Постанова

від 07.08.2007 по справі 30-17/211-05-7368

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

30-17/211-05-7368

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"07" серпня 2007 р. Справа № 30-17/211-05-7368

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:  Бєляновського В.В.,

                      Суддів:  Мирошниченко М.А., Шевченко В. В.,

при секретарі   - Волощук О.О.

за участю представників:

Від ВАТ „Електронмаш”: Галкін В.К., Тимченко О.І.,

Від Фірми „В.В.С.” у вигляді ТОВ: Караштефан О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Фірми „В.В.С.” у вигляді ТОВ

на рішення господарського суду Одеської області

від 04.06.2007 року

у справі № 30-17/211-05-7368

за позовом: ВАТ „Електронмаш”

до відповідача: Фірми „В.В.С.” у вигляді ТОВ

про розірвання договору оренди та виселення

за зустрічним позовом: Фірми „В.В.С.” у вигляді ТОВ

до відповідача: ВАТ „Електронмаш”

про визнання Фірми „В.В.С.” у вигляді ТОВ такою, що належно виконала  свої договірні зобов'язання

                                          ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2005 року ВАТ „Електронмаш” звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Фірми „В.В.С.” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Фірма) про розірвання договору оренди     № 47 від 10.01.2003 року укладеного між сторонами та виселення відповідача із займаної окремо стоячої господарської будівлі загальною площею 52.5 кв. м. та прилеглої земельної ділянки несільськогосподарського призначення загальною площею 1800 кв. м., розташованих в м. Одесі, пр. Академіка Глушка, 17а.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що в порушення істотної умови даного договору відповідач не сплачує орендні платежі, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за період з 10.01.2003 р. по теперішній час. А тому, на підставі ч. 1 ст.193 ГК України та ч. 2 ст.651 ЦК України позивач просив про задоволення позову.

Фірма „В.В.С.” у вигляді ТОВ позов не визнала посилаючись на недотримання позивачем встановлених умовами спірного договору заходів досудового врегулювання господарського спору, неподання позивачем доказів підтверджуючих наявність заборгованості по орендній платі, належне виконання своїх договірних зобов'язань щодо сплати орендної плати, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, вчинення позивачем перешкод у виконанні зобов'язань щодо сплати орендної плати шляхом приховування нових змінених банківських реквізитів та повернення орендних платежів з посиланням на відсутність договору оренди.

Рішенням господарського суду Одеської області від 09.11.2005 року у задоволенні позову відмовлено з мотивів необґрунтованості та недоведеності позовних вимог. Рішення суду мотивовано відсутністю правових підстав для розірвання спірного договору оренди та виселення відповідача із займаної нежитлової будівлі та прилеглої до неї території, оскільки останнім надані докази належного виконання своїх договірних зобов'язань за договором щодо перерахування грошових коштів позивачеві в рахунок сплати орендної плати та виконання останнім зобов'язань за укладеним договором оренди неналежним чином у зв'язку з відмовою прийняти належне виконання від відповідача та не вчиненням з свого боку дій, встановлених цим договором.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2006 року вказане рішення господарського суду першої інстанції скасовано з підстав помилковості викладених у ньому висновків та позов задоволено з мотивів правомірності і обґрунтованості позовних вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.07.2006 року зазначене рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції скасовані з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

          В процесі нового розгляду даної справи фірмою „В.В.С.” у вигляді ТОВ у грудні 2006 року пред'явлено до ВАТ „Електронмаш” зустрічний позов про визнання фірми такою, що належно виконала свої договірні зобов'язання по сплаті орендної плати за договором оренди № 47 від 10.01.2003 року з додатковою угодою від 18.06.2003 року до нього за весь термін оренди тобто з 10.01.2003 року по 31.12.2008 року. В обґрунтування пред'явлених  вимог Фірма посилалася на те, що вона усіма можливими засобами виконувала свої зобов'язання за спірним договором оренди по сплаті орендної плати орендодавцю, проте останній умисно ухилявся від прийняття орендної плати з метою штучного створення умов для дострокового розірвання даного договору та приховування факту відчуження орендованого майна з порушенням переважного права орендаря на його викуп. Оскільки частиною 1 ст. 537 ЦК України передбачено, що боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі, зокрема, ухилення кредитора від прийняття виконання, то Фірма правомірно виконала свої договірні зобов'язання шляхом перерахування у депозит нотаріуса орендної плати загальною сумою 20 034 грн. за увесь термін оренди, тобто за період з 10.01.2003 року по 31.12.2008 року, з розрахунку встановленого договором розміру орендної плати за один місяць оренди, що підтверджується відповідними квитанціями виданими приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, з урахуванням передбаченого договором  права орендаря сплачувати орендну плату наперед за любий період.

          ВАТ „Електронмаш” заперечувало  проти зустрічного позову вказуючи на те, що у даному випадку згідно з чинним законодавством для дострокового розірвання договору оренди визначальним є факт невиконання орендарем –відповідачем за первісним позовом договірних зобов'язань щодо внесення орендної плати протягом визначеного строку. А на момент пред'явлення первісного позову вже існувала заборгованість Фірми по орендній платі за спірним договором оренди.

Рішенням господарського суду Одеської області від 04.06.2007 року (суддя –Рога Н.В.) в частині вимог ВАТ „Електронмаш” щодо розірвання  договору оренди № 47 від 10.01.2003 року, укладеного між сторонами, провадження у справі припинено на підставі  п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, зобов'язано Фірму „В.В.С.” у вигляді ТОВ звільнити об'єкт оренди –окремо стоячу господарську будівлю             загальною площею 52.5 кв. м. та прилеглу до неї земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 1800 кв. м., розташовані за адресою: м. Одеса, пр. Академіка Глушка, 17а та повернути їх ВАТ „Електронмаш” за актом приймання –передачі, за зустрічним позовом провадження у справі припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Рішення мотивовано тим, що предметом даного спору є договір оренди, який було укладено сторонами як стосовно нерухомого майна, так і стосовно земельної ділянки, а тому цей договір має відповідати як вимогам цивільного законодавства стосовно найму майна, так і вимогам земельного законодавства, стосовно оренди земельної ділянки. Спірний договір суперечить земельному законодавству України, зокрема, Закону України „Про оренду землі”, оскільки в порушення вимог зазначеного закону ВАТ „Електронмаш” не мало повноважень щодо передачі в оренду земельної ділянки, договір мав бути посвідчений нотаріально та державну реєстрацію не пройшов, крім того, договір оренди земельної ділянки має містити істотні умови, передбачені статтею 14 вказаного Закону.

А тому суд керуючись правом, наданим ч. 1 ст. 83 ГПК України, дійшов висновку, що є всі підстави для визнання спірного договору недійсним згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України та про відсутність у зв'язку з цим предмета спору і припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України в частині вимоги позивача за первісним позовом щодо розірвання договору оренди та стосовно зустрічного позову.

За таких обставин суд визнав за необхідне застосувати правові наслідки недійсності правочину відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, а саме: зобов'язати Фірму  повернути ВАТ „Електронмаш” об'єкт оренди –господарську споруду з прилеглою земельною ділянкою.

14.06.2007 року господарський суд Одеської області прийняв додаткове рішення у справі, яким визнав недійсним договір оренди № 47 від 10.01.2003 року, укладений між ВАТ „Електронмаш” та Фірмою „В.В.С.” у вигляді ТОВ.

Фірма у поданій до Одеського апеляційного господарського суду апеляційній скарзі та доповненнях до неї просить зазначені рішення та додаткове рішення господарського суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд не мав ні правових, ні достатніх підстав виходити за межі позовних вимог та з власної ініціативи визнавати договір оренди нежитлового приміщення недійсним у повному обсязі, оскільки в даному випадку справу по суті не було розглянуто, так як провадження в ній припинено, а існуючий між сторонами спір щодо належного чи неналежного виконання орендарем своїх обов'язків за цим договором щодо сплати орендної плати залишився не вирішеним. Суд не виконав обов'язкові вказівки, що містяться у постанові  касаційної інстанції від 13.07.2006 року під час нового розгляду даної справи та порушив норми процесуального права, так як в порушення вимог ч. 3 ст. 80 ГПК України виніс не ухвалу про припинення провадження у справі, а ухвалив рішення, в якому не вирішив питання про розподіл судових витрат між сторонами. Оскаржуване додаткове рішення прийнято судом після подання Фірмою апеляційної скарги. Ознайомившись з поданою скаржником апеляційною скаргою, в якій вказано на недоліки оскаржуваного рішення, суд спробував виправити ці недоліки шляхом прийняття додаткового рішення, хоча не мав на це права, так як справа повинна була терміново передана до суду апеляційної інстанції для розгляду апеляційної скарги. Як на  правову підставу прийняття додаткового рішення суд послався на п. 2 ч. 1 ст. 88 ГПК України, яким передбачено можливість прийняття додаткового рішення, якщо не вирішено питання про розподіл судових витрат. Але, цим додатковим рішенням питання розподілу судових витрат не вирішувалося, а було визнано договір оренди недійсним.

Окрім того, скаржник вказує на те, що після ознайомлення з матеріалами справи в суді апеляційної інстанції ним було виявлено, що у справі відсутні повідомлення Одеського науково –дослідного інституту судових експертиз від 25.01.2007 року про неможливість надання експертного висновку, а також наданий ним на вимогу суду та залучений до матеріалів справи оригінал квитанції до прибуткового касового ордеру № 89 від 15.12.2003 року ВАТ „Електронмаш”, що підтверджувала сплату орендної плати за договором оренди своєчасно та в повному обсязі. На думку скаржника, втрата з матеріалів справи цього основного доказу не є підставою для його ігнорування господарським судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, оскільки відповідальність за збереження матеріалів справи не є  обов'язком сторони, яка цей доказ надала суду.

Також суд не з'ясував, чи є ВАТ „Електронмаш” законним власником об'єкта нерухомості, переданого в оренду за спірним договором, та чи є в нього  взагалі майнові права, які позивач за первісним позовом вважає порушеними. Фактично оскаржуване рішення суду цілком ґрунтується на припущеннях та недоведених твердженнях, що є неприпустимим та неправомірним.

ВАТ „Електронмаш” відзив на апеляційну скаргу не надіслало, а його представники в усних поясненнях в засіданні суду заперечували проти її задоволення посилаючись на необґрунтованість викладених у ній доводів і просили оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали наявні у справі та додатково прийняті з метою забезпечення всебічності, повноти і об'єктивності розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення –скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 25.01.2001 року  виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано ВАТ „Електронмаш” свідоцтво про право власності на  будівлю дитячого садка розташовану в м. Одесі, проспект Академіка Глушка, 17а, яка складається з літери „А”- загальною площею 2478.3 кв. м. та літер: „Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, И, К, Л, М,” відображених у технічному паспорті від 28.10.2000 року.

12.06.2001 року Овідіопольською районною радою Одеської області відповідно до власного рішення від 31.01.2001 року № 212-ХХІІІ було видано ВАТ „Електронмаш” Державний акт на право постійного користування 1.1036 га землі в межах згідно з планом землекористування для обслуговування будівель та споруд дитячого садка,  розташованого по пр. Академіка Глушка, 17а, на території Таїровської селищної ради.

10.01.2003 року між ВАТ „Електронмаш” (орендодавець) та Фірмою (орендар) було укладено договір № 47 оренди окремо стоячої господарської будівлі загальною площею 52.5 кв.м. з прилеглою земельною ділянкою несільськогосподарського призначення загальною площею 1800 кв.м., розташованої в м. Одесі, пр. Академіка Глушка, 17а, для розміщення, експлуатації та обслуговування автомобільної зупинки, строком до 10.01.2004 року. Умовами даного договору визначено, що орендна плата в узгодженому сторонами розмірі сплачується орендарем щомісячно на розрахунковий рахунок  або в касу орендодавця не пізніше 10 числа кожного місяця, за минулий місяць, орендар має право сплачувати орендну плату наперед за любий період, план –схема об'єкта оренди є додатком № 1 та невід'ємною частиною цього договору, у випадку зміни адреси або номера рахунку і його місцезнаходження, сторони зобов'язані у триденний строк повідомити одна одну про ці зміни, що відбулися.

Зазначене в даному договорі майно було передано орендареві від  орендодавця за актом приймання –передачі від 14.01.2003 року.

З додатку № 1 до даного договору (план –схема об'єкта оренди) та технічного паспорту на будівлю дитячого садка розташованого в м. Одесі, пр. Академіка Глушка, 17а, випливає, що об'єктом оренди за цим договором є підсобна будівля господарського призначення позначена у вищевказаному свідоцтві під літерою „К”, що підтвердили представники ВАТ „Електронмаш” в судовому засіданні.

18.06.2003 року між ВАТ „Електронмаш” та Фірмою було укладено додаткову угоду до договору оренди № 47, згідно з якою строк його дії встановлено до 31.12.2008 року.

Припиняючи провадження у справі за первісним та зустрічним позовами господарський суд першої інстанції виходив із того, що спірний договір укладено сторонами як стосовно нерухомого майна, так і стосовно  земельної ділянки, він суперечить Закону України „Про оренду землі”, а тому є всі підстави для застосування п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, визнання недійсним спірного договору згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України та припинення провадження у справі згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.  

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, позаяк він суперечить фактичним обставинам справи та ґрунтується на неправильній  юридичній оцінці спірного договору.

          Пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України встановлено, що до договорів, що були укладені до 01 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

          Згідно з ст. 759 ЦК України, за договором  найму (оренди) наймодавець  передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк ( ст. 256 ЦК УРСР).

          Статтею 796 ЦК України передбачено, що одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець. Якщо наймодавець не є власником земельної ділянки, вважається, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено договором наймодавця з власником земельної ділянки.

          Відповідно до ст. 797 ЦК України, плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою, що також визначено спірним договором оренди.

Таким чином, спірний договір оренди відповідає вимогам чинного законодавства і підстави для визнання його недійсним відсутні.

Окрім того, господарським судом першої інстанції не врахована правова позиція Верховного Суду України, що неодноразово була ним викладена у своїх постановах, відповідно до якої визнання господарськими судами з власної ініціативи договорів недійсними поза межами заявлених позивачем вимог суперечить конституційному принципу диспозитивності сторін судового процесу, закріпленому у ст. 129 Конституції України. У зв'язку з цим норма п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України (про право господарського суду визнавати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству) на підставі ст. 8 Конституції України не повинна застосовуватися.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України „Про судоустрій України” є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Фактично у даному випадку місцевий господарський суд ухилився від виконання покладеного на нього цим Законом завдання і припинив провадження у справі за первісним та зустрічним позовами, а існуючий між сторонами у справі спір щодо належного чи неналежного виконання орендарем своїх обов'язків за договором оренди щодо сплати орендної плати залишився по суті не вирішеним.

Зважаючи на викладене, оскаржуване рішення місцевого господарського суду та додаткове рішення у справі підлягають скасуванню з підстав невідповідності викладених в них висновків фактичним обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Наявні у справі матеріали свідчать про те, що 18.02.2006 року між  ВАТ „Електронмаш” (продавець) та ТОВ „Транскор Південь” (покупець) було укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі –продажу будівлі дитячого садка, що знаходиться за адресою: м. Одеса, пр. Академіка Глушка, 17а та складається в цілому з будівель літери А –2478.3 кв. м., літ. „Б, В, Г, Д, Ж, К, Л, М,” а також огорожі, мостіння та басейну, відображених у технічному паспорті виданому КП „Одеське МБТІ та РОН” 25.01.2006 року, розташованих на земельній ділянці площею 11036 кв. м.

Зазначене в даному договорі майно було передано від продавця покупцеві за актом приймання –передачі від 18.02.2006 року.

У подальшому ця будівля дитячого садка за нотаріально посвідченими договорами купівлі –продажу від 15-16.03.2006 року була розпродана ТОВ „Транскор Південь” по часткам дванадцятьом фізичним особам, які свої частки в якості матеріального внеску передали у статутний фонд новоствореного приватного підприємства „Мода”.

15.09.2006 року виконавчим комітетом Одеської міської ради видано ПП „Мода” свідоцтво про право приватної власності на будівлю дитячого садка, розташовану в м. Одесі, пр. Академіка Глушка, 17а, яка складається з будівлі літери „А”- загальною площею 2478.3 кв. м. та літер: „Б, В, Г, Д, Ж, К, Л, М”.

Наявною у справі довідкою від 29.09.2006 року КП „Одеське МБТІ та РОН” повідомило господарський суд, що станом на дату видачі довідки будівля дитячого садка по пр. Академика Глушка, 17а в м. Одесі загальною площею 2478.3 кв. м., зареєстрована за ПП „Мода”.

Частиною 2 ст. 377 ЦК України визначено, що якщо  житловий  будинок,  будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно з ч. 5 ст. 120 ЗК України, при переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Як вбачається з довідки ДПІ  у Київському районі м. Одеси від 13.07.2007 року № 16400/15-03, за земельну ділянку площею 11036 кв. м. розташовану  в м. Одесі, пр. Академіка Глушка, 17а, плату за землю згідно з наданим до ДПІ податковим розрахунком земельного податку на 2007 рік сплачує ПП „Мода”.

Ухвалою від 17.07.2007 року апеляційний суд зобов'язував ВАТ „Електронмаш” надати докази підтверджуючі, що на момент вирішення даного спору воно є належним власником нежитлової будівлі, яка є об'єктом за спірним договором оренди та належним користувачем земельної ділянки зазначеної в даному договорі, для огляду в судовому засіданні оригінали технічних паспортів на будівлю дитячого садка та Державних актів на право постійного користування земельною ділянкою наданою для обслуговування будівель та споруд дитячого садка, а також докази сплати у поточному році земельного податку за вказану земельну ділянку.

Проте, витребувані судом докази позивач за первісним позовом не надав, а його представники в судовому засіданні пояснили, що у зв'язку з відчуженням будівлі дитячого садка такі документи у підприємства відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 770 ЦК України, у разі зміни власника речі,  переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Досліджені в судовому засіданні судом апеляційної інстанції докази беззаперечно свідчать про те, що на момент вирішення даного спору ВАТ "Електронмаш" вже не є належним власником будівель та споруд дитячого садка розташованих на земельній ділянці загальною площею 11036 кв. м.  в м. Одесі, пр. Академіка Глушка, 17а, і у  тому числі окремо стоячої господарської будівлі, що є об'єктом оренди за спірним договором, що представниками позивача за первісним позовом не заперечувалося в судовому засіданні.

Отже, права та обов'язки орендодавця за спірним договором оренди відповідно до ч. 1 ст. 770 ЦК України перейшли до нового власника.

Вимогами первісного позову пред'явленого ВАТ „Електронмаш” є: розірвання договору № 47 від 10.01.2003 року укладеного з Фірмою та виселення останньої із займаної окремо стоячої господарської будівлі і прилеглої до неї земельної ділянки несільськогосподарського призначення.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст.2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

          Завданням суду при здійсненні правосуддя, як вже було зазначено вище, в силу ст.2 Закону України “Про судоустрій України” є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Проте, на момент вирішення даного спору ВАТ „Електронмаш” не є  тією особою, яка має суб'єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, на захист якого поданий цей позов (володіти спірним майном).

Разом з тим, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших, встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом (в інтересах якої звернулись з позовом), суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

          Таким чином, у задоволенні первісного позову слід відмовити.

Стосовно вимоги зустрічного позову колегія суддів виходить із того, що в силу імперативних вимог ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється  на всі правовідносини, що виникають у державі.

Частиною 3 ст. 22 Закону України „Про судоустрій України” передбачено, що місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ГПК України, сторонами  в  судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Таким чином, з огляду на  наведене та вимоги статей 1, 4-1, 12 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Згідно з рекомендаціями президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 року № 04-5/120 „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам”, що містяться в п. 3, господарським судам підвідомчі також справи про визнання фактів, що мають для суб'єктів господарювання юридичне значення.

Частиною 2 ст. 20 ГК України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та  споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином. Оскільки виконання зобов'язання є заключною стадією розвитку зобов'язального правовідношення, на якій виконуються обов'язки та реалізуються суб'єктивні права, які складають зміст зобов'язання, то для боржника виконання зобов'язання складається з дій, які вправі вимагати від нього кредитор. Оскільки за умовами договору оренди № 47 від 10.01.2003 року у ВАТ „Електронмаш” було суб'єктивне право саме у Фірми вимагати виконання обов'язку щодо своєчасної та в повному обсязі сплати орендних платежів (до відчуження об'єкта оренди), то даному праву кореспондує і обов'язок ВАТ „Електронмаш” прийняти від Фірми його виконання та забезпечити останній можливість користування об'єктом оренди.

Фактично позивачем за зустрічним позовом заявлена вимога про визнання наявності належного права на користування об'єктом оренди за договором № 47 від 10.01.2003 року,  яке оспорюється відповідачем.

А тому, така вимога підвідомча господарському суду на загальних підставах і підлягає розгляду по суті.

У позовній заяві ВАТ „Електронмаш” стверджується, що  в  порушення умов договору оренди № 47 від 10.01.2003 року орендні платежі Фірмою не сплачуються, у зв'язку з чим в неї виникла заборгованість за період з 10.01.2003 року по 10.08.2005 року загальною сумою 10350 грн. 90 коп. згідно з наданим розрахунком, що підтверджується відповідною довідкою № 42/01-140 від 15.08.2005 року про те, що за цим договором орендна плата орендарем на підприємство не перераховувалася і в касу підприємства не вносилася.

Але такі твердження суперечать фактичним обставинам справи, оскільки спростовуються належними та допустимими доказами наданими Фірмою в обґрунтування своїх заперечень.

Так, на виконання своїх обов'язків за договором оренди щодо сплати орендної плати Фірмою за платіжними дорученнями № 71 від 14.10.2003 року та № 85 від  10.12.2003 року було перераховано ВАТ „Електронмаш” грошові кошти загальною сумою 2003 грн. 40 коп. (т. 1, а. с. 84, 85).

Наявне у справі листування між сторонами свідчить про те, що Фірма неодноразово зверталася до ВАТ „Електронмаш” з проханням повідомити свої нові змінені банківські реквізити для перерахування орендної плати за цим договором, але всупереч умові п. 9.1 договору, якою встановлено обов'язок у триденний термін повідомити другу сторону про зміну номера свого рахунку, відповіді від останнього  не отримала.

Сплачені Фірмою у 2005 році орендні платежі за платіжними дорученнями № 173 від 16.05.2005 року, № 175 від 06.06.2005 року, № 192 від 26.07.2005 року, № 199 від 19.08.205 року, №206 від 16.09.2005 року на загальну суму 2333 грн. були повернуті орендодавцем назад з посиланням на відсутність договору оренди № 47 від 10.01.2003 року, що підтверджується наявними в справі платіжними документами. ( т.1, а. с. 87-91, 158-166).

Окрім того, відповідно до умов п. п. 3.2 та 3.4 договору, якими орендарю надано право сплачувати орендну плату на розрахунковий рахунок або у касу орендодавця, а також наперед за любий період, Фірма у грудні 2003 року внесла в касу ВАТ „Електронмаш” орендну плату за період з 10.01.2003 року по 31.12.2007 року, тобто за 48 місяців, в сумі 16027 грн. 20 коп., що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордеру № 89 від 15.12.2003 року, засвідченою  суддею господарського суду першої інстанції, у провадженні якого знаходилася ця справа (т. 1, а. с. 238).

Та обставина, що оригінал вказаної квитанції зник під час розгляду  справи у суді першої інстанції, не може бути підставою для неврахування даного доказу при вирішенні цього спору. Наявний у справі протокол судового засідання від 21.09.2006 року свідчить про те, що позивач за зустрічним позовом виконав вимоги суду і передав витребуваний ухвалою від 31.08.2006 року оригінал цієї квитанції, який був залучений до матеріалів справи (т. 2, а. с. 84,85).

Згідно з ч. 2 ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Отже, засвідчена суддею господарського суду копія квитанції № 89 є належним та допустимим письмовим доказом у справі.

Доводи відповідача за зустрічним позовом про те, що на квитанції містяться підписи не тих посадових осіб, котрі мали право її підписувати, а також, що ця квитанція не зареєстрована у відповідному журналі ВАТ „Електронмаш”, колегією суддів відхиляються як неспроможні.

Статтею 8 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановлено, що питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації: введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером; користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи; ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою; самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства. Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися. Підприємство самостійно: визначає облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку; може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства. Керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Таким чином, позивач за зустрічним позовом не повинен нести відповідальність за неналежну організацію бухгалтерського обліку та не  забезпечення правильного фіксування факту здійснення даної господарської операції у первинних документах на підприємстві –ВАТ „Електронмаш”, як  і не наділений повноваженням відслідковувати подальший рух грошових коштів, сплачених ним підприємству.

Відповідач за зустрічним позовом ці обставини не спростовував.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг  виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Статтею 531 ЦК України встановлено, що боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 537 ЦК України боржник  має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей у депозит нотаріуса в разі, зокрема, ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку.

Наявні в справі та досліджені судом апеляційної інстанції докази свідчать про те, що орендодавець за спірним договором оренди свідомо ухилявся від прийняття виконання орендарем свого обов'язку щодо сплати належної з нього орендної плати з метою штучного створення умов для дострокового розірвання даного договору з підстав, наведених у первісному позові.

За квитанціями № 13 від 03.10.2006 року, № 15 від 30.11.2006 року, № 17 від 14.12.2006 року, Фірмою було внесено у депозит нотаріуса орендну плату загальною сумою 20034 грн. за увесь термін оренди згідно з договором № 47 від 10.01.2003 року, тобто за період з 10.01.2003 року по 31.12.2008 року, виходячи з встановленого договором розміру орендної плати в сумі 333 грн. 90 коп. за один місяць, що підтверджується вказаними квитанціями виданими приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що з урахуванням загальної суми орендної плати сплаченої Фірмою за користування об'єктом оренди, остання є такою, що належно виконала  свої договірні зобов'язання щодо сплати орендної плати за договором № 47 від 10.01.2003 року та додатковою угодою від 18.06.2003 року до нього за увесь термін оренди, тобто з 10.01.2003 по 31.12.2008 року.

Отже, зустрічний позов є обґрунтованим та доведеним належними доказами, а тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції від 13.07.2006 року виконані судом апеляційної інстанції у повному обсязі.

          Згідно зі ст. ст. 44, 49 ГПК України Фірмі підлягають відшкодуванню за рахунок ВАТ „Електронмаш” витрати зі сплати державного мита в сумі 136 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.             

Керуючись  ст.ст.  99, 101-105  ГПК  України, колегія суддів –

ПОСТАНОВИЛА:

          Апеляційну скаргу Фірми „В.В.С.” у вигляді ТОВ задовольнити.

         Рішення  господарського  суду  Одеської області  від  04.06.2007 року та додаткове рішення від 14.06.2007 року у справі № 30-17/211-05-7368 скасувати.

          У задоволенні первісного позову відмовити.

          Зустрічний позов задовольнити.

Визнати Фірму „В.В.С.” у вигляді ТОВ такою, що належно виконала  свої договірні зобов'язання щодо сплати орендної плати за договором № 47 від 10.01.2003 року з додатковою угодою від 18.06.2003 року до нього за увесь термін оренди, тобто з 10.01.2003 по 31.12.2008 року.

      Стягнути з ВАТ ВАТ „Електронмаш” (65104, м. Одеса, вул. Маршала Жукова, 101, код: 14309770) на  користь Фірми „В.В.С.” у вигляді ТОВ (65104, м. Одеса, пр. Академіка Глушка, 17/а, код: 21035758) судові витрати в сумі 254 грн.  

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

       Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.        

Головуючий  суддя:                                                Бєляновський В.В.  

Судді:                                                                         Мирошниченко М.А.

                                                                                                Шевченко В. В.