Рішення

від 04.02.2020 по справі 347/1727/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 347/1727/19

Провадження № 2/344/1084/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої - судді: Домбровської Г.В.

при секретаріc/з: Бухвак І.С.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Сторощук Н.Д. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про стягнення коштів за порушення грошового зобов`язання, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 (надалі - також Позивач ) звернувся до Косівського районного суду Івано-Франківської області з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі - Відповідач ) про стягнення з Відповідача на його користь коштів в сумі 61706,71 грн. як компенсацію та штрафні санкції за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 11.09.2019 року дану справу передано на розгляд Івано-Франківському міському суду Івано-Франківської області, за підсудністю.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у зв`язку з безпідставним невиконанням Відповідачем судового рішення, яке набрало законної сили, про стягнення на користь ОСОБА_3 пенсії за період з 01.07.2015 року по 18.09.2018 року, Позивач позбавлений єдиного засобу існування його сім`ї, у зв`язку з чим за невиконання грошового зобов`язання Відповідач, як зазначено в позові, повинен нести відповідальність у вигляд сплати інфляції, 3% річних та пені, розміри яких розраховано в позовній заяві.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представником Відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, - подано відзив на позовну заяву, за змістом якого представник просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Так, заперечуючи проти позову, представник Відповідача покликається на те, що на виконання рішень судів, які набрали законної сили, управлінням здійснено нарахування заборгованості з виплати пенсії ОСОБА_3 за період з 01.07.2015 року по 18.09.2018 року; в подальшому надіслано запит від 06.09.2019 року до Пенсійного фонду України щодо відсутності підстав для припинення виплати пенсії ОСОБА_3 та надати дозвіл на виплату суми боргу за минулий період на виконання судового рішення пенсіонеру, який є внутрішньо переміщеною особою. На даний момент відповідь на запит не надходила. Крім того, відносини між Позивачем та Відповідачем не є цивільно-правовими, а тому до них, на думку представника Відповідача, застосування ст. 625 ЦК України не підлягає.

В судовому засіданні Представник Відповідача заперечила проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_3 перебуває на обліку в Косівському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком.

Протягом періоду з 01 липня 2015 року по 18 вересня 2018 року Єрмоленку було припинено виплату пенсії, у зв`язку з чим він в порядку адміністративного судочинства звернувся до суду щодо оскарження відповідного рішення про припинення виплати пенсії.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 березня 2019 року, частково зміненим Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2019 року №857/3954/19, позов ОСОБА_3 задоволено повністю. Визнано неправомірними дії управління Косівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області щодо припинення виплати ОСОБА_3 пенсії за віком з 01 липня 2015 року по 18 вересня 2018 року. Зобов`язано Косівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області здійснити виплату заборгованості з виплати пенсії ОСОБА_3 за період з 01 липня 2015 року по 18 вересня 2018 року. Стягнуто з Косівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 40385698) на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок та витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок .

Відповідно до ч.1 ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Згідно Розпорядження №159949 від 23.09.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснено нарахування заборгованості з виплати пенсії ОСОБА_3 за період з 01 липня 2015 року по 18 вересня 2018 року в сумі 123 484,38 грн.

06.09.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надіслано запит від 06.09.2019 року №15829/03 до Пенсійного фонду України Департаменту пенсійного забезпечення про виплату пенсії по внутрішньо переміщеній особі, в якому управління просило здійснити додаткову перевірку в системі Аркан щодо відсутності підстав для припинення виплати пенсії ОСОБА_3 та надати дозвіл на виплату суми боргу за минулий час на виконання судового рішення пенсіонеру, який є внутрішньо переміщеною особою.

Як зазначено та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, станом на даний час заборгованість з виплати пенсії згідно рішення суду ОСОБА_3 не виплачена, у зв`язку з чим Позивач звернувся до суду з даним цивільним позовом про стягнення з Відповідача 3% річних за невиконання грошового зобов`язання, інфляційних втрат та пені.

Так, відповідно до ч.2-3 ст.14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Судом встановлено, що рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 березня 2019 року,яким Відповідача було зобов`язано здійснити виплату заборгованості з виплати пенсії ОСОБА_3 за період з 01 липня 2015 року по 18 вересня 2018 року, набрало законної сили з моменту винесення постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2019 року №857/3954/19 - тобто 22 липня 2019 року.

Доказів, які б підтверджували факт виконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області вищевказаних судових рішень суду не надано.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 2 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Зобов`язання виникають з правочинів, результатів діяльності, заподіяння шкоди, юридичних фактів, актів цивільного законодавства, актів відповідних органів, а у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, зобов`язання можуть виникати з рішення суду (стаття 11 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 березня 2019 року та Постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2019 року №857/3954/19 підтверджують наявність між сторонами правовідносин із виплати позивачу пенсії, а тому таке зобов`язання є грошовим.

Враховуючи юридичну природу цих правовідносин, як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.

Грошовим зобов`язанням слід вважати будь-яке зобов`язання, яке зводиться до сплати грошей, незалежно від правових підстав його виникнення, про що зазначив Верховний Суд України в постанові від 01.10.2014 по справі № 6-113цс14.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 625 ЦК України та правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 11 квітня 2018 року в справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18), Позивач обґрунтовано вимагає стягнення інфляційного нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання і трьох процентів річних, а також пені,оскільки, це є відшкодуванням матеріальних витрат позивача від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та компенсація (плата) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобов`язання, що виникли у Відповідача на підставі судового рішення є грошовими та виражені в національній валюті. З матеріалів справи вбачається, що Відповідач не виконував зазначені зобов`язання належним чином, внаслідок чого грошові кошти знецінюються внаслідок інфляційних процесів.

З огляду на те, що Відповідач порушив грошове зобов`язання з виплати Позивачу заборгованості по пенсії, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат, пені і трьох процентів річних за весь період невиплати пенсії (оскільки незаконність таких дій щодо припинення виплати пенсії встановлено адміністративним судом), тобто з липня 2015 року по вересень 2018 року , що передбачено ст. 625 ЦК України.

Згідно правової позиції, висловленої в постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13, інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, і трьох процентів річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

В силу ст. 417 ЦПК України зазначене рішення є обов`язковим для всіх судів України, які зобов`язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням ВС України.

На підставі індексу інфляції Позивач розраховує збитки починаючи з дати виникнення права на призначення та виплату пенсі - з липня 2015 року по дату припинення порушення його права -вересень 2018 року.

Відповідні індекси розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно і публікуються, зокрема, у газеті Урядовий кур`єр та згідно зі статтями 19, 21 і 22 Закону України Про інформацію є офіційними.

Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що становлять відповідний період, перемножити між собою. (Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ. Лист Верховного суду України № 62-97 від 03.04.1997 року).

Формула розрахунку:

[Втрати від інфляції] = [Сума боргу] х [Індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу]

Де:

[Сума боргу] - сума простроченого боргу.

[Індекс інфляції] - добуток щомісячних індексів за відповідний період.

Інфляційн втрати підлягають обрахуванню за період з липня 2015 року (при цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця) по вересень 2018 року, з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення .

Разом з тим, 3% річних підлягають обрахуванню за період з липня 2015 року по вересень 2018, за формулою: С х 3 х Д/365/100, де С - сума боргу, Д - кількість днів прострочки.

Крім того, Позивачем здійснено розрахунок штрафних санкцій на рівні облікової ставки Національного Банку України в період з липня 2015 року по вересень 2018 року, на підтвердження чого надано відповідну довідку НБУ (а.с.22-23).

Перевіривши розрахунки, представленіПозивачем в позовній заяві, Судом встановлено, що вони обраховані відповідно заявлених формул, а тому вважає, що Відповідач, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу Позивача зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також штрафні санкції та 3% річних від простроченої суми, що становить: 18921,17 грн. + 8423,99 грн. + 34361,55 грн., а всього 61 706,71 грн.

Згідно статті 107 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов`язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.

У відповідності до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Кримабо органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Верховний Суд України в узагальненнях практики застосування судами ст. 625 ЦК України в цивільному судочинстві, зазначив, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Ця правова позиція підтверджена і судовою практикою Верховного Суду України (Постанова Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі № 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі № 3-65гс11, від 12 вересня 2011 р. у справі № 3-73гс11, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 3-89гс11, від 14 листопада 2011 р. у справі № 3-116гс11, від 23 січня 2012 р. у справі № 3-142гс11).

Відповідно до ч.2 ст. 46 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Як вбачається зі змісту ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За таких обставин Суд дійшов висновку про те, що Позивачем доведено належними і допустимими доказами ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, відтак,Суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підтвердження розміру правничої допомоги представником Позивача надано суду Договір про надання правничої допомоги від 09.09.2019 року, довідку про обсяг виконаних робіт та прибутковий касовий ордер (а.с.25-27).

Згідно з частинами 2-3 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати фізичних осіб, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги при розгляді судом справ про оголошення померлою фізичної особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку, або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, несуть юридичні особи, на території яких мав місце нещасний випадок внаслідок таких надзвичайних ситуацій.

Враховуючи вищевикладені критерії співмірності розміру витрат на правничу допомогу, Суд дійшов висновку про доцільність стягнення з Відповідача на користь Позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 4200,00 грн., оскільки такий розмір витрат Суд вважає обгрунтованим з точки зору складності справи, виконаних адвокатом робіт, кількості судових засідань та ціною позову.

На підставі наведеного, відповідно до ст.ст. 19, 56 Конституції України, ст.ст. 11, 509, 625, 1173 ЦК України, стт.ст.46, 107 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , керуючись ст.ст. 89, 263-265, 273,354-355 Цивільного процесуального кодексу України,Суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про стягнення коштів за порушення грошових зобов`язань- задовольнити.

2. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_3 за порушення грошового зобов`язання в сумі 61 706,71 грн.

3. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_3 , витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 4200,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено та підписано 04 лютого 2020 року.

Суддя Домбровська Г.В.