Рішення

від 13.07.2007 по справі 16/147-07-3771

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16/147-07-3771

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" липня 2007 р.Справа  № 16/147-07-3771

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Досковської В.Г.            

За участю представників сторін:

Від позивача:           Козирський Є.С. по дов. №117 від 28.04.2007р.;

Від відповідача:       Тулякова М.А. по дов. №30 від 16.03.2007р.;

Від третьої особи: Калиновська О.С.- за довіреністю від 05.02.2007р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні з оголошенням перерви згідно ст. 77 ГПК України справу за позовом відкритого акціонерного товариства „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” до  товариства з обмеженою відповідальністю „Муссон” за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області про визнання договору недійсним та зобов'язання повернути майно, -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” (далі по тексту –ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” ) звернулося до господарського суду Одеської області з позовними вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю „Муссон” (далі по тексту ТОВ „Муссон”) про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” та ТОВ „Муссон” 28.06.2002р., та застосування наслідків недійсності правочину шляхом зобов'язання відповідача повернути будівлі та споруди бази відпочинку „Волна”, розташованої в с. Миколаївка Білгород-Дністровського району, відображені  на схематичному плані МБТІ: туалет №1; душові №2; умивальник №39; їдальня №3, 4, 7, 8, 9; спальний корпус 2 №11; побутова кімната №12; медичний пункт №13; приміщення охорони №10; спальні будиночки –вагончики №15-25; спальні будиночки №26-33; спальний корпус 1 №14; спальний корпус 4 №34; пожежна ємкість №44; будиночки відпочинку №62-65; радіорубка №37; криниця №38; ємкість видаткова №40, а також зобов'язати ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” повернути ТОВ „Муссон” 20000,00 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує порушенням приписів статуту ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” та положення про порядок відчуження об'єктів нерухомості ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання”, які увійшли до статутного фонду підприємства при приватизації, затвердженого загальними зборами ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” 25.11.1998р., при укладенні договору купівлі-продажу від 28.06.2002р.

Відповідачем  позовні вимоги заперечуються у повному обсязі  з підстав правомірності укладення вказаної угоди.

Ухвалою від 06.06.2007р. господарським судом Одеської області до участі у даній справі  в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача було залучено регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, суд встановив наступне.

Як вбачається із статуту ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання”, затвердженого у новій редакції 25.11.1998р., ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” створено шляхом перетворення державного підприємства „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” у відкрите акціонерне товариство.  Відповідно до п. 2.1 статуту „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” метою діяльності товариства є регулювання господарської діяльності та підприємництва, запровадження нових технологій та обладнання, реконструкція, підвищення якості виготовляємої  продукції, удосконалення та розширення виробництва, забезпечення безпечних умов праці. Згідно із п. 3.7 вказаного статуту  ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” має право продавати, передавати безоплатно, обмінювати, надавати в оренду юридичним та фізичним особам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, використовувати та відчужувати їх іншим особам, якщо це не суперечить діючому законодавству України та цьому статуту.  Як вбачається із змісту п. 8.2.4 статуту ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання”, затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує балансову вартість основних засобів в 10 разів належить до компетенції  вищого органу товариства –зборів акціонерів.

Згідно з Переліком нерухомого майна, що передано у власність ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” (додаток до листа № 1/3345 від 01.08.2002р.), складеним на підставі інвентаризаційних описів і відомостей індексації основних фондів, наданих до регіонального відділення ФДМУ по Одеській області, згідно з Положенням про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду (повертається після закінчення строку дії договору оренди або його розірвання), затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України  від 02.03.1993р. №158 та згідно з наказом про створення ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” від 22.11.1995р. №2297 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області передано до статутного фонду позивача, зокрема,  об'єкти нерухомості бази відпочинку „Волна”.

                18.03.2002р. виконавчим комітетом Миколаївської сільської ради було прийнято рішення №11 „Про  оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна бази відпочинку „Волна”, на підставі якого за позивачем було оформлено право власності на зазначене майно.

28.06.2002р. між ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” (Продавець) та ТОВ „Муссон” (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу, згідно умов якого позивач продав, а відповідач купив будівлі та споруди бази відпочинку „Волна”, розташованої в с. Миколаївка Білгород-Дністровського району, відображені  на схематичному плані МБТІ від 10.09.2001р.: туалет №1; душові №2; умивальник №39; їдальня №3, 4, 7, 8, 9; спальний корпус 2 №11; побутова кімната №12; медичний пункт №13; приміщення охорони №10; спальні будиночки –вагончики №15-25; спальні будиночки №26-33; спальний корпус 1 №14; спальний корпус 4 №34; пожежна ємкість №44; будиночки відпочинку №62-65; радіорубка №37; криниця №38; ємкість видаткова №40. У пункті 2 оспорюваного договору вказано, що зазначене майно належить продавцю на підставі „Переліку об'єктів  нерухомості, які передані у власність ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” №1/477 від 08.02.2001р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області”, а також рішення виконавчого комітету Миколаївської сільської ради №11 від 18.03.2002р.

Відповідно до п. 3 договору купівлі-продажу від 28.06.2002р. сторонами було  обумовлено, що продаж майна здійснюється за 20 000 грн., які Покупець зобов`язався перерахувати на рахунок Продавця до 30.12.2002р.

          Від імені Продавця договір купівлі-продажу від 28.06.2002р. було  підписано головою правління ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” –Прозоровим М.В., від імені  Покупця  –директором ТОВ „Муссон” –Порошинською Л.М.

Як вбачається із звіту про експертну оцінку ринкової вартості бази відпочинку „Волна”, проведеної товариством з обмеженою відповідальністю „Маркет” з метою відчуження бази відпочинку „Хвиля”, станом на 25.03.2002р. ринкова вартість вказаного майна складала 264808,00 грн.

В свою чергу, як вбачається із  звіту про фактичні результати стосовно  реалізації основних засобів (їдальні, бази відпочинку „Хвиля”) та незавершеного будівництва ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” у 2002р. від 16.05.2005р., на підставі вищевказаного звіту про експертну оцінку ринкової вартості бази відпочинку „Волна” аудитором Устьянцевою О.В. було здійснено висновок про те, що зазначений об`єкт продано за значно нижчою ціною, у зв'язку з чим договір купівлі-продажу від 28.06.2002р. є економічно невигідним для продавця.

Вважаючи, що оспорювана угода була укладена від імені ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання”  особою з перевищенням повноважень, всупереч встановленій меті діяльності ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” та вчинена за ціною значно нижчою від реальної вартості майна, позивач, посилаючись на положення ст.ст. 48, 50, 63 ЦК УРСР в редакції закону УРСР від 1963р., звернувся до господарського суду  Одеської області з даними позовними вимогами.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В свою чергу, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд, на думку суду (п. 3 Роз'яснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними), повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону: додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому, відповідність чи  невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися  господарським  судом стосовно законодавства, яке діяло  на  момент  укладення  спірної угоди. У  разі  коли після укладення  угоди  набрав  чинності  акт законодавства, норми якого інакше  регулюють  договірні  відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення  угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили (п. 10 Роз'яснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними).

Проаналізувавши доводи позивача, суд вважає за доцільне зупинитися окремо на кожній підставі, покладеній ним в обґрунтування позову.

Як вбачається з позовної заяви, в обґрунтування заявлених позовних вимог ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” посилається, зокрема, на укладення вказаної угоди всупереч з встановленими цілями діяльності ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання”.

З цього приводу, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на наступному.  Відповідно до положень ст. 50 ЦК України в редакції 1963р. недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності. При цьому відповідно до пункту 12 Роз'яснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” позастатутною є угода, укладена у суперечності з цілями, зазначеними в установчих документах юридичної особи. У вирішенні спорів господарським судам слід враховувати, що під цілями юридичної особи треба розуміти не лише її основні виробничо-господарські, соціальні та інші завдання, але також і не заборонені законом допоміжні операції, необхідні для досягнення основних цілей, що стоять перед юридичною особою. Коло угод, які вправі укладати господарюючі суб'єкти, не визначається якимось вичерпним переліком і не обмежується лише тими угодами, що випливають з основного змісту їх діяльності. Отже, підприємства та організації можуть укладати й різноманітні угоди, які є похідними, супутніми їх основній діяльності і випливають з цієї останньої. Тому недійсною на підставі статті 50 Цивільного кодексу має визнаватися лише така угода, яка прямо суперечить цілям юридичної особи, зазначеним у законі, що регулює її діяльність, або в установчих документах. Така угода є недійсною незалежно від наявності і форми вини учасників угоди в її укладенні.

Як було зазначено по тексту рішення вище, відповідно до п. 2.1 статуту ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” метою діяльності товариства є регулювання господарської діяльності та підприємництва, запровадження нових технологій та обладнання, реконструкція, підвищення якості виготовляємої  продукції, удосконалення та розширення виробництва, забезпечення безпечних умов праці. При цьому, згідно із п. 3.7 вказаного статуту  ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” має право продавати, передавати безоплатно, обмінювати, надавати в оренду юридичним та фізичним особам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, використовувати та відчужувати їх іншим особам, якщо це не суперечить діючому законодавству України та цьому статуту.

Будівлі та споруди бази відпочинку „Волна”, розташованої в с. Миколаївка Білгород-Дністровського району, утримувалися позивачем з метою здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій. З огляду на викладене, суд доходить висновку, що договір купівлі-продажу від 28.06.2002р., предметом якого були вказані об'єкти нерухомості, був укладений позивачем при здійсненні  супутньої діяльності,  а відтак у суду відсутні підстави для оцінки вказаного договору як позастатутної угоди.

Крім того, враховуючи, що позивачем в обґрунтування своєї позиції висуваються доводи про  економічну невигідність договору купівлі-продажу від 28.06.2002р., що, за думкою позивача, суперечить статутним цілям діяльності ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання”, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на наступне. Здійснення   будь-якої підприємницької діяльності має за мету досягнення економічних і соціальних результатів та отримання прибутку. Однак, при цьому, за змістом статті 44 ГК України підприємництво здійснюється, зокрема,  на основі, самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику, що, за переконанням суду, не виключає можливості і отримання збитків від здійснення господарської діяльності. Наведене дозволяє суду дійти висновку, що економічна невигідність будь-якої угоди не може бути підставою для визнання її недійсною, адже збитковість господарської угоди обумовлена фактором нормального комерційного ризику. Наведені висновки суду підтверджуються і тими обставинами, що у положеннях статуту ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” в якості безпосередньої мети діяльності товариства не визначено обов'язкове отримання прибутків.

Крім того, суд звертає увагу позивача, що положення законодавства України не містять заборону щодо продажу об'єктів нерухомості за їх балансовою вартістю. Як вбачається з Переліку нерухомого майна, що передано у власність ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” (додаток до листа № 1/3345 від 01.08.2002р.), Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області до статутного фонду акціонерного товариства об'єкти нерухомості бази відпочинку „Волна” були передані за балансовою вартістю у 2729,05 грн. В свою чергу, ціна продажу вказаних об'єктів за оспорюваних договором складає 20000,00грн., що перевищує  їх балансову вартість. При цьому, судом критично оцінюється надана позивачем  довідка ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” № 118 від 28.04.2007р., відповідно до якої балансова вартість бази відпочинку „Волна” станом на  28.06.2002р. складала 180132,09 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” посилається також на укладення вказаної угоди від імені ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання”  особою з перевищенням повноважень.

З цього приводу суд звертає увагу позивача на наступне.

Дійсно, як вбачається з п. 9 Роз'яснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень може згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу бути підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.

Положенням про порядок відчуження об`єктів нерухомості  ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання”, які увійшли до статутного фонду підприємства при приватизації, на яке посилається позивач в обґрунтування своєї позиції,  встановлено, що обговорення пропозицій щодо продажу об'єктів нерухомості проводиться на засіданні правління товариства та при отриманні його принципової згоди проводяться певні підготовчі заходи, після яких питання про відчуження об`єктів виноситься на загальні збори акціонерів товариства.

Однак, судом критично оцінюються посилання позивача на Положення про порядок відчуження об`єктів нерухомості  ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання”, які увійшли до статутного фонду підприємства при приватизації з огляду на наступне.

Відповідно до положень п. 8.2.4 статуту ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання”, затвердження  правил процедури та інших документів  товариства належить виключно до компетенції загальних зборів акціонерів. При цьому, позивачем з дотриманням вимог ст. ст. 32, 33 ГПК України не було доведено суду, що Положення про порядок відчуження об`єктів нерухомості  ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання”, які увійшли до статутного фонду підприємства при приватизації було затверджено у встановленому статутом товариства порядку. В свою чергу, суд вважає за неможливе оцінювати як належний доказ факт затвердження вказаного Положення протоколом загальних зборів акціонерів ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” від 25.11.1998р., оскільки із змісту зазначеного протоколу взагалі не можливо встановити факт затвердження загальними зборами акціонерів    товариства  Положення про порядок відчуження об`єктів нерухомості  ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання”, які увійшли до статутного фонду підприємства при приватизації. Крім того, слід зазначити, що, незважаючи на вимоги суду, позивачем не було надано оригінал протоколу загальних зборів акціонерів ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” від 25.11.1998р.

Відповідно до п. 8.3.8  статуту ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” голова правління товариства  має право на укладення від імені товариства договорів та контрактів. Як вбачається із змісту договору купівлі-продажу від 28.06.2002р., вказаний договір від імені ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” було підписано головою правління акціонерного товариства  –Прозоровим М.В. Наведене спростовує твердження позивача про укладення вказаної угоди від імені ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання”  особою з перевищенням повноважень.  

Більш того, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на положення ст. 63 ЦК УРСР в редакції закону УРСР від 1963р., чинного на час укладення оспорюваного договору, відповідно до яких угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

При цьому, доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає. Зазначені міркування суду знайшли своє відображення у п. 9.2. Роз'яснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, ТОВ „Муссон” на виконання умов п. 3 договору купівлі-продажу від 28.06.2002р. згідно платіжного доручення № 1  від 16.10.2002р. на користь позивача було перераховано  20 000 грн., при цьому зазначена грошова сума ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” не була повернута, що, на думку суду, безспірно свідчить про схвалення позивачем оспорюваної  угоди.

Крім зазначеного, в обґрунтування позовних вимог позивач стверджує також про недійсність договору купівлі-продажу від 28.06.2002р. з посиланням на ті обставини, що вказана угода не була затверджена  зборами акціонерів товариства.

Відповідно до змісту ст. 41 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів акціонерного товариства віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Зазначені приписи закону  знайшли своє відображення у положеннях пункту 8.2.4 статуту ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання”,  відповідно до яких до компетенції  вищого органу товариства – зборів акціонерів належить, зокрема, затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує балансову вартість основних засобів в 10 разів.

Однак, суд звертає увагу позивача, що цією нормою передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому, якщо господарським судом буде з'ясовано, що установчими документами акціонерного товариства право органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган підписав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним (п. 9.4. Роз'яснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”). 

З огляду на викладене, судом не приймаються до уваги і посилання позивача  на ті обставини, що договір купівлі-продажу від 28.06.2002р.  не був затверджений  зборами акціонерів товариства як на підставу для визнання недійсним оспорюваного договору.

Враховуючи вищевикладений правовий  аналіз  правомірності укладення договору купівлі-продажу від 28.06.2002р., суд доходить висновку про те, що позивачем належним чином не було доведено суду існування жодних підстав, передбачених законодавством України щодо визнання оспорюваного договору недійсним.  

Приймаючи до уваги, що вимоги ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” про  застосування наслідків недійсності правочину шляхом зобов'язання відповідача повернути будівлі та споруди бази відпочинку „Волна”, розташованої в с. Миколаївка Білгород-Дністровського району, отримані ним за договором купівлі-продажу від 28.06.2002р., а ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” - повернути відповідачу 20000,00 грн., ґрунтуються виключно на твердженні про недійсність вказаного договору, з урахуванням висновків суду про відсутність підстав щодо задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.06.2002р., суд вважає за правомірне відмовити позивачу і у задоволенні позовних вимог в частині застосування наслідків недійсності правочину шляхом зобов'язання відповідача повернути будівлі та споруди бази відпочинку „Волна”, розташованої в с. Миколаївка Білгород-Дністровського району, отримані ним за договором купівлі-продажу від 28.06.2002р., а ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” повернути відповідачу 20000,00 грн.

Підсумовуючи зазначене, за відсутністю передбачених чинним законодавством України підстав для визнання договору купівлі-продажу від 28.06.2002р. недійсним, суд доходить висновку щодо безпідставності та неправомірності заявлених ВАТ „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” вимог, у зв'язку з чим, у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  покласти на позивача згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

        1.  У позові відмовити.

         Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

          Рішення підписане 26.07.2007р.

Суддя