Постанова

від 06.07.2020 по справі 347/1727/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 347/1727/19

Провадження № 22-ц/4808/481/20

Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.

Суддя-доповідач Ясеновенко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Ясеновенко Л.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Капущак С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про стягнення компенсації та штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання , за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене у складі судді Домбровської Г.В. 27 січня 2020 року в м. Івано-Франківську,

в с т а н о в и в :

09.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про стягнення коштів як компенсацію та штрафні санкції за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

В заяві зазначив, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.03.2019 року по справі № 857/3954/19, яке набрало законної сили згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2019 року, визнано неправомірними дії Косівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо припинення виплати йому пенсії за віком з 01.07.2015 року по 18.09.2018 року. Зобов`язано Косівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області здійснити виплату заборгованості з виплати йому пенсії за період з 01.07.2015 року по 18.09.2018 року.

Посилаючись на те, що станом на день подання позову відповідач не виплатив йому безпідставно невиплачену пенсію в розмірі 123 484,38 грн., чим порушив його конституційне право на отримання соціальних виплат (пенсії), а Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування не передбачено інших розмірів для відповідальності при порушенні грошових зобов`язань, ніж встановлених ч. 2 ст. 625 ЦК України, та згідно глави 49 ЦК України виконання зобов`язання забезпечується неустойкою, що також передбачена ст. 992 ЦК України для страховика за договором страхування (особистого страхування), просив стягнути з відповідача 3 % річних в сумі 8 423,99 грн., 18 921,17 грн. інфляційних втрат та штрафні санкції в сумі 34 361,55 грн., а всього 61 706,71 грн. як компенсацію та штрафні санкції за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 27 січня 2020 року позов задоволено .

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 кошти за порушення грошового зобов`язання в сумі 61 706,71 грн.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 4 200,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав доказів, які б підтверджували факт виконання ним рішень суду щодо виплати позивачу пенсії, які набрали законної сили та які підтверджують наявність між сторонами грошового зобов`язання в національній валюті.

Відповідач не виконував належним чином зазначені зобов`язання, внаслідок чого в результаті інфляційних процесів грошові кошти знецінилися, а з огляду на порушення відповідачем грошового зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат, пені і трьох процентів річних за весь період невиплати пенсії (оскільки незаконність таких дій щодо припинення виплати пенсії встановлено адміністративним судом), що передбачено ст. 625 ЦК України. При цьому, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Крім того, позивачем здійснено розрахунок штрафних санкцій на рівні облікової ставки Національного Банку України в період з липня 2015 року по вересень 2018 року, на підтвердження чого надано відповідну довідку НБУ.

Суд вказав, що відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Також згідно ст. 107 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування Пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, несуть відповідальність згідно із законом, а відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Тому відповідач, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу позивача зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також штрафні санкції та 3% річних від простроченої суми, що становить всього 61 706,71 грн.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, то суд, враховуючи критерії співмірності розміру таких витрат, дійшов висновку про доцільність стягнення таких на користь позивача, оскільки такий розмір витрат є обґрунтованим з точки зору складності справи, виконаних адвокатом робіт, кількості судових засідань та ціною позову.

У апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Вказує, що управлінням на підставі постанови КМУ Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 788 було направлено запит до Пенсійного фонду України стосовно проведення додаткової перевірки в системі Аркан щодо відсутності підстав для припинення виплати пенсії позивачу та з метою надання дозволу на виплату суми боргу за минулий час на виконання судового рішення, однак відповідь на запит не надходила. Після отримання такої відповіді та виділення окремих коштів для виплати пенсії буде здійснено її виплату позивачу.

Зазначає, що відсутня вина управління у невиплаті пенсії відповідачу за період з 01.07.2015 року по 18.09.2018 року, оскільки виплата пенсії внутрішньо переміщеній особі за минулий період здійснюється виключно на підставі рішення комісії, яка утворюється районними, районними у м. Києві і м. Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах рад. При цьому, за результатом рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам винесено протокол № 19 від 24.09.2018 року, яким передбачено відновити (призначити) виплату пенсії позивачу саме з 06.09.2018 року, а відповідно до протоколу № 1 від 26.07.2016 року, винесеному за результатом рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, відмовлено у виплаті пенсії позивачу за минулий період з 01.07.2015 року по 18.09.2018 року та таке рішення комісії є чинним і позивачем не оскаржувалося.

Судом першої інстанції не взято до уваги, що правовідносини між сторонами не є цивільними, так як між ними не укладалися будь-які договори (угоди) щодо грошових зобов`язань та у таких управління виступає як суб`єкт владних повноважень, а спори, що виникли у таких правовідносинах розглядаються судами в порядку КАС України. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується. Тому безпідставним є посилання суду на ст. 625 ЦК України, яка регулює питання відповідальності між кредитором та боржником за порушення строку виконання грошового зобов`язання.

Також вказує, що є безпідставним стягнення з управління коштів на правову допомогу у розмірі 4 200,00 грн., оскільки позивачем не надано належним чином оформлений та документально підтверджений банківський документ про оплату витрат на правничу допомогу.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що постановою державної виконавчої служби від 28.11.2019 року було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.03.2019 року та зобов`язано відповідача виконати судове рішення протягом 10 днів, однак останній припис ДВС та рішення суду не виконав, тому він звернувся з позовом про стягнення грошових сум за невиконання грошових зобов`язань.

Зазначає, що стягнення коштів за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань не є штрафними санкціями, а є компенсацією за спричинену йому неможливість своєчасного отримання коштів на його утримання та утримання членів його сім`ї і така стягується зі всіх фізичних та юридичних осіб, незалежно від їх правового статусу та виду власності. Стягнення інших сум за невиконання грошових зобов`язань прямо передбачено законом, а відповідач до сьогоднішнього дня не виконав судових рішень, не повернув йому пенсію за період з 01.07.2015 року по 18.09.2018 року, позбавивши його можливості забезпечувати себе та свою сім`ю засобами для існування.

Також судом враховано надані докази щодо розміру стягнутих судових витрат та відповідачем розмір таких не оспорювався в судовому засіданні.

Апелянтом подано заперечення, у якому вказано, що управлінням отримано відповідь Департаменту пенсійного забезпечення на запит стосовно проведення додатковї перевірки щодо відсутності підстав для припинення виплати пенсії позивачу та надання дозволу на виплату позивачу суми боргу за минулий час на виконання судового рішення, згідно якої виплату пенсії за визначений рішенням суду період буде здійснено з урахуванням вимог п. 1 постанови КМУ Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 05.11.2014 року № 637 (з урахуванням змін, внесених постановою КМУ від 21.08.2019 року № 788) після прийняття КМУ передбаченого вказаною нормою окремого порядку.

Сторонив судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про місце і час розгляду справи. 22.06.2020 року ОСОБА_1 подав клопотання про розгляд справи без його участі.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за відсутності сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Встановлено, що з 01.08.2014 року електронну пенсійну справу внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 взято на облік Косівським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Івано-Франківської області та з 01.07.2015 року виплату пенсії припинено в зв`язку із простроченням строку дії довідки № 2607000042 від 18.11.2014 року про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, що підтверджується копією листа Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 06.09.2019 року № 15829/03 (а.с. 56-57).

Рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 26.07.2016 року відмовлено у виплаті пенсії внутрішньо переміщеним особам, зокрема, позивачу, що підтверджується копією протоколу вказаної комісії № 1 від 26.07.2016 року (а.с. 61-62).

Рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 24.09.2018 року призначено виплату пенсії внутрішньо переміщеним особам, зокрема, позивачу з 06.09.2018 року, що підтверджується копією протоколу вказаної комісії № 19 від 24.09.2018 року (а.с. 59-60).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.03.2019 року по справі № 300/200/19, частково зміненим постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2019 року № 857/3954/19, визнано неправомірними дії Косівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01.07.2015 року по 18.09.2018 року та зобов`язано Косівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області здійснити виплату заборгованості з виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.07.2015 року по 18.09.2018 року. Стягнуто з Косівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 2 500,00 грн. (а.с. 12-20)

23.08.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснено нарахування заборгованості з виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.07.2015 року по 18.09.2018 року, що підтверджується копією розпорядження № 159949, та згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 48 від 28.08.2019 року розмір нарахованої але не виплаченої пенсії за вказаний період складає 123 484,38 грн. (а.с. 9-11, 58)

06.09.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надіслано до Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України запит за № 15829/03 про виплату пенсії по внутрішньо переміщеній особі, в якому управління повідомило про наявність боргу по пенсійній справі ОСОБА_1 в сумі 123 484,38 грн. за період з 01.07.2015 року по 30.09.2018 року та просило здійснити додаткову перевірку в системі Аркан щодо відсутності підстав для припинення виплати пенсії ОСОБА_1 та надати дозвіл на виплату суми боргу за минулий час на виконання судового рішення пенсіонеру, який є внутрішньо переміщеною особою (а.с. 56-57) .

За результатами розгляду запиту від 06.09.2019 року № 15829/03 Департамент пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України листом від 30.03.2020 року за № 2800-030202-9/9888 повідомив відповідача, що відповідно до зазначених у листі умов та на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.03.2019 року виплату пенсії за визначений рішенням суду період буде здійснено з урахуванням вимог п. 1 постанови КМУ Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 05.11.2014 року № 637 (з урахуванням змін, внесених постановою КМУ від 21.08.2019 року № 788) після прийняття КМУ передбаченого вказаною нормою окремого порядку.

28.11.2019 року постановою державної виконавчої служби було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.03.2019 року та зобов`язано відповідача виконати судове рішення протягом 10 днів, про що зазначає позивач та не заперечується відповідачем.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України ).

Згідно ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК України , коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу .

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц зроблено висновок, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин, зокрема, положення ст. 56 Конституції України, ст. 1173 ЦК України, ст. 107 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування .

Згідно ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 1 Закону України Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 16/98-ВР ) загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Згідно ст. 2 Закону № 16/98-ВР законодавство України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування складається з цих Основ та прийнятих відповідно до них законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст. 29 Закону № 16/98-ВР страховики несуть відповідальність відповідно до законодавства за шкоду, заподіяну застрахованим особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання матеріального забезпечення та соціальних послуг, встановлених законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 107 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-IV) пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов`язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

При вирішенні спору про відшкодування шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, крім випадку завдання такої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади, при якому шкода відшкодовується незалежно від вини цих органів.

Судом встановлено, що як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем рішення суду, яким визнано неправомірними дії органу Пенсійного фонду України щодо припинення виплати йому пенсії за віком та зобов`язано здійснити виплату заборгованості з виплати пенсії, а також на положення ст. 107 Закону № 1058-IV.

При цьому, судове рішення знаходиться на виконанні та відповідачем проведено нарахування сум невиплаченої пенсії.

Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України Про виконавче провадження .

Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням судового рішення, тому невиплачена позивачу сума пенсії, яка підлягає виплаті на його користь за рішенням суду, не може вважатися майновою шкодою, або збитками в розумінні статей 22, 1166 ЦК України, а є сумою нарахованої пенсії, яка підлягає виплаті позивачу в порядку виконання постанови адміністративного суду, відтак зазначені норми права не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 344/14628/15-ц.

Також позивач посилався на те, що Законом № 1058-IV не передбачено інших розмірів для відповідальності при порушенні грошових зобов`язань, ніж встановлених ч. 2 ст. 625 ЦК України. Однак таке посилання є безпідставним враховуючи наступне.

Згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до ст.ст. 1 , 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі, з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами в указаному Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно ст. 3 цього закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до п. 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ № 159 від 21.02.2001 року, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Аналіз наведених норм права вказує на те, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в національній валюті на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 Закону № 1058-IV, ст. 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даній справі - органом ПФУ) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно п. 5 Порядку сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Оскільки судом уже вирішений спір щодо виплати пенсії позивачу, правовідносини сторін перейшли у стадію виконання судового рішення, застосування судом першої інстанції до цих правовідносин ст. 46 Закону № 1058-IV є передчасним, оскільки за змістом зазначеної норми Закону нараховані та не отримані суми пенсії з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

При цьому, положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, глави 49 ЦК України та ст. 992 ЦК України не можуть застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки такі врегульовано Законами № 16/98-ВР , № 1058-IV, Про виконавче провадження , Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати .

Відповідно до п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищенаведене та положення ст. 376 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Івано-Франківського міського суду від 27січня 2020 року підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частинами 1, 2 зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, з ОСОБА_1 слід стягнути на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській 1 152,60 грн. витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 27 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенніпозову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про стягнення компенсації та штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , жителя с. Розтоки Косівського району Івано-Франківської області, присілок ОСОБА_2 ) на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15) 1 152,60 грн. витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду набирає законної сили з дня її проголошення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Л.В. Ясеновенко

Судді: О.В. Пнівчук

О.О. Томин

Повний текст постанови складено 10 липня 2020 року.