Постанова

від 04.02.2020 по справі 640/3989/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3989/19 Головуючий у 1-й інстанції: Васильченко І.П.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Баглай О.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2019 у справі за адміністративним позовом об'єднання співвласників багатоквартирного будинку СТАРИЙ КИЇВ до державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у м. Києві Берус Тетяни Миколаївни, Головного управління Держгеокадастру у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення , зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСББ СТАРИЙ КИЇВ звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного кадастрового реєстратора Берус Т.М. Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 07.02.2019 № РВ-8000182842019 про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру;

- зобов'язати державного кадастрового реєстратора Берус Т.М. Головного управління Держгеокадастру у м. Києві внести відомості до Державного земельного кадастру про земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Басейна, 21-Б у Печерському районі, площею 0,1332 га, відведену ОСББ Старий Київ для експлуатації та обслуговування багатоквартирного житлового будинку та прилеглої території.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2019 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Держгеокадастру у м. Києві звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до акту приймання-передачі житлового комплексу на вул. Басейна 21-Б між КП УЖГ Хрещатик та ОСББ Старий Київ від 22.11.2013 року балансоотримувачем будинку (активів житлового комплексу) та підпірної стінки є ОСББ Старий Київ . Загальна площа будинку згідно технічного паспорту 642,3 кв.м, згідно розподільчого балансу 632,4 кв.м., з них загальна площа квартир, які знаходяться у приватній власності членів ОСББ Старий Київ - 480,7 кв.м. (5 квартир). Також, у будинку знаходяться нежитлові приміщення, площею 99,7 кв. м. та допоміжні приміщення, площею 52,0 кв. м., які також є у приватній власності членів ОСББ Старий Київ . Житловий будинок за адресою вул. Басейна 21-Б знаходиться на балансі ОСББ Старий Київ .

25.01.2019 ОСББ Старий Київ звернулося до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві із заявою (реєстраційний № ЗВ-8001030922019) про державну реєстрацією земельної ділянки разом з відповідною документацією із землеустрою щодо земельної ділянки, яка знаходиться по вул. Басейна, 21Б у Печерському районі м. Києва.

07.02.2019 державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у м. Києві Берус Т.М. прийнято рішення № РВ-8000182842019 про відмову у внесені відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру. Підставою для відмови зазначено: Рекомендую: врахувати зауваження зазначені в рішенні РВ-8000176242018 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру 28.12.2018 та звернутися повторно .

Позивач вважає прийняте рішення таким, що порушує його законні права та інтереси, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що подана позивачем документація для проведення державної реєстрації змін відомостей про земельну ділянку відповідає вимогам Закону № 3613-VI та Порядку № 1051, а державний реєстратор приймаючи оскаржуване рішення, діяв всупереч вищезазначеним вимогам законодавства, які у цьому випадку регулюють порядок його дій.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 123 Земельного Кодексу України визначення, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

- надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

- формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України Про Державний земельний кадастр , право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті а частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок.

Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності провадиться: щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту, - сільською, селищною, міською радою; щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, - районною державною адміністрацією, а щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, що не входять до території району, або в разі якщо районна державна адміністрація не утворена, - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, розробляється на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на його розроблення.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 1861 цього Кодексу.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого в порядку, встановленому статтею 1861 цього Кодексу, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зміну її цільового призначення.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем було розроблено та затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування багатоквартирного житлового будинку та прилеглої території за адересою: вул. Басейна 21-Б у Печерському районі м. Києва, який було погоджено висновком Департаменту містобудування та архітектури № 6206/0/012/09-18 від 01.08.2018.

Також, позивачем у встановленому законом порядку було отримано відповідні погодження, що підтверджується висновком Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26.07.2018 №060-6179; висновком Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 27.09.2018 №9288/82-18; висновком Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

З метою визначення меж та площі земельної ділянки також виконано польові геодезично-вишукувальні та камеральні роботи по встановленню меж земельної ділянки в натурі. Межа земельної ділянки була визначена на підставі майнових документів та за фактичним її використанням.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 21, ч. 2 ст. 24, ч. 4 ст. 26 Закону України Про Державний земельний кадастр від 07.07.2011 № 3613-VI, (далі - Закон № 3613-VI), до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, зокрема, цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру:

а) щодо категорії земель: на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення; на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель;

б) щодо виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель: на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі письмової заяви власника (користувача) земельної ділянки державної чи комунальної власності, - у разі зміни виду використання земельної ділянки (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони); на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Для внесення змін до відомостей Поземельної книги щодо цільового призначення земельної ділянки, складу угідь, нормативної грошової оцінки, а також до відомостей про межі земельної ділянки (у разі їх встановлення (відновлення) за фактичним використанням земельної ділянки) заявник подає до органу, який здійснює ведення Поземельної книги:

- заяву за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;

- оригінали документації із землеустрою, технічної документації з оцінки земель, які згідно з цим Законом є підставою для внесення таких змін (крім випадків зміни виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель, що згідно з цим Законом не потребує розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки);

- документацію із землеустрою, на підставі якої вносяться зміни до відомостей Державного земельного кадастру, у формі електронного документа (крім випадків внесення відомостей про зміну виду використання).

Процедура та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру визначені Порядком № 1051.

Так, відповідно до п.п. 66, 67, 111, 121 та 122 Порядку № 1051 до Державного земельного кадастру державними кадастровими реєстраторами вносяться відомості (зміни до них), зазначені у пунктах 21 - 25 цього Порядку, про об'єкти Державного земельного кадастру.

Внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється виключно на підставі та відповідно до Закону України Про Державний земельний кадастр та цього Порядку.

Забороняється вимагати для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених Законом України Про Державний земельний кадастр .

Документи, які є підставою для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, мають відповідати таким вимогам: текст документів має бути написаний розбірливо; документи не мають містити підчищення або дописки, закреслені слова чи інші не обумовлені в них виправлення, орфографічні та арифметичні помилки, бути заповнені олівцем, а також з пошкодженнями, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст; документи мають відповідати вимогам Закону України Про Державний земельний кадастр та цього Порядку.

Державний кадастровий реєстратор для здійснення державної реєстрації земельної ділянки протягом 14 календарних днів з дня реєстрації відповідної заяви перевіряє:

1) відповідність поданих документів вимогам, передбаченим пунктом 67 цього Порядку;

2) електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку.

Для внесення до відомостей про земельну ділянку змін щодо цільового призначення земельної ділянки, складу угідь, нормативної грошової оцінки, а також до відомостей про межі земельної ділянки (у разі їх встановлення (відновлення) за фактичним використанням земельної ділянки) Державному кадастровому реєстраторові подаються:

1) заява за формою згідно з додатком 12;

2) оригінал документації із землеустрою або оцінки земель, яка є підставою для внесення таких змін (крім випадків зміни виду використання земельної ділянки в межах земель певної категорії);

3) електронний документ (крім випадків внесення відомостей про зміну виду використання).

Підставою для відмови у внесенні до Поземельної книги змін до відомостей про земельну ділянку є:

1) розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора;

2) звернення із заявою неналежної особи;

3) невідповідність поданих документів вимогам, зазначеним у підпунктах 1 і 2 пункту 111 цього Порядку;

4) наявність заявлених відомостей у Поземельній книзі.

В той же час, як вбачається матеріалів справи та вірно було встановлено судом першої інстанції, позивачем для проведення державної реєстрації земельної ділянки, до вказаних вище заяв від 19.12.2017 реєстраційний № 13880 та реєстраційний № 13882 надано вся передбачена Законом № 3613-VI та Порядком № 1051 документація, яка необхідна для державної реєстрації земельної ділянки.

Крім того, згідно з п. 111 Порядку № 1051, за результатами перевірки Державний кадастровий реєстратор виконує одну з таких дій:

1) здійснює державну реєстрацію земельної ділянки:

- за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру присвоює кадастровий номер земельній ділянці;

- відкриває Поземельну книгу та вносить відомості до неї (крім відомостей про затвердження документації із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також про власників, користувачів земельної ділянки);

- робить позначку про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей до Державного земельного кадастру відповідно до підпункту 2 пункту 75 цього Порядку;

- надає за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру відомості, зазначені у підпункті 1 пункту 197 цього Порядку, відповідним органам державної влади, органам місцевого самоврядування;

2) приймає рішення про відмову у державній реєстрації земельної ділянки відповідно до пунктів 70, 73, 77 - 85 цього Порядку в разі:

- невідповідності поданих документів, зазначених у пункті 110 цього Порядку, вимогам, зазначеним у підпунктах 1 і 2 цього пункту;

- розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини;

- розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора;

- подання заявником документів, зазначених у пункті 110 цього Порядку, не в повному обсязі.

Таким чином, процедура державної реєстрації змін відомостей про земельну ділянку здійснюється на підставі заяви, зокрема, особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення чи затвердження документації із землеустрою. До вказаної заяви додається землевпорядна документація.

При цьому, Законом № 3613-VI та Порядком № 1051 встановлений вичерпний перелік підстав відмови у державній реєстрації змін відомостей про земельну ділянку. Так, зокрема, однією із таких підстав є невідповідність поданих заявником документів вимогам чинного законодавства.

Як вже зазначалось вище, з оскаржуваного рішення видно, що воно прийнято відповідачем у зв'язку з невідповідністю, на його думку, поданих документів вимогам, установленим Законом № 3613-VI і Порядком № 1051. Крім того, в оскаржуваному рішенні не зазначено конкретних підстав для відмови у вказаній реєстрації, а зазначено лише посилання на рішення № РВ-8000176242018 від 28.12.2018, яке було прийнято раніше та запропоновано врахувати його зауваження.

Так, рішенням № РВ-8000176242018 від 28.12.2018 позивачу було відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з аналогічних підстав, а саме: обґрунтувати межу земельної ділянки з врахуванням матеріалів справи.

Однак, відповідно до ч. 3 ст. 9, ст. 22 Закону № 3613-VI, державний кадастровий реєстратор, зокрема, перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства.

Документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, мають відповідати таким вимогам: текст документів має бути написаний розбірливо; документи не мають містити підчищення або дописки, закреслені слова чи інші не обумовлені в них виправлення, орфографічні та арифметичні помилки, бути заповнені олівцем, а також з пошкодженнями, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст; документи мають відповідати законодавству.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відносно того, що Порядком № 1051 не передбачено вчинення державним кадастровим реєстратором дій по перевірці поданих заявником документів з питання правильності затвердження проектів землеустрою чи внесених в ці проекти даних, в тому числі й щодо меж земельних ділянок.

Тобто, повноваження державного кадастрового реєстратора мають обмеження, які зводяться до того, що під час проведення державної реєстрації змін відомостей про земельну ділянку державні кадастрові реєстратори перевіряють відповідність повного пакету документів, що необхідні для реєстрації Закону № 3613-VI та Порядку № 1051, що спростовує доводи апелянта в цій частині.

Також, не беруться колегією суддів до уваги доводи апелянта про те, що розробником із землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки систематично допускаються помилки, оскільки Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві не було надана належних та допустимих доказів, які б це підтверджували.

При цьому, інші аргументи апеляційної скарги відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд

Отже, враховуючи те, що подана позивачем документація для проведення державної реєстрації змін відомостей про земельну ділянку відповідає вимогам Закону № 3613-VI та Порядку № 1051, а державний реєстратор приймаючи оскаржувані рішення, діяв всупереч вищезазначеним вимогам законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного рішення та необхідність його скасування.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача на підставі поданих заяв, внести відомості (зміни до них) до Державного земельного кадастру щодо державної реєстрації змін відомостей про цільове призначення спірних земельних ділянок, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. п. 2, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За правилами ч. ч. 3-4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.

Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), а тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справа № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі Брайєн проти Об'єднаного Королівства (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі Путтер проти Болгарії (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може .

Натомість, у даній справі відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 208/8402/14-а та від 29.03.2018 у справі № 816/303/16.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому, колегією суддів враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 та від 02.02.2016 у справі № 804/14800/14.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов'язання державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у м. Києві Берус Т.М. внести відомості до Державного земельного кадастру про земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Басейна, 21-Б у Печерському районі, площею 0,1332 га, відведену ОСББ Старий Київ для експлуатації та обслуговування багатоквартирного житлового будинку та прилеглої території.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2019 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.