустимих доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на спірне майно.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували набуття спірних нежитлових будівель магазинів за рахунок коштів відповідача як підприємця, тобто за її особисті кошти, розмір цих коштів та джерело їх походження. Саме по собі посилання відповідача на те, що магазин, площею 270,6 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 ,був придбаний за її особисті кошти та кошти її сина не підтверджені належними та допустимими доказами та не свідчать про те, що ці кошти були її особистою власністю. Крім того, доводи касаційної скарги про те, що спірні магазини використовються відповідачем для здійснення підприємницької діяльності спростовуються наявним у матеріалах справи повідомленням про те, 26 грудня 2018 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено відомості про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (т.1, а.с.41).

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про визнання за відповідачем права власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки.

Частиною першою статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

У пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня

2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ судам роз`яснено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди відповідно до статті 120 ЗК України,

статті 377 ЦК України.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі № 6-814цс15.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи те, що у кожного із подружжя, який має частку у спільно набутому будинку, у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку, дійшов обґрунтованого висновку про визнання за позивачем права власності

на 1/2 частину спірної земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги про те, що на спірній земельній ділянці відсутнє нерухоме майно спростовуються матеріалами справи та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що позивачем не пропущено строк позовної давності, передбачений статтею 72 СК України, оскільки про порушене право позивач дізнався з моменту направлення відповідачу пропозиції про добровільний поділ майна, що передувало зверненню до суду у цій справі.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з правничою допомогою, суди попередніх інстанцій врахували вимоги статей 133, 137, 141 ЦПК України, дослідили письмові докази, надані на підтвердження понесення витрат (копії договорів, ордеру, акту, квитанцій) та обґрунтовано виходили з їх доведеності. Відповідач не заявляла клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, а також не довела їх неспівмірності у цій справі.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а значною мірою зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 16 липня

2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 листопада

2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович