Постанова

від 31.08.2007 по справі 16/147-07-3771

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

16/147-07-3771

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"31" серпня 2007 р. Справа № 16/147-07-3771

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                    Разюк Г.П.

суддів:                                        Колоколова С.І

                                                  Петрова М.С.

при секретарі судового засідання Бухтіяровій О.Г.

за участю представників сторін:

від позивача –Козирського Є.С. за довіреністю №117 від 28.04.07р.

від відповідача –Тулякової М.А. за довіреністю 330 від 16.03.07р.

та 3-ї особи –Десятової Н.А. за довіреністю №21 від 11.04.07р. ( у судове засідання від 31.08.07р. не з'явились, про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином повідомлені /див. розписку-повідомлення від 28.08.07р./

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Відкритого акціонерного товариства „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання”, м. Ізмаїл Одеської області

на рішення господарського суду Одеської області від 13 липня 2007 року

по справі № 16/147-07-3771

за позовом скаржника

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Муссон”, м.Ізмаїл Одеської області

за участю третьої особи на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області

про визнання недійсним договору та зобов'язання повернути майно

/в судовому засіданні оголошувалася перерва за ст.77 ГПК України з 28.08.07р. по 31.08.07р./

В С Т А Н О В И В :

У травні 2007р. відкрите акціонерне товариство „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” /далі по тексту –ВАТ „ІЗРТО”/ звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю /далі по тексту - ТОВ/ „Муссон” про визнання недійсним у відповідності до вимог ст. ст. 48, 50, 63 ЦК УРСР договору купівлі-продажу від 28.06.2002р., укладеного між позивачем та відповідачем, та застосування наслідків недійсності правочину на підставі ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР шляхом зобов'язання відповідача повернути будівлі та споруди бази відпочинку „Волна”.

Позовні вимоги обґрунтовані перевищенням головою правління позивача, який підписав угоду, повноважень, наданих статутом та Положенням про порядок відчуження об'єктів нерухомості ВАТ „ІЗРТО”, які увійшли до статутного фонду підприємства при приватизації, затвердженого загальними зборами 25.11.1998р.. Крім того, позивач посилається на те, що оскільки продаж вчинена за ціною значно нижчою від ринкової вартості проданого майна оспорювана угода суперечить встановленій меті діяльності позивача.

Ухвалою від 06.06.07р. господарським судом до участі в розгляді справи залучено у якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.07.2007р. (суддя Желєзна С.П.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення вмотивоване тим, що позивачем належним чином не було доведено суду існування жодних підстав, передбачених законодавством України щодо визнання оспорюваного договору недійсним з підстав, передбачених ст.ст. 48, 50, 63 ЦК УРСР.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, ВАТ „ІЗРТО” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати означене рішення та прийняти нове, яким його позов задовольнити в повному обсязі.

Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що висновки місцевого господарського суду щодо відповідності спірної угоди меті та цілям діяльності ВАТ „ІЗРТО” не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки у відповідності до приписів п.п. 2.1, 7.1 Статуту позивача узагальнюючим показником діяльності товариства є прибуток, а у п. 1.4 „б” Звіту про фактичні результати реалізації основних засобів та незавершеного будівництва ВАТ „ІЗРТО” від 16.05.2005р. зазначено, що об'єкт продано за значно нижчою ціною і ця угода є економічно не вигідною для продавця.

Крім того, скаржник зазначає, що судом не дана належна оцінка тому факту, що будівлі та споруди бази відпочинку „Волна”, які були предметом спірної угоди, є складовою частиною статутного фонду ВАТ „ІЗРТО”, а продаж цього майна є фактично зменшенням цього фонду, а також на загальних зборах акціонерів в порушення п. 8.2.4 Статут питання про зміну статутного фонду не виносилось і рішення з цього приводу не приймалось.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, але в судовому засіданні представники відповідача та третьої особи зазначили, що вважають рішення суду законним та обґрунтованим.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, судова колегія прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення виходячи з такого.

Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції в даній справі та рішенням господарського суду Одеської області від 16.04.2007р. по справі №32-28-21/161-05-5975 за участю цих же сторін про відмову у визнанні недійсним цього ж договору з інших підстав, яке набрало законної сили, Регіональним відділенням ФДМУ по Одеській області у відповідності до наказу про створення ВАТ „ІЗРТО” від 22.11.1995р. №2297 передано спірні об'єкти нерухомості до статутного фонду позивача  згідно переліку об'єктів нерухомості, які передані у власність ВАТ „ІЗРТО” №1/477 від 08.02.2001р. та уточненого переліку, складеного на підставі інвентаризаційних описів і відомостей індексації основних фондів, наданих до регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області підприємством, згідно з Положенням „Про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також державних підприємств і організацій, що передаються в оренду”, за вартістю 4000,05 грн.

У 2002р. з метою відчуження бази відпочинку „Волна” позивачем замовлена ТОВ „Маркет” експертна оцінка її ринкової вартості, яка згідно до звіту станом на 25.03.2002р. складала 264808грн.

28.06.2002р. між ВАТ „ІЗРТО” (Продавець) та ТОВ „Муссон” (Покупець) укладено договір купівлі-продажу, згідно умов якого позивач продав, а відповідач купив будівлі та споруди бази відпочинку „Волна”, розташованої в с. Миколаївка Білгород-Дністровського району, відображені на схематичному плані МБТІ від 10.09.2001р.: туалет №1; душові №2; умивальник №39; їдальня №3, 4, 7, 8, 9; спальний корпус 2 №11; побутова кімната №12; медичний пункт №13; приміщення охорони №10; спальні будиночки –вагончики №15-25; спальні будиночки №26-33; спальний корпус 1 №14; спальний корпус 4 №34; пожежна ємкість №44; будиночки відпочинку №62-65; радіорубка №37; криниця №38; ємкість видаткова №40. У пункті 2 оспорюваного договору вказано, що зазначене майно належить продавцю на підставі „Переліку об'єктів нерухомості, які передані у власність ВАТ „ІЗРТО” №1/477 від 08.02.2001р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області”, а також рішення виконавчого комітету Миколаївської сільської ради №11 від 18.03.2002р..

Відповідно до п. 3 цього договору сторонами було обумовлено, що продаж майна здійснюється за 20 000 грн., які покупець зобов`язався перерахувати на рахунок продавця до 30.12.2002р.

Умови договору сторонами виконані повністю, покупець платіжним дорученням №1 від 16.10.2002р. оплатив /а.с.102/, а продавець отримав означену суму за договором, що вбачається з виписки з особового рахунку позивача /а.с.103/ .

Оскільки значна різниця між експертною та договірною оцінкою вартості проданого майна, на думку позивача, є підставою для визнання угоди недійсною, він намагався визнати договір недійсним як зловмисну угоду на підставі ст.57 ЦК УРСР, одначе у задоволені відповідного позову рішенням господарського суду Одеської області від 16.04.2007р. по справі №32-28-21/161-05-5975, що позивачем не оскаржувалося, відмовлено через відсутність ознак зловмисної угоди.

В даній справі позивач просить визнати недійсною ту ж угоду, фактично з тієї ж підстави (значна різниця між експертною та договірною оцінкою вартості проданого майна), але за іншими статтями ЦК УРСР, який застосовуються до  прав і обов'язків сторін відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України цивільний кодекс України.

Відповідно до положень ст. 50 ЦК УРСР, недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності.

Пунктом 2.1 статуту ВАТ „ІЗРТО” встановлено, що метою діяльності товариства є регулювання господарської діяльності та підприємництва, запровадження нових технологій та обладнання, реконструкція, підвищення якості продукції, що виготовляється, удосконалення та розширення виробництва, забезпечення безпечних умов праці. Згідно із п. 3.7 вказаного статуту ВАТ „ІЗРТО” має право продавати, передавати безоплатно, обмінювати, надавати в оренду юридичним та фізичним особам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, використовувати та відчужувати їх іншим особам, якщо це не суперечить діючому законодавству України та цьому статуту.

Враховуючи, що законодавством України не заборонено продаж майна підприємства нижчою за ринкову його вартість, а також те, що згідно оспорюваного договору купівлі-продажу від 28.06.2002р. продавець продав будівлі та споруди бази відпочинку „Волна” за ціною, що в декілька раз перевищує їх балансову вартість, то колегія суддів не може прийняти до уваги доводи скаржника про не відповідність спірної угоди меті та цілям діяльності ВАТ „ІЗРТО”.

Крім того, вказаний довід скарги спростовується матеріалами справи, оскільки на момент укладання оспорюваного договору купівлі-продажу від 28.06.2002р. продавець знав ринкову вартість майна, так як експертна оцінка була проведена саме за його замовленням та до моменту укладання вказаного договору.

Частиною 2 ст. 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Твердження скаржника про економічну невигідність договору купівлі-продажу від 28.06.2002р. та посилання на зменшення статутного фонду підприємства у зв'язку з укладанням цього договору, а також про перевищення спростовується преюдиціальними фактами, встановленими в наявному в матеріалах справи /а.с.92-94/ рішенні господарського суду Одеської області від 16.04.2007р. по справі №32-28-21/161-05-5975 за участю цих же сторін про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.06.2002р., однак з інших підстав (ст. 57 ЦК УРСР), з якого вбачається, що суд дійшов висновку про відсутність порушення під час укладання оспорюваної угоди Положення щодо порядку відчуження об'єктів нерухомості ВАТ „ІЗРТО”, які увійшли до статутного фонду підприємства при приватизації, затвердженого загальними зборами позивача.

Доречним є і посилання суду першої інстанції на те, що договір купівлі-продажу від 28.06.2002р., предметом якого були вказані об'єкти нерухомості, був укладений позивачем при здійсненні супутньої діяльності, тому відсутні підстави вважати означений договір як такий, що має ознаки позастатутної угоди.

Суд також підставно відхилив доводи позивача про недійсність угоди через перевищення повноважень головою правління позивача під час її укладання, оскільки  згідно до п.8.3.8 статуту ВАТ „ІЗРТО” його голова правління має право укладати від імені товариства договори та контракти.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками, викладеними у рішенні суду першої інстанції та не вбачає підстав для його скасування.

Відповідно із ст.49 ГПК України витрати скаржників по сплаті державного мита за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 99,101-105 ГПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Рішення господарського суду Одеської області від 13.07.2007 року по справі № 16/147-07-3771 залишити без змін, а апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства „Ізмаїльський завод ремонтно-технологічного обладнання” –без задоволення.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                             Г.П.Разюк

Суддя                                                                                   С.І.Колоколов

       Суддя                                                                                   М.С. Петров